Розділ 160: Демонічний Принц

Світло храму було сліпучим — так.

Та яким би яскравим не було світло, що осяює це місце, завжди знайдеться кілька кутків, які залишаться в тіні.

У глибокій одній із таких темних алей, де правили лише пацюки, лунко клацали підбори—і відразу стало зрозуміло, хто наближається. Жінка, що йшла сама, але впевнено, наче добре знала кожен закуток цих темних шляхів.

Після кількох поворотів і спуску під землю вона нарешті опинилася у великій залі. Там чекав він.

«Ти нарешті прийшла…»

Перед нею стояв семнадцятирічний хлопець з платиновим волоссям і золотими очима. Одяг його був надто простим як для його статусу, але обраний явно для комфорту.

Принц Еґон Валеріон.

Його посмішка, виглядаючи майже зловісною, виділялася на тлі темряви.

Дівчина перед ним, анітрохи не намагалася приховати роздратування.

— Де вони?

— Спокійно… чому така поспішність?

Еґон повільно підійшов до неї.

— Ніч ще молода, правда? Моя дорога Селіна…

Дівчина перед ним ніхто інша, як відьма Селіна.

Її багряні очі холоднокровно дивилися на принца перед нею.

— Я виконала свою частину угоди, Еґон. Тепер відпусти моїх батьків.

Вона не могла приховати аури, що випромінювала гнів, хоча знала, що напад на нього означав би смерть.

— Ти справді виконала угоду, кажеш? Чи це так?

Селіна стискала кулаки, не маючи часу на безглуздя, але мусила грати за правилами Еґона.

— Це Фрей Старлайт! Я казала тобі знову і знову—це він, той кого ти шукаєш! Що ще тобі потрібно знати?

Дійсно, завдання Еґона полягало в тому, щоб вона стежила за першокурсниками й виявила таємничого «Х», і Селіна виконала його ідеально.

Але посмішка Еґона не зникала.

— Цікаво, наскільки твої слова надійні... Селіна. Чи не власні припущення ти видаєш за факти? Чому я повинен вірити, що такий нікчемний, як Фрей, зміг убити мага ранга S?

Селіна стиснула кулаки так сильно, що нігті вп’ялися в ніжну шкіру. У неї не було часу на ці дурниці… але іншого вибору, окрім як підіграти грі Еґона, вона не мала.

— Це точно він. Той, хто протистояв Хайзенберґу, рангу SS-, і вижив у битві в домі Мунлайтів…

Вона зробила паузу й озвучила найсильніший доказ:

— І саме головне… коли Фрей торкнувся мене після стрибка з поїзда… я не змогла використати магію. Ніби якась сила повністю її нейтралізувала.

Ці слова були вагоміші за будь-які інші сказані нею до цього.

Якщо вона каже правду, тоді Фрей володів чимось, що повністю блокувало магію. Якщо він міг протистояти SS- рангу, що зупинить його від бою проти мага ранга S?

Еґон кивнув із задоволенням.

— Так… тепер цілком логічно.

Селіна вперше за довгий час відчула надію.

— Тоді…

Еґон тихо засміявся:

— Не турбуйся. Я просто трохи пожартував раніше… я майже впевнений, що він саме той Х, кого я шукаю.

Селіна здивувалася його словам.

Тож, він уже підозрював Фрея, і просто потребував переконливий доказ? А вона надала це доказ?

Але для неї тепер важливішим було інше.

Єдине, що мало значення... були батьки. Ніщо інше.

Еґон повністю розумів, про що думала юна відьма. Тож, одним змахом руки наказав—

— Приведіть їх.

Факели спалахнули позаду Еґона, і з’явився чоловік у чорному. За ним ішла пара у віці близько сорока—батьки Селіни.

На знак Еґона, їх відпустили.

Селіна кинулася до них.

— Селіна!

Її батьки теж кинулися обіймати єдину доньку…

— Тату… Мамо… Ви в порядку… Ви в порядку!! Я…

Молода відьма не могла стримати сліз і впала в обійми батьків.

За ними Еґон спостерігав за сценою з тим самим насмішкуватим усміхом.

— Яке гарне видовище, правда?

— …

Його слова були звернені до чоловіка в масці, що стояв поруч, але той нічого не сказав — мовчав, як привид.

Відновлена родина продовжувала своє довге обіймання. Еґон спостерігав, але на його обличчі почало з’являтися легке зніяковіння від нудьги.

Було відчуття, ніби він чекав, що щось станеться.

— Чому їй так довго потрібно, щоб помітити? Хіба вона не мала бути найкращою відьмою?

Еґон зітхнув.

Проте через кілька хвилин Селіна почала відчувати дивне відчуття.

— Що…?

Вона сфокусувалася на матері—щось було не так. Магічна аура випромінювалася з її тіла.

Раптом Селіна схопилася за мамині одежі, роздираючи їх у паніці.

Її мати здригнулася, шокована, але Селіна не зважала. Тремтячими руками вона розірвала верхню частину одягу.

Усмішка Еґона розширилася.

— Нарешті…

Очі Селіни розширилися від жаху.

Ось воно — те, чого вона боялася найбільше.

На спині матері був викарбуваний кроваво-червоний магічний круг, складний у символах і неймовірно заплутаний.

Мати намагалася його приховати, але безуспішно.

Той самий круг був викарбуваний і на спині батька — він відвернув голову від сорому.

— Доню… вибач. Я справді… вибач…

Магічна формація була високого рівня, надзвичайно складна — навіть Селіна не могла повністю її зрозуміти, просто поглянувши.

Тож вона звернулася до єдиної людини, яка могла дати відповідь.

— Еґоне! Ти виродок! Що це чорт забирай?!

Бачачи її лють, Еґон відповів з повною байдужістю.

— Хмм… як би це сказати? Можливо, це таймер-бомба?

Раптом у долоні Селіни спалахнув величезний вогняний шар.

Не вагаючись, вона кинула його в принца.

Але перш ніж він досягнув його, куля була легко зупинена одним рухом руки — маскований чоловік, який ще хвилину тому стояв поруч із Еґоном.

Він на цьому не зупинився.

Давляча хвиля аури вибухнула від нього, придавивши Селіну на місці. Її тіло сильно тремтіло під вагою.

«Що це…? Цей тиск… він вище за S-ранг…!»

Селіна ледве могла дихати. Рухатися під такою аурою було неможливо.

— Cтоп, стоп — ти вб’єш їхніх батьків, дурню.

Одним легким рухом руки Еґон наказав маскованому чоловіку відступити. Тиск зник миттєво.

Селіна зробила глибокий вдих і знову звернулася до Еґона.

— Чому?! Чому?! Я ж зробила те, що ти просив, чи не так?!

Еґон кивнув.

— Так. Ти виконала своє завдання досконало.

— Ти жартуєш? Тоді чому ти наніс це в їхні тіла?!

— Ти виконала завдання досконало. Такий корисний інструмент, як ти, заслуговує більше, ніж одноразове використання… Селіна.

— Що…?

Селіна більше не могла зрозуміти безумства, яке відбувалося навколо. Але Еґон люб’язно пояснив.

— Я думав, ти була розумнішою за це. Але нічого… Як я вже казав, чудовий інструмент на кшталт тебе не повинен використовуватися лише один раз. Ти заслуговуєш на більше.

Іншими словами… Еґон планував використати її знову.

І обережний чоловік, як він, ніколи не ризикував би відпустити її на волю. Хто знає, коли вона може звернутися проти нього — або повернутися за помстою?

Йому потрібні були гарантії.

Еґон зняв білу рукавичку, відкривши голу шкіру — і щось інше.

Селіна побачила це відразу.

Той самий магічний круг був викарбуваний на його тильній стороні руки.

— Це спусковий механізм.

Еґон підтвердив її страхи.

— Одним лише наказом я можу підірвати твоїх батьків у будь-який момент. Ти розумієш, що це означає, правда?

Знову на плечі Селіни впала роздавлююча відчай… і вона ще раз згадала, хто насправді стоїть перед нею.

З тією ж незмінною усмішкою Еґон тихо засміявся.

— Я з нетерпінням чекаю нашої подальшої співпраці, Селіно.

І побачивши, яким жорстоким був Еґон… Селіна раптом згадала одне…

Якщо він поводився так із нею, хто виконала завдання… то що ж тоді з тими, хто зазнав невдачі?

— Ксав’єр…

Її колишній товариш-чарівник.

— Що з ним сталося?

Селіна не могла втриматися від запитання.

У відповідь Еґон лише злегка знизав плечима.

— Нічого…

Було б нерозумно вбивати його.

Але…

— Ну… Я нічого з ним не робив. Але він заслуговував на покарання. Тож…

Еґон засміявся, повертаючись, щоб піти.

— Я вбив одного з його батьків… а іншого залишив у заручниках. Можливо, так він докладе більше зусиль у майбутньому, як думаєш?

Еґон пішов.

І там стояла вона — молода відьма, позаду нього. Лише коли вона подумала, що звільнилася від його контролю, вона зрозуміла, наскільки наївною була.

Тепер у неї не було іншого вибору, окрім як чекати його наступного наказу.

Не усвідомлюючи того, вона стала слугою принца Еґона Валеріона.