— Очима Фрея Старлайта —
Я звузив очі на чоловіка перед собою, не змігши приховати ледь помітну тіньову ауру, що просочувалася навколо мене.
— Дайте я переконаюся, що правильно зрозумів… Іваре Валеріон, ви справді хочете вигнати мене з Храму?
Івар навіть не зрушився від мого грубого тону. Натомість він лише похитав головою.
— Ні. Не зрозумій мене неправильно, Фрей Старлайт. Я не даю тобі наказу. Я прошу — щоб ти пішов сам.
Його слова трохи пом’якшили напруження, але залишили мене ще більш спантеличеним.
— І чому я маю це робити?
Ти кажеш мені просто так відкинути майже два роки мого життя тут?
Якщо б він зараз наказав мені померти — це було б легше прийняти розумом, ніж те, що він просить зараз.
— Це на твоє благо… Фрей Старлайт.
Івар на мить замовк, перш ніж продовжити:
— Залишатися у Храмі буде лише приводом для проблем — особливо після інциденту з родиною Мунлайт.
Раптом усе стало на свої місця.
Гірка посмішка з’явилася на моїх губах.
Звісно… чому я сам не здогадався?
— Схоже, ви щось зрозуміли.
— Ледве. Це не вперше, тож я більш-менш можу здогадатися, що сталося.
Івар невеликим кивком підтвердив:
— Падіння родини Мунлайт, одного з опорних стовпів влади Імперії, та зрада її лорда на боці Ультрас… падіння двох із Чотирьох Лордів — один із яких ніколи не проявляв себе… це серйозні події.
Дійсно…
Імперія стояла під подвійним контролем Церкви та дому Валеріонів. Те, що дозволяло Імператорській родині тримати владу над фанатиками віри, — це підтримка Трьох Великих Домів.
Тепер, коли значна частина сили родини Мунлайт втрачена, цей баланс похитнувся.
Так, вони все ще потужні — але їхня позиція більше не була безпечною.
Навіть одна з великих гільдій могла б кинути їм виклик, хоч і з труднощами. І Імператорська родина ніколи не дозволила б появу нової сили поза їхнім контролем.
Отже, вони підтримували Мунлайтів. Спробували поглинути їхній гнів.
І яка «випадковість»… у ніч їхнього падіння там опинився хтось, кого вони щиро ненавиділи.
Фрей Старлайт.
— Світ — і навіть сама родина Мунлайт — не знали про зраду лорда Бейлора. Це робило все ще більш заплутаним і гнітючим для них, — продовжував Івар спокійно, лише констатуючи факти.
— Родина Мунлайт у нинішньому стані потребувала навіть найменшого приводу, щоб випустити свій гнів та розчарування.
Тоді стало зрозуміло —
Я гірко і з насмішкою посміхнувся, зрозумівши напрям розмови.
— Дайте здогадаюся… їхній гнів спрямований на мене, так? Вау, який чудовий драматичний поворот.
— Так і ні. Їхній гнів спрямований на Ультрас — і це справедливо. Але вони бачать тебе як спільника. Винуватця того, що сталося.
Я глибше опустився на диван із важким зітханням.
— Ось чому ви порадили мені піти, га? Бо навіть у храмі мені не буде безпечно?
Івар кивнув.
— Саме так. Це для твого блага.
— Нахуй вас, пане.
Навіть Івар здався трохи здивованим моїми словами.
— Що ти щойно сказав?
— Я сказав: Нахуй тебе, Директоре. Проблеми з вухами?
Я підвівся, ігноруючи його тиск аури, і дав волю своїм думкам:
— Ти кажеш «для твого блага»? То скажи мені — хто підтримав твердження родини Мунлайт, що я частково винен у цьому інциденті? Хто прийняв це за правду? Хіба не сама Імператорська родина — під вашим керівництвом, Іваре Валеріон?
Перенаправити гнів родини Мунлайт на мене — слабкого, ненависного представника дому Старлайт — було для них ідеально.
— І тепер ти говориш мені, що знаєш, що для мене найкраще? Ха. Ти нічого не знаєш, Директоре. І знаєте що? Я нікуди не піду. Вибачте за розчарування, але все буде не так, як ти хочеш, милий мій.
Я говорив без пауз, але хвиля аури Івара змусила мене замовкнути.
Його обличчя залишалося без змін — але його настрій змінився повністю.
— Схоже, чутки про твою брудну поведінку вірні, Фрей Старлайт. Ти невихований нахаба, який не знає свого місця.
— Навпаки, Іваре Валеріон — я знаю своє місце краще, ніж ви. І навіть доторкнутися до мене не можете, чи не так?
Якби міг — вигнав би мене сам, а не просив піти добровільно.
— Тепер, коли ти втратив Мунлайтів, не можеш собі дозволити обернути проти себе дім Старлайт — війна на горизонті.
На щастя для мене, дім Старлайт тепер стоїть за мною, завдяки моїй сестрі Аді.
Івар мовчав — він знав, що я абсолютно правий.
— Великий дім Валеріон залишив цю проблему мені… незначному Старлайту.
Я зловісно посміхнувся Івару.
— І я маю повну свободу діяти так, як вважаю за потрібне, чи не так?
— Що ти плануєш робити?
Запитав він, стискаючи нерви, явно стримуючи бажання стерти мене з цього світу.
Я лише знизав плечима і повернувся, щоб піти.
— Виграти Вікторіад.
— Що?
— Ось що я маю намір зробити.
З цими словами я вийшов із кабінету директора, байдужий до його реакції.
…
Як тільки я трохи відступив, слабкість охопила ноги.
— Чорт… як же це виснажливо.
Все тіло тремтіло після безумства, яке я щойно витворив.
С-ранг розмовляє із SS-рангом ось так...
Якби хтось інший став свідком цього, то від подиву у нього б щелепа відвалилася.
На щастя… моя ставка спрацювала. Івар не доторкнувся до мене.
Але проблеми продовжували переслідувати мене — наче того, що я вже виношую, було замало.
Тепер… я став мішенню навіть у храмі.
— Яка морока…
…
…
…
Івар Валеріон залишався сидіти, пильно дивлячись на двері, через які щойно вийшов Фрей Старлайт.
А потім, ніби з нізвідки, він відкинувся на підлокітник поруч із собою, і на обличчі з’явилася блискуча усмішка.
— Сміливо… ні, відверто скажено, якщо бути чесним.
Молодий чоловік, який насмілився кинути виклик родині Мунлайт — і вижив серед усіх цих рангованих еліт.
Івар кивнув сам до себе.
— Не розчарував… навпаки, перевершив мої очікування — принаймні, психологічно.
Фрей Старлайт ніколи не заглиблювався у характер Івара, тож можна сказати, що він знав про нього дуже мало. Насправді більшість людей нічого не знали про чоловіка, який завжди ховав справжні почуття… навіть від власної родини.
Ця усмішка — щойно — була тим, у що мало хто повірив би, що колись з’явиться на його обличчі.
Новий директор сидів у тиші деякий час, обмірковуючи слова Фрея.
— Виграти Вікторіад…
Великі слова — від молодого чоловіка, якого колись клеймили як ганьбу Дому Старлайт.
Справедливо сказати, що рівень складності, з яким зіткнувся Фрей, перевищує будь-якого іншого.
Його перемога у Вікторіаді здається неможливою.
Навіть Івар вже дійшов висновку, що Фрей не зможе цього зробити.
Але хто знає, що чекає у майбутньому?
— Чекаю з нетерпінням…
І з цим…
Шум розпочався — у перший день Фрея Старлайта.
Розділ 157: Ще більше проблем попереду (2)
Том 1
