Розділ 122: Ігри Починаються

— Очима Фрея Старлайта —

— Гей.

Ляп.

— Прокидайся!

Знайомий голос і пекучий удар повернули мене до тями.

Гоуст.

Мені знадобилася секунда, щоб отямитися, після чого я різко підхопився на ноги.

— Що сталося? Куди вона поділася?!

Я гарячково озирався довкола, намагаючись знайти її.

Гоуст мить мовчки спостерігав за мною, а потім жестом вказав навколо.

— Заспокойся. Вона пішла.

Придивившись уважніше, я зрозумів, що ми перебуваємо в дивній залі. Підлога була встелена уламками списів і розтрощеною зброєю.

— Та жінка… якимось чином замкнула мене всередині самої тіні — я навіть говорити не міг. На щастя, я був злитий із твоєю тінню, тож упав сюди разом із тобою.

Гоуст кивнув на рештки зброї довкола.

— Це пастка. Щойно ти приземлився, у тебе полетіли списи. Довелося вийти з тіні й відбивати їх, бо ти був непритомний.

Я уважно слухав, намагаючись скласти докупи те, що сталося.

Доторкнувшись до губ, я все ще відчував залишкове тепло.

— Скільки я був без тями?

— Недовго… п’ятнадцять хвилин? Ні, точно — чотирнадцять хвилин і двадцять п’ять секунд.

Усе відбувалося надто швидко.

Я ще не встиг повністю осмислити ситуацію, як у залі пролунав спотворений голос — очевидно, транслювався через якусь систему зв’язку.

— Ну-ну… Мій любий маленький ґвалтівник і… друг? Схоже, сьогодні в нас більше ніж один гравець.

Цей голос…

Фрост Мунлайт?

— Виглядаєш жахливо, Фрей Старлайт. Мої підлеглі так тебе пом’яли? Ха-ха… У будь-якому разі — ласкаво прошу до сьогоднішньої гри!

— Про яку гру цей виродок взагалі говорить?

Гра?

— На жаль, я не єдиний, хто хоче твоєї смерті. Було б марнотратством убивати тебе зараз, тож я вирішив дозволити всім приєднатися до нашої маленької розваги. Бачиш маленькі двері ліворуч? Вони ведуть до наступного етапу.

— Ти ледь не загинув ще до початку гри, але завдяки твоєму другові… ми все ж зможемо повеселитися. Виживи, Фрей Старлайт. Подолай випробування й дістанься до мене… Лише тоді, можливо, ти виграєш і залишишся живим.

— Ха-ха-ха-ха-ха!

Сміх пролунав одразу з кількох голосів поруч із Фростом.

Моя виживаність була настільки сумнівною, що це їх відверто веселило.

Я зітхнув, змушуючи себе зосередитися.

Фрост згадав своїх підлеглих… Та жінка була однією з чотирьох Лордів Ультрас. Я не міг її не впізнати. І все ж він стверджував, що вона — його послідовниця…

Мадам А — божевільна, яка уклала контракт з одним із демонів вищого рангу, Місцем 12 — Сітрі.

І вона вже поставила на мені мітку.

Вона що, планувала перетворити мене на одну зі своїх маріонеток?

Від самої думки в мене заболіла голова.

З’явився монстр, здатний перемогти Бейлора.

У яке ж пекло ми вляпалися?

Ляп.

Я легко вдарив себе по щоці, примушуючи зібратися.

Спокійно. Цей хаос… мені потрібно знайти спосіб використати його на свою користь.

Мадам А ще може стати важливою змінною.

Але зараз головне — вижити.

— То що за план, Фрей? — голос Гоуста повернув мене до реальності.

Він усе ще був поруч.

— Останні події змусили мене розкритися, і частина плану вже зруйнована. Я більше не можу ховатися, а це різко зменшує мою користь. До того ж нас змушують зіткнутися з Фростом… і можливо, й з ще сильнішими ворогами.

Я криво посміхнувся.

— Тобто, наші шанси на перемогу майже нульові, так?

— Саме так.

— Ага… я практично гарантовано тут загину.

— …

Між нами повисла тиша, поки я коригував свою ауру.

— А ти, Гоуст?

— Хм?

— Хіба моя смерть не була б найкращим варіантом для такого асасина, як ти?

У Гоуста не було справжньої причини вплутуватися в це разом зі мною.

Нашої попередньої домовленості було замало, щоб виправдати його присутність тут.

Ми на мить зустрілися поглядами, після чого Гоуст відвів очі. Він був у довгому чорному плащі, що приховував голову й обличчя — виднілися лише очі.

— Коли я тренувався з батьком… знаєш, чого він навчив мене в першу чергу?

Я на мить замовк.

Гоуст рідко говорив про свого батька.

Але я вже знав відповідь.

— Тікати.

Він кивнув, не здивований.

— Як асасин, коли тебе викрили й загнали в кут, у тебе є два варіанти.

— Або піти ва-банк — відчайдушна, повна атака, жертвуючи всім. Самогубний удар, але лише якщо є реальний шанс на успіх. Убити ціль і загинути.

— А якщо шанси безнадійні… ти тікаєш. Полишаєш поле бою.

— Це слова Мезайта Умбри — найвеличнішого асасина.

Гоуст зробив крок ближче, його погляд став гострим.

— Тож скажи мені, Фрей Старлайт… які наші шанси? Сам на сам, ти проти Фроста — які в тебе перспективи? Твоя відповідь вирішить, чи варта ця бійка самогубної місії.

Я на мить замовк.

Гоуст не блефував.

Якби я дав йому хоча б крихту надії, він ризикнув би всім.

Я поважав його за це. Тому сказав правду.

— Сам на сам із Фростом? Гаразд…

— Щоб мати реальний шанс, нам потрібно позбавити його особистої зброї — Рімшарду. Ця штука шалено підсилює його, тож поки вона при ньому — це глухий кут.

— Але… якщо я якимось чином зможу роззброїти його й битися на повну, не стримуючись, тоді…

Я зробив паузу. Гоуст чекав.

— П’ятдесят на п’ятдесят.

Його очі трохи розширилися. Він недовірливо повторив:

— П’ятдесят на п’ятдесят?

Я кивнув.

— Так. Бій на смерть.

Гоуст на мить замислився.

— …Проти того, хто має ранг S-.

Я не жартував, і він це знав. Я не став би брехати про таке — не тоді, коли на кону моє життя.

Асасин замовк, зважуючи шанси. Який хід найкращий? Де найвища ймовірність вижити?

За кілька хвилин ми отримали відповідь.

---

— Друга Камера —Довгий, вузький тунель.

Я зачинив за собою двері й рушив уперед — сам.

Мене чекали незнайомі обличчя.

— Ну, ну… Фрей Старлайт.

— Ти й уявити не можеш, як довго я чекав на цей момент.

— Сьогодні, ти здохнеш, брудний покидьку.

Я швидко оцінив супротивників.

Сім. Найсильніші з них — рівня B або B+.

Решта — ненабагато слабші.

Один зробив крок уперед. На обличчі — божевільна усмішка.

Молодий чоловік із білим волоссям і худорлявою статурою, у руках — пара кинджалів із вигнутими лезами.

Він виглядав… збудженим.

— Чув, ти хтивий виродок, який любить ґвалтувати жінок. То як щодо того, щоб я зробив те саме з тобою? Кіхіхіхі.

— Я сам тебе зґвалтую — дам відчути це на власній шкурі.

Він підняв кинджал переді мною.

— Але використаю оце… щоб було ще приємніше.

Ті, що стояли позаду, вибухнули сміхом.

Я теж усміхнувся — саме в ту мить, коли зміїне татуювання на моєму тілі запекло загорілося.

— О? Що таке? Твій член замалий, щоб витягти його на публіку?

Його обличчя миттєво перекосилося від люті.

Тим часом, моя тінь розширилася, поглинаючи частину зали темрявою.

— Ну що ж… Гоусте.

Він усе ще був зі мною. А отже, я міг не стримуватися.

— Вийди… Балеріоне.

Моє життя висіло на волосині. Мої руки вже були заплямовані кров’ю.

Загартуй серце. Випусти все.

Балеріон — чорний клинок — здавався темнішим, ніж будь-коли.

Це була моя перша справжня битва після досягнення рангу C.

Тож, я хотів перевірити межі власних можливостей.

У темряві, створеній тінями Гоуста, вороги насторожилися… але я бачив усе.

— «Око Яструба» + «Фантомні Кроки» + Балеріон.

Одним кроком моє тіло рвонуло вперед, спалахнувши фіолетовим світлом.

Той білявий відчув атаку й інстинктивно підняв клинок для блоку.

Але Балеріон розрізав і метал, і плоть.

Я й сам ледь не здивувався — перший уже був розсічений навпіл.

Я навіть не глянув на нього.

Повернувся до другого. Потім до третього.

У кожного була своя роль у бою — один захисник, інший Контролер Хвиль, ще один списоносець.

Але Балеріон різав усе.

За кілька хвилин…

Темрява розсіялася, тіні відступили.

Я вийшов із тунелю сам, залишивши позаду сім трупів. Дехто ще корчився, помираючи — без нижньої половини тіла. Інші були в ще гіршому стані.

Дивлячись на це, я вимкнув усі зайві емоції.

Час було поховати ту людяність.

---

У певній кімнаті спостереження молодий і самовпевнений лорд сидів перед екранами з глибокою зморшкою на чолі.

Фрост Мунлайт.

Фрей Старлайт увійшов у тунель. Потім усе поглинула темрява — робота Гоуста.

Але коли світло повернулося, Фрей вийшов неушкодженим, залишивши після себе криваву різанину.

Не виглядало так, ніби Гоуст Умбра йому допомагав — усі рани були завдані мечем.

— Що в біса відбувається?

Невже Фрей сильніший, ніж очікувалося? Ні… можливо, він використав якийсь трюк.

Раптом за спиною Фроста з’явилися дві постаті — мов із нізвідки.

— Пане, ми втратили зв’язок із групою, яку відправили заманити Фрея до камери.

— Що?

Фрост почав чути те, що йому зовсім не подобалося.

Він відправив загін, щоб затягти Фрея у свою «гру».

Серед них був і Пробуджений S-класу — щоб гарантувати захоплення.

А тепер цей загін зник.

— Що в біса коїться…?

На екрані, Фрей просувався до третьої камери.

Саме тоді до кімнати зайшла одна дівчина.

Щойно Фрост її побачив, зморшка зникла — миттєво, змінившись усмішкою.

Це була Серіс.