Мало-помалу сонце зникло за обрієм, знаменуючи кінець довгого дня — виснажливого дня, сповненого подій, яких величний маєток Мунлайтів ще ніколи не бачив.
Після жорстокої битви Бейлор самотужки постав проти всіх. Удар за ударом, зіткнення за зіткненням — він бився без упину. І тепер був на межі краху.
Та здавалося, що на цьому все аж ніяк не закінчувалося. Ніч не принесла фіналу цій похмурій історії — навпаки, вона сповістила початок нового кошмару.
— Хмм ♥
Мадам А з цікавістю оглянулася довкола. Розлом, крізь який вона щойно пройшла, вже затягнувся, лише підігріваючи її інтерес.
— Яке дивне місце~
Вона вже мала загальне уявлення про те, що тут сталося. Навіть не бачачи всієї картини, було очевидно одне — Бейлор зазнав поразки. І цього їй було більш ніж достатньо.
Реакції на полі бою були різними. Усвідомивши появу нової загрози, чия сила могла зрівнятися навіть із Бейлором, обличчя Рем остаточно затьмарилося.
— Ця клята жінка!
Тим часом над серцем Кармен спалахнули вісім сяйливих зірок, і вона виплеснула в бік Мадам вбивчий намір. Схоже, між цими двома лишалися незавершені рахунки.
— Оу мій, та це ж моя люба Кармен? Ти стала сильнішою! Яка приємна несподіванка… я ледь тебе впізнала~
В одну мить, тіло Мадам А вигнулося назад під неприродним кутом, з моторошною легкістю ухиляючись від раптового удару ногою. Хвиля від сили атаки розсікла повітря, але Мадам А лише ще ширше всміхнулася.
— Так, ти й досі така ж агресивна.
— Закрий рота.
Кармен фиркнула й кинулася вперед, засипаючи її шквалом ударів, але супротивниця ухилилася від кожного з них без жодних зусиль.
— Як таке сміття, як ти, взагалі сюди потрапило?!
Попри відверту ворожість Кармен, Мадам здавалося, була цілком незворушна — більше того, вона відверто насолоджувалася моментом.
— Боєць рангу SS-? Хто б міг подумати, що стара відьма ще здатна стати сильнішою… Я Вражена ♥
З їхньої розмови було ясно — вони вже билися раніше. І справді, п’ятнадцять років тому, під час війни, Мадам А повністю розтоптала Кармен. Якби тоді не втручання Авраама, горда левиця клану Старлайтів давно б загинула.
Те приниження палало в серці Кармен усі ці роки.
Вона знову пішла в атаку, рішуче прагнучи завдати бодай одного удару, та швидкість Мадам А була на зовсім іншому рівні. Адже саме вона була найшвидшою серед Чотирьох Лордів.
— Як прикро, Кармен. Цього все ще замало~
Раптом кігті Мадам видовжилися, завдаючи несподіваного удару з-за спини.
Покриті дивною, липкою субстанцією, вони рвонули просто до серця Кармен.
Та перш ніж атака досягла цілі, між ними здійнялася крижана стіна, блокуючи удар.
— Я цього не дозволю.
Рем втрутилася. Але Мадам й бровою не повела.
— А тебе взагалі варто вважати людиною?~
Вона вже стояла просто перед Рем.
— Не звертайся до мене, брудна тварюко.
— Як грубо~
У наступну ж мить темні вени проступили на бездоганній шкірі Мадам А, коли вона вивільнила тисячі ударів із неймовірною швидкістю, лишаючи за собою лише післяобрази.
Зіткнувшись із таким чудовиськовим натиском, Осколок Криги підняла обидві руки, максимально зміцнюючи бар’єр.
Ударні хвилі прокотилися всім полем бою — сила була такою, що могла розірвати барабанні перетинки будь-кому поблизу.
— Грандізно! Захоплююче! Ти справді змогла це заблокувати!
Притискаючи Азуру до грудей, Рем боролася з труднощами — ні, вона не могла битися на повну, не тоді, коли мусила захищати дівчину в своїх обіймах.
Усі присутні були загартованими воїнами, і їхній досвід змушував бути пильними в бою. Саме цим і пояснювалася миттєва реакція Кармен і Рем.
Та попри це, обох не полишало одне пекуче запитання — чому така істота з’явилася тут саме зараз?
Щойно Мадам А зібралася остаточно зламати захист Рем, Кармен ударила ззаду.
— Яка чарівна командна~
Кармен вела ближній бій, тоді як Рем атакувала з дистанції. Завдяки Фрею Старлайту, Кармен повернулася до пікової форми, а Азура зробила те саме для Рем.
Але навіть цього було недостатньо — жодна з них не могла встигати за шаленим темпом Мадам А.
— Її рухи… вони не людські.
Рем із розпачем намагалася збагнути, як Мадам могла бути настільки неприродно швидкою.
— Не розчаровуй мене~
Кармен навіть не встигла усвідомити, що сталося. Коли вона це зрозуміла, було вже запізно — величезний кіготь пробив її живіт наскрізь.
А з іншого боку стояла Мадам А, сяючи викривленою, хижою усмішкою.
— Що за…?!
Кармен негайно відступила, притискаючи рану, намагаючись зупинити кров. Але дивна, мов кислота, речовина роз’їдала плоть.
Цей вигляд пробудив у ній огидні спогади.
Тим часом Мадам А злизала кров Кармен із кігтів.
— Ах… тепер я справді починаю отримувати задоволення ♥
— Ця сучка…
Кармен стиснула зуби, стримуючи лють, спрямовану на божевільну жінку перед нею.
З іншого боку поля бою…
Побитий і весь у ранах після останньої атаки Рем, Бейлор повз геть, сантиметр за сантиметром віддаляючись від епіцентру бою. Його демонічний контракт відчайдушно намагався зцілити його.
— Кляті… кляті всі…
Він був упевнений у своїй перемозі. За звичайних обставин це мало бути його тріумфом.
Та низка непередбачуваних подій перевернула все.
Незрозуміле безумство Серіс, несподіване повернення Кармен у бій, відродження Осколку Криги якоюсь дивною дівчиною…
Ніби невидимі сили змовилися проти нього, проклинаючи й не даючи досягти мети.
Але можливо, його удача ще не вичерпалася.
З появою Мадам А його шанси могли знову зрости. Саме ця думка жевріла в голові Бейлора.
Та сумнів точив його зсередини. Мадам А була непередбачуваною — ходячою бомбою. Хто знає, з якою метою вона сюди прийшла?
Сам факт, що він не відчув її наближення, змушував замислитися, чи справді ця ситуація йому на користь.
Раптом звук кроків привернув його увагу.
Він підвів виснажені очі — й побачив перед собою сина.
Фрост Мунлайт.
Стискаючи обрубок руки — тієї, яку відтяв Фрей Старлайт, — гордий спадкоємець стояв і дивився на батька.
— Ах, Фросте… добре, що ти тут.
Бейлор повільно зробив крок уперед.
— Ходи. Допоможи мені покінчити з цим фарсом.
Він простягнув руку до сина. Але Фрост не зрушив з місця.
— Батьку…
У його голосі бриніла вагання — так само ясно, як і на обличчі.
— Ах, вони забрали твою руку… Мій сину.
— Батьку… ти…
— Все гаразд. Ми легко її відновимо — змусивши того, хто це зробив, страждати в стократ більше.
— …
Між ними запала тиша.
— Що не так, Фросте? Чому ти не береш мою руку?
— Ти справді… уклав контракт із ними… з Демонами.
Ще одна важка пауза.
— Фросте… твій батько знає правду — правду, яку Імперія й великі роди намагаються приховати.
— Правду?
— Так!
Бейлор напружився й, попри біль, звівся на ноги.
— Це місце приречене. І скажи мені — чого я вчив тебе весь цей час? Ми — переможці.
Він глибоко вдихнув і продовжив, з тією терплячістю, яку беріг лише для сина:
— Ми завжди на боці тих, хто тріумфує. Саме тому ми й стаємо переможцями. Там ми здобуваємо силу, здатну дати нам усе. Ти народився з великим даром… мій сину.
— Даром?
Обличчя Фроста залишалося непроникним.
— Так… Даром перевершити мене. Перевершити всіх. Ходи зі мною. Ми відбудуємо все — сильніше й правильно.
— З тобою? З тією жінкою там? …З Ультрас?
Фрост вагався.
— З Демонами…?
— …
Обличчя Бейлора потемніло.
— Саме так. Там ти зможеш мати все.
— Усе, що я забажаю?
— Так.
— Батьку…
Фрост теж простягнув руку до Бейлора.
— Іди до мене… мій сину.
Пробиття.
Свіжа кров бризнула на землю, а звук пронизаної плоті розітнув повітря.
— Що…?
З налитими кров’ю очима Бейлор втупився в масивний спис Ремшарда, що пронизував його тіло.
У ту мить він видав найлютий рев у своєму житті.
— Що ти робиш?! Фросте!!
— Ні, скажи краще — що РОБИШ ТИ, Батьку?!
— Га?
Обличчя Фроста скривилося у вирі суперечливих емоцій.
— Я завжди вважав, що ми чистіші за всіх. Що ми нікому не вклоняємося і робимо, що заманеться… Ти був вершиною, до якої я прагнув. А тепер що?
— Фросте…
— Ти уклав контракт із демоном? Перетворив себе на раба? Ти зрадив свою гордість заради цього… цього огидного вигляду?!
— Неосвічене дитя…
— Ти — не мій батько.
Спис у руках Фроста спалахнув силою, і крига стрімко поповзла тілом Бейлора. У такому ослабленому стані опір був марним.
— Розплющ очі, Фросте! Не змушуй мене робити те, про що я пошкодую! Я твій батько! Я створив тебе! Усе, що я зробив — усе, чого досяг—!
Демонічна енергія в Бейлорі боролася з холодом Фроста.
— Той ідеалізм, про який ти говориш… я створив його силою! Силою, яку отримав від них!
— Батьку.
Думки Фроста зіштовхувалися в хаосі. Його звична гордовитість розсипалася, а в очах заблищали сльози. Він стиснув спис ще міцніше.
— Просто… помри.
Розділ 141: Грімке падіння (1)
Том 1
