Розділ 135: Зіткнення Лордів (2)

Бейлор знову був самим собою.

Від самого початку єдине, що справді застало його зненацька, — це прокляття Іліади.

Тепер, коли цю несподівану змінну усунуто, він був упевнений, що впорається з будь-чим, що кине йому Ада.

І чому б ні? В усій імперії тих, хто здатен його здолати, можна було перелічити на пальцях однієї руки.

Та Ада не здригнулася.

— Схоже, ви не усвідомлюєте, де саме стоїте, Лорде Мунлайт.

Її голос був спокійний — незворушний, ніби за мить її не мали накрити сотні атак.

Бейлор насупився, явно не розуміючи сенсу її слів.

— Про що конкретно ти верзеш?

І тоді—

Під ногами Ади спалахнуло сяйво.

І воно почало розповзатися.

Розширюватися.

Поглинаючи все довкола.

— Ти зараз стоїш на власній могилі.

Навіть Кармен, попри свої знання, здавалася не готовою до того, що відбувається.

Бейлор, загартований роками битв, зреагував миттєво.

— Магія?

Це був його висновок — і він не зволікав ані секунди. Сотні крижаних стовпів рвонули до позиції Ади.

Та щойно вони торкнулися світла — атака зникла без сліду.

Що в біса, відбувається?

За лічені секунди обличчя Бейлора перекосилося. У його свідомості почало формуватися туманне розуміння.

— Неможливо…

Під нами повільно почав утворюватися шар криги.

Дивна сила розтікалася навсібіч, перекроюючи простір на щось до болю знайоме.

— Це…

Мої підозри підтвердилися в ту ж мить, коли я побачив їх — височенні книжкові стелажі, заповнені давніми фоліантами, що пережили тягар століть.

Атмосфера була величною, гнітючою й безпомилково впізнаваною.

Стародавня Бібліотека Семіраміс матеріалізувалася з нічого, з Адою в самому центрі.

А поруч із нею, на старому кріслі, сиділа знайома постать.

Сліпа дівчина — спокійна й нерухома.

— Моя найглибша вдячність… Лорд Старлайт.

Голос Рем був рівний, коли вона розплющила свої порожні, незрячі очі — і спрямувала їх просто на Бейлора.

— Тепер, я нарешті можу діяти.

Хвиля занепокоєння прокотилася по обличчю Бейлора.

— Фрагмент Засновника…?

Його погляд заметався навколо.

Двері бібліотеки зникли.

Ми перебували всередині запечатаної території — такого, що повністю підкорявся Рем.

Шляху до втечі не існувало.

Вона продовжувала дивитися на Бейлора, склавши руки.

— Нарешті ми зустрілися, П’ятий… Ти навіть не уявляєш, як довго я чекала цього дня.

Бейлор стиснув кулаки й обережно відступив на крок.

Він завжди знав про Рем. Завжди знав про Стародавню Бібліотеку.

Вона володіла силою — колосальною силою, але за межами цих стін не мала жодного впливу.

Саме тому він її ніколи не боявся.

Доки тримався подалі, йому нічого не загрожувало.

Але тепер вона сиділа просто перед ним.

— Ти втратила глузд, Крижаний Фрагмент? Ти стала на бік цих чужинців проти власної родини?

Сухий, глузливий смішок зірвався з губ Рем.

— Лорд Старлайт запропонувала мені гідну плату… і навіть привела брудного пацюка, який лише й уміє, що тікати. То скажи, чому я маю скаржитися?

Коли її слова осіли в повітрі, простір наповнився задушливим тиском.

Монструозна присутність хлинула назовні — така, що могла зрівнятися з Бейлором, а може, й перевершити його.

Я спостерігав збоку, приголомшений.

— Неймовірно…

Тиск її сили був приголомшливим.

Вона весь цей час була тут — схована в тінях цієї бібліотеки.

І якщо б я тоді став проти неї… навіть думати про наслідки не хотілося.

— Ти зрадив родину, власну кров… схилившись перед цими нікчемними істотами, заплямувавши спадщину цього дому на століття… Заради чого?

— Заради титулу? Щоб тішити свої огидні бажання?

Вперше Рем скривилася.

Не від веселощів — від справжньої огиди.

— Ти не заслуговуєш бути лордом цієї родини.

Її голос потемнів.

— Єдине, на що ти заслуговуєш… — смерть.

І тоді—

Щось змінилося.

Я не зрозумів, коли саме, але за спиною Рем з’явилися нові постаті.

Височенні, примарні лицарі — мовчазні, але сповнені гнітючої, давньої злоби.

Ні — це були не просто лицарі.

Це були катастрофи.

Повітря затремтіло, коли їхні глибокі, гортанні голоси порушили тишу.

— Нехай почнеться страта.

Один тримав гігантський меч і щит.

Інший — по два клинки в кожній руці.

Бейлор тихо засміявся.

Не від радості — від розуміння.

Він відчував це.

Задушливий тиск їхньої присутності.

— Ясно… отже, ось чому ти така упевнена, Лорд Старлайт.

Ада стояла позаду Рем, виглядаючи цілковито виснаженою.

Але Бейлор був далекий від поразки.

Його усмішка розширилася.

— Тоді йдіть на мене всі разом!

Він розкинув руки, вивільняючи незбагненну кількість аури.

З цієї сили в одну мить сформувалися сотні велетенських крижаних списів.

Водночас гігантські лицарі рушили вперед.

Саме повітря розкололося, коли крижані списи обрушилися вниз.

Лицар зі щитом уперся, відбиваючи снаряди.

Лицар із двома клинками розсікав їх на шматки, просуваючись уперед.

Жоден не вагався.

Обидва безжально вдарили по Бейлору.

— Захоплююче!

Його крижані списи не могли їх зупинити.

Вони були за крок від того, щоб його зламати.

Та—

З повітря виникли десятки крижаних ланцюгів, сковуючи лицарів на місці.

Бейлор зімкнув долоні.

Над ним проявилася голова гігантського крижаного дракона — паща настільки велика, що могла проковтнути всіх одним ковтком.

Чудовисько рвонуло вперед, намагаючись поглинути їх.

Та одного руху руки Рем вистачило, щоб лицарі спалахнули сліпучим світлом і вмить розірвали пута.

Лицар зі щитом рушив першим — його щит розширився до неймовірних розмірів.

Він зіштовхнувся з драконом у титанічному зіткненні.

Між двома силами розгорнулася жорстока боротьба.

Але водночас лицар із двома клинками стрибнув у ідеальний момент.

Його леза глибоко врізалися в переважаючу морозну ауру.

За одну мить—

Він завдав десятків ударів.

Голова дракона розсипалася на зливу крижаних уламків.

Та він не зупинився.

Він рушив далі — до Бейлора.

Бейлор не дозволив йому скоротити дистанцію.

У ту ж мить, як лицар зробив перший крок—

Навколо нього з’явилися десятки небесних сфер.

А потім—

Вони вибухнули.

Сама сила вибуху стерла першого лицаря повністю.

Та на цьому все не скінчилося.

Лицар зі щитом кинувся вперед, стискаючи меч з усієї сили.

— Марно.

Бейлор простягнув обидві руки.

Миттєво сотні крижаних снарядів обрушилися на броньованого гіганта.

Та попри шалений шквал—

Він витримав.

Навіть коли його тіло розривали рани, він ішов далі.

Але чого він не усвідомлював—

Бейлор уже був над ним.

Він злетів у повітря, опинившись просто над головою супротивника.

— Хто сказав, що Контролер Хвиль має стояти в тилу?

З холодною усмішкою Бейлор простягнув руку—

І вивільнив сліпучий стовп крижаної енергії.

Другого лицаря було знищено.

Бейлор м’яко приземлився, обтрушуючи свій плащ.

— Для розминки цього достатньо, чи не так?

Рем, лише всміхнулася.

— Так… тепер настав твій час померти.