Розділ 148: Ляльковод Тіней

Зачинивши ноутбук, я вийшов із кімнати.

Незабаром я мав залишити маєток Старлайтів.

Потрібно було завершити всі приготування перед від’їздом.

Йдучи коридорами, я почав помічати щось дивне — те, що відбувалося ще відтоді, як я прокинувся…

— Гей.

Я звернувся до жінки, що стояла біля вікна.

Щойно вона мене побачила, як миттєво викинула цигарку, яку щойно курила.

— Лорде Фрею… чим можу бути корисною?

Удає, ніби нічого не сталося, еге ж?

Та я не міг її звинувачувати — я навчився рухатися безшумно. Цього мене змусили дні, проведені в Землях Кошмару. Тепер я взагалі ходив не так, як звичайна людина.

— Тебе звали Фредеріка чи якось так, так?

— Саме так.

Здавалося, вона була тут найстаршою.

— Скажи мені… чому тут більше нікого немає?

Я був упевнений, що в маєтку повно слуг…

Та з якоїсь причини, я нікого іншого не бачив.

— Перепрошую за мою зухвалість, Лорде Фрею. Я вирішила, що моїх послуг буде достатньо, аби задовольнити всі ваші потреби. Прошу прийняти мої щирі вибачення.

Вона уникала питання?

— Це не те, про що я запитав, Фредеріко… Я запитав, чому тут більше нікого немає.

Запала важка тиша.

Стара покоївка вже деякий час стояла, схилившись у поклоні…

— Чи дозволите цій скромній служниці говорити відверто, лорде Фрею?

Що це за абсурдне середньовічне ставлення…

— Говори. Кажи, що думаєш.

— Як накажете.

Літня служниця, Фредеріка, не поспішала — ніби чекала на цю мить.

— Причина, з якої я тут одна, лорде Фрею, полягає в тому, що всі інші вас бояться.

— Бояться?

Я перепитав, спантеличений.

Та Фредеріка не зволікала:

— Ви почали проявляти ознаки зрілості… той дивний тиск, що постійно вас оточує, намір, народжений із вашого прагнення до руйнування… Той серйозний вираз обличчя і чорні очі, які щоразу, коли ви дивитеся на мене, ніби здирають із мене шкіру.

Гей, гей…

Ця стара переходить межу?

Вона що, не боїться за своє життя лише тому, що вже стара?

Після сказаного, Фредеріка підняла голову й подивилася мені просто в обличчя.

— І мушу згадати ваше біле волосся… Мій лорде, усі тут досі бачать у вас ту саму людину, якою ви були до того, як пішли. Слуги не знають, що сталося у вашому житті за час вашої відсутності, тож для них ви все той самий Фрей — лише значно страшніший. Саме тому вони намагаються триматися подалі від вашого поганого боку.

Ах… моє волосся.

Я зовсім забув, наскільки змінився мій вигляд.

Для них я, мабуть, виглядаю як якийсь жахливий демонічний принц.

Я на мить погрався пасмом волосся, дивлячись на його яскраво-білий колір.

Воно добряче відросло…

Може, варто підстригтися?

Але відклавши це на потім—

Я знову подивився на Фредеріку з кривою усмішкою.

— Скажи мені, Фредеріко, якщо всі мене бояться… чому ж ти — ні?

Вона трохи мене зацікавила.

Стара покоївка анітрохи не здригнулася й спокійно відповіла:

— Перепрошую за мою зухвалість, Лорде Фрею, але я була поруч із вами з тієї самої миті, як ви вперше розплющили очі в цьому світі.

— Я з першого погляду бачу різницю… Ви не той Фрей, якого я колись знала. До того ж я всього лише стара жінка, тож мені відомо, що ви ніколи не пожадаєте мого тіла.

— Пфф—

Я засміявся мимоволі. Мабуть, уперше за дуже довгий час.

— Яка ж ти зухвала стара карга… але хай буде.

Я зробив крок уперед і простягнув руку.

Вона на мить здригнулася, та моя рука попрямувала просто до її кишені — туди, де вона ховала цигарки.

Я витяг одну й вклав їй між губ, після чого пішов геть.

— Продовжуй добре працювати, Фредеріко.

…

Залишивши стару служницю позаду, я збирався зануритися у власні справи.

Та раптом з’явилася Ада, здивувавши мене й давши зрозуміти, що щось сталося.

І якою ж приємною була ця несподіванка.

— Кармен прийшла до тями.

Та дика жінка перебувала без свідомості відтоді, як у неї влучив Ґадфрей.

Якщо чесно, її поранення були навіть гіршими за мої… він ледь не розтрощив їй череп.

На щастя, вона вижила.

Раніше ми з Адою домовилися не обговорювати те, що сталося з родиною Мунлайт, доки Кармен не прокинеться.

І тепер… ця мить нарешті настала.

…

— Ах, бляха… голова розколюється. Мені потрібна чорт забирай цигарка.

Сидячи в геть не жіночній позі, з бинтами на голові й різних частинах тіла, Кармен була такою ж жвавою, як і завжди.

— Ти думаєш про куріння одразу після того, як розплющила очі?

Притулившись до вікна з видом на сад палацу, прокоментував я.

— Ага, і що з того? Одна цигарка набагато приємніша за все це лайно, намотане на мене.

Мабуть, варто було прихопити у Фредеріки ще кілька…

— З поверненням, Кармен.

Із теплою усмішкою Ада, що сиділа на стільці, виглядала полегшеною, як ніколи за довгий час.

Кармен це помітила й кивнула.

— Якщо чесно… головна причина, чому я вижила, — це приріст живучості після досягнення SS- рангу. Якби не це, у своєму попередньому стані я б здохла щонайменше разів десять…

Я коротко кивнув.

— Рад чути.

— Це все завдяки тобі, Фрею.

У ту ж мить обидві подивилися на мене.

Я чудово знав, чого вони хотіли.

— Можете говорити. Я вже ізолював зону.

Я зітхнув і трохи підняв руку.

Тієї ж миті під моєю шкірою розійшлися світні фіолетові лінії.

Кармен упізнала їх одразу. Це була та сама сила, якою я досі наповнював її тіло.

— Пробач… клянуся, я нічого не приховую. Але навіть я не знаю, звідки походить ця сила.

Це не було брехнею.

Адже я й справді не мав жодного уявлення про походження цієї SSS-рангової аури.

Хоча майже не сумнівався, що вона якось пов’язана з Подвійною Душею.

Моя відповідь на мить занурила кімнату в тишу.

— Я тебе не звинувачую, хлопче… Те що ти маєш, — це диво.

Ада кивнула, підтримуючи слова Кармен.

— Усі характеристики мають відповідати загальній силі. Ти мав би бути C-рангу, але володієш аурою, що значно перевершує її.

Кармен додала:

— І твій талант мав бути лише A-рангу.

Це не мало жодного сенсу.

— Фрею… ти що, якийсь демон під прикриттям чи що?

Почувши її питання, я підняв обидві руки в жесті здачі.

— Я всього лише слабка людина.

Після цього мій погляд перемістився на Аду.

Вона помітила це миттєво й зустріла мій погляд.

Поведінка Ади відтоді, як я прибув до Вінтерфелла, була надто ідеальною.

Не кажучи вже про те, що вона знала набагато більше, ніж мала б. Навіть я, як автор, не знав про бібліотеку — тож звідки знала вона?

Це взагалі моя історія?

— Адо…

— Я знаю.

Вона відповіла з ледь помітною усмішкою ще до того, як я встиг запитати.

— У тебе мабуть, багато запитань, Фрею. І в тебе теж, Кармен.

Ми з Кармен одночасно кивнули.

Відповідь Ади пролунала швидко:

— Якщо коротко… я це бачила.

Я нахилив голову.

— Бачила що?

І тоді настав шок.

— Майбутнє.

— Що?

Мої очі розширювалися з кожним її словом.

Перед нею з’явився загадковий чоловік із сяйливими блакитними очима — вони випромінювали неприродне світло, ніби він не був людиною. Він був повністю в чорному, а його обличчя приховував чорний головний убір.

Він виник нізвідки, просто всередині неприступного маєтку Старлайтів, і розповів Аді про майбутнє.

Ні — він не просто розповів. Він використав якусь силу, щоб змусити її побачити його на власні очі.

— Спочатку я не повірила тому, що побачила… але це було моторошно реальним. Майбутнє, у якому ти помер, Фрею… у якому ти був поневолений прокляттям Мунлайтів.

Ада стисла кулаки, згадуючи побачене.

— Тоді я зрозуміла, що не можу це ігнорувати. Той незнайомець сказав мені не намагатися змінювати нічого на початку, бо навіть найменша зміна може призвести до ще гіршої долі.

— Тож я не втручалася, доки ти не опинився на межі смерті. Кожен мій крок був частиною плану, який я склала після того, як один раз побачила те майбутнє.

Знання майбутнього пояснювало, звідки вона знала про бібліотеку, прокляття й усе інше.

Ось чому Ада була так добре підготовлена.

Але скласти такий план, побачивши майбутнє лише раз…

Серйозно?

— Пробач, Фрею… Ти так багато страждав через те, що я не могла втрутитися раніше.

— Не кажи так… Я тут дякуючи тобі.

Це були єдині слова, якими я міг її втішити.

Поклавши руку на підборіддя, я не міг не зануритися глибше в роздуми. Голова була готова вибухнути.

Навколо мене блукала невідома сутність.

Сутність… яка знала майбутнє?

І показувала його людям.

І, понад усе, з якихось незрозумілих причин була зацікавлена в мені.

— Це був не я…

Я ніколи не писав персонажа на кшталт цього. Я навіть не розглядав такої концепції.

То що в біса, тут відбувається?

Невже…

Дикі думки одна за одною проносилися в моїй голові.

— Що відбувається в цьому світі?