— За одну годину до поточних подій —
— Очима Фрея Старлайта —
Я мчав на повній швидкості, крок за кроком наближаючись до пункту призначення.
Напруга й передчуття стискали груди, серце калатало так сильно, що здавалося — ось-ось вирветься. Я не звик до такого моторошного спокою.
Крок за кроком я наближався до місця, куди мав дістатися.
Виштовхуючи тіло за межі можливого, я нарешті прорвався крізь ліс…
І опинився на золотистому піску.
Я сповільнився, обережно оглядаючи простір довкола.
Жодного студента.
Місце було повністю порожнім. Я був сам.
Але це було не зовсім так.
Коли я зайшов глибше, наближаючись до того, що вважав фінішем…
Жар у грудях різко зріс, і всі надії в голові миттєво розвіялися.
Бо я побачив їх.
Чоловік у гострокроєному чорному костюмі й окулярах стояв поруч із лисим, кремезним старим із густою білою бородою.
Від обох виходив тиск рівня S-класу — а можливо, навіть вищого.
Якимось чином я їх упізнав.
— Кайзер…
Професор, про якого мене колись попереджав Гоуст.
— Нарешті ти прибув, Фрей Старлайт. Я вже почав гадати, скільки ще ти змусиш нас чекати.
Я дивився на них із порожнім виразом обличчя.
Потім перевів погляд на наручний годинник.
Він показував, що я перебуваю в правильній зоні.
Або принаймні мав би.
— Не треба так дивуватися. Ти справді думав, що зможеш утекти?
— Фальшиві координати?
— Саме так, — підтвердив Кайзер мої підозри, коли цифри на годиннику раптово змінилися.
Фінальна зона: D9.
Це була не I6.
Справжня фінальна точка знаходилася на протилежному боці острова.
Я стиснув кулаки, усвідомлюючи, наскільки ідеально була збудована ця пастка.
Навіть зараз…
Вони не припиняють гратися зі мною.
— Ти навіть не уявляєш, як довго я чекав на цю мить… щоб нарешті помститися за трагедії, які ти приніс моїй родині, — прогарчав Кайзер.
На відміну від спокійного старого поруч із ним, Кайзер кипів люттю — він навіть не намагався її приховати.
Я подивився на нього з тонко прихованим роздратуванням.
— Ти справді віриш, що це моя провина?
Холодна аура морозу розлилася навколо нього, тиснучи мені на плечі.
— Ультраси — це скажені пси, які кусають усіх без розбору. Але я не за ними прийшов. Я хочу того, хто спустив їх на мій дім.
— І цим кимось, за твоєю логікою, є я?
Кайзер був із тих людей, що сліпо вірять: якщо після інциденту із Серіс усе пішло шкереберть, значить винен найближчий зручний об’єкт.
Поверхневе мислення.
Жалюгідне.
— Покажи мені, що ти приховуєш, Фрей Старлайт. Демонічний контракт? Чи щось гірше? Давай, відкрий це — все одно це нічого не змінить. Єдине, що чекає на тебе зараз, — смерть.
Два вороги S-класу.
Навіть якби в мене був демонічний контракт, я б не переміг.
І Кайзер це прекрасно знав.
З кривою усмішкою я підняв меч у правій руці — тій, якою останнім часом тренувався володіти клинком.
— Схоже, у всіх Мунлайтів у черепах один і той самий бруд, якщо вони так думають.
Завжди одне й те саме…
Перешкоди знову й знову стають у мене на шляху, ніби хтось навмисне їх розставляє.
І тепер?
Два інструктори S-класу?
Цей світ просто не може припинити знущатися з мене.
У мене ледве три години. Якщо я не прорвуся крізь цих виродків і не дістануся справжньої фінальної зони вчасно…
Я програю Вікторіад і буду дискваліфікований.
Саме тоді, коли я вже майже дістався фінішу…
Переді мною виросла така стіна.
Я підкинув меч у повітря, очі спалахнули жахливим блиском, коли я вп’явся поглядом у них обох.
Вони вже перекрили шлях до відступу.
Тікати — не варіант. Навіть спроба означала б самогубство: довелося б повернутися до них спиною.
Побачивши, як я підкидаю меч, Кайзер підняв брову.
— Прийняв свою долю?
У відповідь я поставив запитання.
— Щоб убити мене… ви ж заманили мене сюди таємно, так? Так, щоб ніхто інший не знав?
Кайзер нічого не відповів.
Очевидні речі не потребують пояснень.
Якщо світ не може побачити мою смерть від їхніх рук…
— Трансляція не охоплює цю зону.
Ніхто не стане свідком того, що тут зараз станеться.
Якщо так…
— Ходи… Балеріоне.
Я простягнув ліву руку.
Темна аура вибухнула шаленою хвилею, і інструктори з дедалі більшим інтересом спостерігали за мною.
Коли ж з’явився той проклятий чорний меч, мій тиск зріс у рази.
— Меч?
Але не просто меч.
— Візьми мою кров… Балеріоне.
Не було сенсу битися з ними звичайним способом. Різниця в рівнях була надто великою.
Щоб мати бодай шанс, я мусив іти ва-банк із першої ж секунди.
— Кривава форма…
Балеріон скажено затремтів, висмоктуючи величезну кількість моєї крові разом зі сплячою в тілі SSS-ранговою аурою.
Біль вибухнув у кожному нерві.
Цей стан розривав моє тіло зсередини, силоміць витягуючи всю силу, що в мені залишилася.
Без вагань я активував пасивну навичку Вознесіння, щоб витримати нестерпний біль і зберегти ясність розуму.
Мої очі спалахнули фіолетовим сяйвом, а тіло потонуло в темному тиску аури.
І Кайзер, і другий інструктор помітно здригнулися, відчувши, яка сила виривається з тіла простого студента C-класу.
То ось вона… сила, яка дозволила йому вижити того дня…
Вони думали про одне й те саме.
— Чого ви там стоїте, витріщаючись, як ідіоти?
Я стабілізував тиск Кривавої форми, готуючись до бою.
Я міг утримувати цей стан не більше п’ятнадцяти хвилин.
— Ви ж хочете моєї смерті? Я той, хто приніс вам усі трагедії, так? Тоді вперед. Ідіть і візьміть її.
Я ледве вижив у бою з Фростом Мунлайтом, коли той був лише S-.
А тепер…
Переді мною стояли два повноцінні інструктори S-класу.
Мої шанси були болісно мізерні.
Але я не міг зупинитися. Не зараз. Не після того, як зайшов так далеко.
Чого б це не коштувало…
Я переможу їх. Я виживу. І я піду далі — до самого кінця.
БУУУМ!
Почалася катастрофа.
Кайзер з’явився переді мною з шаленою швидкістю.
Морозна аура зібралася навколо його кулака, коли він завдав нищівного удару.
Його кулак зіткнувся з лезом Балеріона, і вибухова хвиля здійняла навколо нас бурю піску.
Водночас старший інструктор уже був у мене за спиною.
Він обрушив на мене шквал ударів із жахливою фізичною силою — сотні кулаків за лічені секунди.
Я ухилявся, мов навіжений, та деякі все ж дістали мене по спині.
Це відчувалося не як удари — радше як зіткнення з вантажівкою.
А Кайзер… він не давав перепочинку.
Затиснутий між ними, я ледь встигав блокувати й ухилятися.
По всьому тілу спалахували сигнали небезпеки.
Я глибоко вдихнув.
«Вознесіння» загострило мій фокус до межі. Я відкинув усі зайві рухи й вичавив себе до краю можливого.
Навіть так — мене безжально гамселили.
— Нема сенсу опиратися! Ти мертвий у будь-якому разі!
Недарма ж вони були інструкторами Храму…
Стиснувши зуби, я вивільнив хвилю темної аури дугою, відштовхуючи їх.
Я більше не міг просто приймати удари —
Мені потрібно було битися!
Я запалив силу Десяти тисяч кроків Тіні.
Я метнув сплеск темної аури в Кайзера, але той у відповідь сформував масивну крижану брилу.
Моя аура врізалася в його — стихії зіткнулися, намагаючись пожерти одна одну.
Кайзер успішно заблокував атаку.
Та з флангу старий інструктор ударив летючим копняком. Я зреагував на мить запізно — і мене відкинуло, прокотивши піском.
І на цьому все не закінчилося.
Згори на мене посипався дощ крижаних списів, не даючи жодної секунди на перепочинок.
Моя рука рухалася з нелюдською швидкістю, трощачи кожен спис Балеріоном.
Але натиск не припинявся.
Я навіть не помітив, коли мої ноги примерзли до землі — надто був зосереджений на захисті.
Крижана магія Кайзера ідеально сковувала мої рухи, і щойно я захитався, старий ударив — з бездоганним таймінгом.
Це була ідеально скоординована атака.
Тріс!
Я виплюнув огидну кількість крові, коли його шалений удар врізався мені в обличчя.
Біль був нестерпним — обморожені рани ставали дедалі гіршими з кожною секундою.
Я відповів шквалом темних розрізів у бік старого.
Ми зійшлися в жорстокому зіткненні. Здалеку це виглядало як розмита пляма палаючих кулаків, що врізалися в дуги темної аури.
Ми відштовхнули одне одного. Мені вдалося завдати кількох ударів, але його тіло було мов танк.
Рани — поверхневі, цілком терпимі для S-рангової статури.
А я…
Минуло лише одна хвилина —
А я вже був у жахливому стані.
Та найгірше?
Це був не двобій.
Кайзер зайшов збоку з масивним крижаним дворучним мечем.
Я вивернув тіло вчасно — але недостатньо швидко.
Крижане лезо глибоко розсікло мій бік, лишивши криваву рану.
Кайзер не зупинився. Він створив гігантський молот і жбурнув його просто в руки напарника.
З хірургічною точністю старий опустив молот на мою поранену сторону.
БУУМ!
Мене відкинуло в ліс, я пролітав крізь дерево за деревом, мов ганчір’яна лялька.
І навіть тоді вони не дали мені спокою.
Вони миттєво полетіли слідом.
Саме в ту мить, серед брутальності їхнього спільного натиску, я нарешті зрозумів…
Що означає вийти віч-на-віч проти двох S-рангових монстрів.
Я повільно підвівся, спираючись на сяючий Балеріон.
— Ха… ха…
Кожен подих давався з боєм.
Кров без упину текла з носа й рота.
Перед очима — червона мла, обличчя залите й розтрощене так, що навіть Око яструба ледве фокусувалося.
Це вже не був бій.
Це була різанина — навіть у Кривавій формі.
Кайзер і його напарник наближалися.
— Я не… програю…
Я стиснув зуби.
Перемога була просто попереду.
Вікторіада все ще була досяжною.
— Я НЕ ПРОГРАЮ!!!
Я заревів, вивільняючи шалений сплеск темної аури в їхній бік.
Загостривши ауру вздовж леза, я випустив гігантську дугу чистого знищення — вона прорізала ліс і зметнула дерева в повітря.
І ще раз.
І ще.
Сотні чорних розрізів шматували все довкола, перетворюючи місцевість на уламки.
Але навіть після цього хаосу —
Вони все ще стояли.
— Марно!
Мій захист розсипався в одну мить.
Старий велетень схопив мене за обличчя й вгатив у землю.
Другим кулаком він раз за разом вбивав удари в моє тіло, намагаючись закопати мене в ґрунт.
Я ледве встиг підставити Балеріон між нами, щоб прийняти частину ударів.
Та його рука рухалася, мов кулемет, замикаючи мене в нескінченному шквалі.
Поступово… моя свідомість почала тьмяніти.
Буум!
Буум!
БУУУУМ!!
Я лежав у величезному кратері, зір затоплювала червона пелена —
Я не бачив нічого, окрім того гігантського кулака, що знову й знову врізався в мене.
Тріск кісток…
Плющення плоті…
Кров, що розліталася в повітрі…
Усе стало багряним.
І свідомість, яку я зберігав завдяки «Вознесінню»…
…повільно…
…сковзала в пітьму.
Розділ 191: Бій в одні ворота
Том 1
