— Очима Фрея Старлайта —
— Кармен, швидко визнач моє місцезнаходження.
Я надіслав повідомлення Кармен. На щастя, Фрост не перекрив зв’язок.
— Я вже в дорозі… Не очікувала, що вони закинуть тебе в таке місце. Ти зараз під замком — цей комплекс значно більший, ніж я думала.
Відтоді як я зробив Кармен однією зі своїх підлеглих, ми могли відчувати присутність одне одного, коли були поруч. Саме це дозволило їй визначити, де я перебуваю.
Раптом з її боку пролунав гуркіт.
— Кармен… що ти робиш?
— …
— Кармен?
— Га? О, так-так. Я не знайшла спуску, тож роблю його сама.
Оця жінка…
Вона що, серйозно збиралася пробивати собі шлях сюди крізь підлогу?
— Роби що хочеш, тільки не затягуй. І не розкривай свою нову силу до самого кінця.
— Гей, як ти думаєш, скільки років я воюю? Я краще за тебе знаю, як козирі змінюють хід бою.
— Не сумніваюся.
— Побачимось ~
Я завершив виклик і рушив до наступних дверей.
Я вже пройшов чотири кімнати. Родина Мунлайтів перестала з’являтися ще з минулої, і схоже, що наступна буде такою ж.
— Вони певно зрозуміли, що щось не так.
Гоуст частково виринув із тіней, попередньо затуливши огляд усередині кімнати.
Відтоді як я потрапив сюди, я вже вбив чимало з них.
Фрост, імовірно, вже збагнув, що надсилати слабаків — це лише марна різанина.
Я глянув на кров, що вкривала Балеріона.
Схоже, сьогодні я вб’ю більше людей, ніж за весь час відтоді, як прибув сюди.
— Далі нас чекатимуть сильніші супротивники… можливо, навіть сам Фрост.
Я кивнув Гоусту.
— Мене це влаштовує. Не хочу витрачати надто багато сил до бою з Фростом.
Ми пліч-о-пліч рушили до наступної зони.
— Пройдемо план востаннє. Нам потрібно будь-яким способом підкорити Фроста, так?
— Саме так.
Моїм фінальним ворогом тут був не Фрост — це був Бейлор.
Саме він мав наді мною головний важіль: прокляття.
Мені був потрібен козир проти нього, щось, що змусить його сісти за стіл переговорів і дозволить мені звільнитися з-під його контролю.
І не було кращого важеля, ніж його власна кров і плоть.
Ось чому я мусив зламати Фроста — за будь-яку ціну.
---
У кімнаті спостереження…
— Не очікував візиту від тебе… Серіс.
Серіс увійшла й кинула погляд на те, що було за спиною Фроста.
Екрани, які транслювали події внизу, один за одним гасли. За кілька хвилин вони знову вмикалися — щоб показати лише купи трупів.
Усі вони загинули, намагаючись зупинити двох сімнадцятирічних хлопців.
— Фрост…
— Тільки не починай скаржитись зараз… Серіс. Я не зупинюся. У мене вже є дозвіл батька.
Його швидка відповідь змусила Серіс замовкнути.
— Я ж роблю це для тебе. Радій.
Саме ці слова розлютили Серіс найбільше.
— Коли я просила тебе робити це за мене?
Саме вона була жертвою того, що сталося роки тому.
Але чи справді було правильно, щоб інші й досі трималися за цю ненависть?
Навіть вона вже не була певна.
У родині Мунлайтів ненависть до Фрея Старлайта знову й знову розпалювали, ніби хтось навмисне це робив.
Ніби хтось хотів, щоб уся родина була зациклена на ненависті до однієї-єдиної людини.
Як не крути… у цьому було щось неправильне.
— Дроґо Мунлайт.
Фрост вимовив ім’я її батька — ім’я, яке вона ненавиділа чути більше за будь-що.
— Ми ж не хочемо ще одного Дроґо, правда? Ще одного монстра, здатного спричинити таку катастрофу.
Він підвівся з крісла, накинув білий плащ і взяв свій великий спис.
— Радій, Серіс. Я зроблю це за тебе. Саме мої руки заплямуються його брудною кров’ю.
Проходячи повз, він поплескав її по плечу.
— Ти маєш побачити його смерть. Ти це собі винна.
Серіс нічого не відповіла. Вона лише згадала минуле —
Як Фрей Старлайт ішов на неї, намагаючись її зґвалтувати.
Якби Бейлор не втрутився, вона пережила б те саме, що й її сестра, Роуз.
Чи можна було колись пробачити когось такого?
Навіть вона не знала відповіді.
---
— Бачення Фрея Старлайта —
— За наступними дверима готують засідку. Я з ними розберуся.
— Зрозумів.
Гоуст зник у наступній кімнаті, просочившись крізь щілини, мов тінь. Якщо він вирішив атакувати напряму, значить був упевнений у собі.
За кілька секунд я почув лише крики й вологий звук розриваної людської плоті.
Коли я відчинив двері, Гоуст уже закінчив — десять тіл лежали нерухомо на підлозі.
— Швидко.
Я підійшов до нього, оглядаючи трупи. Кожен був убитий одним ударом. Як завжди — вражаюче.
— Щось тут не так.
Було видно, що Гоуста щось непокоїть.
— Що саме?
Він оглянув одне з тіл.
— Вони значно слабші за тих, із ким ми билися в першій камері.
Якщо подумати… він мав рацію.
Я майже не відчував від них аури.
— Йдемо далі.
Але в наступній зоні сталося те саме.
Щойно я відчинив двері, я без вагань увірвався всередину, з легкістю вирізаючи всіх Балеріоном.
— Що тут відбувається?
Я був певен, що Фрост почне надсилати сильніших супротивників…
Але замість цього вони слабшали.
Що він задумав?
— Можливо, він намагається нас виснажити? Ні… сумніваюся.
Яку користь він отримає з того, що втомить когось слабшого за себе? Це було зовсім не в його стилі.
Поки я розмірковував, я помітив одного з чоловіків, яких щойно порубав. Він намагався подивитися на мене, його обличчя було перекошене від болю.
— Фрей… Старлайт…? Ніхто… не казав мені… про це…
Сказавши це, він зробив останній подих.
Ми з Гоустом перезирнулися.
— Ніхто не казав йому про це?
Що він мав на увазі?
Неприємне передчуття стиснуло мені нутро.
Не було жодного сенсу надсилати таких слабких супротивників… якщо тільки не відбувалося щось інше.
— Гоуст, відтепер не вбивай їх. Просто виводь із бою.
Темні очі Гоуста мовчки вивчали мене.
— Ти щось зрозумів?
— Ні. Але зараз зрозумію.
…
…
…
Як і очікувалося, усе повторилося за тим самим сценарієм.
Щойно я ступив у наступну камеру, простір прорізав гучний крик—
— Тут чужинці!
— Атакувати!
У мене полетів шквал дальніх атак — стріли й списи один за одним.
Та, як і раніше, вони були слабкі.
Я без зусиль відбивав удари, але у відповідь не атакував.
— Він щойно сказав… “чужинці”?
Обмірковуючи його слова, я побачив, як спереду на мене кинулася група танків і мечників.
На відміну від попередніх камер, ця була величезною, а кількість супротивників — незвично великою.
Я ухилявся від них один за одним, занурений у думки.
Я не хотів використовувати Балеріон — він миттєво покінчив би з ними, — тож вирішив спробувати інше.
Пригнувшись, щоб уникнути списа, який ледь не проштрикнув мені голову, я підсилив голос аурою.
— Мене звати Фрей Старлайт.
Я стрімко рухався між ними, продовжуючи говорити.
— Мене заманили в це місце й атакували. Я не вбиватиму тих, хто припинить напад.
Якимось дивом я вільно маневрував поміж десятків людей, які очевидно намагалися мене вбити.
— Але до тих, хто не припинить, пощади не буде.
Я вивільнив хвилю тиску аури, щоб підкреслити свої слова.
Схоже, це подіяло.
Декілька з них завмерли, їхні погляди вп’ялися в мене, ніби намагаючись щось підтвердити.
— Фрей Старлайт?
У їхніх обличчях я побачив розгубленість.
Між ними поповзли шепоти, вони кидали одне на одного спантеличені погляди.
— Що відбувається? Нам сказали, що є чужинці, які намагаються проникнути в замок, і що ми повинні—
Чоловік не встиг договорити.
Неймовірно швидкий водяний змій обвився навколо його голови й розчавив її.
Удар був настільки стрімким, що навіть я не встиг простежити його рух.
Настільки потужним, що череп просто розірвало.
Я миттєво відскочив назад.
Але десятки синіх зміїв ринули вперед, атакуючи все навколо.
Я бачив, як людей винищували просто переді мною — знищували одним-єдиним ударом.
Один зі зміїв кинувся і на мене, але я в останню мить ледве відбив його Балеріоном.
Мій розум насилу усвідомлював побачене.
Ці люди… вони навіть не знали, що я прийду.
— Це погано, Фрею.
Гоуст заговорив, і в його голосі прозвучало різке усвідомлення.
— Він сильний.
— Я знаю.
Я вже відчував це.
Одна лише його присутність домінувала над усією камерою.
Він був значно сильніший за мене.
Я зосередив погляд на дальньому кінці зали.
Із темряви вийшла самотня постать.
Людина, яку я надто добре знав.
Шрамоване обличчя, світле волосся, м’язиста статура—
— Інструктор Краузер?
Той самий чоловік, який керував нашими храмовими тренуваннями минулого місяця.
Боєць S-класу.
Холодний погляд Краузера ковзнув між нами та трупами, залишеними водяними зміями.
— Ласкаво просимо, щуре Старлайт.
Він повільно стис і розтис кулаки, ніби розігріваючись.
— Ти змусив мене попрацювати більше, ніж я планував… Чому ти просто не вбив їх?
Я обережно тримав дистанцію між нами.
— Ти говориш про членів власної родини, яких щойно прикінчив? У тебе певно, неабияка жага до крові… інструкторе Краузере.
Він хмикнув, а його тіло огорнула глибока синя аура.
— Раз ми вже влаштовуємо цю особливу подію, то вирішили, що прибрати лише один шматок сміття — замало.
Водяні змії знову скрутилися, цього разу націлені просто на мене.
— Тож ми вирішили позбутися всього непотрібного сміття за один раз.
На мене обрушилися десятки атак — удари S-класного Пробудженого.
— Сміття.
Невже вони використали мою появу як привід, щоб позбутися власних людей?
Я стиснув зуби.
Ця родина була навіть гіршою, ніж я уявляв.
Розділ 123: Подолання Перешкод
Том 1
