Розділ 142: Грімке падіння (2)

Людські емоції інколи буває важко зрозуміти.

Ту вершину, яку Бейлор колись бачив у своєму старшому братові Дроґо… Фрост бачив у власному батькові.

Але на відміну від Бейлора — який відкинув свою вершину найжорстокішим способом — Фрост завжди дивився на неї з захопленням.

Побачити, як образ, якому він так довго поклонявся, був сплюндрований ось так… це було нестерпно.

Фрост був гнилим до самої основи. Але на відміну від батька… він ніколи не зраджував своїх принципів.

Він справді збирався вбити його.

— Вибач, красунчику, але я не можу дозволити тобі це зробити ♥

Немов примара, Мадам А з’явилася перед Фростом. І так само миттєво завдала блискавичного удару ногою, відкинувши його геть. У польоті з рота бризнула кров.

— Не вбивай його!

Бейлор закричав у ту ж мить, щойно побачив, як його син із гуркотом врізався в землю.

Фрост закашлявся, намагаючись отямитися.

Лише один удар… а відчуття було таке, ніби половина його кісток розсипалася. Це було божевілля.

Мадам А обернулася до Бейлора, що лежав позаду неї.

— Ну-ну… Лорде Мунлайт. Ти виглядаєш доволі жалюгідно~

Вона була абсолютно розслаблена. Неподалік Кармен перебувала при смерті, а Рем хоч і трималася краще, та все одно не могла завдати вирішального удару.

За її шаленої швидкості Мадам А була найгіршим можливим ворогом у цій ситуації. Навіть відновивши силу, ані Кармен, ані Рем не могли завершити бій у своєму нинішньому стані.

Становище було вкрай несприятливим.

Кинувши погляд на батька й сина, Мадам А хихикнула.

— У твоїй родині справжній безлад, Бейлоре. Хе-хе… А я ще думала, що моя — найбільш зіпсована.

Обличчя Бейлора потемніло від її слів.

— Мадам А…

Глибоко вдихнувши, він спитав із напускним спокоєм:

— Я не отримував жодних наказів від Суверена. Що саме ти тут робиш?

— Хммм…

Вона грайливо наспівувала, відбиваючи швидкими рухами руками, раптові атаки Рем.

— Якщо Астарот нічого тобі не сказав, то хіба це не означає… що ти не такий уже й важливий, любий Бейлоре?~

— Ти—!

— Ой, не кип’ятися так.

У ту ж мить у її лівій руці щось блиснуло — маленький білий ключ, що випромінював дивну ауру.

— Я прийшла по це.

Це був звичайний на вигляд ключ. Та щойно Бейлор його побачив, його вираз обличчя різко змінився.

— Ключ Печаті… Як…? Де ти його дістала?!

— О? Цікавишся, як я про нього дізналася? Хе-хе~ Ти й справді обожнюєш свої дрібні ігри, Лорде Мунлайт… Ховати таку річ і водночас тримати її так близько до себе весь цей час. Але, на жаль…

— Я—

— Тссс~

Вона приклала палець до губ.

— Відтепер, ти мовчатимеш. Сам факт, що ти це приховував, — уже достатня причина, щоб я просто зараз розчавила тобі череп… Але це було б нудно. Я спершу розберуся з ними, а потім повернуся до тебе. Зрештою, сумніваюся, що Астарот був би задоволений, якби я дала тобі померти, правда ж? ♥

— …

Бейлор нічого не відповів.

Тим часом та дивна кислотна речовина вже мучила Фроста — роблячи його нездатним становити будь-яку загрозу.

Мадам А перевела увагу на Кармен і Рем.

Її багряні очі спалахнули, а усмішка стала ще ширшою.

— Час зібрати більше крові ♥

У ту ж мить усі відчули, як змінився тиск у повітрі — Мадам А вивільнила свою справжню силу.

Першою це відчула Рем завдяки своїм загостреним чуттям — саме тому вона одразу закричала:

— Кармен Старлайт! До мене! Негайно!

На щастя, рефлекси Кармен не підвели — вона без вагань рвонула до Рем.

Тим часом навколо Мадам А почала збиратися темна аура.

— Стиль Демона Світанку: Сфера Серця ♥

Одним рухом крижана підлога бібліотеки перетворилася на щось зовсім інше.

Пекуче відчуття пройшлося по ногах Кармен і Рем.

— Знизу?!

— Прощавайте ♥

Із-під них вирвалася чорна субстанція, злітаючи вгору гігантською колоною й повністю поглинаючи Кармен і Рем.

Усього лише слід цієї чорної кислоти колись уже позбавив Кармен і Хайзенберґа можливості позбутися її — її корозійна природа впливала навіть на тіла рангу SS-.

А тепер вони опинилися всередині цілого моря цієї речовини.

Зсередини масивної колони назовні вирвався хаотичний вибух криги, що впав далеко від місця подій.

За мить, Кармен глухо впала на землю в жахливому стані — половину її тіла було з’їдено, оголені кістки моторошно стирчали назовні. Половина обличчя перетворилася на суцільну обвуглену плоть. Вона була жива лише завдяки втручанню Рем.

Рем постраждала менше, але теж була далеко не цілою.

Вийшовши з кислотного моря, Мадам А сяяла від захвату.

— О? Ви вижили? Ах, як чудово ♥

Рем була в сумнівах.

Вона мала дані про цю здатність, але зіткнутися з нею в реальності — це було зовсім інше.

Існувало шість базових стихій — кожна з вищою варіацією:

Вогонь і його вища форма — Блискавка.

Вода і її вища форма — Крига.

Вітер і його вища форма — Звук.

Земля і її вища форма — Гравітація.

Світло і його вища форма — Зоря.

Темрява і її вища форма — Тінь.

Це вважалося межею стихійних спорідненостей.

Проте під час останньої війни з Ультрас, було зафіксовано зовсім нову властивість — якою володів ворог.

Мадам А була живим доказом цього… як і та чорна кислота.

Рем припускала, що це якийсь химерний гібрид Води й Землі, але це виходило за межі розуміння.

І найгірше… воно було жахливо потужне.

Ситуація була відверто критичною.

---

На відстані — після несподіваного втручання Мадам А — Ада Старлайт несла непритомне тіло Фрея до Гоуста.

Гоуст щойно повернувся, допомігши Кармен до цього непомітно пройшовши повз Бейлора.

Стан Фрея був жахливим — на його тілі не лишилося жодного неушкодженого місця. Попри те що Ада використала всі зцілювальні зілля, які мала, жодне з них не подіяло. Усвідомлення цього пробрало її до кісток.

На жаль, після місяця надмірної хімічної обробки тіло Фрея виробило стійкість. Зцілення більше не працювало.

У відчаї Ада кинулася шукати спосіб урятувати його.

Щойно вона дісталася до Гоуста, той уже огортав їх своєю тінню.

— Гоусте Умбра… ти казав, що можеш покинути це місце будь-коли. Тоді забери його — забери й тікай якомога далі.

Залишивши Фрея в його руках, вона відступила назад.

Гоуст вагався, але зрештою неохоче кивнув. Йому було не надто важливо, та він усе ж спитав:

— А ти?

Ада стиснула в руках щось дивне, її рішучість загартувалася.

— Я зроблю те, що повинна.

Гоуст не зрозумів, що вона мала на увазі — так само як і не впізнав дивний предмет у її руках.

Аура, що від нього виходила, була зовсім не заспокійливою.

Але він не став розпитувати. Порятунок Фрея й утеча були єдиними пріоритетами.

— Удачі.

Гоуст негайно розширив свою тінь, намагаючись розірвати простір і відкрити розлом.

Тим часом Ада глибоко вдихнула, зосередивши погляд на сяйливому сигілі в своїх руках.

Вона згадала свою фатальну зустріч із тією загадковою істотою… понад місяць тому.

Того дня вона побачила жахливе майбутнє — таке, що тоді здавалося майже нереальним. Якимось чином він змусив її побачити світ, де Фрей загинув, а все довкола було знищене.

Видіння було настільки чітким і реалістичним, що вона інстинктивно повірила в нього. І саме ця віра змусила її намагатися змінити майбутнє — будь-якою ціною.

Перш ніж той чоловік — ні, та істота — зникла, він залишив їй цей предмет.

— Що це? — спитала тоді Ада.

І відповідь, яку вона почула від закутаної постаті з сяйливими блакитними очима, була такою:

— Твій останній шанс… якщо все інше зазнає краху. Але не використовуй його, якщо не готова заплатити за це власним життям.

Вона не знала, що станеться.

Але з огляду на нинішню ситуацію… вибору могло й не лишитися.

Саме такого висновку дійшла Ада.

Мадам А, що насолоджувалася кожною миттю.

Ада, яка стояла на межі того, щоб поставити на кін усе.

Усі присутні були занурені у власні думки.

Серед них найбільше змінився вираз обличчя Рем.

Завдяки своїм чуттям, що простягалися в саму тканину простору, вона впізнала це.

Ту силу…

Рем миттєво склала руки разом, і саме повітря довкола них здригнулося від лютого тремтіння.

Усі відчули, що щось пішло не так — навіть Мадам А.

— Ну-ну… І що це намагається зробити та лялька?

Рем змусила себе всміхнутися крізь напруження.

— Знищити це місце.

У ту ж мить, щойно слова зірвалися з її вуст, територія почав повністю руйнуватися.

— Ми вибралися.

Просто на їхніх очах легендарна Бібліотека Семіраміс кришилася — зникала після незліченних років існування, відкриваючи все, що приховувала.

Тепер усі вони стояли серед руїн палацу дому Мунлайт, оточені хаосом, криками й спустошенням.

— Чому?

Це було питання, яке постало перед більшістю.

Відповідь прийшла у вигляді нищівного тиску, що обрушився здалеку.

Мадам А була найсильнішою серед них — тож відчула це першою.

— Один… Ні.

Зловісна усмішка повільно розтягнулася на її обличчі.

— Двоє воїнів рангу SS?

У ту ж мить, щойно вона це сказала, спустошливий промінь енергії вдарив у землю просто перед нею.

Із вирви вийшов один чоловік — випромінюючи приголомшливий убивчий намір.

— Це погано~

Довге срібне волосся. Тіло, відточене до досконалості. По жахливому кинджалу в кожній руці.

І ті пронизливі багряні очі, що дивилися на все з-під маски, яка приховувала його обличчя.

Верховний Наглядач, найсильніший серед Королівської Гвардії…

Олівер Хан прибув.

Його глибокий голос прогримів, мов грім:

— Лорд Ультрас… у цьому місці.

М’язи на руках Олівера напружилися, а його аура спалахнула.

— Добре, що я встиг вчасно.