— Очима Фрея Старлайта —
Ігри почалися…
Повітря розривали звуки важких кроків і збуджених вигуків — ніби ми опинилися в якомусь хаотичному марафоні.
Храмове військо, почало розсіюватися ще в ту мить, коли ми ступили в проклятий ліс…
Височенні дерева затуляли небо, а зелені ліани повзли землею, мов змії.
Це було знайоме середовище… те, що дивним чином навіювало мені ностальгію.
Завдяки Фантомним Крокам я рухався в абсолютній тиші, намагаючись уникати контакту з іншими студентами настільки, наскільки це було можливо. Зрештою, вони й без того здіймали неймовірний галас.
Кошмарні істоти притягувалися до певних речей більше, ніж до інших—
Світла… і звуку.
Ссссссс
Минуло лише кілька хвилин після входу на острів, як авангард натрапив на перше випробування.
З’явилися істоти розміром із людину — сіролускі ящери, від яких тхнуло огидною, брудною аурою.
Найбільше вони нагадували комодських варанів.
У ту ж мить смарт-годинник на моєму зап’ясті завібрував, проєктуючи детальну інформацію:
Тип: Мутовані комодські дракони
Ранг: E
Нагорода: 1 бал за кожних трьох убитих
Щойно я дочитав, навколо вибухнув сміх.
— Що за чортівня?
— І це те випробування, яким нас так лякали?
— Дракони кажете? Та це ж тупі ящірки!
Оголення клинків. Списів, луків, навіть голих кулаків.
Їх було багато — цих ящерів, — але й тільки.
Такі істоти… були просто жалюгідними.
БУУМ!
Пролунав дзвін металу, звук розсічення плоті. Ящери кровоточили, як і ми — яскраво-червоною кров’ю.
Усі рвонули вперед із безрозсудним захватом, рубаючи їх у шаленстві, дозволяючи адреналіну засліпити себе.
РІЗ
Я беззвучно зніс голови двом істотам ще до того, як вони мене помітили, і без паузи рушив далі.
Вони не вартували часу… майже не давали балів. Це була радше приманка, ніж справжнє випробування.
Залишатися тут було б ідіотизмом.
І я був не єдиний, хто так думав — багато учасників уже рухалися далі.
Наразі моя єдина мета — дістатися призначеної точки… E6.
Час тягнувся повільно, поки я мчав крізь місцевість.
Моя швидкість була лячною, а витривалість — на найвищому рівні.
Я вже, мабуть, подолав десятки кілометрів… а мапа все ще показувала мене в тій самій клітинці.
І тоді я зрозумів.
Це був не просто острів…
Він був гігантський. Настільки великий, що важко було осягнути.
Де ми взагалі перебували? Ми ще були в межах Імперії?
Дзінь!
Раптове сповіщення вирвало мене з думок.
«Минув один час. Студентам дозволено атакувати один одного.»
Отже, почалося…
Я просканував оточення — нікого.
Сам не помітивши, як відірвався від усіх.
Я був абсолютно один.
Усвідомивши це, я не послабив пильності ні на мить.
Відчувши це. Одна секунда — ти сам, а наступної — клинок уже біля твого горла.
І це ще без урахування інших студентів. Я був певен: цей острів кишів кошмарними істотами.
Смарт-годинник не показував інформації, доки я не стикався з ними напряму, тож блукати навмання не було сенсу.
Я замислився, на яку істоту натраплю наступною.
І отримав відповідь — у найтривожніший спосіб.
Я почув крики.
Виття.
Плач.
Жалюгідні, моторошні звуки, від яких моє обличчя повільно похмурнішало.
Я миттєво стер свою присутність і сховався за одним із дерев.
Обережно визирнувши…
Я побачив їх.
Істоти з густою сірою шерстю. Черепи — надто великі для їхніх тіл, запалі очі, потворні риси з рваної, гнилої плоті.
Їхні руки закінчувалися довгими кігтями, а кінцівки були неприродно худими.
Деякі з них… були голі.
Інші — вкриті подертими шматками одягу, які ледь щось прикривали…
Я затулив рота, ковтаючи суху слину…
Я не хотів на них дивитися… зовсім не хотів…
Мені не потрібне було попередження від браслета, щоб упізнати їх.
— Ґанадос…
Дзінь!
Тип: Ґанадос
Ранг: D
Нагорода: 1 бал
Я кілька секунд спостерігав за ними, перш ніж рушити вперед.
Темна аура повільно огорнула мій меч… і водночас вони помітили мене.
Один за одним вони кинулися вперед, мчачи до мене, мов навіжені… десятки їх.
З похмурим виразом обличчя я замахнувся мечем.
Пробачте…
РІЗ
Я рубав їх безжально. Я не хотів затягувати бій — уся ця ситуація дратувала мене до глибини душі.
П’ять хвилин…
Після цього переді мною лежало тридцять трупів кошмарних істот.
— Це найменше, що я міг зробити… як той, хто спричинив усе це.
Я витер червону кров з леза і ще деякий час дивився на тіла навколо.
Я здобув 30 балів.
Непогана кількість.
Ґанадос чи як їх там називали…
Навколишня обстановка на мить вибила мене з реальності.
І як я вже казав… на цьому острові достатньо секунди на самоті…
А в наступну—
Я побачив відбиття гігантського леза просто перед своїм обличчям.
Аура палаючого вогню й дивний юнак, що з’явився нізвідки й замахнувся мечем мені в обличчя, миттєво повернули мене до реальності.
— Чорт…
БУУМ!
Я ледве відбив удар і різко відступив, але щойно зробив це, навколо мене з’явилися дві дівчини — кожна з парою кинджалів.
Я побачив, як з їхніх рук вирвалися лінії світла.
Швидкі атаки били по моїх життєво важливих точках.
Рефлекторно я розвернувся, захищаючись мечем, і вивільнив хвилю темної аури, відштовхнувши їх назад.
Я миттєво рвонув між деревами, коли вони кинулися за мною навздогін.
Скориставшись Оком Яструба, я помітив, що наближається ще більше людей.
— Так багато…
І всі вони, здавалося, були більшими за мене.
— Щось тут не так…
Свист
Навколо мене просвистіли стріли, заряджені аурою.
Водночас я ледь встигав ухилятися від вогняних снарядів, що безперервно летіли в мій бік.
Час від часу хтось із їхніх бійців скорочував дистанцію й нав’язував ближній бій.
— Ха-ха, тільки гляньте! Старшокурсники такою юрбою кидаються на мене…
БУУМ!
Я відштовхнув мечника, що сів мені на хвіст, і продовжив спринт крізь ліс.
— Моя шия вам так смакує? Яка честь.
ТРІСК
Я почув хрускіт, а за ним — приглушений стогін.
Я уважно стежив за їхніми рухами й продовжував відступати.
Їх було надто багато… десятки…
І всі вони були або з другого, або з третього курсу… найімовірніше — з третього.
Зважаючи на те, як їх це злило, погоня за першокурсником була для них справжнім приниженням.
Отже, це були накази згори, а не їхня власна воля…
З лячною усмішкою навколо мене здійнялася темна аура.
— То ось як ви хочете грати, га?
— Зупинись, Старлайт! — несподівано закричали старшокурсники. — У цьому немає сенсу…
— Ми не хочемо затягувати цей фарс… здавайся, і дозволь нам вибити тебе з випробування. Це буде найгірше, що з тобою станеться.
Іншими словами — ви хочете усунути мене й спокійно піти добивати свої бали?
Було очевидно: усі вони — звичайні студенти, максимум — студенти Безодні…
Я зібрав достатньо інформації… Ну що ж… почнемо?
У ту мить, коли я проминув одне з дерев, сталося дещо дивне.
— Куди він подівся?
Переслідувачі завмерли.
Здобич, за якою вони гналися ще мить тому, повністю зникла.
Але це було не так.
— Що по-вашому, ви робите?
— Згори!
БУУМ!
Чорний метеор упав їм просто на голови.
Меч, просякнутий темною аурою, розкреслив повітря численними траєкторіями.
Один меч, другий, третій — а потім нескінченний шквал лез…
Мої руки рухалися з божевільною швидкістю, нещадно розсікаючи цих покидьків.
Кожен удар був смертельним, позбавляючи їх будь-якої можливості чинити опір. Мої атаки блокувалися — але не ними, а щитами, що їх захищали.
— Смертельний удар!
— Смертельний удар!
— Смертельний удар!
Їхні захисти розсипалися, але це лише означало їхню поразку. Щити випустили потужну ударну хвилю, яка вибила з бою тих, кого я вразив.
Вони усунуті.
Різким рухом меча я розсік стріли, ухиляючись від різноманітних атак Маніпуляторів Хвиль.
Лячна усмішка розтягнулася на моєму обличчі, коли я рушив до них.
— Ви під якими наркотиками, якщо думаєте, що маєте шанс проти мене?..
Це правда — я не використовую Балеріон…
Але мій стиль… Десять тисяч кроків Тіні…
Він має ранг SSS, як вам відомо.
— Не зазнавайся!
З’явився той самий гігант, що раніше напав на мене з величезним мечем.
— Йди додому, дурню.
Двох ударів вистачило: перший вибив його меч, другий — звалив його на землю. Я спокійно рушив далі.
— Мені й справді варто подякувати Еґону… за ці безкоштовні бали…
— Завалити його!
Усі кинулися в атаку — і я рвонув їм назустріч.
Повітря наповнив звук зіштовхнення клинків…
Один із них, оповитий темрявою, зламав усіх своїх супротивників.
Це було майже смішно…
…
…
…
Фуух…
Я глибоко вдихнув, сперся на стовбур величезного дерева й тихо сів.
Минув ще один час.
Загалом пройшло дві години з моменту, як я ступив на острів.
Я розправився з третьокурсниками, що переслідували мене — 28 осіб…
По п’ять балів за кожного, плюс бали за вбитих кошмарних істот…
Я глянув на годинник.
Фрей Старлайт: 170 балів.
Це було навіть краще, ніж я очікував…
Я підняв руку, дивлячись на закривавлену рану на правій долоні, яка майже загоїлася.
Під час останнього бою я надто поспішав — і стріла з нізвідки пробила мені руку.
Я впорався з цим, але такі поранення — не найкращий варіант.
Усі вони були C-рангу…
І тільки.
У них не було нічого, що дозволяло б їм битися зі мною на рівних…
Та все ж, недооцінювати їх не варто.
І рана на моїй руці — доказ цього.
Однак остання погоня дала мені зрозуміти дещо важливе…
Я недбало провів лінії на землі.
На цьому острові є два типи переслідувачів…
— По-перше, покидьки, які хочуть мене вбити.
Це були радикали з родини Мунлайт, про яких згадував Гоуст Умбра… і можливо, хтось іще поза межами цієї родини.
Вони хотіли моєї смерті… але це було б надзвичайно складно, адже острів перебуває під наглядом. Ледь я переміг третій курс, вони миттєво зникли — хтось транспортував їх геть, найімовірніше один із професорів чи магів.
Отже, ці люди не діятимуть безрозсудно.
Найбільша проблема… я не знаю більшості з них в обличчя.
— По-друге, покидьки, які не хочуть мене вбивати… але хочуть усунути…
Принаймні, їх прислав Еґон…
Він не може вбити мене напряму — це означало б відкритий бунт проти Старлайтів.
Тож, якщо він хоче мене позбутися, йому знадобиться якийсь трюк…
Натомість він просто грається зі мною, намагаючись зламати.
Саме тому він нацькував на мене третьокурсників… і це ймовірно, лише початок.
Еґон за своє життя вибудував чимало міцних зв’язків… найімовірніше, він контролює найсильнішу еліту третього курсу, а ті — решту звичайних студентів.
Швидше за все… на мене нападатимуть увесь час, поки я тут, — дедалі сильніші противники… аж до «великих голів».
Я не знаю, що він задумав… але це не проблема…
— Продовжуй надсилати мені ці безкоштовні бали, Еґоне… я гратимусь із тобою стільки, скільки захочеш.
Розбиратися з ними, паралельно з кошмарними істотами, про яких кажуть, що деякі з них навіть S-рангу…
— Я щойно ступив у ще одне пекло…
З роздратуванням зітхнув і знову рвонув уперед…
Я вже маю бути десь близько до точки E6…
Розділ 167: Назустріч ще одному пеклу
Том 1
