Вінтерфелл — усередині палацу родини Мунлайт, «Парадізо»
Усі, хто перебував у величному палаці, відчували це — поштовхи, що час від часу стрясали землю під ногами.
Дехто прекрасно розумів, що саме відбувається в глибинах унизу. Інші ж були спантеличені, не маючи жодного уявлення про хаос, який розгортався під їхніми ногами.
Хто б міг уявити, що в надрах палацу вирує битва на смерть між двома великими родинами?
Це було протистояння три на три. На перший погляд — дрібниця. Але імена учасників змінювали все.
Майбутній лорд родини Мунлайт — Фрост.
Поруч із ним — друга за силою в родині, його мати, Елеонора Мунлайт.
І одна з найвидатніших геніїв клану, донька колишнього лорда — Серіс Мунлайт.
Проти них стояли:
Кармен — наймогутніша воїтелька родини Старлайт.
Фрей Старлайт — сумнозвісний син колишнього лорда.
І Гоуст Умбра — син найсмертоноснішого асасина імперії… а можливо, й усього світу.
Якби звістка про цю битву поширилася, вона сколихнула б усю імперію — і, можливо, навіть затьмарила б війну, що насувалася на горизонті.
---
— Це зайшло надто далеко.
Фрост Мунлайт зімкнув долоні — і між його пальцями з’явився масивний спис.
Це був не хто інший, як Ремшард — один із п’яти найвеличніших списів світу. Зброя, здатна витримати навіть удари Чорного Жаху — Балеріона.
Фрей примружився, дивлячись на цей спис. Він прекрасно усвідомлював — справжня битва починається саме зараз.
— То ти нарешті вирішив битися серйозно, так?
П’ять хвилин.
Саме стільки, за підрахунками Фрея, у нього залишалося — з урахуванням Кривавої Форми, обсягу аури, що вивільнялася, та навантаження на тіло.
Його фізичні межі вже тріщали.
Фрост підняв Ремшард, спрямовуючи вістря на Фрея. На його обличчі застигла зневага.
— Так. Вирішив.
Він глибоко вдихнув — і повітря довкола почало замерзати.
Фрост був розлючений поточним станом речей. Але вибору в нього не було.
— Пишайся собою. Ти змусив мене викластися на повну.
— А тепер… здохни!
З цими словами Фрост рвонув уперед, завдаючи удару списом із жахливою швидкістю.
Для Фрея це була лише сліпуча смуга знищення, що неслася на нього. Навіть із «Оком Яструба», доведеними до абсолютної межі, він ледве встигав відстежувати рух.
На щастя, загострені інстинкти дозволили йому вчасно прийняти захисну стійку, піднявши Балеріон.
У мить, коли Ремшард зіштовхнувся з чорним лезом, між двома легендарними видами зброї вибухнув шалений удар. Іскри розлетілися в усі боки — але тут же замерзли й зникли, ніби їх і не було.
Спис Фроста вдарив знову.
І ще раз.
І ще.
Десятки ударів за мить.
Фрей ледве встигав відбивати шквал атак, і з кожною секундою на його тілі з’являлися нові рани.
Навіть на піку своєї сили — усе, що він міг робити, це захищатися.
Поразка була неминучою.
І все ж його вираз обличчя не змінився ані на мить.
Саме це й тривожило Фроста найбільше.
Він давно перестав недооцінювати суперника. Він знав…
Ця битва ще не завершена.
Думки шалено носилися в голові Фроста, поки він намагався передбачити наступний хід.
Що це буде? Який у тебе план? Як ти збираєшся перевернути все з ніг на голову?
Він був упевнений — Фрей щось готував.
Але відповідь була не у Фрея.
Вона була деінде.
---
---
Поки Фрост Мунлайт зіштовхувався з Фреєм Старлайтом…
Гоуст Умбра вже бився із Серіс Мунлайт.
У порівнянні з іншими полями бою їхнє протистояння виглядало майже дитячою грою.
Підземна зала була величезною. Інакше й бути не могло — адже колись її будували як укриття, здатне вмістити всіх мешканців Вінтерфелла у часи кризи.
Гоуст ковзав у тінях, мовчки спостерігаючи за дівчиною, яка атакувала виключно з дистанції.
— Гей, ти.
Його голос пролунав різко, з ноткою роздратування. Було очевидно — йому це вже набридло.
— Навіщо ти взагалі тут?
— Що?
Гоуст уже не раз мав можливість завдати Серіс смертельного удару.
Вона не билася на повну силу, та й її розум був нестабільний — ідеальна мішень.
— Я завжди чув, як усі оспівують твою красу. Але все, що я бачу перед собою, — це зламану ляльку.
У мить Гоуст скоротив дистанцію, миттєво позбавивши Серіс її переваги як Контролера Хвиль.
Його кинджали рухалися, мов блискавки, розрізаючи нескінченні атаки, а тіні під ногами корчилися й викривляли простір, спотворюючи її відчуття.
— Усі тут давно зробили свій вибір. Навіть Фрей Старлайт — попри весь бруд, яким заляпали його ім’я — стоїть до кінця проти вашого найсильнішого.
Опинившись впритул, Гоуст різко змахнув кинджалом у бік приголомшеної Серіс.
— Порівняно з ним… ти жалюгідна, крижана принцесо.
Одним-єдиним розрізом він розпоров їй груди — кинджал Гоуста залишив глибоку, нещадну рану.
Вона схопилася за тепло, що витікало з тіла — разючий контраст із крижаним холодом навколо — і впала на землю.
— Я…
Навіть наприкінці вона не змогла вимовити жодного слова.
Гоуст мовчки дивився на неї кілька секунд.
— …Жалюгідна.
Він витер кинджал, його погляд затримався на поваленій дівчині.
— Я не зачепив життєво важливі органи. Ти не помреш. Це суперечить моїм принципам… тож будь вдячна. Він попросив мене пощадити тебе.
У цю мить здалеку накотився задушливий тиск.
— Легкий на помині…
Саме тоді битва між Фреєм і Фростом досягла свого апогею.
На губах Гоуста з’явилася хижа усмішка, коли його погляд зупинився на Ремшарді в руках Фроста.
— Час настав.
Серіс, усе ще лежачи на підлозі, могла лише спостерігати, як Гоуста поглинає вир Темної Аури.
Його слова відлунювали в її свідомості.
— Він… пощадив мене?
Але Гоуст більше не звертав на неї жодної уваги.
Вона перестала бути для нього значущою.
Довівши Темну Ауру до межі, він активував здатність на повну — Тінь.
Гоуст збирався порушити власний кодекс і вивільнити всю свою силу.
— Ніколи не розкривай свій козир, якщо не впевнений, що ворог помре.
Це був закон, який прищепив йому батько — найсильніший асасин імперії.
Та цього разу, Гоуст його проігнорував.
Його тінь розчинилася, злившись із тілом.
Чорний плащ пітьми огорнув його, приховавши все, окрім пронизливих темних очей і пасом скуйовдженого волосся. Кинджали зникли, поступившись місцем величезній косі, що пульсувала Темною Аурою — силою, готовою вибухнути будь-якої миті.
У ранніх чернетках «Землі виживання», під час події Вікторіаду, саме Гоуст Умбра був тим, хто стояв проти Сноу в фінальній битві.
І це…Була саме та форма, яка змусила головного героя дійти до абсолютної межі.
Повністю злившись із тінями, Гоуст рвонув уперед із моторошною швидкістю —
Назустріч наступній цілі.
Розділ 129: Перевершуючи Межі (1)
Том 1
