З наближенням Вікторіади…
Події, схожої на Кубок світу, де найсильніші та найобдарованіші воїни, змагалися перед величезною аудиторією.
Більше ніж будь-коли, Імперії був потрібен такий спектакль.
Після недавніх потрясінь та навислої загрози війни, Вікторіад був життєво необхідним — шансом хоч на деякий час відвернути увагу людей.
Але цього разу…
Цей Вікторіад ніс у собі вагу, якої не знали попередні.
Вона змінить усе.
Її ніколи не забудуть.
---
Далеко від маєтку Старлайтів, за східними кордонами Імперії…
Якщо рушити на південь, за межі природних кордонів Імперії, перед мандрівником відкривалося страшне море, сповнене істот настільки ж жахливих, як ті, що ховалися в Землях Кошмару.
І все ж, посеред тих проклятих вод, височив один острів.
Місце, шановане як Рай на Землі.
Священний острів — Сицилія.
Серце Церкви Очищення, оселя вірних Господу Світла.
Його справді називали Раєм на Землі — і він виправдовував свою славу.
Вхід дозволений лише тим, хто має ранг Священика або вищий.
Острів оточували величезні стіни, позолочені й підіймалися до самих небес.
А всередині?
Земля буйної зелені, щедрої родючості й божественної благодаті.
А за стінами…
Безплідне. Пустельне. Безжиттєве життя.
Контраст був приголомшливим, хоча розділяли їх лише кілька метрів і стіна.
Чим глибше занурювався всередину, тим більше чудес бачив мандрівник.
А найбільше диво ховалося у серці острова —
Небо неможливо блакитне, прикрашене чистими білими хмарами.
І з тих самих небес спадав величезний потік кришталевої води, утворюючи нескінченний водоспад, що не припинявся з моменту заснування церкви століття тому.
Можливо…
Це було найбільше благословення, яке Господь Світла колись дарував Своїм вірним.
Бо ця річка приносила вічне процвітання землі.
Під святим водоспадом стояла велична споруда.
Споруда, відома як —
Святиня Чудес
Колосальна біла піраміда, увінчана високим стовпом на вершині.
Цей стовп мав назву Таблиця Одкровення.
А сама піраміда — Святиня Чудес.
---
— Прекрасно… я нарешті прибув.
На Монументі чоловік схилився перед монолітним стовпом у покорі.
Його обличчя випромінювало благоговіння істинного віруючого, білі ризи спливали довкола, а чоло він приклав до землі.
Його шкіра була темна, волосся — золотисте, як сонце.
Тиск, що від нього виходив, був відчутним — він був щонайменше рангу S.
— Підніми голову, Новачку. Немає сенсу схилятися перед цим стовпом.
Голос лунав ззаду.
Старий чоловік підійшов, вдягнутий у подібні ризи.
— Ти напевно, новий охоронець, так?
Його голос не ніс тепла — лише байдужість.
— Так! Мене звати Кнут.
Від сьогодні я служитиму охоронцем цього місця!
Збудження Кнута було відчутним, але старий священик лише похитав головою.
— Я бачив цей вираз незліченну кількість разів…
Більше того, я впевнений, що сам мав точно таке ж обличчя, коли вперше сюди прийшов.
Повільними, впевненими кроками старець підійшов ближче.
Кнут… не розумів.
Чому цей старий виглядав так стривожено?
Хіба це не одна з найпочесніших ролей у цілій церкві?
— Я розумію твоє захоплення, юначе…
Адже цей стовп — наш єдиний засіб спілкування з нашим улюбленим Господом — Господом Світла.
Хоча, насправді…
Він завжди працював лише в одну сторону.
— Цей Монумент отримував божественні одкровення покоління за поколінням…
Укази Господа Світла з’являлися лише на цій Таблиці.
Кнут кивнув з нетерпінням.
— Я вже знаю все це! Саме тому я так гордо служитиму тут! Це означає, що Єпископи визнають мене!
Старий священик зітхнув.
Зітхання відчаю.
— Скажи мені, Новачку…
Чи знаєш ти, коли востаннє цей стовп сяяв божественними словами?
Збудження Кнута зникло.
Тіло затремтіло.
Старий знову промовив:
— Цей Монумент не отримав жодного слова від Господа Світла дуже, дуже довго…
Фактично він мовчав століттями.
— Що…?
Дихання Кнута перехопило.
— Це неможливо! Як же Церква вижила стільки часу?!
Старий священик зітхнув з терпінням:
— Протягом років кожне рішення Церкви приймалося завдяки мудрості єпископів.
Вони найближчі до Господа Світла.
І поки наш улюблений Господь мовчав… ми мусили йти за їхніми зорями до кінця.
Вони — найвідданіші серед нас.
Погляд старця затримався на Величезному Стовпі, очі його були тьмяні, майже мляві.
— Я служу тут вже вісімдесят років.
І протягом цих восьмидесяти років я дивився на той незмінний моноліт.
Зрештою… єдине, що змінилося, — це я.
Він відвернувся й пішов сходами вниз.
— Не тіш себе надіями, хлопче.
---
Кнут залишився на місці, сидячи на холодному камені.
Слова старого тиснули на нього важким тягарем.
Він вірив, що Церква нарешті його визнала.
Що він наблизиться до божественного, якому служив усе життя.
Але тепер…
Йому сказали, що він — лише вартовий, що спостерігає за мовчазним стовпом.
— …Ні. Цього не може бути.
Кнут стиснув кулаки, збираючись кинутися за старцем —
Але тоді…
Вперше за століття —
БУУМ!
Пульс.
Священна сила.
Світло.
Сяйво чистіше за найяскравішу зірку.
Старець різко обернувся, дихання перехопило.
Кнут завмер, усе тіло тремтіло під вагою божественної присутності.
Сліпуче світло зійшло з небес, заливаючи світ чистим променем —
Перш ніж обрушитися прямо на Величезний Стовп.
— …Боже мій…
— Боже мій…
— Боже мій!
Старий священик упав на коліна, сльози текли по зморшкуватому обличчю.
Він глибоко вклав чоло в камінь.
Кнут зробив те саме.
— Майстре… це…?
— Опусти голову! Нічого не кажи… Це відбувається !!…
Тіло його тремтіло неконтрольовано.
— Одкровення зійшло.
Священне світло згасло.
На його місці золоті букви чистого сяйва з’явилися на Величезному Стовпі.
Святий Указ.
Слова Господа Світла.
Сумнівів не було —
Лише Він міг написати на Таблиці Одкровення.
З широко відкритими, запаленими очима Кнут і старий священик читали божественні слова:
Ви, що йдете шляхом Світла, несучи прапор істини крізь темряву…
Ви, що обрали праведність, роблячи перші кроки в священній війні, щоб очистити цю землю від усього, що її оскверняє…
Настав час.
Час відплати — момент, який вирішить долю цього світу.
Нова ера наближається.
Світанок наступного Чемпіона.
Носій Вермітора.
Той, хто очолить Світло у війні, що насувається.
Тримайтеся стійко. Єднайтеся. Очистіть світ від усього зла.
Та, на жаль… темрява поширилася занадто глибоко.
Тому очищення стало неминучим.
Тому…
Зітріть — Очистіть — Знищіть одного з наступних:
1- Імператорську родину.
2- Ультрас.
3- Родину Старлайтів.
Вибір за вами, мої віддані слуги.
Тиша.
Кнут і старий священик сиділи завмерши, намагаючись осмислити прочитане.
Новий Чемпіон — носій Вермітора — мав з’явитися.
Славне одкровення.
Але…
Останній наказ —
Указ, який міг занурити світ у хаос.
Маекар, на імператорському троні, і родина Валеріонів…
Ультрас, приховані на їхньому загадковому континенті…
Фрей та родина Старлайтів…
Один із них…
Мав бути знищений.