— Очима Фрея Старлайта —
Перший день повернення до храму після мого повернення…
Я відставав від інших у тренуваннях на цілий місяць.
І не тільки це — на іспиті, про який я нічого не знав, мені доведеться зіткнутися зі студентами старших курсів.
Мені потрібно було завершити підготовку до Вікторіади…
І я всерйоз почав сумніватися, чи вистачить мені сил.
Навички, які я зберіг до цього часу, —
Фантомні Кроки
Око Яструба
Вознесіння
Підпал…
Усі вони були призначені для того, щоб допомогти мені впоратися з протагоністом — Сноу.
За винятком Підпалу. Спершу я вагався використовувати цю техніку через її нищівну силу — і серйозні побічні ефекти.
Я й справді почав замислюватися, чи вистачить інших умінь.
Часу на те, щоб спробувати здобути ще одну навичку, вже не залишалося.
Тож у мене не було вибору, окрім як покладатися на ці здібності разом із технікою Десять тисяч кроків Тіні.
Це було все, на що я міг розраховувати — поки що. Таємнича здатність, яку я отримав від системи, досі залишалася неактивною:
Адаптація Тіні: 0/7…
Я втомлено зітхнув, виходячи зі своєї кімнати, вдягнений у храмові шати.
— …Усе гаразд. Навіть якщо це мене вб’є… я переможу.
Я рушив до аудиторії, з головою обтяженою важкими думками.
Поки я йшов, занурений у них, хтось раптово з усієї сили ляснув мене по спині.
Я відчув його наближення ще здалеку, але точно не очікував такого вітання.
— Нарешті ти повернувся! Цілий клятий місяць, чувак!
— Привіт Данзо… звідки в тебе стільки енергії зранку?
— Так і має поводитися справжній чоловік… Це ти тут як скиглій.
— І знову ти за своє…
— Сам винен. Твоя пика цьому не допомагає.
Я думав, що тепер виглядаю загрозливо — з білим волоссям і новими рисами обличчя, — але в Данзо схоже була інша думка.
Ми пішли разом, зливаючись із натовпом студентів.
— Давненько я не відвідував заняття в храмі…
Щойно я це сказав, Данзо зупинив мене.
— А-а… схоже, ти не чув. Сьогодні зранку занять немає.
— У сенсі?
Він відповів, продовжуючи йти.
— Сьогодні — оголошення. Тобто те саме оголошення — випробування, що веде до Вікторіади.
У ту ж мить, коли я почув слова Данзо, я завмер на місці.
— Сьогодні?
— Ага…
Я був щиро здивований.
Невже відповідь я отримаю так швидко?
Схоже, цього разу Вікторіада починалася раніше, ніж зазвичай.
Одна лише думка про це пустила мороз по шкірі — суміш емоцій.
Збудження. Очікування. Страх.
Це було близько… ближче, ніж будь-коли раніше.
…
…
…
Данзо привів мене до масивної споруди, схожої на колізей, яку без сумніву, збудували зовсім нещодавно.
Усередині, вже зібралася величезна кількість студентів храму.
Усі вони чекали на велике оголошення, яке мало пролунати з хвилини на хвилину.
Судячи з усього, вся імперія спостерігатиме за тим, що ось-ось станеться.
— Серйозно… як так вийшло, що я нічого про це не знав?
Санса Валеріон не сказала жодного слова. Це був її жарт?
Увійшовши всередину, я пішов за Данзо до місць, підготовлених для нас.
Там я помітив кілька знайомих облич.
Здалеку я побачив свого побратима-асасина — Гоуста. Він теж мене помітив і ледь помітно кивнув.
Навколо нього сидів клас А… а просто попереду — той, кому судилося стати моєю найбільшою перешкодою, — Сноу.
Він виглядав так само, як і під час нашої останньої зустрічі… але я відчував, що він став сильнішим.
Неподалік розмістився і клас B. Усі виглядали, як зазвичай — за винятком однієї людини, яка цього разу здавалася зовсім іншою.
Рагна Клауд. Він виглядав повністю зламаним.
Данзо теж це помітив і з похмурим виразом обличчя пояснив:
— Рагна… Його батько загинув під час нещодавнього рейду проти Ультрасів. Це сильно його вдарило…
Я кивнув.
Айзек Клауд. Після його смерті для Рагни все пішло шкереберть.
Коли нещодавно перервали трансляцію, імперія домінувала над Ультрасами. Тож уяви, як це було для Рагни — дізнатися, що його батько загинув одразу після цього…
Це мусило бути важко, особливо з огляду на те, що він не знав, що там насправді сталося. Він навіть не знав, хто вбив його батька — Лоренс.
Я вирішив триматися осторонь. Його ситуація мене не стосувалася.
Для мене було важливим лише одне…
Оголошення, яке ось-ось мали зробити.
Ніби відповідаючи на мої думки —
Нові інструктори храму піднялися на платформу, подаючи сигнал про початок довгоочікуваної події.
Вони виходили один за одним, кожен — велично, випромінюючи могутні аури.
Більшість із них було важко впізнати, адже порівняно з оригінальною історією багато чого змінилося…
Та я не міг не зосередитися на тому молодому чоловікові, який увійшов трохи пізніше за інших.
Каштанове волосся… палаючі багряні очі на ще юному обличчі… бездоганна постава, гідні шати й та вогняна аура навколо нього…
Як я міг його не впізнати?
— Бачу, ти вже помітив, — зауважив Данзо, зловивши мій погляд.
— А як інакше?
Данзо кивнув.
— Він став інструктором тут, у храмі. Наймолодшим в історії, хто отримав це звання — усього у двадцять п’ять років.
— Фенікс Санлайт…
Данзо хмикнув, лише подумавши про це.
— Він — наймолодший, хто в такому віці прорвався до SS-рангу. Лише одна людина в історії перевершила його — твій батько, Авраам Старлайт.
Я уважно слухав слова Данзо. Про Авраама я не знав майже нічого. Згідно з тим, що я написав, Фенікс Санлайт мав бути найбільшим генієм з усіх.
Його талант був просто надприродним.
Щоб зрозуміти масштаб…
Фрост Мунлайт вигравав Вікторіаду тричі й тричі її програвав, але все одно вважався генієм серед своїх однолітків. Йому просто пощастило не народитися в одне покоління з Феніксом.
Адже Фенікс виграв Вікторіаду шість разів — без жодної поразки.
Побачити таку впливову постать прямо перед собою, на власні очі…
Навіть я відчув легке хвилювання.
Але Фенікс був не головним.
Справжнім було те, що ось-ось мали оголосити.
Наче чекаючи ідеального моменту, з’явився ректор Івар разом зі своїми помічниками, миттєво перетягнувши на себе всю увагу.
Він стояв там, випромінюючи свою нищівну ауру. Якимось чином я відчував, як його блискавична міць стикається з полум’ям Фенікса, змагаючись за домінування. Це було справді захопливе видовище.
Розділ 161: Випробування на острові (1)
Том 1
