— Очима Фрея Старлайта —
Після ще однієї години руху…
Зустрівши по дорозі нові групи Ґанадосів і натрапивши на кількох студентів…
Я нарешті дістався точки E6.
Дінґ!
Точку E6 досягнуто.
Ранг прибуття: 23
Балів: 5
Я з легкою цікавістю подивився на цифру перед очима… Двадцять двоє людей прибули раніше за мене.
І все ж я не бачив жодних їхніх слідів.
Це було логічно — я витратив чимало часу, розбираючись із тими виродками з третього курсу.
Так, вони полювали на мене…
Але знайти мене на цьому гігантському острові було зовсім не просто.
До того ж точки входу розподілялися випадково.
Навіть після прибуття годинник не видав новий маршрут одразу.
Я припустив, що між завданнями існує певний період очікування.
Загалом минуло вже три години…
Отже, ліміт часу до наступного зсуву мав бути довшим.
Раптом неподалік пролунав звук кроків.
Моя рука інстинктивно лягла на руків’я меча.
Але те, що з’явилося переді мною, було цілковито неочікуваним.
— Ааааах, нарешті…
Незграбна дівчина впала просто переді мною, бурмочучи, ніби ось-ось розплачеться.
Те зелене волосся було важко забути. Дитячі риси обличчя й тендітна постать не залишали сумнівів.
Емілія Атаракс — з класу A.
Кандидатка в Святі повільно підняла голову, усвідомивши, що хтось стоїть перед нею.
І за кілька секунд її яскраво-зелені очі зустрілися з моїми мертво-чорними.
— К’яааа!
З переляканим вереском Емілія відкотилася від мене по землі.
— Що ти робиш?
— Ф-Фрей… аа… вибач, я не хотіла—
Вона заметушилася підводячись, але знову перечепилася й гепнулася об траву обличчям.
— Уфф—
— Ого… Порівняно з хаосом, який я вже встиг побачити, це насправді навіть якось…
— П-перепрошую…
Я підійшов до неї й простягнув руку.
І що дивно, вона без вагань її схопила.
— Поглянь на себе… Ти хіба не боїшся мене?
Емілія підвелася, усе ще тримаючи мою руку.
— А маю боятися?
— Не знаю… Зазвичай люди реагують саме так. Та й за твою голову дають два очки. Я ж можу на тебе напасти.
— Хмм… Не думаю, що ти це зробиш. Ти ж тоді дав мені їжу, пам’ятаєш~?
Я навіть не знав, що на це відповісти.
— Ти так оцінюєш людей? Я пригостив тебе куркою — і ми вже найкращі друзі?
— Ага! Мені цього достатньо. Ось — вважай це знаком моєї вдячності.
Емілія вивільнила свою силу.
Чиста зелена аура торкнулася мого тіла. Рана на правій руці зникла без жодного сліду…
Так само, як і втома після попереднього бою.
— Свята сила…
Емілія склала долоні й тихо почала молитися.
— В ім’я Володаря Світла…
Купаючись у м’якому сяйві, кандидатка в Святі виглядала прекрасно — видовище, якому не місце на цьому острові. Тим паче з її молитвами до так званого Володаря Світла…
Знову ця маячня.
Та все ж я був вдячний за зцілення.
— Дякую.
Але щойно я це сказав і вона закінчила молитву, Емілія випалила:
— Хочеш об’єднатися?!
Побачивши, як у неї буквально заіскрилися очі, я інстинктивно відступив на крок.
— Що? Команда?
— Так! Я — цілитель, а ти — неймовірний боєць. Ми будемо ідеальною парою!
Ця дівчина серйозно намагалася причепитися до мене як до «проїзного» на іспит?
Мені стало смішно від самої думки, і я розсміявся, залишивши Емілію в повному замішанні.
Дурненька…
Вона не розуміла, що перебування поруч зі мною принесе лише катастрофу.
— Я справді вдячний за зцілення. Але вибач — я працюю сам.
— Але…!
— Спробуй знайти когось іншого. Упевнений, багато хто зрадіє такій милій цілительці, як ти ~
— А… зрозуміла.
Емілія насупилася й опустила голову.
А коли знову підняла її…
Вона була сама.
— Куди він подівся?!
Ігноруючи приголомшену Емілію, я залишив цю зону.
Дінґ!
Наступна ціль: Точка H4
Нагорода: 5 балів + бонус залежно від рангу прибуття
Нова ціль уже з’явилася.
Три години від початку іспиту.
…
…
…
Острівний іспит…
Стрілки годинника не зупинялися ні на мить, а ту колосальну землю вже заполонили спраглі до слави студенти.
З появою слабких Кошмарних істот у студентів виникла негласна впевненість — віра в те, що вони легко підкорять цей іспит.
Небо затягнулося хмарами, попереджаючи про наближення дощу.
Гігантські дерева приховували все від очей.
Справжня природа цієї землі…
Ще не була явлена.
На східному боці група студентів швидко рухалася вперед, змагаючись між собою.
— Легко…
— Надто легко!
За такого темпу вони швидко наберуть бали — можливо, навіть кваліфікуються!
Думка про те, щоб зробити собі ім’я, виділитися серед інших… багатьох п’янила.
— Ме… ме…
Команда з трьох студентів другого курсу завмерла, коли до їхніх вух долинули віддалені звуки.
Попри те, що досі все здавалося надто легким, ніхто з них не наважувався недооцінювати те, що могло з’явитися далі.
— Будьте напоготові… воно близько, — сказав той, хто йшов попереду, — чорноволосий юнак із масивним списом у руках.
— Ме… ме…
— Дуже близько!
Зброю було вихоплено.
З-за дерева перед ними пролунали кроки… десятки кроків.
— Ме!… Ме!!!
З нізвідки —
Із хащів вирвалося жахіття.
Створіння, вкрите десятками рук і ніг, повзло вперед, несамовито мчачи на них. Його обличчя нагадувало кошмарну маску.
Кругла паща сочилася чорною рідиною, а очі були глибоко втоплені в черепі.
— НАГОДУЙ МЕНЕ! НАГОДУЙ МЕНЕ! НАГОДУЙ МЕНЕ!
Чудовисько кричало людською мовою, змушуючи всіх трьох інстинктивно здригнутися.
Шалена потвора кинулася на них — і тієї ж миті…
На екрані з’явився звук повідомлення.
Дінґ!
Кошмарна істота: Байдж
Ранг: B+
Балів: 7
— Чорт забирай! Атакуйте його!
Юнак попереду вдарив списом — але три руки перехопили зброю, а ще сім обвилися навколо його тіла…
— Ха-а-аармм…
Одним укусом потвора відірвала йому руку… кров і крики вибухнули водночас.
— Лайно!
Його товариші миттєво атакували, рубонувши чудовисько по спині мечами — але його шкура була надто міцною, навіть підсиленою аурою.
Монстр продовжував пожирати хлопця.
Його другу руку відкинуло вбік… потім ногу…
І саме тоді, коли паща вже тягнулася до шиї, захисний механізм броні нарешті активувався — створив щит і телепортував студента з іспиту…
Але він зник без кінцівок.
Голодна кошмарна істота завмерла в розгубленості, не розуміючи, куди поділася її здобич.
— Нагодуй мене… нагодуй мене…
Коли перша жертва зникла, вона просто повернулася до двох інших студентів.
— НАГОДУЙ МЕНЕ!
Побачивши цей жах…
Двоє кинулися тікати, щосили.
Але що таке втеча… від істоти з десятьма ногами?
— НАГОДУЙ МЕНЕ!
— Ні!!
Шалена потвора схопила обох.
І бенкет продовжився.
— Що це в біса, за тварюка?!
— Хіба вони не казали, що нас захистять?!
Крики ще довго лунали в лісі…
Далеко від різанини, сидячи на валуні й оточений кількома студентами, Еґон спостерігав за тим, що відбувається.
— Цей іспит надзвичайно цікавий…
Принц говорив уголос, тоді як усі навколо слухали його з повною увагою.
— Це правда, що броня забезпечує захист… але лише один раз. І лише тоді, коли удар смертельний…
Інакше кажучи — якщо удар не спрямований у серце чи інший життєво важливий орган, броня не спрацює. Навіть якщо тобі відірвуть усі кінцівки.
— Найімовірніше, броня обладнана магічними контурами. Коли вона блокує смертельний удар, активується заздалегідь накладене закляття й телепортує пораненого студента з іспиту.
Адже розмістити магів усюди, щоб витягувати вибулих, було б неможливо.
Це було б цілковито нереалістично…
— Іншими словами, дехто може зіткнутися тут із долею гіршою за смерть… Ха-ха… дядько Івар і справді божевільний.
Звіти надходили один за одним.
І Еґон слухав кожен із них.
Істота Байдж з’явилася в кількох місцях — монстр, що пожирає своїх жертв, із жахливою швидкістю та лякаючою витривалістю.
Інша тварюка мала майже людське тіло… але замість голови — гігантський мозок, укритий очима. Казали, що вона рухається лише в темряві й атакує розум жертв.
Смарт-годинник назвав її Мозок Менсіса.
Третя істота з’явилася на півдні острова — з довгими ногами й ще довшими руками. Її голова була величезною пащею з щупальцями.
Подейкували, що вона відірвала комусь голову ще до того, як броня встигла активуватися…
Острівний іспит нарешті почав показувати свою справжню сутність.
— А що з Фреєм?
З усмішкою запитав Еґон.
Його питання було звернене до знайомої молодої жінки — Міссандеї, елітної студентки третього курсу.
— Він зійшовся в бою з загоном третьокурсників… але переміг усіх.
Еґон кивнув.
— Як і очікувалося.
— Не варто хвилюватися, мій лорде. Магнус скоро почне рух — він націлиться на Фрея, щойно збере достатньо очок.
— Чудово.
Існувала можливість розкрити місцеперебування будь-якого учасника на острові — за певну кількість очок.
Але поки що ніхто не набрав достатньо, щоб активувати цю функцію…
Дівчина згадала Магнуса.
Еґон добре його пам’ятав.
Адже він був найсильнішим на всьому третьому курсі.
— Це буде цікавий бій…
Подивімося, як ти з ним упораєшся, Фрею.
Якщо ти впадеш на цьому рівні… я буду розчарований.
Бо мій грандіозний сюрприз досі чекає на тебе в самому кінці.
Принц засміявся й рушив далі своєю дорогою.
Невдовзі Фрей зник із його думок — інші справи стали важливішими.
Іспит усе ще тривав…
Сім годин від початку іспиту.
Розділ 168: Коли починається Кошмар
Том 1
