— 22-й день від початку Випробування на острові —
Тієї ночі ми не спали.
Санса не спала.
А для мене, це вже стало звичкою.
Джессіка Тівенін усе ще не повернулася. Окрім цього, день минув досить спокійно.
Час від часу я виходив назовні й убивав будь-яких кошмарних істот, що підходили надто близько.
Санса завжди супроводжувала мене, мовчки спостерігаючи ззаду.
А потім ми проводили решту ночі, розмовляючи про дрібниці…
Розмови, які принцеса по-справжньому цінувала. Відтоді як я ступив на землі острова, я почав говорити дедалі більше — ніби запечатана криниця нарешті знайшла кришку.
Дзінь!
Рейтинг оновився.
Ми з Сансою втупилися в нову таблицю:
10 — Реґен Зенен: 2500 балів
9 — Рагна Клауд: 2900 балів
8 — Дан Поляріс: 2980 балів
7 — Магнус Грелл: 3000 балів
6 — Гоуст Умбра: 3100 балів
5 — Данзо Смешер: 3160 балів
4 — Фрей Старлайт: 3450 балів
3 — Серіс Мунлайт: 3500 балів
2 — Сноу Леонхарт: 5200 балів
1 — Деймон Валеріон: 5250 балів
Ми обоє мовчки дивилися на список…
Ситуація повністю перевернулася.
Я все ще був четвертим, навіть після того, як витратив 500 балів, щоб знайти Сансу. Не кажучи вже про те, що відтоді, як залишився з нею, я майже нічого не робив.
Але не лише я.
Магнус і Реґен — студенти третього курсу — обидва різко втратили позиції.
Очевидна ознака того, що вони активно мене шукають.
Питання було лише в часі, коли вони дістануться до мого місця.
Санса теж розумна. Вона напевно вже все це зрозуміла.
23-й день був уже зовсім близько.
— Мені скоро доведеться знову рушати…
Я не міг вічно залишатися поруч із Сансою.
Один тиждень міг повністю перевернути рейтинг, особливо за такого вузького розриву в балах.
— Я знаю… але нам потрібно дочекатися Джессіки, — відповіла Санса.
Щоб ефективно набирати бали й належно впоратися з тими, хто полював на мене, мені була потрібна допомога другого курсу.
— Не хвилюйся. Вона прийде в потрібний момент.
Санса заспокоїла мене. Але коли я глянув на неї, то помітив темні кола під її очима.
Навколо панувала повна тиша — дощ припинився вже деякий час тому.
— Я знаю, що трохи запізно питати, але… ти взагалі спиш?
Навіть мені час від часу був потрібен відпочинок, не кажучи вже про Сансу, чий організм був відносно крихким.
Принцеса похитала головою.
— Я не можу спати… не тоді, коли ми не знаємо, що може статися.
У її словах було багато сенсу.
Це можна було сприйняти як готовність до раптової атаки.
Але я яскраво пам’ятав той день — коли вона ходила уві сні в тій білій сукні…
То що ж насправді приховує принцеса, яка сидить поруч зі мною?
Відповіді в мене не було.
— А ти, Фрею? Як довго ти ще збираєшся змагатися зі мною в цьому «хто довше не спить»?
— Не знаю. Просто стало звичкою.
Довгий час самотності зробив мене постійно напруженим.
Але теперішня ситуація була для мене незвичною.
— Можеш поспати, якщо хочеш. Я все одно завжди не сплю.
— Усе гаразд. Не потрібно.
— Ні… тобі треба. Якщо хочеш потім і далі триматися.
Санса обережно притягнула мою голову й поклала собі на коліна.
Я зовсім цього не очікував.
З головою, що лежала на її стегні — значно м’якшому за будь-яку подушку, — я дивився на неї з порожнім виразом обличчя.
— Що ти робиш?
Вона виглядала трохи розчарованою моєю пласкою реакцією… але схоже, це її не надто зачепило.
Щоб мене вивести з рівноваги, потрібно дещо більше.
Замість цього вона просто відповіла:
— Допомагаю тобі заснути.
— Це зовсім не допомагає…
— Просто заплющ очі…
Її рука м’яко накрила їх — і все занурилося в темряву.
Її дотик був крижано холодним… але неймовірно ніжним — настільки, що мороз пробіг по всьому тілу.
Лежачи так, уся ситуація здавалася дивно нереальною.
Це був перший раз тут, коли я опинився в такому становищі.
— Я ж казав… це не допомагає.
— Тоді просто замовкни.
Секунди минали. Потім хвилини.
Санса не прибирала руку. Я вже не міг навіть зрозуміти, який у неї вираз обличчя.
Адріана спала вже деякий час, тож вона нічого цього не бачила. Якби бачила — напевно, вже втрутилася б.
Мої думки почали розпливатися…
Вікторіада. Еґон. Третій курс. Родина Мунлайтів…
Попереду було ще так багато справ.
Так багато, що я мусив зробити.
Я не міг дозволити собі ось так відпочивати.
Не міг…
Але поступово… усе стихло.
Санса м’яко усміхнулася, прибираючи руку з моїх очей.
Я навіть не помітив моменту, коли знепритомнів… спочиваючи на колінах принцеси.
…
…
…
Тієї ночі… мені наснився сон.
Я побачив його — свого батька. Він щодня повертався додому виснаженим.
Я згадав, як він підтримував мене в усьому, що б я не робив — хай навіть це здавалося повною нісенітницею.
Навіть коли я вирішив писати повністю вигаданий роман, він ніколи не насміхався з мене. Навпаки — просив розповісти йому про сюжет. Навіть якщо йому насправді було нецікаво… він завжди робив вигляд, що йому не байдуже.
Такі дрібниці… значили для мене, як весь світ.
За ним… моя мати… мої родичи… усі, кого я коли-небудь знав…
Раптом, вони почали зникати.
Я в паніці кинувся за ними — але ноги були важкими… ніби я біг крізь багно. Я знову й знову намагався наздогнати…
Ні…
Не йдіть…
Будь ласка…
Ні…
Повільно…
Я повернувся до реальності.
— …Сансо.
Спогади почали спливати — як я заснув на її колінах…
Вона дивилася на мене широко розплющеними, здивованими очима.
Я не розумів чому — аж доки не відчув вологу в кутиках очей.
— Фрею, ти…
Я різко сів і витер обличчя.
— …
Санса ще деякий час дивилася на мене.
Невже я… плакав?
Я не хотів, щоб мене бачили таким…
Тож спробував якомога краще це приховати.
— Скільки я спав?
Надворі все ще була ніч… я не думав, що це тривало довго.
— Зараз світанок. Ти спав приблизно три-чотири години.
Так довго?
Я насупився, роздратований самим собою.
Як я міг так легко дозволити собі заснути?
— Усе гаразд… принаймні тепер ти виглядаєш трохи краще.
Принцеса всміхнулася.
І справді — мішки під моїми очима трохи зникли.
Я торкнувся обличчя, намагаючись зібратися.
Санса підвелася.
Вона не спала взагалі.
— Ще рано. Можеш знову лягти, якщо хочеш.
Я миттєво похитав головою.
— Ні… мені вистачило.
Ще трохи — і я переступив би межу.
Я збирався щось сказати принцесі, що стояла переді мною, але зупинився.
Вона теж виглядала стривоженою.
— Вони тут…
Розділ 186: Тиха ніч
Том 1
