— Очима Фрея Старлайта —
Уперше за, здавалося, цілу вічність
я справді відчув себе живим —
коли м’язи поволі розслабилися під холодною водою.
На цьому проклятому острові дощі йшли тижнями.
Тож річка, в якій ми з Деймоном сиділи, була крижано-холодною.
Але цей холод заспокоював тіло,
трохи знімаючи втому —
хай і зовсім ненадовго.
До того ж після інциденту з Мунлайтами, я взагалі почав надавати перевагу холоду.
Наче моє тіло якимось чином змінилося після того, як так довго витримувало те прокляття…
Між мною й Деймоном зависла тиша.
Хвилини тягнулися повільно.
Зрештою першим рушив саме він.
Він підвівся — демонструючи свою гігантську статуру — і попрямував геть.
— Уже йдеш? — байдуже запитав я.
Деймон відповів так само холодно.
— Немає сенсу ділити простір із таким, як ти.
Я не нападу на тебе зараз — але якщо побачу знову…я розчавлю тебе.
Це була вже друга наша зустріч на цьому острові.
Першою був той тристоронній бій із Магнусом.
А тепер… оце.
— Цікаво…а ти справді здатен на це? Розчавити мене?
Деймона ця провокація анітрохи не зачепила.
Для нього мої слова нічого не важили.
— Розчавити такого, як ти, легко… Фрей Старлайт.
Ти порожній.
Мій вираз обличчя ледь помітно змінився.
— Порожній?
— Ти — просто порожня оболонка.
Твоя амбіція починається й закінчується в одному й тому ж місці.
Ти женешся за чимось нікчемним —
тим, що тобі дав хтось інший.
Я це чітко бачу в твоїх мертвих очах.
Він почав надягати обладунки, навіть не озираючись.
— Ти не справжній воїн, Фрей Старлайт.
Ти навіть не вартий справжнього бою.
Мій дракон проковтне твою жалюгідну змію цілком.
— …
Я залишився в тиші, не знайшовши слів для відповіді.
Деймон Валеріон уже зник у спалаху блискавки.
Але ті слова…
— «Порожня оболонка», га?
Я заплющив очі і повільно занурився глибше в холодну воду.
Він мав рацію.
Я й справді був порожнім.
Порівняно з такими, як Деймон… або Сноу…
Навіть порівняно з іншими елітами —
моя пристрасть,
моя боротьба,
усе це крутилося навколо Вікторіади.
Як людина —
я не мав мрій.
Не мав бажань у цьому світі.
Бо я — не Фрей Старлайт.
Але в одному він помилявся.
Ця моя «нікчемна» мета…
Біль, який я витримав…
жертви, на які я пішов, аби до неї дійти —
якщо ти знецінюєш це,
якщо насміхаєшся з того,
чим я готовий пожертвувати заради цього «безглуздого» сну…
Ти навіть не помітиш,
коли змія обів’ється навколо шиї твого гордого дракона.
Я повільно підвівся з води.
Крок за кроком.
Моя шкіра була бездоганною —
майже ідеальне, спортивне тіло,
бліде й неушкоджене.
Але кількість шрамів,
які колись вирізьбилися на цьому тілі…
Вони нікуди не зникли.
Після інциденту з Сектою Тіні
моє тіло почало відновлюватися ідеально —
не залишаючи жодних слідів.
Без цієї пасивної здатності… який вигляд я мав би зараз?
Я опустив погляд, дивлячись на власне тіло.
Я все ще бачив їх.
Сотні ран.
Розривів.
Синців.
І я отримуватиму ще більше — доти,
поки не досягну цієї «нікчемної» мети,
з якої всі сміються.
Перемоги у Вікторіаді.
І повернення у свій світ —
додому.
Я миттєво надягнув обладунки
й рвонув назад,
у високі дерева лісу.
Мені потрібно було знайти принцесу — і якнайшвидше.
…
…
…
Пізніше… неподалік від річки, де купався Фрей…
Група фігур з’явилася водночас. Їх очолював юнак із масивною статурою та палаючим помаранчевим волоссям.
— Де він?
Магнус Грeлл уважно обвів місцевість гострим поглядом.
Йому відповів худорлявий Реґен із пронизливими очима:
— Він був тут, але постійно рухається. Це ускладнює його відстеження.
Хоча вони не раз знаходили Фрея за допомогою функції відстеження, він ніколи не затримувався на одному місці надовго —
Смарт-годинник показував лише його останню відому позицію.
Тож коли вони прибували… він уже зникав.
Така ситуація повторювалася знову і знову протягом останніх двох днів.
І через це…третьокурсники втратили чималу кількість очок.
— Якщо так піде й далі, це безглуздо…
Магнус говорив якомога спокійніше, хоча його терпіння явно тануло.
— Розділяємося тут. Використовуйте всі очки, якщо знадобиться.
Ми оточимо кожну локацію, де він з’являється.
Хто першим його знайде — негайно подає сигнал.
— Зрозуміло!
Всі відповіли без вагань і рушили глибше в ліс.
Тим часом, Фрей Старлайт уже подолав значну відстань…
Але островом блукали не лише студенти.
Професори постійно рухалися в тінях, пильно спостерігаючи.
Найактивнішим серед них був Фенікс, якому доручили нагляд за Леді Восьми Ніг.
У разі надзвичайної ситуації він мав дозвіл повністю її ліквідувати — і цей геній був цілком здатний на таке.
Та через цю відповідальність, Фенікс Санлайт був серйозно обмежений — він більше не міг вільно пересуватися островом, як на початку іспиту.
І саме через це… час нарешті настав.
Приховані сили, що чекали в тінях, почали діяти.
На золотих берегах безлюдного острова…
Добре вдягнений чоловік із вугільно-чорним волоссям крокував уперед.
На ньому був бездоганний офіційний костюм,
а окуляри мерехтіли під потемнілим небом.
Навпроти нього стояв інший чоловік —
мускулистий, із густою білою бородою.
Це був професор Кайзер Мунлайт, а поряд із ним — ще одна постать…
— Яка ситуація? — запитав Кайзер.
Чоловік перед ним відповів:
— Координати встановлено.
За допомогою принца фінальний етап готовий.
Ми покінчимо з цим в останній день іспиту.
Кайзер мовчки кивнув.
Він стиснув кулак, згадуючи знищення своєї родини.
— Я вб’ю їх усіх…
Кожного, хто був причетний.
Через ту ніч, Кайзер утратив єдиного брата.
Його сім’я була майже знищена.
Навіть лорд Дому Мунлайтів — колишня їхня найбільша сила — загинув.
І була лише одна людина, яку вони вважали винною…
— Фрей Старлайт.
Дехто в родині Мунлайтів був переконаний, що саме він став причиною всього.
Хоча багато хто не погоджувався, звинувачуючи замість цього Ультрас.
Старий чоловік поруч погладив бороду, відчувши напруження свого співрозмовника.
— Часу залишилось небагато. Зосередься.
Наша справа ще не завершена — син Місти продовжує атакувати наших союзників.
Обличчя Кайзера похмурніло від цього імені.
— Чому син того вбивці взагалі в це втручається?
І як, до біса, він узагалі знає, хто наші люди?
Старий похитав головою.
— Якби я знав відповідь, я б уже з цим розібрався.
Гоуст ставав непередбачуваною загрозою — і наразі вони не могли ризикувати,
вдаючись до прямих дій проти нього.
— Якщо він дізнається про наш план…
Якщо він скаже Фрею Старлайту…
Усе може розвалитися.
Кайзер довіряв студентам Мунлайтів — але хто знає, що може статися?
Він глибоко вдихнув і прийняв рішення.
— Тримайте його подалі від Фрея Старлайта.
Використовуйте той самий метод, що й раніше.
Старий одразу зрозумів і кивнув.
— Зрозуміло. Я вирушаю зараз — занадто довга спільна поява викличе підозри.
Кайзер нічого не відповів.
Він лише спостерігав, як його співрозмовник зник, ніби розчинившись у повітрі.
— Я чекатиму…
Дня розплати,
Старий друже.
Кайзер Мунлайт продовжив патрулювання острова — ніби нічого не сталося.
Та фінальні дні іспиту…
Обіцяли значно більше, ніж будь-хто міг уявити.