Далеко на заході…
Минув уже цілий день від початку іспиту.
Юнак мчав, мов навіжений.
Він був нажаханий — усе тіло в ранах, зброя загублена.
І якщо придивитися уважніше… ставало очевидно: ці поранення завдала людська зброя, а не кошмарні істоти.
Хлопець, трохи старший за більшість, закричав:
— Зупинись! Чому ти мене переслідуєш?!
Він був у повній паніці.
— Що я взагалі зробив?!
Він кричав знову й знову, але відповіді не було.
Ба більше — здавалося, що поруч узагалі нікого немає…
Але це було неправдою.
В одну мить тінь під його ногами роздулася.
З тієї чорної порожнечі з’явився юнак — із вугільно-чорним волоссям і такими ж темними, моторошними очима.
Гоуст схопив його миттєво, затягуючи в темряву разом із криком жертви.
Пітьма проковтнула їх обох.
— А-а… д-де я…?
Хлопець тремтів від страху.
Гоуст тримав його міцно, притиснувши кинджал до горла.
— Я не повторюватимуся. Відповідай одразу. Зрозумів?
Юнак заціпенів.
— Ч-чого ти хочеш?!
— Фрей Старлайт.
Атмосфера миттєво змінилася, щойно пролунало це ім’я.
— Що ти і твоя група плануєте? Яка ваша мета? Що ви приховуєте?
Хлопець — очевидно третьокурсник і член радикальної фракції, націленої на Фрея, — різко змінився, коли почув його ім’я.
— Смерть тому покидькові.
Гоуст одразу ж жбурнув його на землю.
— Схоже, ти не усвідомлюєш свого становища.
Гоуст знову наблизився.
— Ти зараз усередині моєї тіні. Простір, відрізаний від зовнішнього світу — ніхто там не побачить і не почує, що тут станеться.
Його голос був крижано-холодним.
— Подивись на мене. Я — асасин. Я можу вирвати тобі кляті очі одне за одним і катувати тебе — і повір, твій дурний щит навіть не активується. Тож дуже добре подумай, перш ніж знову відкривати рота.
Присутність Гоуста душила, а переляканий хлопець уже здригався всім тілом.
Та він усе ж не відступив.
— Пішов ти… і Фрей Старлайт теж.
— Дурень. Ти не цінуєш власне життя…
Штрик!
— Га? ААААААААГХ!
Крик розірвав порожнечу, коли Гоуст увігнав кинджал у ліве око хлопця.
Кров хлинула обличчям, мов водоспад.
— Не розумію, чому ви люди, так ускладнюєте собі життя…
Пробурмотів Гоуст із роздратуванням, витягуючи закривавлене очне яблуко.
— Скільки тобі ще треба втратити крові, щоб почати говорити? Невже родина Мунлайт справді настільки сліпа?
Його явно дратувало все це — це відчувалося в кожному слові. Тим часом інший юнак волав від болю.
— Проклинаю тебе, проклинаю, проклинаю! Боляче! Боляче! Боляче!
Гоуст жорстко вдарив його ногою в обличчя.
— Замовкни. Я ще навіть не починав.
— Чому?! Чому ти це робиш?!
Кров змішувалася зі слізьми, коли хлопець ридав, захлинаючись.
— Обоє моїх батьків загинули в тій атаці… я втратив усе! Усе через Ультрів…
Він остаточно зламався.
— Вони б не прийшли, якби не той покидьок Фрей! Він працює з ними!
Обличчя Гоуста потемнішало, щойно він почув ці слова.
— Ти справді віриш у цю маячню?
Але юнак не зупинявся.
— Ти! Ти працюєш із ним теж!
— …Га?
— Ви всі здохнете! Усі! Фрей не покине цей острів живим!
Хлопець засміявся божевільним сміхом.
— Він не вибереться! Старійшини вб’ють його! А потім прийдуть і по тебе! Ви всі помрете!
— Старійшини…?
— Здохніть! Здохніть! Здохніть!
Розріз!
Гоуст із хірургічною точністю перерізав йому шию. Лезо розсікло сонну артерію, обірвавши життя миттєво.
Він навіть не дав броні часу активуватися.
Обличчя Гоуста було похмурим, коли він мовчки відійшов убік.
— Старійшини…
Про що саме говорив той юнак?
Роздратований, Гоуст продовжив своє полювання — викресливши ще одного зі списку.
Усіх, окрім інструктора, до якого він не міг дістатися…
На цьому острові асасин був значно страшнішим за будь-яку кошмарну тварюку.
…
…
…
— Очима Фрея Старлайта —
Два дні від початку іспиту.
Дзінь!
— Рейтинг оновлено! —
Я кинув погляд на смарт-годинник, і втома була написана на моєму обличчі.
Останні два дні я рухався, мов навіжений.
Коли востаннє я так себе вичавлював?
На цьому етапі те, що третьокурсники полювали на мене щоразу, як бачили, вже стало щоденною рутиною.
Можливо, мені просто варто вибити їх усіх до кінця місяця.
Це починало дратувати — особливо тепер, коли в справу втрутилися їхні еліти.
Один на один я легко з ними впорався б.
Але коли вони навалювалися гуртом…
Ставала біда — і свіжі рани на моєму тілі були цьому прямим доказом.
Потрібно було знайти спосіб це зупинити… Іспит був ще дуже далекий від завершення.
Зі втомленим зітханням я переглянув оновлену таблицю.
10 — Дан Поляріс: 460 балів
…
…
5 — Джессіка Тівенін: 640 балів
4 — Магнус Грелл: 700 балів
3 — Фрей Старлайт: 780 балів
2 — Сноу Леонхарт: 850 балів
1 — Деймон Валеріон: 870 балів
(Тепер ви можете витратити 500 балів, щоб визначити місцезнаходження обраного учасника!)
— Серйозно…
Сноу і Деймон… та що з ними взагалі не так?
Я б’юся, мов божевільний, уже дві доби — а вони все одно настільки попереду?
Намагатися змагатися з такими монстрами — чисте божевілля.
Зараз… мені потрібно лише одне: гарантовано пройти кваліфікацію.
Я глибоко вдихнув і рвонув уперед, огорнутий аурою темряви.
Усе, що має значення…
Це те, що в підсумку переможцем буду я.
---
---
---
Страждання студентів… були розвагою для інших.
Події на острові тепер транслювалися по всій Імперії.
Люди вболівали за улюблених чемпіонів.
Запеклі битви між студентами стали для них захопливим видовищем.
— Вау, Сноу Леонхарт просто шалений! Ви бачили, як він зніс тих тварюк?!
— Але… Деймон усе ще попереду.
— О, а Фрей теж неймовірний!
Містяни обговорювали все це в тавернах і кав’ярнях, мов якийсь футбольний чемпіонат.
Навіть верхівка долучилася.
Ректор спостерігав за всім із пильним інтересом, оточений групою інструкторів.
— Ваш син справді вражає, ректоре Івар. Як і очікувалося.
— Авжеж!
Інструктори хвалили свого керівника, хоча той залишався суворим.
— Йому ще є куди рости.
Ніхто не заперечував — догодити цьому чоловікові було майже неможливо.
— Але цьогорічні першокурсники дивні… вони повністю затьмарили всіх інших. Можливо, варто було відправити їх на інший острів, ха-ха.
Один з інструкторів розсміявся.
Поглянувши на острів, куди відправили студентів із четвертого по шостий курс…
Там усе було значно гірше.
Битви відбувалися на зовсім іншому рівні.
Еллен Вайт підірвала цілу гору лише тому, що та перегороджувала їй шлях до цільової точки.
Кандидатка в Святі, Урієль Платіні, очистила більшість кошмарних істот у своїй зоні.
Монстри з іншої Студентської Ради…
Там панував суцільний хаос.
Інструктори без упину обговорювали ситуацію.
Тим часом ректор продовжував спостерігати — і його погляд зосереджувався на окремих особах сильніше, ніж на інших.
Серед них…
— Хіба це не Фрей Старлайт?
Один з інструкторів указав на екран.
— Він чудово тримається… але, на жаль…
Чоловік знизав плечима.
— Його талант лише рівня A. Сумніваюся, що він зайде набагато далі.
Івар нічого не сказав.
Ранги талантів і межі обдарованості… вважалися абсолютною істиною.
— Як шкода…
Мати такого, як Фрей, похованого під сміттєвим талантом.
Саме так, імовірно, він і думав.
Звісно…
Він і гадки не мав, що талант Фрея вже змінився.
Якби знав…
Той суворий вираз обличчя розсипався б на щось зовсім інше.
Випробування на Острові…
Було ще дуже далеким від завершення — і обіцяло набагато більше попереду.
Розділ 173: Зіткнення еліти (2)
Том 1
