— Фрей Старлайт, чому ти раптом захотів вирушити саме на Східні Землі Кошмарів? Якщо тобі потрібне тренування, наша родина більш ніж спроможна його забезпечити. То чому обираєш настільки небезпечне місце?
Тск… Старий лицемір.
Він що, прикидається турботливим? Я ж знав, що він тільки й мріє про мою смерть. То хай би вже сказав це прямо.
— Місце, куди я прагну, колись називалося Китаєм. Я чув, що там існують надзвичайні бойові техніки… А Землі Кошмарів — це ідеальне середовище для тренувань.
Я починав ненавидіти себе за цю маячню. З боку я, мабуть, виглядав як повний дурень.
Глядачі не втрималися від сміху — навколо залунали приглушені хихотіння.
І воно й не дивно. Я був звичайним Пробудженим F-рангу, нікчема, який заявляє, що хоче тренуватися на землі, де кишать істоти за межею S-рангу. Це виглядало жалюгідно.
— Фрей, що ти чорт таке несе…
— Ада, мовчи. Твою роль зіграно.
Я зустрів Ади погляд крижаними очима, й вона мимоволі здригнулася.
Мені було байдуже на сміх. Єдине, що мені потрібно, — аби ті заіржавілі бляшанки нагорі погодилися.
— Отже, давай уточнимо… Ти хочеш вирушити на Східні Землі Кошмарів — у те, що ти назвав Китаєм — і просиш нашої допомоги, щоб це здійснити?
— Саме так. Я не зможу самотужки перетнути гори Окла й здолати всю ту відстань. Мені потрібна допомога ради, аби дістатися туди. Далі я впораюся сам.
Я був певен, що в нашій родині знайдеться бодай одна людина, здатна доставити мене туди без зусиль… Урешті, ми ж родина Старлайтів.
— Це твоє єдине прохання?
— Власне… ні.
— Перед тим, як вирушити в Землі Кошмарів, я хочу отримати дві навички з тих, що родина вже зібрала.
Брови Леонідаса смикнулися вгору — сміх у залі миттєво стих.
— І на якій підставі ти вимагаєш ці навички?
Яке ж дурне питання.
— Все просто.
— Я підняв один палець.
— Перше: я маю право на навичку, яка надається кожному членові головної гілки після досягнення повноліття.
Я підняв другий палець.
— Друге: згідно з угодою між мною й Адою, моя сестра передає мені своє право — як спадкоємиці — обрати одну навичку мені.
— Разом виходить дві навички.
Я завів руки за спину й посміхнувся раді, що сиділа переді мною. Але саме в цю мить —
— Що за маячня.
Інший чоловік підвівся зі свого місця й стрибнув із помосту.
Прискорюючись під час падіння, він приземлився важким ударом у центрі зали.
Коли я роздивився його краще, то побачив чоловіка років п’ятдесяти — старшу копію Емонда.
Нічого дивного. Його білі, мов сніг, волосся й чорні очі були ідентичні.
— Дядько Джіон, — прошепотіла поруч Ада, підтверджуючи мої здогади.
Але справжнє питання було іншим: чого він хотів?
— Джіоне, — озвався Леонідас.
Та той його проігнорував, зробивши кілька кроків у мій бік.
— Пробач, Леонідасе, але я більше не маю наміру брати участь у цій дитячій виставі.
Виставі?..
Мій розум заметушився — я цього не очікував і не мав гадки, чого домагається цей чоловік.
— Племіннику.
— Знаєш… мене завжди гризла одна думка: чому ти ще не здох?
— І, схоже, ти й сам це усвідомив. Тому й мелеш тут нісенітниці про Землі Кошмарів.
— Я, навіть будучи S-рангом, не можу блукати там безкарно. А ти, жалюгідний F-ранк, заявляєш, що хочеш туди піти? Тож, очевидно ж — ти прагнеш смерті.
Джійон вихопив довгий меч із піхов.
— «Джійон!»
— «Не зупиняй мене, Леонідасе!»
— «Я розумію, ти хочеш померти. Але ще й наважуєшся просити дві родинні навички?
— Нащо гаяти час? Навіщо дозволяти якійсь тварюці зробити це… якщо можу я? Тут і зараз.»
— Ні! — вигукнула Ада, але її враз придушили невидимою хвилею сили.
— Не втручайся.
Я інстинктивно відступив назад.
Звідки чорт візьми, взявся цей скажений виродок?!
Його кроки не сповільнилися. Я бачив, як навколо леза мерехтіла сконцентрована енергія.
Білі вогні, стиснуті до стану кристалічного пилу — це була техніка Зоряного Пилу.
Якщо він випустить цю ауру проти мене, я не просто помру — мене б просто стерли.
— Ви знущаєтесь?
Я кинув погляд на старійшин. Леонідас і далі стояв, схрестивши руки за спиною.
Подивився в бік публіки — усі відвертали очі.
Ніхто не збирався втрутитися.
Він справді збирався мене вбити.
Стривай…
Невже це і був план від самого початку?
Чи доля Фрея Старлайта — померти саме тут?
Холодний піт стікав спиною.
Я помилявся… Я був самовпевнений…
Думав, що знаю все лише тому, що я автор.
Джійон стояв близько, меч піднятий.
— «Прощавай, ганьба сім’ї… Фрей Старлайт.»
Я… помру.
Менш ніж за місяць у власній історії.
Жалюгідний кінець.
Атака Джійона була надто швидкою, щоб я міг її відстежити. Я міг лише чекати моменту, коли моє тіло буде знищене.
Але нічого не сталося.
Точніше — щось таки сталося.
Я не помітив, коли саме, але миттєво переді мною з’явилася жінка.
Усе сталося в одну мить.
Удар, який я навіть не встиг побачити, зупинила Кармен — вона зловила клинок Зоряного Пилу власною рукою.
Без жодної ваги вона елегантно повернулася, завдавши руйнівного удару ногою, який відкинув Джійона та вбив його в стіну залу.
Все відбулося так швидко, що я стояв, заціпенівши.
Меч Джійона залишився у руці Кармен. Я бачив, як жилки на її стрункій руці виступили, коли вона стискала кулак, повністю розламавши клинок.
— «Подивися на себе, Леонідасе… обманюєш слабку дитину.»
Кармен зробила два кроки вперед, витягнувши тіло.
— «Ви всі знаєте, що мені байдуже до політики цієї родини. Мені байдуже, хто на верху, хто внизу, доки я отримую гарну битву.»
— «Хіба не жалюгідно? Кит, який намагається плавати з маленькою черв’яком. Хіба ти не згоден, Джійон?»
Джійон повз із кратера в стіні, жилки на лобі вибухали.
— Кармен…
— Слухайте уважно… Якщо цей хлопець хоче померти, хай робить це на своїх умовах. Кожен тут має право обирати свою долю — не більше, не менше.
— Щойно він мав стати лордом цієї родини, а тепер ти хочеш його вбити? Не змушуй мене сміятися.
— Хто наважиться зробити ще один крок уперед, зустрінеться зі мною. Включно з тобою, старий.
Кармен випустила придушуючу ауру рангу S+, змусивши всіх присутніх застигнути від страху.
Срібні рукавиці з’явилися з нізвідки, покривши її руки — вона була готова до бою.
Тим часом Джійон знову зробив крок уперед, проявивши меч чистої енергії. Його аура була сильною, але значно слабшою за Кармен.
Але потім, баланс знову змінився.
Безсмертний Лев, Леонідас, спустився у зал.
Джійон усміхнувся, задоволений.
І вперше — вираз Кармен потемнів.
— Виходь.
— Добре, стара курво… Блляргх!
Раптом Джійон виригав відро крові — результат зрадницької атаки Леонідаса.
— Га? — Кармен цього не очікувала.
Джійон упав на землю, його голова безжально розчавлена під ногою Леонідаса, обличчя залишалося порожнім до самого кінця.
Нарешті Безсмертний Лев підняв тіло Джійона і звернувся до всієї аудиторії.
— Приношу свої вибачення. Схоже, Джійон так і не зміг втриматися, проявивши поведінку, негідну для ради… Пробачте його.
З цим Леонідас відкинув тіло чоловіка, який мав бути його рівним, і підійшов до мене.
Але Кармен швидко перегородила йому шлях.
— Не треба. Він отримає те, що хоче… Він може йти до Земель Кошмарів, або куди завгодно, і померти за своїм бажанням.
Кармен звузила очі на старого перед нею.
— Я ніколи не зрозумію, чого ти хочеш, Леонідасе.
Вона видихнула, а потім повернулася до мене — лише щоб здригнутися, коли зустріла мій погляд.
Я стояв, немов статуя, погляд не відводячи від Леонідаса та людей навколо.
Покидьки…
Мої нігті врізалися в плоть долоні.
Краще моліться… Моліться, щоб я вижив і повернувся у свій світ.
Бо якщо ні… я буду тим, хто поховає ваші прокляті тушки.
Кармен засміялася.
— Чи дійсно це виглядає як погляд чоловіка, що шукає смерті?