— Очима Фрея Старлайта —
Я відчув, як холодна сталь ковзнула по відкритій шиї.
Лицарі, що оточили мене, не були дилетантами — ті клинки могли розсікати сталь, не те що плоть.
І все ж проклятий принц усе ще був у моїй хватці.
Еґон більше не міг сипати провокаціями — його горло вже зазнало достатньо ушкоджень.
Він ледь борсався, але вирватися з цього захвату було неможливо. Балеріон дрімав у моїй лівій руці, а це саме по собі робило її, ймовірно, найсильнішою лівою рукою в усьому цьому проклятому світі.
Одним наказом Балеріон міг спалахнути й перетворити голову Еґона на попіл.
Принц замовк, але викривлена усмішка на його обличчі нікуди не зникла. Навіть у такому становищі він кидав мені виклик — наважся.
Я хотів покінчити з ним. Справді хотів.
Але в ту ж мить, коли я це зробив би, смерть забрала б і мене.
Лицарі Круглого Столу розшматували б мене на шматки в ту саму секунду, щойно їхній принц упав би мертвим.
Я прорахувався.
З кам’яним обличчям, з очима, сповненими люті, я розтиснув пальці й відпустив його. Він упав на підлогу, захлинаючись повітрям.
— Хе… Фрею, о Фрею… хто б міг подумати, що ти так зірвешся…
Він повільно підвівся, говорив у своєму звичному, грайливому тоні й недбало махнув рукою, наказуючи лицарям відступити.
Я не мав права дозволяти собі таку слабкість. Я підтвердив його підозри. Сам віддав йому свою вразливість — на срібній таці.
Я стиснув кулак, з усіх сил стримуючи емоції.
— Ти впевнений у цьому, Еґоне?
За його наказом лицарі неохоче зробили крок назад. Вони й далі залишалися напоготові — готові вдарити, щойно я ворухнуся.
— У чому саме? Доведеться бути конкретнішим. У мене надто багато пожеж, які потрібно гасити.
Його голос був легкий, насмішкуватий — наче я був лише однією з десятків, а то й сотень справ у його розкладі.
Можливо, навіть не входив до першої десятки.
Але мені було байдуже. Я уникав його так довго, як тільки міг. Та тепер із цим було покінчено. Якщо він стане між мною і Вікторіадом — він перетвориться на перешкоду значно більшу, ніж сам Сноу.
— Ти справді хочеш зробити мене своїм ворогом?
Усмішка Еґона стала ще ширшою.
— Ти питаєш, чи я впевнений? Я схожий на того, хто вагається? Усе, що я роблю, зрештою стає правильним ходом. Так воно є. Таким я є.
— Самовпевнений, як завжди.
— Називай це як хочеш.
— Не пошкодуй про це.
Еґон повернувся на своє місце так, ніби нічого й не сталося, немов наша сутичка була не більше ніж невинною перепалкою.
— Ти все ще фігура, якої я не можу повністю осягнути, Фрею. Щоб щось настільки нематеріальне, як Вікторіад, мало для тебе таке значення… навіть попри те, що ти ним ще не володієш. Я досі не розумію, що саме ти намагаєшся довести…
Він трохи нахилився вперед, його голос став тихішим і зваженим.
— Але мені страшенно цікаво побачити вираз твого обличчя, коли ти втратиш усе.
Я стиснув кулак ще сильніше.
— Можеш спробувати забрати його.
— Пффф…
Еґон тихо засміявся.
— Ти справді думаєш, що виживеш, якщо я візьмуся за тебе всерйоз?
Я не відповів. Я розвернувся й повільно пішов геть — боячись, що якщо затримаюся ще бодай на секунду, то справді його вб’ю.
Але перед тим, як піти, я дав йому відповідь.
Я не просто виживу.
— Я переможу.
Ігноруючи задушливу ауру лицарів Круглого Столу, я вийшов — завершивши свою фатальну зустріч із принцом Еґоном Валеріоном.
Вікторіад…
Щойно досяг найвищого рівня складності.
…
…
…
Час минав.
До початку Випробування на острові залишався лише один тиждень.
Годинник цокав надто швидко. Я повністю ізолювався, ігноруючи академію та її лекції.
Вони більше не мали для мене жодної цінності.
Я мусив підготуватися до того, що чекало попереду.
Зустріти монстрів на кшталт Сноу й Гоуста…
Стати проти Деймона Валеріона.
Зіштовхнутися з фракцією всередині храму, яка жадала моєї смерті…
І тепер — з принцом Еґоном, що здобув приголомшливий вплив у святині.
Я був абсолютно сам.
І щоб вижити в тому, що насувалося, щоб здійснити неможливе —
мені доведеться використати все, що я маю.
Без вагань. Без милосердя.
Кинувши погляд на відкритий ноутбук на столі… ті слова врізалися мені в пам’ять.
Фінальна місія: Перемогти у Вікторіаді.
Нагорода: користувачу буде надано одне запитання, і Архітектор Системи буде зобов’язаний відповісти.
Покарання за провал: система буде запечатана на цілий рік.
Провал був неприпустимий.
Упродовж днів самітництва мій розум знову й знову програвав кожен можливий сценарій — до безумства.
І серед усього цього… я помітив ті слова, що досі не зникли.
Фрей Старлайт (Подвійна Душа)
Вони все ще були там.
Спогади, закарбовані в цьому тілі, мали б уже давно зникнути…
То що ж відбувається з цією Подвійною Душею?
Надто багато запитань…
Здавалося, голова от-от вибухне.
І щоразу, коли доходило до цього, я хапав меч і продовжував тренування.
Це було моє єдине пристановище.
…
…
…
Відлік розпочався.
Поки Фрей занурювався в безжальне тренування, час мчав швидше, ніж будь-коли.
Будувалися стратегії. Гострилися мечі. Готувалися списи.
Кожен готувався до Вікторіаду по-своєму.
Сноу, як завжди стискаючи меч, розтрощував кожне тренувальне опудало перед собою. Така людина, як він, не могла дозволити собі поразки.
У залах Безодні тіло Деймона Валеріона іскрилося лініями блискавок, його кулаки залишали вм’ятини на всьому навколо… звір що чекав, аби вирватися на волю.
Гоуст сидів сам у темряві, нагострюючи кинджали…
дівчина з білим волоссям, яка шукала сенс і новий шлях у житті.
Елітні бійці… кожен із них мав що довести. Чи то собі чи всьому світу.
Навіть ті, хто не був студентом…
У запечатаній кімнаті, прихованій від усіх очей…
Певна група розробляла план його усунення. На столі, пошматованому ножами й слідами від кинджалів, освітленому лише однією свічкою… чітко виднівся його образ.
Зображення Фрея.
…
Як завжди, принц Еґон сидів на своєму троноподібному кріслі, а перед ним навколішки стояли двоє старших студентів.
Перший — добре вишколений юнак із зібраним чорним волоссям. Друга — Міссандея, дівчина, яка колись привела Фрея до принца.
Обидва зачитали один і той самий звіт.
Еґон задоволено кивнув.
Вікторіад.
Усі ці невідомі фракції в один голос підтвердили свою ціль:
— Фрей Старлайт загине під час майбутнього Випробування на острові.
Тим часом Міссандея та студент поруч із нею доповіли принцові:
— Усе готово, мій принце. Весь Третій курс під час випробування виступить проти нього — проти Фрея Старлайта.
Стільки лез… усі спрямовані на одну людину.
І довгоочікуваний день… нарешті настав.
…
…
…
— Очима Фрея Старлайта —
— Отже сьогодні, еге ж…
Я підвівся з ліжка.
Я не спав уже певний час, тож був готовий заздалегідь.
На столі… лежав один із подарунків моєї сестри.
Храм видавав так звані «набори броні» — хоча виглядали вони радше як спорядження асасинів.
Це була не справжня броня, а радше роба, що вкривала більшу частину тіла.
У неї був вбудований особливий механізм. У разі отримання потенційно смертельного удару броня активувала внутрішню захисну систему й блокувала його. В обмін на це ударна хвиля миттєво позбавляла носія свідомості — що означало негайне вибуття з іспиту.
Храм справді забезпечував усіх уніформою, але представникам великих родів або гільдій дозволялося отримувати кастомну броню від своїх.
І ось ми тут… Я взяв робу, яку підготувала для мене Ада.
Смоляно-чорна броня, витончено оздоблена. Вона була неймовірно зручною, легкою мов повітря, і несла на собі знак Старлайтів у стриманому, елегантному дизайні.
Вона регулювала температуру тіла за будь-яких умов і забезпечувала чудову рухливість.
Разом із мечем, який вона надіслала, — це було найкраще, що Ада могла дати мені на цей момент.
Вона була надзвичайно точною: меч, який вона передала, мав ранг B — найвищий дозволений рівень — і повністю відповідав Балеріону за довжиною та характеристиками, до яких я звик. Я був щиро вдячний за це.
Я підняв ноутбук і як завжди поклав його.
Татуювання Балеріона також виконувало функцію просторового кільця.
Я міг би схитрувати й сховати всередині кілька речей, аби полегшити іспит… але ризик був надто великий, тож я не став цього робити.
Єдине, що мені зараз було потрібно — це ноутбук.
Надягнувши броню й глянувши на себе в дзеркало, я виглядав, мов якийсь асасин із середньовіччя.
Темні кола під очима стали глибшими через безсонні ночі й нескінченні роздуми. Моє біле волосся, утім залишилося незмінним.
Я схопив меч… і вийшов.
— Час рушати.
…
…
…
Територія Храму.
Усі були вишикувані там.
У бойовому спорядженні це більше скидалося на похід на війну, аніж на іспит.
Білі шати храму домінували, особливо вирізняючись у натовпі.
Втім, поміж них траплялися й характерні обладунки тих, хто походив із високих кіл.
Я був одним із них — і це неминуче привертало небажану увагу…
Та ніхто не наважувався затримувати на мені погляд. Можливо, тому що я виглядав, мов повалений принц із якогось проклятого королівства.
Далеко попереду здіймалися двоє гігантських брам.
Вони сяяли величним блакитним світлом, випромінюючи потужні хвилі аури.
Це був наш шлях на острів.
Перед входом нам видали розумні годинники, про які згадували раніше.
Щойно я надягнув свій, дисплей ожив.
Виявилося, що годинник не працюватиме, доки не буде безпосередньо прикріплений до тіла користувача.
Він проєктував тривимірну карту величезного острова.
Острів був поділений лініями широти й довготи.
Збоку горизонтальні лінії нумерувалися від 1 до 10.
Згори вертикальні позначалися літерами від A до J.
Відтак локації на острові позначалися за координатною сіткою — на кшталт A1 для верхнього лівого кута і так далі.
Просто й зрозуміло.
Крім того, годинники відображали базові особисті дані… мій фізичний стан і поточний рахунок, який дорівнював нулю.
Таблиця рейтингів поки що була повністю порожньою.
Перші–треті курси вишикувалися праворуч, готуючись заходити першими.
Щойно ми рушили вперед, я відчув на собі безліч поглядів…
Та я їх проігнорував. Я й так цього очікував.
З іншого боку, ліворуч, стояли решта курсів.
Перед тим як нас відправили, перед строєм з’явилися інструктори храму й директор.
Івар привернув увагу всіх одним реченням:
— Студенти Храму… ви ось-ось зіткнетеся з першим справжнім випробуванням у своєму житті. Пам’ятайте — виживання понад усе. Так, це ваш шанс засяяти й перевірити власну силу… але не дозвольте йому стати вашою загибеллю.
— Інструктори храму діятимуть автономно, спостерігаючи з відстані на випадок надзвичайних ситуацій. Ми також контролюємо весь острів, тож імовірність нещасних випадків мінімальна. Та все ж… ніколи не втрачайте пильності. У цьому світі немає нічого абсолютного.
Імперія зібрала більшість своїх найкращих магів для цієї події. Потужне зачарування накрило весь острів — через нього перебіг випробування транслюватиметься на весь світ.
Трансляція мала затримку в один день, аби професіонали могли змонтувати й відфільтрувати матеріал, показуючи лише найзахопливіші моменти.
Тож протягом наступного місяця… громадянам Імперії обіцяли чисте видовище.
А ми… ми були паливом, що робило все це можливим.
— Удачі всім. Випробування на острові починається зараз.
Із цими словами нам нарешті дозволили рушити до величезної брами.
Один за одним усі почали входити.
Я рухався разом із першокурсниками й повільно зайшов усередину.
У ту ж мить, як я вступив вперед, потужна хвиля аури з брами вдарила по мені — і тоді, ноги злегка занурилися вниз.
Замість кам’яної підлоги, яка була секунду тому, під ногами виявився вологий пісок.
Різка зміна середовища й клімату дезорієнтувала. Ще мить тому я був у храмі… а тепер, стояв на узбережжі, з морем поруч.
Праворуч від мене… простягалися велетенські дерева — гіганти, що нагадували Східні Землі Кошмарів.
Безкрайній ліс. Пляж із золотого піску.
Я був не єдиним приголомшеним. Сотні студентів із першого по третій курс були так само вражені.
Діяло побічне правило, яке забороняло бойові дії протягом першої години випробування, тож сутичок не виникало.
Захоплення тривало деякий час… доки різкий дзижчачий звук не повернув нас до реальності.
Єдине сповіщення було надіслано на всі розумні годинники без винятку. Я одразу глянув на свій.
Повідомлення було кришталево чітким:
— Фрей Старлайт —
Прослідувати до локації E6.
Ліміт часу: одна година.
Нагорода: 5 балів за прибуття. Додаткові бали — за першість.
Я глянув на мапу.
Моє поточне місце… F9.
Відстань була значною.
Варто зазначити, що кожному студентові призначили різну точку.
Та все ж я швидко зрозумів, що E6 дали не лише мені…
В інших була та сама ціль.
І тоді — без жодного попередження…
Земля здригнулася.
Аура рвонула вгору.
Усі кинулися вперед, врізаючись у проклятий острів.
Сама земля тремтіла, проголошуючи одну незаперечну істину:
Випробування на острові… офіційно розпочалося.
Розділ 166: Перший крок на Випробування на острові
Том 1
