Роки минають…
Одна епоха добігала кінця… щоб інша розпочалася…
Існувало відоме прислів’я: ніщо не триває вічно… і це була правда.
Після сотень років тиші та відрізаності…
Загублена без свого вічного провідника…
Церква нарешті отримала одкровення від сутності, яку вона поклонялася незліченні покоління.
Накази, що визначали, що має бути зроблено… і якими жахливими були ті накази.
Можна сказати, що Святий Острів Сицилія нині був наповнений напругою.
На щастя, старий і Кнут — хранителі величної споруди — виявилися достатньо мудрими, щоб негайно передати справу найвищій владі, не дозволивши нікому іншому дізнатися про побачене.
Це було розумне рішення, з огляду на зміст одкровення.
Минув уже цілий день відтоді, як велике світло впало вперше.
Нікого не допускали до споруди…
А зміст одкровення залишався невідомим для публіки.
Стоячи перед масивними дверима, Кнут і старий чекали терпляче вже цілу добу.
Жоден із них не наважувався розслабитися.
— Пане… що тепер буде? — спитав Кнут, новачок, не в змозі стримати цікавість.
Натомість досвідчений старий завагався, перш ніж відповісти.
— Я не знаю… Останній наказ — справжня катастрофа…
Ті розпорядження накладали на них акт етнічного винищення.
— На вашу думку… що вирішать ті, хто нагорі?
Одкровення дійшло до всіх, хто мав ранг Архієпископа і вище.
Їхні дії визначать, куди буде спрямовано їхні мечі далі.
— Я не знаю… — відповів старий, замислившись.
— Перший наказ — наче кошмар… Знищити імператорську родину — це все одно що запросити саме пекло… Не кажучи вже про те, що вони неймовірно сильні. Вони мають повну підтримку великих родин і головних гільдій… Битися з ними — означає розколоти імперію навпіл.
Церква контролювала безліч умів силою віри…
Але гільдії та великі родини володіли найпотужнішими силами.
Церква була величезною, достатньо сильною, щоб за потреби протистояти трьом великим родинам…
Але імператорська родина була не менш грізною. До того ж вони — нащадки першого героя, який колись ішов за вченням церкви.
Суперечність була колосальною.
— Другий наказ майже неможливий… Ми знаємо надто мало про Ультр… і вони радше схожі на розрізнені племена, яких налічуються тисячами. Намагатися знищити їх усіх — чисте божевілля… Деякі чутки навіть твердять, що під час останньої війни п’ятнадцять років тому вони не задіяли й половини своїх сил через внутрішні чвари.
Старий закотив свої древні очі.
— А що до третього варіанту… Старлайти…
Він на мить замислився.
— Колись вони були найсильнішою родиною в імперії, але їхнє становище змінилося…
Так, вони все ще сильні… але порівняно з двома іншими варіантами…
— Вони значно слабші…
Звісно, це не виключало втручання третьої сторони, якщо Старлайтів зроблять мішенню, але…
— Можливо, саме вони — правильна відповідь… Єдина проблема в тому, що багато членів церкви походять зі Старлайтів… Це буде справжньою морокою.
Щойно він вимовив ці слова, двері за його спиною відчинилися, і з’явився своєрідний чоловік.
З білим волоссям, чорними очима, прихованими за золотими окулярами для читання…
Він був одягнений у бездоганно білий костюм, тримаючи одну руку за спиною, а в іншій — книгу.
Щойно вони його побачили, і старий, і Кнут уклонилися.
— О… ви двоє все ще тут? — коротко запитав чоловік, і старий одразу відповів:
— Перепрошуємо… Лорде Міка… Пробачте нам нашу необачність…
Згадай чорта — і він з’явиться…
Чоловік перед ними був найсильнішим архієпископом церкви — другим після самого Верховного Жерця.
Але по-справжньому вражало те, що він походив зі Старлайтів… хоча давно покинув родину, щоб іти шляхом віри.
Іронія полягала в тому, що якби він залишився з родиною, то був би найсильнішим серед них.
— Неважливо… Можете повернутися до своїх обов’язків… Передати одкровення було достатньо, — сказав він.
Старий і Кнут уклонилися знову… але не змогли стримати цікавості.
— Пробачте нашу зухвалість, мій лорде…
Вони на мить зібралися з думками.
— Що сказала Юраша щодо наказів?
Саме згадування її імені, змусило Міка закрити книгу.
Адже йшлося про наймогутнішу істоту в усій церкві…
— Свята Юраша безмежно віддана Господу Світла. На відміну від нас, позбавлених істинної віри, їй не потрібна Святиня Чудес, щоб чути Його слова…
Міко пригадав ту жінку — з якою йому рідко доводилося розмовляти.
— Як і личить особі такого калібру… Вона не виявила жодного занепокоєння і просто заявила, що продовжить робити те, що робила завжди. Вона буде мечем Церкви, доки не з’явиться новий Герой… і виконає всі накази Господа Світла.
Очі бідолашних вартових широко розкрилися від шоку.
— У-усіма?
Міко відвернувся й пішов.
— Церква битиметься з усіма ворогами Господа Світла… як вона робила це завжди.
…
…
…
— Очима Фрея Старлайта —
— А ось і ти…
Поточні Очки Досягнень: 1000.
Несвідомо моя аура вирвалася з правої руки, розтрощивши стіл.
— Чорт…
Я ставав сильнішим, а отже, відтепер мав бути значно обережнішим.
Але ця клята система…
— Забрати в мене 4000 Очок Досягнень?
Чому вона раптом стала такою жадібною?
Невже намагається дратувати мене до самого кінця? Кляття.
— Це все вина тієї відьми…
Ці очки стали ціною, яку я заплатив, щоб зняти прокляття Мадам А.
Коли та жінка поцілувала мене, вона наклала прокляття, що зробило б мене її бездумним рабом — маріонеткою, нездатною ослухатися.
Зняття цього лайна коштувало мені надто дорого.
Я чув, що вона вбила Хайзенберґа.
Той виродок ще був мені винен.
Тепер… я перекладу цей борг на неї.
— Мадам А…
Нехай кожен дегенерат серед них молиться, щоб я якнайшвидше повернувся у свій світ…
Інакше хтозна, що я зроблю з кожним із них…
Усе залежало від відповіді системи.
Зосередивши погляд на екрані, я помітив це.
Завдання, яке не змінювалося з першого дня, відколи я тут опинився…
Фінальне Завдання: Перемогти у Вікторіаді
Ліміт Часу: Два роки (залишилося 2 місяці і 3 дні)
Покарання за Провал: Запечатування Системи на один рік
Нагорода за Успіх: 10 000 Очок Досягнень
Питання Системи: Автор може поставити Системному Інженеру одне питання, і той буде зобов’язаний відповісти — за будь-яких обставин.
…
Системний Інженер…
Ах, як довго я чекав на цей день…
Залишилося зовсім небагато… ще трохи…
Розділ 147: Іскри війни
Том 1
