Розділ 174: Зіткнення еліти (3)

Минуло 4 дні від початку Випробування на острові.

Дощ не припинявся ні на мить, і обличчя вцілілих студентів почали змінюватися — повільно, але невблаганно.

Вони більше не могли функціонувати, покладаючись лише на циркуляцію аури.

Без чистої води, без нормальної їжі й майже без сну… багато студентів Храму почали ламатися.

На щастя, по всьому острову почали з’являтися зони, позначені червоним — тимчасові місії з жорсткими часовими обмеженнями.

Ці завдання не давали балів, зате нагороджували тих, хто їх проходив, припасами — просторовими кільцями з запасами їжі й води до трьох днів.

Цілком природно, що ці зони миттєво стали пріоритетом для багатьох.

Біля однієї з таких місій група студентів кинулася до самотнього інструктора, який спокійно стояв, склавши руки за спиною. Коли вони наблизилися, він оголосив умову:

— Завдайте хоч одного удару по інструктору — і ви проходите.

Звісно, ці місії не були легкими.

Влучити в інструктора S-рангу — завдання не з простих.

Один за одним старшокурсники намагалися атакувати, але жоден з них не торкнувся навіть його тіні, не кажучи вже про тіло.

Інші місійні зони були не менш жорстокими. Храм не збирався роздавати припаси без перевірки на гідність.

А інструктори?

Вони не щадили нікого.

Зрештою запала важка тиша. У поглядах студентів чітко читався відчай.

Чотири дні. Лише чотири дні — і вони вже були доведені до такого стану.

— Дозвольте мені спробувати.

Голос пролунав тоді, коли всі інші вже здалися.

Вперед вийшов дивний хлопець із чорним волоссям і криваво-червоними очима.

Інструктор приймав усіх без винятку.

Це був чоловік середніх років із грубими рисами обличчя та густою бородою — його рухи були гострими, мов лезо.

Хлопець повільно вихопив меч і, не зводячи погляду з інструктора, пішов уперед.

І раптом — без жодного попередження — він рвонувся в атаку.

Меч рухався у знайомому ритмі, дивно знайомому… удар був спрямований прямо в шию інструктора.

Той, не вражений, ліниво нахилив корпус, уникаючи атаки. На мить у його очах промайнуло розчарування…

Аж поки в останню секунду траєкторія клинка не змінилася —

і не спалахнула полум’ям.

Удар полетів просто в голову інструктора, змусивши його різко відскочити назад, ледь уникнувши смерті.

Хлопець уже переслідував його.

Його меч рухався, немов продовження тіла — лякаюче плавний і смертельно точний стиль. Навіть вираз обличчя інструктора змінився, у ньому з’явилася тінь захоплення.

— Назви своє ім’я, хлопче.

Запитав інструктор, продовжуючи ухилятися.

— Дан Поляріс. Елітний клас, перший курс.

Інструктор кивнув, майстерно ухиляючись від чергових ударів. Варто зазначити — він жодного разу не контратакував.

Зрештою навіть переважаюча майстерність Данa — найкраща серед усього його курсу — не змогла торкнутися інструктора.

Чоловік почав втрачати інтерес.

Аж раптом Дан зробив дивний хід.

Він кинув меч у бік інструктора — здавалося, дитяча помилка.

— Відмовляєшся від зброї?

Дурний крок.

Інструктор легко ухилився —

але в ту ж мить відчув, як кам’яна рука виринає з землі за його спиною, хапаючи меч у повітрі.

— Отже, ось який був твій план.

Хитрий трюк. Але очі S-рангу здатні розгледіти таке.

Інструктор приготувався ухилитися від удару кам’яної руки —

та вона не вдарила. Натомість вона підкинула меч високо вгору, прямо над ним.

І лише тоді він усвідомив…

Дан уже був у повітрі.

З акробатичною точністю він перевернувся — і вдарив по руків’ю меча ногою.

Клинок зірвався вниз, мов метеор.

Інструктор ухилився — ледь-ледь. Лезо розсікло йому щоку, перш ніж з шаленою силою врізатися в землю.

Приголомшений, інструктор торкнувся щоки.

На пальцях з’явилася тонка смужка крові.

Він не міг у це повірити.

Дан м’яко приземлився перед ним і кивнув у бік просторового кільця.

— У вас є дещо, що належить мені.

Інструктор усміхнувся й схвально кивнув.

— Гарна робота… забирай.

Дан без вагань схопив кільце й одягнув його.

По інший бік інструктор хижо всміхнувся.

— Раджу тобі бігти, хлопче… голодні пси вже кружляють.

Дан миттєво вихопив меч і обернувся до студентів позаду.

— Він переміг…

— Кільце… віддай кільце…

— Забрати його у першокурсника значно легше, ніж битися з інструктором.

Голодні погляди вп’ялися в Дана.

Він обернув меч у руці, прекрасно усвідомлюючи ситуацію.

— Схоже, робота ще не завершена…

Десятки студентів кинулися на нього одночасно.

Але Дан не здригнувся.

Його надзвичайний талант — Майстер Зброї — проявився з нищівною силою.

У фехтуванні навіть Сноу Леонхарт не був на його рівні. Хіба що супротивник мав би щось справді унікальне — інакше шансів у нього не було.

Під зливою…

Дан розніс хвилю студентів — від першого до третього курсів.

Він зітхнув і рушив геть.

— Принаймні тепер ти не помреш з голоду…

Дан ішов уперед із втомленим виразом обличчя.

У нього був ще один дар… талант, який завжди допомагав йому вижити, незалежно від обставин.

Той інстинкт… те шосте чуття, з яким він народився…

Воно безперервно попереджало його—

— Щось наближається…

На цьому етапі випробування…він був єдиним, хто міг це відчути.

.

.

.

Еліта показувала приголомшливі результати.

Неперевершений фехтувальник монополізував кожне завдання та випробування.

Першокурсник, запеклий списоносець, з першого дня йшов на безперервний рейд.

Контролер хвиль застосував лід настільки сильно, що казали, вона змінювала саму природу острова.

Троє лідерів таблиці…

— Що… відбувається з першокурсниками?

Вони були монстрами в усіх сенсах цього слова.

З кожним днем конфлікти лише загострювалися.

---

— Один тиждень від початку Випробування на острові —

Кількість учасників впала менш ніж удвічі…

Вижили лише найжорстокіші.

БУУМ!

Потужний вибух сколихнув величезний острів.

Над гірською ділянкою Деймон Валеріон здійнявся з неймовірною швидкістю — за ним слідували кілька студентів і Кошмарних Тварин.

Це були крилаті істоти з масивними вороновими головами та густим чорним пір’ям.

Дзінь!

Кошмарна Тварина: Гусеничник

Клас: C

Балів: 3

Деймон врізався в стіну, а шалені вітри закрутилися навколо нього, формуючи лютий циклон.

Штормові потоки відкинули всіх, хто йшов за ним, зриваючи їх з гори, тоді як він продовжував підйом безперешкодно.

Досягнувши вершини, Деймон стрибнув уперед, блискавка іскрилася між його руками, зливаючись із гострими, як бритва, лезами вітру.

Він простягнув руку до величезних Гусеничників, ніби запрошуючи даму на танець.

З тієї руки… дуги блискавки розсікли повітря, влучаючи прямо в голови літаючих істот із хірургічною точністю, перетворюючи їх на обезголовлених птахів.

Під похмурим небом острова…

Змішана з дощем забруднена кров падала на землю.

Дзінь!

Ви досягли своєї цілі.

Ранг: 1

Балів: +5 базові | +20 бонусні

Винагорода за вашу голову: 230 Балів

Деймон не здригнувся і знову кинувся вперед.

Він уже кілька днів був у русі, шукаючи його… шукаючи Сноу.

Останній теж не знав відпочинку — з першого дня.

Свист!

Клинок Сноу розсікав Ганадос один за одним, поки він проривався крізь їхні ряди.

Хвилі блакитного полум’я вибухали безперервно — його присутність була неймовірно потужною.

Смарт-годинник вказав йому цільову точку B5…

І він уже прямував туди.

Бали за вашу голову: 220

Сноу полювали безжально через величезну нагороду…

Але він вирізав кожного переслідувача.

Його золоті очі світилися так само яскраво, як у перший день на острові.

Раптом… Сноу вискочив високо, ухиляючись від кам’яного списа, що вибухнув там, де він щойно стояв.

Швидким поглядом він помітив дівчину з палаючим червоним волоссям, що кидалася до тієї ж точки.

…

Це була Джессіка Тівенін — найсильніша серед другокурсників.

— Крок Порожнечі…

Шшшшш!

Одним рухом і Сноу з’явився перед Джессікою, немов примара.

— Куди ти прямуєш?

Навколо його клинка здійнявся шторм блакитного полум’я, Сноу рубав униз у Джессіку, яка парирувала його удар півмісячним вигнутим мечем.

Вона відступила крок назад — але пальці зробили дивний рух. В мить ока невидима сила вдарила Сноу, відкинувши його назад.

— Це… гравітація?

— Вірно.

Джессіка усміхалася, продовжуючи тиснути на Сноу.

— На цей раз… я заберу цю точку у тебе.

Сноу нічого не сказав.

Тиск гравітації, що його стримував… зник, залишивши Джессіку враженою.

— Що?!

— Чому здивована?

Сноу простягнув руку до Джессіки, і гравітація змінилася — обрушившись на неї, повністю застиглу від здивування.

— Ти не єдина, хто може контролювати гравітацію…

Але він на цьому не зупинився.

— Крок Порожнечі.

Він знову миттєво з’явився перед супротивником.

Цього разу… він випустив Старфорс, свою найсильнішу зброю.

Джессіка одразу відповіла, піднявши захист — але…

Сноу рухався так швидко, що за ним лишалися сліди післяобразів.

Його меч різав повітря яскравими дугами, прориваючись у її захист.

І мов розбитий скляний посуд…

Тріщини почали з’являтися одна за одною.

Джессіка відчувала, як страх проникає в кістки.

Все, що вона могла… це захищатися.

Після десятків —

Сотень обмінів ударами —

Джессіка впала на землю, меч вирвався з її рук.

Сноу встромив меч у землю поруч із її обличчям, вона важко дихала, тіло було промокле до кісток від поту та дощу.

— Дякую за дуель.

Золоті очі дивилися на неї згори.

Джессіка не знала, що сказати.

Він був абсолютно неушкоджений… навіть дихав спокійно, наче просто прогулювався.

Вона не просто програла… у неї навіть не було шансу.

Сноу її не знищив — адже вона не намагалася вбити його під час бою. Тому він просто відвернувся і рушив до наступної контрольної точки.

Цей білявий монстр…

Більше не стримувався. Факт, що він більше не носив кільце, говорив сам за себе.

Наче він оголошував світу про свою присутність — байдужий до того, що може прийти за ним у відповідь.