— Очима Фрея Старлайта —
Я пішов за Сансою назовні…
І, як і підозрювали, ми мали рацію.
Нас оточили.
Десятки студентів зібралися навколо, кожен без жодних стримувань випромінював свою ауру.
— Отже, вони таки з’явилися…
Попереду стояв Магнус Грелл — той самий тип, з яким я вже стикався раніше.
Він виглядав так, ніби ось-ось зірветься.
Його зловісна усмішка прикувалася до мене.
— Нарешті ти показався, Старлайт.
Магнус зіскочив з дерева, на якому чатував.
Він не збирався тягнути час.
— Цей фарс тривав надто довго.
Він збирався вдарити —
Покінчити з усім одним стрімким ударом.
— Магнусе Грелл. Ти зупинишся тут.
Санса вийшла вперед, зупинивши його на місці.
Магнус насупився, щойно побачив її.
Так само відреагували й інші третьокурсники.
— Принцеса…?!
Що принцеса Санса Валеріон робить поруч із Фреєм Старлайтом?
Саме це промайнуло в голові Магнуса та його людей.
Та накази були чіткі.
— Я не маю наміру переходити межу, Ваша Високосте. Прошу, відійдіть убік, щоб я міг розібратися з тим, хто стоїть за вами.
Він намагався зберігати ввічливість — настільки, наскільки це було можливо.
Навіть будучи вірним Еґону, Магнус знав, що краще не ворогувати з принцесою.
Різниця у владі була надто великою.
Санса похитала головою, не відступаючи.
— Ти й твої люди відступите, Магнусе. Він зі мною.
Магнус підняв брову й кинув погляд у мій бік.
— То ти не лише слизький пацюк, Старлайт, а ще й маєш нахабство ховатися за жінкою?
Це і є той чоловік, яким ти є?
Боягуз, що ховається під спідницею принцеси?
Він пройшов пекло, намагаючись знайти мене.
Якби я не зупинився, щоб залишитися з Сансою, це зайняло б у нього ще більше часу.
І тепер він знаходить мене тут… поруч з імперською принцесою.
Якщо замислитися… чи я той тип, що ховається за жінкою, коли з’являється нагода?
Я подивився на нього й усміхнувся.
— Ти абсолютно правий. Саме такою людиною я і є.
Серйозно? Він каже це — коли привів із собою цілу армію, щоб полювати на мене?
Чесно кажучи, я вважаю цих дітей повністю ірраціональними.
— Покидьок…
Лють Магнуса спалахнула ще сильніше.
Навіть Санса глянула на мене з явним здивуванням.
Провокувати мене — погана ідея.
Так він нічого не доб’ється.
Магнус вивільнив свою ауру… попередження.
Було ясно: цього разу він збирався битися на повну, не так, як під час нашої останньої зустрічі з Деймоном.
Я дивився на полум’я вогняної аури, що виривалося з нього.
Поруч зі мною Санса звузила очі, дивлячись на хлопця перед собою.
— Магнусе. Я сказала чітко — відступи. Ти і всі твої люди.
— Пробачте мені, Принцесо… але я не можу виконати цей наказ.
Напасти на Фрея Старлайта. Покінчити з ним. Не торкнувшись принцеси.
Саме це він, імовірно, й задумав.
Швидким рухом Реґен Зенен витягнув два кинджали, підкрадаючись ззаду.
Вони не збиралися дозволити мені втекти.
Побачивши, що до атаки лишилися миті, я вже хотів вихопити меч, але Санса зупинила мене.
— Я ж сказала… я з цим впораюся.
— Ти впевнена? Знову використати свою силу?
Я знав, як сильно вона страждала через цю здібність…
Зазвичай такою силою володіли Ультрас.
Але її була значно страшнішою.
Вона нагадувала тіньову рису — але це було не вона.
Щось зовсім інше.
Щось незавершене.
Навіть я не міг повністю зрозуміти, що це таке.
Санса усміхнулася, коли її тінь почала розширюватися.
Ця сила мучила її так довго —
Вона ненавиділа її всім єством.
Але принаймні…
— Я можу використати її в таких ситуаціях.
Магнус рвонув уперед, огорнутий жахливою колоною вогню, його кулак світився, коли він мчав просто на мене.
Він робив усе, щоб не зачепити принцесу, зосереджуючись на мені.
Водночас Реґен Зенен безшумно ковзнув мені за спину на шалено високій швидкості —
Танк і асасин.
Я бачив їх обох завдяки Оку Яструба.
Але зосередився на Сансі.
Я побачив, як її золотаво-біляве волосся м’яко майоріло…
Деякі пасма вже почали темніти, стаючи чорними.
Тиск, який вона випромінювала, був приголомшливим.
Магнус був уже переді мною, за подих від удару, а Реґен ось-ось мав вдарити ззаду.
Та в останню мить…
Вжух—
Десятки… ні, сотні крихітних чорних рук з’явилися з порожнечі, схопивши їх обох.
— Що за…?!
— Що це, в біса, таке?!
Вони закричали в унісон, скути руками.
Магнус і Реґен шалено смикалися, намагаючись вирватися,
Та тіні тримали їх міцно —
А потім із жахливою силою врізали їх у величезне дерево, розламавши його навпіл від удару.
Приголомшені й розгублені, обидва витріщилися на Сансу, шоковані тією переважною аурою, яку вона випромінювала.
— Зробите ще крок… і не звинувачуйте мене в тому, що станеться далі.
З холодним виразом обличчя Санса дивилася на них.
Навіть Магнус не розумів, що відбувається.
Сила Санси була не жартом — і вона продовжувала зростати.
Він на мить глянув на своє тіло, згадавши, як вона жбурнула його, мов ляльку.
Та відступати він не міг.
Або це…
Або гнів Еґона.
А це було значно гірше.
Готуючись до удару, Магнус зібрав ауру й прийняв стійку.
Санса бачила все.
Як він розмістив тіло —
Як спрямовував ауру до ядра.
Вона бачила все це чітко.
— Дурний ідіот.
Принцеса простягнула руку.
І вже наступної миті—
Буум!
Позаду Магнуса вибухнула потужна хвиля.
Жахливий чорний спис пройшов крізь усе на своєму шляху, пробивши величезну діру в деревах позаду нього.
Але просто перед цим… кинувши погляд убік…
Магнус нарешті помітив відтяту руку… з якої густими потоками лилася кров.
З широко розплющеними очима ні він, ні я не могли усвідомити, що щойно сталося.
Навіть з моїми Оком Яструба, що дозволяли бачити все чітко—
Я не зміг відстежити траєкторію того списа.
А Магнус… стискав плече від болю, приголомшений.
— Магнусе!
Інші третьокурсники кинулися до свого лідера, оточивши його.
Вони повільно відступали, наставивши зброю на Сансу.
Та вона вже призвала десятки нових списів.
— Приберімо сміття.
Вона вже збиралася випустити їх—
Та я схопив її за плече, зупинивши.
— Гей, досить!
Якби вона випустила їх, я не був певен, що їхня броня встигла б витримати.
Вона могла справді їх убити.
Почувши мої слова, Санса схопилася за голову, намагаючись опанувати себе.
Її тінь шаленіла, випускаючи імпульси сирої аури.
Третьокурсники швидко відступили, зникнувши серед дерев.
Санса міцно трималася за мене, поступово втягаючи свою тінь назад…
Серед темряви,
Я бачив, як вона бореться, щоб не дати силі вийти з-під контролю.
І після кількох довгих хвилин…
Все ще тримаючись за мене…
Принцеса нарешті заспокоїлася.
Вона ледь дихала, стискаючи мене, немов востаннє.
Я повільно сів поруч із нею й подивився їй у лице.
— Ти в порядку?
— Так… я в порядку…
Вона ледве вимовила ці слова.
Але, оцінивши ситуацію…
Я зрозумів, що більше не можу залишатися з Сансою.
Її сила…
Якби щось подібне сталося знову, це могло б закінчитися смертю для всіх нас.
Тримаючи її тремтяче тіло в обіймах, геть мокре від поту…
Я усвідомив—
Залишатися тут було помилкою.
Розділ 187: Проклята сила
Том 1
