— Очима Фрея Старлайта —
Світло не потрібне.
Для цього існувало Око Яструба.
Швидко ковзаючи тінями, я рухався до своєї наступної цілі — G3.
Здавалось… Я був не сам.
Я відчув двох інших позаду себе.
Ні—
Вони були поруч.
Рухалися з точно такою ж швидкістю.
— Це буде непросто…
Аури, які я відчував… були зовсім не звичайними.
Дощ почав накрапати, але я був надто зосереджений, щоб одразу це помітити.
Уся моя увага була прикута до гравців навколо.
І стало ясно:
Ми всі прямували до однієї й тієї ж цілі — G3.
Вони не переслідували мене… вони змагалися зі мною.
Крок за кроком, мить за миттю ми скорочували дистанцію.
І тоді—
Свист!
Нізвідки виринула постать.
Величезний чолов’яга з палаючим помаранчевим волоссям і руками, мов стовбури дерев.
Його сяйливі помаранчеві очі звузилися, коли він запустив кулак просто в мене.
У непроглядній ночі я підняв клинок, щоб перехопити удар.
Сила зіткнення відкинула мене назад — я врізався в найближче дерево.
Але я миттєво підскочив, відштовхнувся від стовбура й одним плавним рухом опинився за ним.
Я був готовий контратакувати—
Та завмер, коли леза вітру розірвали повітря й полетіли в наш бік.
Розріз!
Вони були гострі, мов бритви — розсікали дерева й землю, наче папір.
Інший гравець безупинно випускав їх — хвиля за хвилею.
Я ухилявся завдяки швидкості, тоді як рудоволосий блокував решту.
— Покажися!
Заревів громила.
Його слова розчинилися в темряві.
Та друга постать вийшла вперед, і його тіло заіскрилося жовтою блискавкою.
— Заспокойся, громило. Я тут.
Цей голос—
Це був Деймон Валеріон.
Він кинувся в атаку без жодних вагань, змусивши нас обох зреагувати.
Типовий Деймон во всій красі.
А рудоволосий громила…
Тепер я його впізнав.
Магнус Грелл, третій курс.
Він ще не впізнав мене.
Я був єдиним, хто бачив чітко в темряві.
— Чудово… яка проблемна компанія.
Ми втрьох рвонули вперед, рухаючись із лякаючою швидкістю.
Магнус жбурляв у Деймона величезні валуни.
Деймон спритно ухилявся й відповідав контратакою—
Та був змушений відступити, коли мої тіньові розрізи знищили опору під його ногами.
Магнус розвернувся до мене й обрушив шквал ударів.
Десятки кулаків летіли з усіх боків—
Але я ухилився від кожного.
— Десять тисяч кроків Тіні: Міраж.
Розріз!
Менш ніж за секунду я порізав Магнуса сотню разів.
Він був приголомшений.
Завдяки своїй витривалості він заблокував більшість ударів—
Але кілька ран усе ж з’явилися на його тілі.
У цю ж мить, небо розсікла блискавка.
Деймон звалився згори, мов божевільний,
Змусивши і Магнуса, і мене відскочити з епіцентру вибуху.
Це був суцільний хаос.
Повноцінна ближня сутичка на сліпучій швидкості.
Ми знову кинулися один на одного — зчепилися в шаленому, тісному бою.
Буум!
Темрява зіткнулася з блискавкою.
Наші рухи розмивалися в ночі.
І Магнус, і Деймон били кулаками, зарядженими аурою—
А мій меч палав чорним полум’ям.
Після десятків лютих обмінів ударами ми нарешті розійшлися.
Ми стояли посеред зруйнованої галявини,
Оточені поваленими деревами й розтрощеною землею.
Хмари над нами зсунулися—
І місячне світло на мить пролилося вниз.
У тому короткому сяйві… наші погляди зустрілися.
І нарешті вони мене впізнали.
На відміну від мене — я бачив їх чітко від самого початку.
— Фрей Старлайт…
Пробурмотів Магнус із подивом, коли навколо нього спалахнуло полум’я.
З викривленою усмішкою його аура вибухнула, випромінюючи небезпеку.
— Сам ідеш до мене… Тобі справді не пощастило, малий!
Його ноги вгрузли в землю, коли він рвонув уперед, мов живий танк.
Без жодних вагань я огорнув себе аурою темряви й кинувся йому назустріч, засипаючи безжальними ударами.
Ударна хвиля від нашого зіткнення прокотилася полем бою, руйнуючи все навколо.
Полум’я й темрява зіштовхувалися, пожираючи одне одного, але мене поступово почало відтискати назад.
— Марно, хлопче!
Пекло навколо Магнуса спалахнуло ще сильніше, підсилюючи його удари — він бив із шаленою швидкістю.
Я блокував кожен удар мечем—
Але відлуння його кулаків трощили все позаду мене.
Мені потрібно було відповісти.
Мої очі спалахнули фіолетовим світлом, коли я зібрав усю свою ауру без залишку.
Магнус був на піку рангу B.
Я не міг дозволити собі відступ тут.
Я вже збирався вивільнити нищівну контратаку—
Але завмер, побачивши, як просто в нас обох заряджається промінь блискавки.
Темний ліс миттєво осяяло блискавичне бомбардування Деймона.
— Ви виродки… влаштовуєте бійку, поки я тут? Ха! Та наскільки ж ви тупі.
Свист—
Не встиг Деймон договорити, як Магнус прорвався крізь промінь блискавки й з’явився просто перед ним.
Його жахливий кулак, обплетений пульсуючими жилами, ракетоподібно рвонув уперед—
— Не лізь сюди, щеня!
Він був швидкий.
Деймон ледь устиг зреагувати, коли кулак Магнуса врізався йому в обличчя.
Це було так, ніби вдарила ракета.
БУУУУМ!
Земля люто здригнулася.
Удар Магнуса знищив усе перед ним, розпанахавши ґрунт на десятки метрів.
Він намагався покінчити з Деймоном одним-єдиним ударом.
Але тоді—
Очі найсильнішого третьокурсника широко розплющилися від шоку.
Деймон усе ще стояв.
Голова була відхилена вбік від удару, з губ стікала кров—
Він дивився прямо на Магнуса палаючим поглядом.
Виплюнувши кров на землю, він заревів так, що в мене задзвеніло у вухах.
— І це ти називаєш ударом, сучий сину?!
Блискавка обвила кулак Деймона, скручуючись у сліпучу спіраль енергії.
Одним ударом він вгатив кулаком просто в груди Магнуса—
Відкинувши третьокурсника крізь десятки дерев.
Я завмер, спостерігаючи, як Магнус летить лісом…
Це здавалося майже нереальним.
— От це вже удар!
Деймон рвонув услід за ним, обидві руки сяяли вибуховою електрикою.
Його кулаки сипалися, мов злива — кожен швидший за попередній, що було неймовірно для когось із тілом танка.
Кожен удар глибоко врізався в тіло Магнуса, вбиваючи його в землю.
Деймон був приголомшливо сильним.
Його вибухова швидкість походила від блискавки, далекобійна міць — від вітру, рефлекси були гострі, мов лезо, а тіло — благословенне від народження.
Він був… майже надто досконалим.
— Не випробовуй моє терпіння, хлопче!
Якимось чином Магнус зумів відновити стійку й знову вступив у розмін ударами з Деймоном.
Я бачив лише червоні й жовті спалахи, що люто зіштовхувалися в повітрі.
Один бився вогнем—
Інший — блискавкою.
Жоден не дбав про захист.
Вони просто калічили одне одного.
І на диво, Деймон тримався—
Більше того, подекуди він навіть переважав Магнуса.
Я мовчки обійшов їх колом.
Ідеальний сценарій зараз — завдати чистого удару по обох і прибрати їх за один раз.
Але вони вже усвідомлювали мою присутність.
Магнус на мить відволікся на мене — і дав Деймону вікно.
Деймон усміхнувся.
— Відводиш очі від супротивника посеред бою? І ти — найсильніший на третьому курсі? Не сміши мене.
Магнус різко перевів увагу назад—
І виявив долоню Деймона, притиснуту до своїх грудей.
А друга рука?
Відкрита й націлена просто на мене.
— Верховне мистецтво: Подвійні Брама Дракона.
Тіло Деймона спалахнуло—
Сліпучим сяйвом, мов крихітне сонце.
У лівій руці — люта голова дракона з блискавки.
У правій — дзеркального близнюка, не менш скаженого.
Перший дракон пожер Магнуса—
А другий злетів у мій бік.
Вони заревіли, поглинаючи свої цілі…
І вже за мить—
Блискавка вибухнула, вивільнивши хвилю чистого світла, що поглинула все навколо.
Це був суцільний хаос.
Я ледве вижив після вибуху — врятувало те, що я був достатньо далеко від епіцентру.
Я подумав, що успішно захистився—
Та раптом побачив Деймона просто перед собою, а навколо нього шалено вили вітри.
— Лайно.
Я ледве встиг підняти меч, перш ніж удар ногою Деймона відкинув мене геть.
Я проломив кілька велетенських дерев одне за одним, доки нарешті не зумів зупинитися.
Спершись на меч, я швидко окинув поглядом поле бою.
Удалині Магнус стояв на колінах, намагаючись підвестися.
Атака Деймона залишила серйозні наслідки—
Він був надто близько.
Що ж до самого Деймона…
Він уже зрушив.
Там, попереду нас… він дістався точки G3.
Дзінь!
Його годинник чітко сповістив про перемогу.
— Ви досягли пункту призначення!
— Ранг: 1-й
— Очки: 5 + 20 бонусних балів
Деймон Валеріон: 455 балів
Здалеку Деймон кинув на нас погляд, сповнений зневаги.
— Нікчемний мотлох…
Гаркнув він і стрибнув геть.
— Де чорт забирай, той покидьок Сноу?! Скільки ще балів мені треба, щоб його знайти?!
Схоже, ми ніколи не були його ціллю.
Він навіть не вважав за потрібне ще раз на нас глянути.
Сухо хмикнувши, я знову підвівся.
— Події стрімко загострюються…
Не минуло й 15 годин від початку випробування—
А я вже був… по коліна в цьому божевіллі.
Розділ 171: Бій під Крилами Ночі
Том 1
