Розділ 132: Мадам A (2)

Без жодних вагань Хайзенберґ знову став у бойову стійку.

Та цього разу — він з усієї сили вдарив обома кулаками об землю, вивільняючи кожну краплю своєї могутності.

— Потужність: 120%!

Катаклізмічна ударна хвиля розірвала палац.

Сама земля здригнулася під їхніми ногами.

Стеля з оглушливим гуркотом обвалилася, поглинаючи все у вихорі пилу й уламків.

Усе було стерто з лиця землі—

Усе, окрім простору де стояла Мадам A.

Жодної подряпини.

Вона тихо засміялася й зробила крок уперед.

— Я тут заради тебе, любий~

Її ліва рука розчинилася в чорнильно-чорній субстанції—

А потім, у мить, вона рвонула вперед, спрямовуючись просто в груди Хайзенберґа.

— Щоб убити тебе… і насолодитися твоєю кров’ю. ♥

Її рука видовжилася, перетворившись на спис абсолютної пітьми — зброю чистої злоби, націлену просто в серце.

Але саме в ту мить—

Вибуховий гравітаційний імпульс вирвався з тіла Хайзенберґа, відкинувши її назад.

Вона підійшла надто близько.

Надто самовпевнено.

— Я ВБ’Ю ТЕБЕ ПЕРШИМ, ПОТВОРO!

Образ відтятої голови сина палахкотів у його свідомості.

Його колосальні руки затріщали від сили, довкола вибухнув шторм енергії.

І тоді — він рвонув.

Палаючі кулаки вдарили вперед, врізаючись у її тендітне тіло й вбиваючи її в землю.

Хайзенберґ знав правду.

Вона була сильнішою.

Набагато сильнішою.

Саме тому він мусив покінчити з цим просто зараз.

Лють заглушила розум, змусивши його вивільнити все без залишку.

Його кулаки втиснулися глибше—

А потім, зчепивши обидві руки, він спровокував гравітаційну імплозію.

Поле бою скривилося й здригнулося.

Сама земля підкорилася йому, змикаючись навколо Мадам A в нерозривну в’язницю.

Замкнена.

Без шляху до втечі.

З напруженими мов сталь нервами, він знову стиснув кулаки—

БУУМ!

Колосальний вибух сколихнув землю до самого ядра.

Ударна хвиля прокотилася горизонтом, докотившись навіть до Вінтерфелла.

— Абсолютна гравітаційна техніка — Плазмовий Вибух!

Вся сила Хайзенберґа.

Руйнівна міць, що стирала все на своєму шляху.

Нещасні, які опинилися в епіцентрі—

Були зведені в ніщо.

Але Хайзенберґу було байдуже.

Стоячи серед руїн, він різко видихнув, вдивляючись у кратер у пошуках тіла.

Її тіла.

— …Аах~ Як чудово~

Подих збився.

Голос — позаду нього.

Хайзенберґ різко обернувся—

І вона була там.

Мадам A.

Неушкоджена.

Усміхнена.

Її маску було повністю знято.

Більше ніякого білого волосся — тепер воно спадало хвилями чистої чорниці, мов ріка півночі.

Колишня світла шкіра стала мертво-блідою.

А ті очі — багряні, химерні, потворні.

Вона була вдягнена повністю в чорне, і вся її присутність стікала зловісною злобою.

З її рук виростали два гігантські кігті — бритвяно-гострі, залиті свіжою кров’ю.

Вона ніжно підняла один і провела язиком по криваво-червоних лезах—

— Твоя кров… просто неймовірно смачна, Хайзенберґу~

Його серце шалено калатало.

Інстинктивно він глянув униз—

Глибока, зяюча рана простяглася вздовж його боку.

І не тільки це—

Дивна чорна субстанція звивалася по його плоті, пожираючи її, мов паразит.

Його очі розширилися.

— Коли—?!

Коли вона встигла його вдарити?

Чому його атака на повну силу не залишила на ній ані подряпини?

Навіть з урахуванням різниці в рівнях, такий удар мав би бодай поранити Бейлора, якби знадобилося.

Відповідь була жахливо простою.

— Я значно швидша, ніж здаюся, любий Хайзенберґу~

В останню мить—

Вона розтрощила кам’яну в’язницю.

Ухилилася від його атаки з неможливою швидкістю.

І в ту ж саму мить—

Завдала удару у відповідь.

— Як бачиш… я просто насолоджуюся кожною секундою~

— …Бляха.

Тихо пролаявшись, Хайзенберґ вивільнив шквал гравітаційних хвиль.

Стовпи нищівної сили посипалися на Мадам A—

Та вона танцювала між ними з моторошною грацією.

Її рухи були надто швидкі.

Надто неприродні.

Наче тінь, що мерехтить між вимірами.

Вона залишала післяобрази, а її голос лунав звідусіль—

— Минуло так багато часу відтоді, як я билася з кимось настільки майстерним~

Її сміх плив полем бою — солодкий і хворобливий водночас.

— Відтоді, як ті дурні наважилися кинути мені виклик за місце Лорда… мені було так нестерпно самотньо~

Хайзенберґ не припиняв атакувати, його гравітаційні вибухи розривали ландшафт—

Але вона була недосяжною.

— Тож будь ласка — викладись на повну!~

З її кігтів знову хлинула темна рідина, чорніша за саму порожнечу.

А потім—

У мить ока—

Вона атакувала.

— Викладайся на повну, любий Хайзенберґу!

Хрясь!

В одну мить фонтан крові злетів угору — ліву руку Хайзенберґа було відсічено.

Мадам A зробила це з лякаючою легкістю, не знижуючи своєї неможливої швидкості.

Та Хайзенберґ не похитнувся. Ігноруючи рану, він вивільнив новий шквал руйнівних хвиль аури, його залиті кров’ю очі палали люттю.

— Бийся!

Цього разу глибока рана роздерла його груди.

— Ще!

Вона була немов фантом — недосяжна.

Атаки, здатні вбити S-рангових Пробуджених десятки разів, навіть не торкалися її.

— Прокляття!!!!

Якщо я не можу влучити в неї… тоді я знищу все!

Сила Хайзенберґа вибухнула назовні, стираючи все на своєму шляху.

Та Мадам A прорвалася крізь цей шквал, мов чорна блискавка, врізавшись у його масивне тіло з жахливою силою.

Поруч із Хайзенберґом утворився гігантський кратер, кров ринула з його ран.

Захват Мадам A досяг апогею.

— А-ха-ха-ха! Як неймовірно! Ти найкращий!

Вона знову кинулася на нього.

— Давай ще! Дай мені більше!

Її кігті розширилися, виростаючи до колосальних чотирьох метрів.

Одним помахом земля розкололася, а другу руку Хайзенберґа було вирвано з тіла.

Кров залила землю, його остання кінцівка впала поруч. Усе довкола руйнувалося, залишаючи старого воїна зламаним і беззахисним.

У швидкому русі кігті Мадам A знову зменшилися, і вона стрибнула на нього.

Обхопивши його масивне тіло ногами, вона схопила його голову обома руками, з кінчиків пальців хлинула темна аура.

Залиті кров’ю очі Хайзенберґа вп’ялися в неї.

З самого початку він не зміг завдати жодного удару тій, хто вбила його сина.

Чи міг він це прийняти?

Мов поранений звір, він заревів—

—останній акт непокори, вивільняючи гравітаційне поле, здатне розчавити сталь у пил.

Та Мадам A втрималася.

Широко всміхаючись, вона ще сильніше стиснула його череп, пригинаючи голову донизу приголомшливою силою.

— Так! Так! Ось так! Продовжуй боротися!

Його люті крики злилися з її захопленим сміхом у катаклізмічному зіткненні сил.

Гравітація проти пітьми.

А потім—

Мадам A усміхнулася.

Останнім ривком вона вирвала голову Хайзенберґа з плечей.

Титан упав — бездиханна оболонка, з відсіченими кінцівками, розірваною плоттю, без голови й зламаний.

Вона тихо зітхнула.

— Ах… як шкода.

Опустившись на залиту кров’ю землю, вона притиснула голову Хайзенберґа до грудей.

— Уже все скінчено~

Та вже за мить вона втратила інтерес і недбало відкинула її вбік.

Підвівшись, вона обтрусилася.

— Ну… мабуть, я просто надто сильна, правда? ♥~

Її битва перетворила внутрішні двори палацу на суцільні руїни. Залишатися довше означало лише привернути небажану увагу.

Час іти.

— Отже… де ж принц казав, що знаходиться та штука?~

Вона зупинилася, пригадуючи його слова.

— Еґон Валеріон… краще б тобі не помилитися.~

І тоді—

Вона зникла.

Ніби її ніколи тут і не було.