Розділ 192: До самої смерті

Кошмарні створіння відступили, і всі ознаки життя зникли з того регіону.

З кожним ударом земля здригалася все сильніше.

Старий чоловік, притискаючи до землі юнака, який не прожив і чверті свого життя, безжально гатив його об ґрунт раз за разом.

Кількість крові, що витікала з тіла Фрея, була настільки великою, що заливала й самого старого.

Кайзер стояв позаду, тримаючи напоготові десятки крижаних списів, готових зреагувати на будь-який раптовий рух.

З того, як тіло супротивника безвольно обм’якло, старий вирішив, що все скінчено — Фрей не ворухнувся ані на дюйм.

На мить він зупинився, вдивляючись у зламаного юнака в своїх руках.

Серед жару битви й теплої крові, що просочила його одяг, усі його відчуття були загострені до межі.

Разом із Кайзером вони знищили ціль менш ніж за п’ять хвилин.

Фрей Старлайт мав бути мертвим.

Але очі старого широко розплющилися, коли він побачив, що проклятий чорний меч пробив його груди наскрізь і вийшов зі спини.

Обличчя старого потемніло, коли він відскочив назад, а Кайзер закричав і випустив у Фрея Старлайта всі свої списи.

БУУМ!!

Списи вибухнули, врізаючись у тіло Фрея.

Старий відступив і став поруч із Кайзером.

Обидва дивилися на рану в його грудях, що змусила його опуститися на одне коліно.

— Каен… твоє поранення? — занепокоєно спитав Кайзер.

— Усе гаразд, — відповів Каен, підводячись після того, як зупинив кров. — Життєво важливі органи не зачеплено.

Його тіло було неймовірно міцним — таке поранення не могло його вбити.

Але тривожило Каена не саме ушкодження… а те, як Фрею вдалося завдати удару посеред усього того хаосу.

Ті пошкодження, яких зазнав Фрей, були несумісні з життям. Вони перевершували людські межі. Він не міг залишатися при тямі — не кажучи вже про те, щоб влучити в ідеальний момент.

З-поміж розтрощених крижаних списів виповз Фрей Старлайт.

Професори дивилися на нього з невірою.

Одне око ледь було відкрите. Усе його тіло було залите кров’ю, зруйноване до невпізнання. Права рука безвольно звисала. Єдиною кінцівкою, якою він ще міг рухати, була та, що стискала Балеріон.

— Це… неможливо…

Вони обоє дивилися в шокові. Таких ран ніхто не міг витримати.

Фрею було байдуже, що вони думали.

Темна аура знову спалахнула навколо леза, і він випустив широкий розмашистий удар, що накрив обох.

Кайзер ледве встиг звести масивну крижану стіну.

Тим часом Каен знову рвонув уперед.

— Гаразд. Я зламаю тебе ще раз… тільки цього разу — жорсткіше!

Він врізався у Фрея, і їх обох відкинуло, розтрощуючи все на своєму шляху.

Аура вибухала навколо кулаків Каена, тоді як Фрей відповідав хвилями темних розсічень.

Обидва отримували удари, але стан Фрея був на зовсім іншому рівні.

Після нескінченної серії атак і пекельних снарядів Кайзера, Фрей кровоточив сильніше, ніж будь-коли раніше.

Під таким тиском звичайна людина померла б десятки разів.

Але він усе ще стояв.

— Та з чого, чорт забирай, зроблене твоє тіло?!

Минуло сім хвилин від початку бою.

Навіть Каен почав важко дихати від зусиль, яких коштувало забивати цього хлопця.

— Що тут, заради богів, відбувається?!

Фрей усе ще тримався на ногах. Усе ще бився.

На такому рівні Каен і сам отримав кілька серйозних ударів.

Це не мало сенсу.

Фрей не лише пережив усе, що на нього обрушили, — він ще й зберіг достатньо ясності розуму, щоб контратакувати, влучати в ідеальні моменти й використовувати кожну слабкість.

Каен відступив, і Кайзер став поруч із ним.

— Закінчимо це разом, — сказав Кайзер.

Каен кивнув. Зараз Фрей більше нагадував зомбі, ніж людину.

Кайзер створив подвійні крижані леза і разом із Каеном кинувся вперед.

Фрея атакували з двох боків.

Та навіть крізь усі удари й криваву різанину його розум залишався гострим, мов лезо.

Одним закривавленим оком, ледь відкритим, він дивився крізь червону імлу — на ворогів, на поле бою, на побоїще.

Його думки були кришталево ясними.

Він не дозволить собі втратити свідомість.

Не зараз.

Не до самого кінця.

— У мене була мрія…

Мрія… про дні далекого минулого.

Про дні, коли в мене ще була сім’я.

Мрія… про життя, що колись здавалося ідеальним.

Щоразу я бачу їх там — по той бік.

Фрей ледь чутно прошепотів під градом безжальних ударів:

— Я не хочу, щоб це залишалося лише мрією…

Чому він зайшов так далеко?

Чому продовжував іти, попри всі перешкоди й страждання?

Навіщо терпіти це пекло?

— Усе це… лише заради того, щоб зробити цю мрію реальністю.

Посеред дикої навали ударів Фрей почав відповідати.

— Що…?

Обидва чоловіки завмерли від шоку, побачивши, як він б’ється у відповідь.

Те зламане тіло — усе ще стискає Балеріон, усе ще розмахує ним з останніх сил…

Скільки поранень він отримав на цьому шляху?

Скільки розривів і порізів пожерли ту худорляву постать?

Відтоді як стався Інцидент Кошмару, тіло Фрея не залишало шрамів. Його шкіра виглядала бездоганною.

Але це була брехня.

Це тіло розривали на шматки незліченну кількість разів.

— Цей біль… ці страждання…

Темна аура знову спалахнула, стикаючись із їхньою лоб у лоб.

— Скільки разів, думаєте, я вже проходив крізь це пекло?!

Цей рівень болю був недостатній, щоб його зламати.

Він переживав це надто часто — воно стало знайомим.

Скільки б ран він не отримував — Фрей продовжував битися.

До самої смерті.

Поки смерть не забере його — він ніколи не опустить меч.

Він зайшов надто далеко.

Він не впаде.

Він не зупиниться, навіть якщо весь його світ перевернеться догори дриґом.

Три силуети рухалися з осліплюючою швидкістю.

Каен, посилений Земною Аурою, що укріплювала його тіло.

Кайзер, що розсікав повітря подвійними крижаними лезами.

І проти них — лезо Балеріона.

Троє зійшлися в жорстокому ближньому бою, вивільняючи ударні хвилі в усіх напрямках.

— Не зупиняйтесь! Убийте його!

Навіть на цьому рівні вони не були неушкодженими.

Фрей був не єдиним, хто отримував удари.

Та різниця між тими пораненнями, яких зазнали вони, і тим знищенням, що випало на долю Фрея, була разючою.

Дев’ять хвилин.

Лише одна хвилина залишалася до кінця Кривавої Форми.

Вороги Фрея ще більше посилили свій наступ.

Проти такого чудовиська, як він — бійця, що не відчував болю, що продовжував завдавати ударів з понівеченим тілом і тим проклятим чорним лезом, яке розтинало їх, — єдиним способом його зупинити було знищити повністю.

Воля Фрея Старлайта… приголомшила їх.

Яка рішучість змушує людину битися за таких умов?

Яка воля проштовхує вперед крізь саме пекло?

Але воля — це одне.

Людське тіло — інше.

Нарешті…

Фрей похитнувся, виплюнувши повний рот крові.

Його біле волосся, тепер залите багрянцем, — разом із рештками зламаного тіла й розбитих обладунків.

Автозахист спорядження давно відмовив, а телепортаційні чари так і не активувалися.

Допомоги не буде.

Зону було повністю запечатано — жодна аура не могла вирватися назовні.

Він був по-справжньому сам.

Посеред усього цього Фрей хапав повітря ротом.

Його зламане тіло впало на землю, але він не випустив Балеріон.

На колінах, спираючись на свій великий меч — єдиного супутника.

Перед ним стояли вороги.

Теж поранені.

Він дістав їх — порізав, позначив.

Їхня кров також забарвила поле бою, хай навіть більшість належала йому.

Посеред цієї різанини…

Все було скінчено.

Його тіло… більше не могло битися.

І ті інструктори — вони це знали.

З їхніх уст не зірвалося жодного глузування.

Вони стали свідками неможливого.

Як воїни, вони відчували лише трепет перед хлопцем, якому ще не виповнилося й вісімнадцяти.

Тепер вони хотіли лише одного.

Убити його — якомога швидше.

Фрей глянув на свій меч.

Щосекунди ліміт у десять хвилин мав закінчитися.

Він досяг межі — використав усе, що мав.

— Балеріоне… прошу…

Він ледь чутно прошепотів.

— До останньої краплі…

Вороги вб’ють його.

Тож—

— Забери все…

Його шкіра почала тріскатися, оголюючи сяйливі фіолетові жили жахливої аури.

Багряні лінії на Балеріоні зсунулися, набуваючи темно-фіолетового відтінку, а в повітря вирвався нищівний тиск.

Сила настільки гнітюча, що обличчя і Кайзера, і Каена затьмарилися жахом.

— Що за…?! Цей тиск аури…

Це було чисте безумство.

Фрей готував свій фінальний удар.

Навичку, яку він створив власноруч.

Прийом, що наслідував ядерну детонацію.

Концепція була простою — підірвати власне тіло й вивільнити океан аури рівня SSS в одному останньому, апокаліптичному ударі.

Але такий хід повністю знищив би його.

Тож замість тіла…

Він переніс усе в меч — у Балеріон.

Використовуючи своє тіло як провідник, а клинок — як посудину, це стало можливим.

Кайзер і Каен кинулися зупинити його негайно, але вибух темної аури відкинув їх геть.

Ця аура — вона була неприродною.

Балеріон пожирав океан сили, спотворюючи сам простір довкола.

Канали аури Фрея розривало лише від того, яку кількість енергії через них прокачували.

Фрей стиснув зуби, терплячи пекельний біль.

Колись йому вже не вдалося вивільнити цей прийом — тоді його зупинив Бейлор Мунлайт, воїн рангу SS.

Але цього разу…

Він був сильнішим.

Набагато сильнішим.

Після цього він більше не зможе битися — його тіло буде остаточно знищене.

Але в одному він був упевнений—

Вони не підуть звідси живими.

— Я зітру вас з існування!

Для Кайзера й Каена це вже не виглядало так, ніби перед ними Фрей Старлайт.

А радше — жнець.

Темний примарний жах, спраглий до їхніх душ.

Щось нелюдське.

Щось незбагненне.

Сила, яку він зібрав, не була блефом.

Вона була настільки величезною, що обидва розвернулися й спробували втекти.

Але було вже запізно.

Фрей заплющив очі, повністю занурений у море темної аури.

Усе—

вивільнилося в одну-єдину мить.

— Підпал.

І разом із цим, найпотужніша зброя в арсеналі Фрея Старлайта нарешті була випущена.