Розділ 19: Справжній Початок (1)

Дев’ятий місяць, 2423 рік н.е.

Імперська столиця — Белград

Белград знали як Перлину Півночі. Де б ти не подорожував, безпечнішого місця за це місто не існувало — принаймні так вірили мешканці Валерійської Імперії.

Адже саме тут стояв Імперський палац, тут мешкав найсильніший живий чоловік — Четвертий Імператор Маекар Валеріон, чоловік знаний як Явище. Прямий нащадок легендарного воїна, котрий врятував світ три століття тому — Єдиний Меч.

Але сьогодні Белград був живішим, ніж будь-коли.

Причина була проста.

Місто приймало щорічний збір — зібрання наймогутніших сил імперії, що відбувалося раз на рік.

На ньому були присутні три великі шляхетні роди разом із самою Імператорською родиною.

Усередині величного палацу стояв величезний конференц-стіл, оточений чотирма загрозливими тронами.

На східному боці, сидячи на білому троні, прикрашеному золотою зіркою, перебував старець із довгим білим волоссям. Попри похилий вік, він усе ще випромінював ауру влади, його постава була прямою, мов спис. Він сидів із заплющеними очима, випромінюючи спокійну присутність. За його спиною стояла молода жінка років двадцяти, її чорні, як смола очі, різко створювали разючий контраст з білим волоссям. Та сьогодні її вираз був особливо похмурим.

— І знову тут, Леоніде? Скільки разів я мушу бачити твою зморшкувату пику? Хіба твої старі кістки ще не натішилися життям?

Леонід підвів голову, шукаючи джерело голосу.

На західному боці, сидячи на крижаному троні, вкритому різьбленим півмісяцем, був чоловік, якому на вигляд було близько сорока п’яти. Його шкіра була мертво-бліда, наче скута вічною зимою. Глибоке синє волосся та скляні очі надавали йому крижаного, моторошного вигляду.

Це був ніхто інший, як Баелор Мунлайт, нинішній лорд роду Мунлайтів — істота SS-рангу, якої боялася вся імперія. Крижаний Демон.

Але Леонід залишився незворушним перед лицем цього тирана й відповів спокійним, рівним голосом:

— У той день, коли я більше не зможу служити своїй родині, я відійду сам. А поки що тобі доведеться бачити це лице… Баелоре.

Баелор тихо засміявся.

— Все такий же непохитний як і завжди. Недаремно родина Старлайтів примудряється триматися так довго.

Для непідготовленого слухача це могло прозвучати як похвала. Та Леонід чудово розумів прихований зміст. Баелор натякав на смерть попереднього лорда Старлайтів — Авраама.

Колись, родина Старлайтів була наймогутнішою серед трьох великих домів. Тепер же вони впали на саме дно.

Леонід, звісно, не був дурнем. Він чудово розумів підтекст Баелора. Але перш ніж напруга встигла загостритися, повітря розітнув інший голос.

— Гаразд, гаразд. Мушу сказати, приємно мати когось зі старого покоління серед нас. Такі люди, як Леонід, завжди потрібні тут — щоб вести нас у світле майбутнє.

Усі погляди звернулися до промовця.

На південному боці, сидячи на троні полум’я, поверхня якого була прикрашена символом сонця, перебував чоловік із вогненно-рудим волоссям і бородою, що палала, немов живий вогонь. На вигляд йому було близько п’ятдесяти.

Це був Лорд Іріс Санлайт, знаний як Король Війни.

— Радий, що хоч хтось іще цінує таку мудрість.

Леонід усміхнувся, і до нього приєднався Іріс.

— Оскільки імператор ще не прибув, немає сенсу в цій напрузі. Давайте краще поговоримо про ту, що стоїть позаду тебе, Баелоре.

Уся увага в залі перемістилася до неї.

Всі, без винятку, протягом зустрічі крадькома поглядали на неї — навіть Леонід.

Вона була надто вражаюча.

Молода жінка, що стояла за Лордом Баелором Мунлайтом, виглядала як порцелянова лялька, яку оживили. Її сніжно-біле волосся спадало на спину срібним водоспадом, сапфірово-сині очі сяяли, немов рідкісні коштовності, а бліда шкіра немов світилося у тьмяному світлі палацу.

Це була Серіс Мунлайт — жінка, яку Фрей Старлайт колись любив до безумства.

— Щоразу, коли я її бачу, вона стає ще красивішою, — зауважив Іріс. — Що скажеш, Баелоре? Чому б не видати її за мого сина?

За Іріс стояв молодий чоловік із вогненно-рудим волоссям, його постава була величною, а погляд сповнений непохитної впевненості.

— Вони обидва мають вступити до храму цього року. Шлюб між ними піде на користь обом родинам. Гарний союз, чи не так?

— Ха-ха, як завжди прямолінійно, Іріс, — відповів Баелор, перш ніж повернутися до Серіс.

— Моя племінниця справді прекрасна. Твоя пропозиція безперечно приваблива, Іріс. Проте… це питання, яке я залишу на її розсуд.

Серіс кинула короткий погляд на впевненого молодого чоловіка перед собою. Ледь секунда — і вона знову спрямувала погляд уперед, обличчя залишалося порожнім, невиразним.

— Якою б привабливою не була пропозиція лорда Іріса, мене такі справи не цікавлять. Моя увага повністю зосереджена на обов’язках перед родиною.

Баелор знизав плечима, вибачаючись.

— Ти почув її.

— Ха-ха, ну що ж, прикро.

На щастя, Іріс Санлайт був чоловіком широкого кругозору. Він не образився.

У цей момент Баелор Мунлайт знову звернув увагу на Леоніда, а Іріс наслідував його прикладу.

Щоразу, коли згадували Серіс, на думку неминуче спадало одне ім’я.

— Це нагадує мені щось важливе, Леоніде… Я чув, що син Авраама рік тому увійшов у Землі Кошмарів і більше не повернувся. Це правда?

Вперше спокійний вираз обличчя Леоніда похитнувся. Позаду нього Ада почувалася ще гірше — її нігті впивалися в долоні.

Вона все ще відмовлялася вірити, що Фрей справді пішов.

За традицією, кожен шляхетний рід представляло двоє людей — лорд родини та спадкоємець.

Так було і з родинами Мунлайтів та Санлайтів.

Але у Старлайтів ситуація була іншою. Лорд загинув, і Леонід, голова Сенату, представляв родину замість нього.

Ада ще не була готова. Хоча носила титул лорда, вона залишалася у тіні.

Та вона знала, що це не її місце.

Це місце було для її брата — Фрея.

Леонід зібрався і відповів спокійним голосом.

— Фрей Старлайт загинув під час навчальної експедиції в Землях Кошмарів. Як би боляче це не було, доля не була ласкава до нашої родини. Ми втратили Авраама, а потім і його сина.

Ада ще міцніше стиснула кулаки.

Вона знала, наскільки лицемірним був цей старий. Ніхто не був радий смерті її брата більше, ніж сам Леонід.

— Як прикро… справді прикро, — тихо промовив Баелор. — Адже він часто відвідував мій палац.

Він намагався звучати жалюгідно, але його вираз обличчя видавав брехню.

Вперше вираз Серіс трохи змінився, коли вона згадала хлопця з чорним волоссям та чорними очима.

Звісно, він завжди приходив до неї.

Вона намагалася залишатися ввічливою, враховуючи зв’язки між їхніми родинами.

Вона думала, що давно поховала ті емоції.

Але Фрей Старлайт зумів воскресити їх… у найгірший можливий спосіб.

Окрім батька, він був тим, кого вона ненавиділа найбільше.

Він переслідував її невпинно, будь то чарами чи маніпуляцією.

Його саме ім’я викликало в неї огиду.

— Хмм. Давайте припинимо цю приємну розмову тут, — перебив Баелор. — Мені не дуже подобається говорити про мертвих… Тим більше, він тут.

Атмосфера у залі миттєво змінилася.

Єдиний порожній трон стояв на північній позиції — величезне золоте сидіння, більше за всі інші.

Його законний власник нарешті прибув.

Великі двері зали розчинилися, і всередину увійшов важко озброєний чоловік, його присутність була вражаючою. Гучним голосом, він оголосив:

— Схиліться перед Імператором!

Усі підвелися, коли до зали увійшов чоловік близько сорока років, його золотисте волосся сяяло, мов сонячне світло, а пронизливі жовті очі пекли, мов полум’я.

Найсильніший живий чоловік — Маекар Валеріон.

Позаду нього стояв його молодший — первісток, спадкоємець престолу, принц Еґон Валеріон.

Усі в залі знали, чому Імператор був розлючений.

— Нехай саміт почнеться, — проголосив Маекар, його голос був глибоким і владним.