Розділ 140: Бейлор Мунлайт проти всіх

З-під її ніг вирвалися зубчасті крижані ліани, розриваючи землю й стрімко ринувши до Бейлора.

У відповідь він створив прозорий бар’єр, спрямувавши в нього всю свою силу, щоб зупинити атаку. Та замість того, щоб розсипатися, ліани обвили його захист, корчачись, мов розлючені змії.

Шипи вп’ялися.

З’явилися тріщини.

— Ти знущаєшся зі мною?

Сміх Бейлора рознісся навколо — він не зник навіть тоді, коли тиск почав зростати.

— Ця дівчина… від неї йде тиск, майже як від S-рангу… і ця її атака… вона ніби жива.

В його очах майнула іскра захоплення.

— Вона справді ламає його… ламає бар’єр когось на кшталт мене… того хто майже SS+!

Коли захист почав руйнуватися, Бейлор різко відскочив назад, але ліани миттєво кинулися навздогін.

— Ха… Серіс, я завжди вважав тебе особливою… але хто б міг подумати, що настільки?

Він рухався швидко, ухиляючись від проклятих ліан, не торкаючись їх.

Щось підказувало йому — ні, застерігало, — що дотик до них стане фатальною помилкою. І це було правдою.

Тим часом по щоках Серіс текли смуги крові, мов багряні сльози.

Її обличчя, перекошене люттю й болем, стало майже монструозним.

Вона хотіла лише одного.

Його смерті.

Бейлор же важко зітхнув — із жалем.

— Ах… яка прикрість.

Від самого початку його рішення було прийняте.

Окрім свого сина — яким він ще міг маніпулювати, — усі тут мали померти.

Вони бачили надто багато.

Єдиний його жаль… у тому, що Серіс перевершила всі його очікування — занадто сильно.

— Якби ж був якийсь спосіб…

Спосіб і далі гратися з нею.

Але не завжди можна отримати те, чого хочеш.

Із кривою усмішкою Бейлор нарешті вивільнив усю свою силу.

— Час її вбити.

Коли його крижана аура розбухла, почала формуватися гігантська рука—

Одним рішучим ударом Бейлор замахнувся на Серіс, маючи намір поховати її тут і зараз, покінчивши з усім.

Удар, наповнений усією його міццю.

Серіс мала загинути.

Але реальність була іншою.

— Га?

Бейлор відчув, як щось відштовхує його назад.

З-під його колосальної руки крижані ліани шалено зметнулися вгору, впиваючись у його плоть і змушуючи відступити.

Тепер вони сплелися довкола Серіс, мов жива істота, що захищала її.

Бейлор не усвідомив небезпеки — аж доки одна з ліан не пробила його праву руку.

У ту ж мить усередині нього щось спалахнуло, випалюючи зсередини, немов його пронизали розпеченим прутом.

Це було… неприродно.

Він швидко вирвав ліану й відскочив назад.

Логіка перестала існувати.

— Здохни, здохни, здохни, здохни, здохни, здохни, здохни, здохни, здохни, здохни, ЗДОХНИ!

Вона повністю втратила розум.

І що гірше…

Колись бліда шкіра Серіс тепер була залита червоним.

Квіткові татуювання на обох її руках, кров, що виривалася з кожного сантиметра тіла…

Вона виглядала одержимою.

Та її аура — її гнітюча присутність — лише зростала.

Бейлор нарешті зрозумів.

Серіс ось-ось вивільнить атаку, яка зітре його з існування.

Але водночас вона стрімко стікала кров’ю, заливаючи землю під собою.

Якщо так триватиме далі, вона помре від крововтрати ще до того, як зможе завдати вирішального удару.

Бейлор напружився, готуючись викластися на повну. Інакше не можна. Це було не те, що можна недооцінювати.

Але Серіс…

Вона так і не отримала шансу випустити свою атаку.

Ця сила — була надто великою для неї.

Ліани стягнулися довкола неї, поглинаючи її цілком.

Власна сила пожирала її.

Бейлор дивився, заворожений абсурдністю сцени перед ним.

— Що в біса, тут відбувається?

А потім—

Усе зникло.

Крижаний туман розсіявся в повітрі, коли Серіс упала, і ця картина була моторошно прекрасною.

— Занадто рано.

Пролунав голос.

Перед Серіс стояла маленька дівчинка — тендітна, як лялька.

Вона була такою ж спокійною, як і завжди, з незворушним виразом обличчя. На вигляд їй було не більше п’яти років, та її слова несли вагу, що значно перевищувала її вік.

Це була Азура.

Дівчинка простягнула руку й торкнулася Серіс — криваві мітки зникли, а її шкіра знову стала природно блідою, живою.

— Немає нічого небезпечнішого за силу, даровану безплатно. Силу поза контролем.

Бейлор втупився в Азуру порожнім поглядом.

— І що ж ти таке?

Азура всміхнулася.

— Лише стара жінка… похованою часом.

Бейлор утратив дар мови.

Дитина — яка називає себе старою жінкою?

— Це… вже не смішно.

Зміни ставали нестерпними.

Тепер він рухався суто інстинктивно.

Вони мали померти.

Тут і зараз.

Останні миті чітко дали зрозуміти одне — Серіс і Азура були найбільшою загрозою на цьому полі бою.

Він бачив у них головну небезпеку — і саме цього чекала та особа.

Бейлор не помітив тіні, що підкралася ззаду.

З пітьми вирвався осліпливо-білий промінь, несучи в собі колосальну силу.

Коли Лорд Мунлайт усвідомив це — було вже запізно.

— Зоряний пил: Супернова!

Багряна рука прорвала груди Бейлора, вирвавшись назовні зі спини.

Позаду нього стояла Кармен — безжальна.

Її рука пройшла крізь нього наскрізь, а зоряна аура розривала його зсередини.

— Це кінець… ти, брудний Лорд.

З віддалі за цим спостерігав Фрей Старлайт — з порожнім поглядом.

Ледь притомний.

Та він змусив себе дивитися — побачити долю одного зі своїх найлютіших ворогів.

Бейлор виплюнув кров, не здатний збагнути, що відбувається.

— Як… звідки ти…?!

Він був певен — Кармен не мала змоги битися з ним.

Вона мусила бути повністю виснаженою.

То як…? Як вона знову б’ється на повну силу?

Скориставшись Рем, яка виснажила його, і Серіс, що відвернула увагу…

Кармен завдала смертельного удару — дякуючи Гоусту.

Пані всміхнулася.

— Схоже, ти й досі недооцінюєш його.

Бейлор зрозумів це в ту ж мить.

Фрей Старлайт…

Невже цей хлопець і далі щось приховує?

— Що не так із цим проклятим поколінням?!

Серіс, Фрей…

Невже його справді зламають діти, які не прожили й половини його років?

— Не сміши мене!

Тіло Бейлора вибухнуло — десятки крижаних шипів вирвалися назовні, відкинувши Кармен назад.

Його демонічна кров у шаленстві намагалася зцілити діру в грудях, поки він ревів від люті.

— Усі ви намагаєтеся повалити мене — та всі зазнаєте поразки!

Крига безупинно виривалася з його тіла, люто атакуючи Кармен.

— Я — переможець! Я завжди той, хто перемагає! До кінця цього дня я напишу долю цієї родини так само, як робив завжди! Ось мислення справжнього завойовника!

Бейлор похитнувся, змушуючи тіло зцілюватися всім, що в нього було.

— Астароте! Чорт тебе… дай мені більше!

— Більше, більше, більше, більше!

Регенеруючи, він одночасно безперервно атакував Кармен.

Вона боролася серед його безжальної навали.

— Чорт… він і досі здатен битися на такому рівні з такою раною?!

— Я вб’ю вас усіх!

Просто… як далеко зайде Бейлор?

Здавалося, він не зупиниться. Гірше того — його рана вже значно загоїлася.

Ситуація була далекою від обнадійливої.

Та серед усього цього хаосу крізь руїни крокувала маленька дівчинка.

Крига Бейлора не могла торкнутися її.

Вона не зупинялася, доки не дісталася розкиданих уламків льоду.

— Скільки ще ти плануєш там спати, Рем?

Одним дотиком Азура спрямувала дивну ауру в один із крижаних фрагментів.

Із руїн усе почало відновлюватися — Рем постала, ніби переродилася.

В ту ж мить Азура знепритомніла в її обіймах.

— Не підведи цього разу.

Після цих слів Азура повністю поринула в сон у руках Рем.

Рем глибоко схилила голову.

— Зрозуміла.

Потім вона підвела погляд на Бейлора, який нарешті її помітив.

— Як?! Чому в біса, ти ще жива?!

— Замовкни… і помри.

— Крижана маніфестація —

Лід Рем повністю зламав силу Бейлора — і не просто зупинив її, а накрив із головою.

Льодовикові списи безжально проштрикнули його тіло, розбиваючи його, поки він відчайдушно намагався вижити.

— Я… я програю?

Ні, він не просто програвав — він помирав.

Уперше в житті, його загнали в таку пастку.

Це був…

— Кінець.

Рем уже збиралася покінчити з ним.

Але в ту ж мить сталося дещо несподіване.

Порожнеча тріснула.

Відкрився розлом — та, на кого хтось чекав.

— Ох, мій… ♥

Жінка.

— Нарешті, це місце достатньо ослабло.

На сцену ступила жахлива жінка — з воронячо-чорним волоссям і багряними очима.

Вона оглянула поле бою.

— Я прибула якраз вчасно~ ♥

Це була Мадам А.