Над спустошеною землею острова…
Залишилося лише кілька гравців.
Та можна було з упевненістю сказати — це були найкращі з уцілілих студентів Храму.
Кожен із них прожив власну історію від самого початку випробування…
Поблизу одного з найпохмуріших куточків острова—
Те колосальне дерево й досі слугувало прихистком для принцеси.
Санса разом з Адріаною мешкали там, і нещодавно до них приєдналася Джессіка Тівенін.
Дощі випадали часто, тож трійця ховалася всередині дерева, що нагадувало природну печеру.
Санса — з мокрим золотавим волоссям і очима, потемнілими до чорного, — відсторонено дивилася на похмуре небо.
Хто знав, що саме займало її думки в ту мить?
Ніхто не міг сказати напевно.
— Принцесо… стояти під дощем ось так — це недобре для вас…
— Усе гаразд, Джессіко. Мені подобається відчуття, коли дощ проходить крізь мене.
Джессіка гукнула до неї зсередини дерева.
Вона вже кілька разів намагалася вмовити Сансу зайти всередину — але принцеса відмовлялася.
Адріана ж, навпаки, весь цей час залишалася всередині — тиха й зібрана, ймовірно тому, що поруч була Джессіка.
Та Санса так і не зрушила з місця.
Дощ омивав її…
І для принцеси це було заспокійливо—
Наче він змивав усе, що залишило шрами на її пораненій душі.
Під цією зливою
Вона знаходила щось близьке до спокою.
З ледь помітною усмішкою Санса повернулася до Джессіки.
— Ти впевнена, що хочеш залишатися тут, Джессіко? Ще не так давно ти була серед лідерів…
Це було правдою — Джессіка Тівенін утримувала дуже високий ранг від самого початку випробування.
Але відколи вирішила залишатися поруч із принцесою, вона випала з першої десятки.
— Немає сенсу намагатися… я не зможу перемогти таких чудовиськ.
Після нищівної поразки від рук Сноу, Джессіка змирилася з тим, що перше місце для неї недосяжне.
Вона вже гарантувала собі прохід далі — адже другокурсники цього року були не надто видатними.
І тому вона залишилася біля принцеси — щоб її захищати.
— Якщо це твоє рішення… я не заперечуватиму.
— Дякую… моя принцесо.
Джессіка Тівенін ставилася до принцеси з глибокою пошаною—
Але коли справа доходила до Адріани, вона була холодною.
Для Джессіки ця дівчина була не більше ніж п’явкою, що чіпляється за принцесу заради власної вигоди,
Навіть попри те, що Санса назвала її подругою.
І тепер найсильніша серед другокурсників уже почала обмірковувати способи позбутися її найближчим часом…
Посеред усього цього—
Тіло Джессіки раптом напружилося.
І Санса, і Адріана насупилися.
Вони всі це почули.
Звук кроків — важких, безперервних — що гупали по землі.
Він ставав дедалі гучнішим.
Що б там не наближалося…
Їх було багато.
Надто багато.
— Назад, принцесо!
Джессіка рвонула вперед, стискаючи свій серпоподібний меч і стаючи між Сансою та небезпекою.
Принцеса залишалася абсолютно спокійною.
Позаду них Адріана приготувала спис.
— Що за чорт…?
Звуки були приголомшливими — немов ціла армія мчала просто на них.
І вже за кілька секунд—
Вони побачили джерело.
З безліччю кінцівок і обличчями, схожими на маски, це були…
Жахливі істоти Байджі.
— Нагодуй мене! Нагодуй мене! Меене! Меене!
Десятки з’явилися одночасно.
Кількість була настільки божевільною, що обличчя Джессіки миттєво потемніло.
— Принцесо! Я спробую їх стримати — будь ласка, тікайте!
Джессіка кинулася просто в насуваючийся кошмар.
Вивівши свою ауру на межу,
Вона вивільнила потужне гравітаційне поле, відкидаючи істот назад.
Своїм фірмовим клинком вона рвонула до найближчої—
— Нагодуй мене! Нагодуй мене!
— Замовкни!
Джессіка люто вдарила, зіштовхнувшись із жахіттям Байджі.
Вона мала перевагу.
Її удари швидко відсікали кінцівки — а потім вона розчавлювала істоту гравітаційним полем.
Але це працювало…
Лише в бою один на один.
Не встигла Джессіка вбити одного з Байджі, вся у смердючій крові, як величезна зграя таких самих істот ринула на неї, прориваючись крізь її гравітацію переважаючою силою.
За таких темпів…
Її просто пожеруть.
Джессіка була збентежена.
Чому кошмарні істоти нападали такими шаленими масами? Це не мало сенсу.
Але щось у поведінці Байджі було… неправильним.
Вони ніби не нападали—
Вони тікали.
Вона не могла зібрати думки посеред цього хаотичного натовпу кошмарних істот.
Позаду Адріана схопила Сансу за руку, її обличчя зблідло від страху.
— Сансо! Нам треба тікати! Ми не зможемо з ними битися!
Адріана вже тремтіла—
Вона ледве могла втримати спис, не кажучи вже про бій.
Але Санса залишалася абсолютно спокійною.
Вона вирвала руку з хватки Адріани й рушила до поля бою.
— Ти пропонуєш кинути Джессіку й тікати в безпеку?
Адріана нічого не відповіла.
Вона знала, що це було б боягузтвом…
Але іншого виходу вона не бачила.
Один лише погляд на цих істот змушував її здригатися—
Її нерви цього не витримували.
Та Санса навіть не здригнулася.
— Усе гаразд.
— Вони не торкнуться її.
Очі Санси потемніли.
— Я цього не дозволю.
На передовій Джессіка була повністю оточена.
Вона ледь відбивала шквал диких атак, що сипалися з усіх боків.
— Нагодуй мене! Нагодуй мене!
Один із Байджі знайшов прогалину в її захисті — його кінцівки вже майже вдарили по ній.
Але удару не сталося.
Джессіка кліпнула—
З нізвідки з’явилася гігантська чорна рука.
Ця моторошна, тіньова рука схопила Байджі посеред крику…
Його страждання тривали недовго.
Рука з шаленою силою вгатила його об масивний валун, розтрощивши череп.
Удар був настільки жорстоким, що Байджі перетворився на криваву кашу з подрібненого м’яса.
Санса вже стояла поруч із Джессікою.
Перед ними — ще десятки таких самих істот.
Принцеса простягнула до них руку—
Здавалося, ніби вона запрошує їх схопити себе.
Але це було не так.
Коли її рука подалася вперед, тінь Санси розрослася, далеко простягнувшись уперед і вкривши землю під ордою Байджі.
Кошмарні істоти раптом опинилися на тіні…
Тіні, що пульсувала проклятою аурою.
А потім, ще одним рухом руки—
Тінь вибухнула.
З-під землі вирвалися десятки масивних, списоподібних щупалець, що з шаленою люттю пробивали Байджі,
Насаджуючи їх на себе, мов перекручені мішки зі шипів.
Їхні тіла здіймалися вгору на чорних відростках,
А потоки багряної крові стікали чорними списами, забарвлюючи їх у ще темніший відтінок.
Це було моторошне видовище.
Джессіка Тівенін дивилася на це з недовірою.
Принцеса поруч із нею все ще зберігала той самий спокійний вираз обличчя…
Але виглядала вона вже зовсім іншою людиною.
Чорними стали не лише її очі—
Навіть у золотавому волоссі проступили чорні пасма.
Джессіка не знала, що робити.
Тож вона схопила Сансу за плече — ту, що виглядала, мов у трансі.
— Принцесо!
На звук її голосу—
Наче щось у Сансі обірвалося.
Тінь відступила, а проштрикнуті Байджі впали з неба—
Глухо гепнувшись об землю, безсилі.
Санса схопилася за голову, з порожнім виразом обличчя.
— …
Вона нічого не сказала.
Джессіка вагалася, перш ніж заговорити.
— Принцесо… ви—
— Я в порядку.
Санса відповіла швидко.
— Це нічого. Усе гаразд.
Джессіка більше нічого не сказала.
Не сказала й Адріана, яка все ще тремтіла позаду них.
Але вони обидві, найімовірніше, думали про одне й те саме…
«Що… це була за сила?»
Відповідь була розмитою…
Та та аура, яку вони відчули—
Вона пустила холод уздовж хребта, струснувши їх до самих кісток.
Серед тіл Байджі вони навіть не встигли отямитися—
Як земля раптом затремтіла,
Набагато сильніше, ніж раніше.
— Що ще?! —
Вилаялася Джессіка.
Їй вистачило однієї миті, щоб її обличчя повністю потемніло.
Усі троє це почули—
Глибоке, сповнене скорботи завивання, супроводжуване жахливим ревом.
Адріана виглядала так, ніби от-от знепритомніє.
Вони всі втупилися в гігантську істоту, що наближалася до них…
І коли усвідомлення вдарило—
Джессіка нарешті зрозуміла, що відбувається.
Байджі не нападали.
Вони тікали.
Втікали… від хижака, значно страшнішого.
— Леді Восьми Ніг…
Те чудовисько—
З її незліченними кінцівками та гротескною, павукоподібною формою—
Тепер було неймовірно близько.
Вони надто захопилися боєм із кошмарними істотами, щоб помітити її присутність раніше…
І тепер вона була тут — на відстані руки.
Усі вони завмерли, дивлячись на неї.
А вона…
Дивилася у відповідь.
Десятки жахливих очей уп’ялися в них.
Леді Восьми Ніг спостерігала здалеку.
Але всі її очі були зосереджені лише на одній особі—
На принцесі.
На Сансі.
Ті чорні очі зустрілися з її поглядом…
І Леді зупинилася.
Усі стояли закам’янілі, не здатні збагнути побачене.
Джессіці здавалося, що серце ось-ось розірветься.
А Адріана—
Вона вже знепритомніла.
Леді Восьми Ніг залишалася нерухомою, просто дивлячись.
Минули хвилини.
А потім сталося щось дивне.
Вона рушила.
Леді Восьми Ніг заворушилася—
Але не наблизилася.
Натомість вона відвернулася… і пішла.
Очі Джессіки широко розкрилися від недовіри, коли вона дивилася, як кошмарна істота відходить—
Оминаючи їх.
Вона не могла повірити власним очам.
З приголомшеним виразом вона повернула голову до принцеси—
Яка все ще пильно дивилася на Лординю Кошмарів.
«Що щойно сталося?»
«Чому вона не напала?»
Джессіка не знала відповіді.
Але з якоїсь причини…
Вона була впевнена, що причина стоїть просто поруч із нею.
Бо можливо—
Леді Восьми Ніг була не верхівкою хижаків цього острова…
Розділ 181: Справжній хижак
Том 1
