— 19 День Випробування на острові —
Дні тепер спливали стрімко…
Кінець поволі вимальовувався,
І імена тих, хто пройде далі, вже починали виринати на поверхню.
Занурені у власні битви,
Гравці билися з усім, що мали.
— Очима Серіс Мунлайт —
…
Скільки днів минуло відтоді, як я вперше ступила на цей острів?
Я легенько провела рукою по своєму білому волоссю, вдивляючись у його колір.
Колір, успадкований від матері.
Іноді я замислювалася — що бачать люди, коли дивляться на мене?
Їхні очі… говорили багато.
Я часто чула похвалу своїй красі.
Але так само часто… я бачила кинджали в їхніх поглядах.
Очі, сповнені заздрості.
Але заздрості до чого?
Що саме вони бачили в мені?
Можливо… якби вони дивилися не лише на оболонку, а всередину—
Вони б усвідомили, наскільки все це порожнє.
Побачили б нитки, що всі ці роки рухали цим тілом.
З того дня…
Здавалося, мій розум от-от вибухне.
Я втратила контроль.
І тоді — я використала силу, про існування якої навіть не здогадувалася.
Ніби вона відгукнулася на мій поклик—
Поклик, народжений емоціями, що розривали мене зсередини.
Моє життя було збудоване на брехні.
Усе, у що я вірила з тієї ночі, коли померла моя сестра…
Було не більш ніж ляльковою виставою — майстерно написаною.
І той, хто розтрощив цю ілюзію…
Був саме тією людиною, яку я ненавиділа.
Кому я взагалі тепер брешу?
Я ніколи не прийняла смерть батька, якого зневажала всією душею.
Тож я шукала когось іншого—
Когось, на кого могла б скинути всю цю ненависть.
І цією людиною став Фрей Старлайт.
Але доля вирішила інакше.
З усіх можливих людей саме він став тим, хто звільнив мене з тієї лялькової вистави.
Принаймні…
Та порожнеча всередині—
Тепер заповнена.
Заповнена ненавистю.
Але цього разу — спрямованою на правильну людину.
Бейлор Мунлайт.
Той проклятий ляльковод.
Він ніколи не полишав моїх думок.
Мені здавалося, що я втрачаю себе…
Божеволію.
Єдиний момент, коли я відчувала бодай якесь полегшення—
Це коли я ставала проти кошмарних істот.
Я володіла льодом з абсолютною свободою.
І мені здавалося…
Ніби мій погляд став яснішим.
Гострішим.
Сильнішим.
Я трощила все, що наближалося—
Списами, мечами—
А потім тими колючими льодовими лозами, що звивалися, мов змії, розриваючи ворогів на шматки.
Я йшла повільно, залишаючи за кожним кроком слід крижаної майстерності.
Моя сила зростала.
Але все одно—
Недостатньо.
Недостатньо, щоб убити його.
Тож крок за кроком—
Я продовжу збирати наново розбиті уламки всередині себе.
Те зламане ядро—
Розкидане на сотні фрагментів.
І коли настане час—
Я розірву його.
Я огорнула себе крилами з чистого льоду.
Лялькова вистава закінчена.
Але спектакль ще триває…
Не доти, доки ти живий, Бейлоре Мунлайт.
…
…
…
— Бачення Фрея Старлайта —
— 20 День Випробування на острові —
До завершення випробування залишалося 10 днів.
Я відстежив місцезнаходження Санси й прямував у її бік—
Та змушений був зупинитися, коли помітив, що неподалік бродить та клята Леді Восьми Ніг.
Тож мені довелося чекати…
Поки та проклята тварюка не піде геть.
Сидячи на верхівці гігантського дерева, я спостерігав, як те дурне створіння безцільно тиняється довкола.
— І як довго ти ще збираєшся тут стирчати?
Будь чемною павучихою та йди бавитися десь в іншому місці.
Я з роздратуванням почухав потилицю.
Мій стан був катастрофічним.
Двадцять днів у дикій місцевості воскресили яскраві спогади про Східні Землі Кошмарів…
Наче я повернувся до власних витоків.
І через це я був просто огидно брудний.
— Мені б ванну…
Сумніваюся, що хтось узагалі зміг би підійти до мене зараз.
Якби хтось відчув цей сморід, то певно, подав би заяву за вбивство запахом.
Мене б притягли до Івара пояснювати, як я вбив студентів Храму своєю смердючою аурою…
А потім вигнали б і відправили назад у Дім Старлайт на довге покарання-купання.
Занурений у думки, я втомлено ляснув себе по лобі.
— Це погано…
Божевільний Фрей починав знову виринати.
Залишатися в зоні Кошмару — погана ідея.
Той умовний перемикач у моїй голові міг випадково клацнути—
І знову перетворити мене на психа.
Я зістрибнув униз і помчав до озера.
— Спочатку купання.
Я дістався швидко.
Зазирнувши в прозору воду, я вже збирався зняти броню—
Але зупинився, відчувши чиюсь присутність неподалік.
Придивився уважніше — і переконався.
Він сидів там.
Світле волосся.
Широкі плечі, мускулиста статура.
Чітко окреслені груди були повністю оголені, разом із плечима та татуюванням дракона, що тягнулося по руці.
— Деймон…
Я кілька секунд дивився на нього.
Він — на мене.
Я не був певен, який крок правильний.
Напасти? Уникнути?
Але тишу перервав саме він.
— Чого витріщився? Заходитимеш чи й далі будеш пялитися, як якийсь дивак?
Чи ти з тих, хто цікавиться хлопцями?
Якщо друге — вибач, лише леді.
…
Мені стало ніяково, що я взагалі щось переосмислював поруч із Деймоном.
— Не очікував, що ти будеш таким спокійним поруч із тим, хто може напасти будь-якої секунди.
Голий Деймон навіть не здригнувся. Він і далі розслаблявся, ніби нічого не мало значення.
— Не будь ідіотом. Я зараз купаюся — битися не збираюся.
До того ж, моє тіло — це моя зброя.
Я впораюся з будь-чим, що з’явиться.
— Справедливо.
Я повністю зняв броню, оголивши тіло.
Прес. Груди. Руки.
Усе було на місці—
Але порівняно з Деймоном різниця в розмірах була колосальною.
Я виглядав як добре підготовлений атлет.
Деймон — як професійний бодибілдер.
Я розслабився з протилежного боку, дозволяючи тілу відпочити.
Погляд Деймона затримався на татуюванні змія вздовж моєї лівої руки.
Це було навіть кумедно.
Двоє напівголих чоловіків.
В одного — татуювання дракона.
В іншого — змія.
З усмішкою я жестом показав йому відвернутися.
— Не витріщайся так. Я теж по жінках — не по горилах, як ти.
— Сволота…
Деймон теж усміхнувся, розважаючись тим, що я повернув його слова проти нього.
І от так—
Я опинився у спільній купелі з останньою людиною, з якою колись очікував розділити ванну.