Розділ 138: Боротьба до кінця

— Очима Фрея Старлайта —

— Демонічний Контракт.

Я не помилявся… Ті характерні мітки, що вкривали верхню половину тіла Бейлора…

Отже, він справді уклав контракт.

Тиск навколо нього значно зріс, і більшість його ран уже загоїлися.

Натомість на обличчі Рем почали з’являтися помітні тріщини — наче вона була лише крихким шматком льоду на межі розбиття.

— Ей, ей, Осколку Криги. Ти ж була найсильнішим призовом самої Крижаної Королеви… І що, вже кінець?

— Закрийся.

Уперше Рем підвелася. Величезна діра в її животі вже затягнулася.

— Як довго ти ще збираєшся ганьбити цей рід? Рід Мунлайт століттями боровся з демонами й Ультрасами, а ти наважився заплямувати свою кров їхньою… Ти — той, хто мав стати лордом цього роду!

Перед лицем люті Рем, Бейлор лише зітхнув.

— І який сенс казати мені це зараз, Осколку Криги? Твоя Леді створила тебе без очей, тож ти не здатна бачити правду.

Він розкрив долоню, і в ній почала формуватися сфера енергії, що повільно зростала, вбираючи водночас і крижану ауру, і демонічну силу.

— Ти не змогла зрозуміти реальність… реальність, у якій ця імперія ніколи не мала шансів проти Ультрас, не кажучи вже про істот, що ховаються за ними.

Черпаючи ауру, яка накопичувалася в Стародавній Бібліотеці протягом трьохсот років, Рем почала готувати контратаку.

— І що з того? Ми маємо здатися? Піти твоїм шляхом і скоритися огидній істоті, що пожирає саме життя?

Бейлор криво всміхнувся, штовхаючи небесну сферу в бік Рем.

— Саме так.

Руйнівна сфера енергії врізалася в десятки бар’єрів, створених Рем.

Один за одним вони розсипалися, ледь-ледь послаблюючи концентровану атаку Бейлора.

— Мене не цікавить помирати разом із неосвіченою імперією… так само як і воювати у війні, чий результат був визначений із самого початку.

Бейлор продовжував сміятися, завдаючи нових ударів із кожним словом.

— Навіть твоя так звана Леді… Засновниця, Семіраміс, знала правду.

— Не смій вимовляти її ім’я своїм брудним ротом!

Крізь тріщини у власному захисті Рем вистрілила несподіваною атакою — руйнівним променем аури, — та Бейлор легко відбив його однією рукою.

— Це правда. Адже ти й уся ця бібліотека…

— Ви — не що інше, як притулок… сховище, створене для збереження того, що ще можна врятувати, коли настане день, і демони пожеруть увесь цей світ.

— Що…?

Бейлор раптово з’явився перед Рем і замахнувся кулаком.

— Навіть сліпий інструмент на кшталт тебе має це зрозуміти, хіба ні?

Його удар зупинився просто перед нею — Рем заморозила сам простір навколо, блокуючи удар.

Та Бейлору було байдуже. Він лише продовжив безжальний наступ.

— Це місце, де ми зараз б’ємося… простір такого масштабу — єдине, що твоя Леді залишила вам для виживання. Бібліотека? Не сміши мене.

Його рухи, його кроки — усе в тому, як бився Бейлор, належало загартованому воїнові, а не просто Контролеру Хвиль, що покладався на дальній бій.

Завдяки демонічному контракту, Бейлор став майже досконалим бійцем.

Саме такого висновку дійшла Рем завдяки своїм загостреним відчуттям.

Їхній бій знищив усі витончені книжкові стелажі, що колись визначали це місце.

Тепер ми стояли серед руїн, під фальшивим небом.

Спостерігаючи за всім крізь Око Яструба, я кинув погляд на жінок поруч зі мною.

Ада з тривогою стежила за боєм… Я не мав жодного уявлення, про що вона думала. Можливо, взагалі не про це.

Але зараз мене вона не цікавила.

Мені була потрібна… жінка, що стояла перед нами.

— Кармен…

Я покликав її слабким голосом. Навіть говорити зараз було важко.

Кармен була повністю приголомшена, з глибокою тривогою на обличчі. Здавалося, вона мене не почула.

— Кармен!

— Га?

Цього разу вона почула мене чітко — після того, як я крикнув.

Вона й забула про мою присутність за спиною, надто зосередившись на тому, що відбувалося перед нами.

Коли вона обернулася й глянула на мене, я вловив у її очах проблиск жалю.

Кров, рани, біле волосся й бліде обличчя…

Для неї, я певно виглядав, як зомбі.

Але мені було байдуже, що вона думала.

— Готуйся повернутися в бій… Ми скоро рушаємо.

Кармен завагалася. Мій наказ, певно звучав дивно, тому вона не відповіла одразу.

— Повернутися? Ти очікуєш, що я битимусь разом із тією маріонеткою проти нього?

Я кивнув.

— Я не прошу тебе битися поруч із нею. Але скоро ти мені знадобишся там.

Кармен уже певний час виконувала мої накази, тож я віддав його, не замислюючись. Та з її реакції було видно — вона все ще не розуміла, що саме я задумав.

— Фрею… не думаю, що це хороша ідея.

Цього разу заговорила Ада.

— Сумніваюся, що Кармен зможе зараз щось реально змінити.

Ці слова вдарили по гордості Кармен, але вона не стала їх заперечувати.

Вона краще за всіх розуміла реальність ситуації. Окрім Бейлора й Рем, вона була тут найсильнішою. І якщо вона вважала, що втручання зараз буде марним, на те були причини.

Її кулаки стиснулися, тіло слабо засвітилося.

— Мій бій з Елеонорою виснажив мене настільки, що я більше не здатна проводити масштабні атаки — особливо тепер, коли Бейлор став ще сильнішим.

Її погляд ковзнув до хаотичного поля бою, і вона жестом указала на нього.

— Він і раніше був сильніший за мене. А тепер, із демонічним контрактом, міг досягти рівня SS+. Якщо я втручуся зараз, то лише стану тягарем.

— Це не так.

— …Що?

Вона дивилася на мене, намагаючись знайти хибу у власних міркуваннях.

Я змусив себе підвестися на ноги, хоч кожен рух віддавався пекельним болем. Час спливав.

Зробивши повільний, рівний вдих, я змусив себе заговорити.

— Слухай уважно — бо навіть говорити зараз для мене мука.

Кармен знала: я не кажу слів без причини. Вона бачила мене достатньо, щоб це зрозуміти.

Без жодних вагань вона підняла навколо нас бар’єр, перекривши Бейлору можливість почути те, що мало пролунати.

Я оцінив цю довіру. Більшого й не потрібно.

— По-перше, так — сила Бейлора зросла через контракт. Але не настільки катастрофічно, як ти думаєш, Кармен.

— Що ти маєш на увазі?

— Демонічний контракт у випадку Бейлора не зробить його значно сильнішим, якщо тільки він не укладений із демоном, що набагато перевершує його самого. Такі контракти мають лише Лорди та ще кілька обраних. Насправді я вже бачив ці мітки на його тілі раніше, бо стикався з кимось іншим із таким самим контрактом.

Кармен і Ада напружилися. Цілком зрозуміло. Уперше я згадав про свою сутичку з Фейрітом.

— Демон, із яким уклав контракт Бейлор, — єдиний поблизу — це Астарот, 19 ранг. Він рівня SS+, тобто лише на один щабель вище за Бейлора. Єдині реальні переваги, які дає цей контракт, — це посилені фізичні здібності та ця бісова регенерація. Єдина причина, чому він переламав хід бою проти Рем, — це раптова атака і та рана, яку він завдав їй раніше… Інакше вона й досі тримала б позицію.

Ти можеш обдурити всіх інших, Бейлоре. Але не мене. Не ці очі.

— Цей покидьок — майстер ігор із розумом. Він змусить тебе повірити в купу нісенітниць. Тримайся гостро, Кармен.

Після короткого вагання вона кивнула. Та чи то вона, чи Ада, чи навіть Гоуст, що стояв позаду…

Усі вони виглядали приголомшеними.

Без сумніву, кожен із них думав: Звідки він усе це знає?

У мене не було ані часу, ані терпіння щось пояснювати.

— Суть у тому, що Бейлор не обов’язково став сильнішим. А отже, ти все ще можеш завдати йому шкоди своїми найпотужнішими атаками, Кармен.

Я підняв ліву руку.

— Іди сюди.

Раптом по моїй шкірі спалахнули фіолетові мітки, шалено пульсуючи. Простір навколо нас заповнила важка, задушлива аура.

Моє тіло тепер було нікчемним. Я не зміг би вбити навіть Пробудженого низького рангу.

Але сила всередині мене… це була зовсім інша історія.

Океан аури SSS-рангу в мені залишався недоторканим, навіть після того, як я раніше використав Підпал.

Я й близько не опанував її повністю.

— Я поверну тебе в бій.

Я не міг битися сам — але міг дати Кармен силу, потрібну для повернення.

Хоча… болітиме це пекельно.

— Фрею… скільки ж у тобі взагалі сили?

— Достатньо.

Я притиснув долоню до її спини й глибоко вдихнув.

— Тобі не потрібно битися з ним напряму. Лише один удар.

— Удар зненацька.

Зіграю з тобою у твою ж гру, Бейлоре.

Аура ринула з мого тіла в Кармен.

Вона широко усміхнулася, знову відчувши те тепло.

— Схоже, аура всередині тебе значно сильніша, ніж я очікувала… Я вже нічого не розумію, Фрею. Ти зламав усі можливі стандарти. Ха… але ти впевнений у цьому?

Я чув її, але не відповів. Передача аури в моєму теперішньому стані вже була надмірним навантаженням.

— Тут надто багато очей.

З огляду на бар’єр, який встановила Кармен, вона ймовірно мала на увазі Аду й Гоуста.

Я повернувся до мовчазного асасина.

— Чому ти ще не пішов?

Я не мав жодних побоювань щодо Ади — і те саме стосувалося Гоуста. Але я був трохи зацікавлений.

Зрештою, він міг залишити бібліотеку будь-якої миті.

— Ти не перестаєш мене дивувати, Фрею Старлайт.

Гоуст із ледь помітною усмішкою схилив голову, а тіні навколо нього розширилися.

— Я можу піти, коли забажаю, оскільки та лялька зараз зайнята там. Ми перебуваємо в окремомій території, тож мені достатньо розповсюдити тінь тут, подалі від ядра території, — і я зможу створити розлом для втечі… Але я цього не зроблю.

— Оу? І чому ж?

Із серйозним виразом обличчя Гоуст відповів:

— Я хочу побачити, чим закінчиться ця битва. Якщо ти зазнаєш поразки, я планую силоміць забрати тебе звідси.

Його слова застали мене зненацька.

Навіть у цій ситуації він не збирався мене покидати?

З кривою усмішкою я усвідомив, що сам того не бажаючи, знову змінив хід історії.

Погано… Схоже, він обрав мене, а не Сноу.

Неважливо.

Я продовжив переливати ауру в Кармен.

— Спершу розберімося з Бейлором.

А далі… все інше буде простішим.