— Добре, що я встиг вчасно…
З двома палаючими кинджалами в руках Олівер Хан крокував уперед, повільно й невідворотно.
— Якби я запізнився бодай на секунду, той набридливий щур уже вислизнув би.
Його слова були спрямовані просто в Мадам А.
Вона відступила на крок, заставляючи себе усміхнутися.
— Називати таку леді, як я, щуром… як невиховано.
— …
Над полем бою раптово запала тиша.
Олівер Хан не був людиною слів. За нього говорили дії — цей бій уже почався.
Мадам А зрозуміла це тієї миті, коли сам час ніби завмер.
Найшвидший Лорд Ультрас зробив свій хід.
«Це бій, у який я не можу вплутуватися…»
Єдина думка гулко відлунювала в її голові.
Олівер Хан був не лише другою за ієрархією особою в Імперському Палаці — ще одна жахлива сила стрімко наближалася.
Залишитися означало самогубство.
За лічені миті вона переглянула свої пріоритети.
По-перше — предмет, який вона дістала раніше. Він був ціннішим за її власне життя. Його збереження було абсолютним пріоритетом.
По-друге — Лорд Дому Мунлайт. Вона ніколи його не любила, але його силу заперечити було неможливо. Він стояв на одному рівні з іншими Лордами. Кинути його тут вона не могла.
Щонайменше їй потрібно було втекти з одним із двох.
Усі довкола залишалися застиглими — всі, окрім неї.
Задіявши свою нереальну швидкість, вона рушила.
Вона вже простягнула руку до Бейлора, коли—
Її багряні очі широко розкрилися.
Той чоловік у масці вже стояв перед нею.
— Та ти знущаєшся…?!
Олівер Хан зрівнявся з нею у швидкості.
— Удар!
Його кинджали вдарили з моторошною точністю, немов пара змій, що кинулися на здобич.
Мадам А ледве встигла відбити удар кігтями й відскочити назад.
Їй здалося, що вона збільшила дистанцію.
Але Олівер уже був поруч — його кинджал упирався їй у горло.
— Навіть не мрій.
Жили на її руках набрякли, коли її аура рівня SS вибухнула назовні. Ноги врізалися в землю, штовхаючи її швидкість до абсолютної межі.
І Олівер зробив те саме.
З боку поле бою виглядало б суцільною розмитою плямою — примарні фігури зіштовхувалися на немислимих швидкостях, а кожне зіткнення розсилало в повітрі нищівні хвилі аури.
Дзвін металу. Огидний хрускіт ламаних кісток.
А потім—
Усе обірвалося.
Оглушливий вибух розірвав поле бою.
Ніхто не знав напевно, що саме сталося, але коли пил осів—
Олівер Хан стояв у центрі руїн, цілком неушкоджений. Його тіло пульсувало сирою, невпинною аурою.
З іншого боку—
Мадам А вибралася з-під уламків, її тіло було спотворене десятками ран. Одна з них була настільки глибокою, що оголювала кістку.
Моторошне видовище.
Та крізь кров вона усміхалася.
— Зробити таке з обличчям приголомшливої леді як я… Олівер Хан, ти просто жахливий.
Її рани почали затягуватися, але вона знала — краще за будь-кого—
Те, що щойно сталося, було страшним.
Олівер Хан перевершив її.
У тому єдиному, чим вона пишалася найбільше.
Він був швидшим за неї.
— Як і слід було чекати від другого після імператора…
В Імперському Палаці не було нікого вище за нього — окрім самого Імператора.
Шляху назад не існувало.
— Стиль Демона Світанку: Кігті Діви.
Очі Олівера загострилися, коли він спостерігав за її трансформацією.
Її кігті видовжилися більш ніж на три метри, з них стікала чорна кислота, що шипіла, торкаючись землі.
— Демонічний контракт…
Мадам А збиралася поставити на кон усе.
Олівер підняв кинджали, абсолютно незворушний.
— Давай.
Її усмішка стала ще ширшою. Вона кинулася вперед—
І тоді—
— БУУУУУМ!
Нізвідки—
Блискавка роздерла поле бою, розколовши саме небо.
Мадам А видала пронизливий крик, коли чиста енергія поглинула її, а електрика пропалювала плоть.
Олівер Хан підвів погляд до неба, до джерела атаки.
Блискавка згасла за кілька секунд.
Але це був лише початок.
Слідом за першою вдарили друга й третя…
Потім четверта…
Загалом сім блискавок обрушилися вниз, спопеляючи Мадам А, яка гірко пошкодувала, що бодай на мить повернулася спиною.
Та людина чекала.
Чекала ідеального моменту, коли Мадам А зосередиться на Олівері Хані, щоб завдати удару.
Підлий удар.
Нищівний удар, який залишив її повністю обвугленою.
Високо в небі стояв чоловік, дивлячись униз так, ніби король оглядав свої володіння.
Він був одягнений у величний чорний плащ, навколо нього безперервно тріщала блискавка.
Пронизливі золоті очі й зачесане назад золоте волосся робили його миттєво впізнаваним.
— Ти сьогодні повільніший, ніж зазвичай, Олівере.
Чоловік говорив із самовпевненою усмішкою, на що Олівер лише похитав головою.
— Гучні слова для того, хто щойно прибув… Лорде Івар.
Лорд Івар Валеріон — молодший брат імператора Маекаре Валеріона й третя за силою постать в Імперському Палаці.
Чоловік рівня SS.
Здалеку один за одним почали з’являтися Пробуджені воїни рангів S і S+.
Це були найсильніші бійці Дому Мунлайт.
Після хаосу, що вибухнув раніше — смерті Хайзенберґа —
Понад половина колись гордого маєтку Мунлайт перетворилася на руїни.
Мадам А ризикнула всім, аби спричинити цей безлад, і тепер платила за це.
Новини про інцидент дісталися самого Імперського Палацу.
І першими, хто відгукнувся на кризу — де з’явився навіть Лорд Ультрас, — стали брат Імператора та Верховний Наглядач, Олівер Хан.
Мадам А і Бейлор опинилися в безвихідному становищі.
Насилу підвівшись, Мадам А змусила себе піднятися, пильно розглядаючи обвуглену шкіру.
Її шанси вижити самотужки…
Нуль.
Сухий смішок зірвався з її вуст, коли вона пробурмотіла:
— Старий… схоже, я й справді тут помру.
— …
Відповіді не було.
— Удар!
Кинджал розрізав повітря, проминувши її голову на якихось міліметрах.
Вона ледве встигла ухилитися.
Олівер Хан був невблаганним, не відпускаючи її ні на крок.
Після серії блискавичних обмінів—
Його кинджал знайшов ціль, глибоко занурившись їй у живіт.
Кров хлинула з рани.
— Чорт забирай! Відповідай мені, старий!
Вона похитнулася назад, але не встигла перевести подих—
Кілька блискавичних стріл обрушилися на її позицію, погіршуючи й без того критичні рани.
Івар Валеріон користувався її неуважністю, завдаючи удар за ударом.
— Відповідай!
Стиснувши зуби, вона боролася з болем, відчайдушно намагаючись достукатися до когось.
Нарешті—
— Чого ти хочеш?
Відповідь.
— Я тут помираю!
— І що?
— Зроби щось, покидьку!
— …
На межі смерті — затиснута між двома чудовиськами —
Десь далеко від Імперії, у глибині фортеці, закутої тінями…
Старий сидів у темряві.
Його зім’яті шати були в повному безладі, а довге чорне волосся закривало більшу частину обличчя.
Правою рукою він притискав до себе меч.
Лівою тримав пляшку вина, неспішно п’ючи, смакуючи кожну краплю.
Дратівливий голос тієї жінки лунав у його голові знову й знову, зношував терпіння.
На мить він замислився, чи не обірвати зв’язок узагалі.
Але потім—
У просторій залі пролунав похмурий голос.
— Що ти збираєшся робити… старий?
— Гмм?
Старий повернув погляд до мовця — охайно вдягненої постаті в елегантному чорному костюмі.
На відміну від нього, цей чоловік був зібраний, стриманий і бездоганно витончений.
— Ліндмане… ти хочеш урятувати її?
Чоловік у костюмі — Гевід Ліндман — зберіг спокій і відповів:
— Ми не можемо дозволити собі втратити її.
Старий зробив ще один ковток.
— Людське життя має межі, любий Ліндмане. Якщо їй судилося померти сьогодні… так тому й бути. От лайно, вино закінчилося.
Стримуючи роздратування — і бажання вихопити свій ефемерний клинок та спрямувати його проти цього байдужого старого — Ліндман відповів:
— Я кажу тобі зробити щось… щоб зупинити цю долю.
Розділ 143: Завершення Катастрофи (1)
Том 1
