Розділ 110: Таємниці Мунлайтів (1)

— Чи відкриємо її? Минуле, яке всі так прагнули приховати…

Тіло Рем засяяло сліпучим світлом, її аура прокотилася крізь саму реальність. За мить бібліотека зникла, поступившись місцем безкрайому білому простору, де тепер сиділи лише вона й Ада.

Ада на мить завагалася, озирнулася довкола, а тоді знову перевела погляд на сліпу дівчину навпроти.

— Я не очікувала, що ти так легко поступишся.

Рем спокійно похитала головою, і з її обличчя не сходила та сама лагідна усмішка.

— Та дівчина важлива для моєї Пані. Я не буду тобі брехати — я чекала на цей день дуже довго.

Ада насупилася, збентежена такою несподіваною відповіддю.

— Ти передбачала мій прихід?

— Не зовсім… але я знала, що щось подібне рано чи пізно станеться. Хоча мушу зізнатися — я не маю жодного уявлення, як тобі вдалося здобути сигнали доступу, не кажучи вже про те, щоб знайти це місце.

Бібліотека Семіраміс.

Давня, втрачена таємниця роду Мунлайтів.

Її місцезнаходження постійно змінювалося, і навіть якщо хтось випадково проходив поруч, він би її не побачив — бібліотеку приховували могутні чари, що відкривали її лише тим, кому було суджено увійти.

Щоб потрапити всередину, потрібна була або неймовірна удача… або запрошення.

Та те, про що знали одиниці протягом усієї історії, — існували приховані сигнали, що позначали її існування. Сигнали, які вважалися втраченими.

І все ж Ада Старлайт не лише знайшла їх, а й здобула потужний козир проти хранительки бібліотеки — Верховного Вартового.

Навіть сама Рем була приголомшена тим, що Ада зайшла так далеко.

Ада опустила голову, пригадуючи події місячної давнини.

Той чоловік… ні, та істота, що з’явилася в її кабінеті.

Його слова.

Моторошне майбутнє, яке він їй показав.

Вона щільно заплющила очі, а потім відкрила їх знову — з новою, палаючою рішучістю в погляді.

— У мене є свої методи, — сказала вона загадково.

Рем, не стала розпитувати. Вона лише кивнула.

— Що ж… якщо ми говоритимемо про цей рід, нам доведеться повернутися на десятиліття в минуле.

Порожнеча навколо них почала змінюватися — барви проступали крізь білизну, формуючи яскраві образи й спогади, настільки реалістичні, що здавалося, ніби вони безсумнівно справжні.

Ада дивилася, затамувавши подих.

— Ти можеш відтворювати спогади минулого?

— Звісно. Ця бібліотека існує з самого заснування роду. Її стіни зафіксували все.

Тепер вони стояли в розкішному саду, укритому величезним скляним куполом.

Між рослинами бігали двоє дітей — обидва з однаково разючими рисами.

Небесно-блакитне волосся й бліда шкіра, сама сутність крові Мунлайтів.

Ада впізнала їх одразу.

— Нинішній лорд, Бейлор Мунлайт… і його старший брат, колишній лорд — Дроґо Мунлайт.

Рем задоволено кивнула.

— Ти впізнала їх навіть у такому віці. Вражає.

Ада не відреагувала на похвалу. З огляду на її становище лорда — і ще раніше, як особи з високим рангом у роді Старлайтів, — такий рівень знань був очікуваним.

— Чому ти показуєш мені це?

— Бо саме тут… усе й почалося.

Двоє братів гралися разом. Старший — упевнений, завжди попереду. Молодший — сором’язливий, завжди слідував за ним.

Обидва були надзвичайно обдаровані — їхня спорідненість з аурою була помітна ще змалку. Дивна аура, що огортала їх, була достатнім доказом.

Ця сила прихилилася до них від самого народження.

Сцена змінилася, показуючи їхні тренування.

Ада мовчки спостерігала.

Тим часом Рем рівним голосом вела оповідь:

— Рід Мунлайтів перебував на піку своєї могутності. Обидва сини лорда з раннього віку демонстрували страхітливий талант.

Ніби підтверджуючи її слова, юний Бейлор створив у долоні крижаний уламок і жбурнув його з такою силою, що на товстій скляній стіні залишився глибокий слід.

Широка усмішка розквітла на його обличчі, коли він обернувся до батька, прагнучи похвали, якої так жадав.

І тут — оглушливий вибух.

Усі обернулися на звук.

У тій самій стіні зяяла величезна діра… повністю знищена одним ударом.

Справою рук його старшого брата — Дроґо.

— Третій лорд роду Мунлайтів, їхній батько, Аемон… побачив у цьому хлопцеві велич. Він побачив талант, здатний піднести рід до самого апогею.

— І тому, віддав йому все.

Ці сцени повторювалися знову й знову.

Сила Дроґо Мунлайта зростала з приголомшливою швидкістю.

Постійні похвали породили в ньому амбіцію, гідну його могутності.

Найсильніший під небесами.

Зухвалість юного лорда.

Та його впевненість не була порожньою — він справді прагнув стояти на вершині.

— Протягом усієї юності, спина Дроґо Мунлайта жодного разу не торкалася землі.

— Як Контролер Хвиль, він був живим лихом на полі бою. Силою абсолютного знищення.

Ада уважно слухала, вбираючи і слова, і видовище перед собою.

Та поки погляд Рем був прикутий до Дроґо Мунлайта… очі Ади звернулися в інший бік.

До ще однієї людини.

Того, хто також був сильним — неймовірно сильним.

В будь-яких інших обставинах він стояв би на самій вершині.

І все ж він був далекий від старшого брата.

Його вираз обличчя.

Те, як він завжди тримався в тіні.

Вона бачила все.

Прямо перед її очима Бейлор жив у тіні свого брата.

Ада звернула на це особливу увагу… бо колись сама йшла тим самим шляхом.

Коли лордом обрали Фрея, а не її.

Певною мірою вона розуміла почуття Бейлора.

Але не зациклювалася на цьому.

Уся увага Рем була зосереджена на старшому братові.

Сцени продовжували змінюватися, показуючи Дроґо Мунлайта у сімнадцять років — він стояв біля воріт храму.

Юнак з амбіціями, що могли сколихнути небеса.

З тієї миті, як він увійшов, він стояв вище за своїх однолітків. У цьому не було жодних сумнівів.

І все ж — попри все — він посів друге місце.

Бо перше належало не кому іншому, як нинішньому імператору — Маекару.

Звісно, хтось на кшталт Дроґо ніколи б із цим не змирився.

Тож він кинув виклик Маекару — який тоді ще був принцом — на прямий поєдинок.

Розгорнулася легендарна битва.

Сила, яку вони продемонстрували… значно перевершувала все, на що мали б бути здатні діти їхнього віку.

І вперше у своєму житті… Дроґо Мунлайт зазнав поразки.

Та навіть у програші це була надзвичайно близька битва.

Ада з благоговінням спостерігала, як двоє юнаків, не старших за її брата, зійшлися в бою.

Просто перед її очима розгорнулося захопливе видовище сили — Маекар і Дроґо були мов хижі акули серед косяка дрібної риби.

Вони стояли значно вище за всіх своїх ровесників.

І попри поразку, воля Дроґо Мунлайта залишалася непохитною.

Адже його бій з Маекаром був рівним, а Імператор здобув перемогу лише з мінімальною перевагою.

Вперше Дроґо знайшов справжнього суперника. З того моменту він почав гартувати власну силу й характер, формуючи себе як гордого й владного лорда дому Мунлайтів.

Він тримався, мов король, володів незмірною могутністю—

Непохитна зарозумілість… і присутність правителя.

Досягнувши повноліття, він дозволяв собі помірковано пити, без жодних обмежень потурав своїм бажанням і забирав будь-яку жінку, яку хотів.

Його молодший брат Бейлор став його правою рукою, а дім Мунлайтів розквітнув, як ніколи раніше.

Він мав усе, чого колись бажав.

— Звучить поки що як щаслива історія, — байдуже зауважила Ада, і Рем погоджувально кивнула.

— Я теж так думала.

Змахом руки Рем змусила сцену змінитися, ведучи їх до переломного моменту.

Світовий Саміт — закрите зібрання, на яке допускалися лише лорди великих родів і сам Імператор.

На той час Дроґо вже зійшов на трон як Лорд Мунлайтів, а Маекар по праву носив імператорську корону.

Обидва досягли рангу SS.

Але того дня сталося дещо несподіване—

З величних дверей зали увійшов чоловік.

Темне волосся.

Молодший за них, але з якоїсь причини його присутність затьмарювала всіх інших.

Очі Ади широко розкрилися від шоку.

— Батько…

Цей чоловік був не ким іншим, як Авраамом Старлайтом.

Протягом поколінь рід Старлайтів славився своїм білим волоссям. Чорне носили лише представники молодшої гілки.

— Авраам явно походив із нижчої лінії, але якимось чином він прорубав собі шлях до вершини — вище тих, хто вважав себе справжньою знаттю.

— Поява цього чоловіка… стала початком усього.

Обличчя Ади потемніло — у її серці здіймалася буря емоцій.

Уперше за багато років вона побачила свого батька — чоловіка, якого майже не знала — що йшов, дихав, живий перед її очима.

— Яке відношення мій батько має до всього цього?

Голос Рем залишався спокійним, коли вона відповіла:

— Він був сильним.

Сцена знову змінилася, відкриваючи ще більше фрагментів минулого.

— Лорд Старлайтів. Людина нижчої крові… молодший, вихований у гірших умовах, але він виборов собі місце серед рівних.

Те, що постало перед ними, було першим зіткненням Авраама Старлайта з Дроґо Мунлайтом.

Губи Ади ледь прочинилися від недовіри.

— Це… мій батько?

Бій, свідком якого вона стала, був на зовсім іншому рівні — обидва вже досягли рангу SS.

Але ключова різниця… була в молодому лорді дому Старлайтів.

У правій руці він тримав моторошний чорний меч, рухався мов примара по полі бою, оповитий сліпучою, зоряною аурою, що поглинала все світло довкола.

Лід Дроґо, достатньо потужний, щоб розколювати гори, розсипався на уламки за лічені миті.

З кожним змахом темного клинка Авраам вивільняв чудовиську силу—

І в одну мить повністю знищив Дроґо Мунлайт.

— Один із найвеличніших Старлайтів… і володар одного з Семи Легендарних Мечів — Темної Сестри. Авраам Старлайт.

Але для Дроґо Авраам був кимось іншим.

Він не був схожий на Імператора Маекара, який був йому рівнею.

Ні—

Він був значно сильнішим.

Для тирана на кшталт Дроґо така поразка стала нищівним ударом по гордості.

Протягом років він кидав виклик Аврааму десять разів.

І десять разів програвав.

Він тренувався до виснаження, доводив себе до абсолютної межі, навіть прорвався до рідкісного рангу SS+…

Та скільки б він не зростав, його супротивник завжди був на крок попереду.

У серці Дроґо поступово оселився відчай, підточуючи його амбіції.

— Поряд із тренуваннями Дроґо почав шукати втіхи… в інших речах.

Обличчя Ади перекосилося від огиди, коли перед нею розгорнулася жахлива сцена—

Дроґо жорстоко ґвалтував молоду жінку.

— Дроґо змінювався. Повільно… але невпинно. Та навіть тоді він намагався триматися, відчайдушно прагнучи наздогнати того чоловіка.

Він хотів стати найсильнішим під небом—

Але Авраам Старлайт був зіркою за межами неба.

Недосяжною.

Якби його суперник був демоном… або правителем, Дроґо, можливо змирився б.

Але людина?

Гірше — людина нижчої крові?

Те, що почалося як виклик — прагнення перевершити його — згодом перетворилося на відчай.

Дроґо досяг власної межі, так і не зумівши скоротити розрив, хоч як би старався.

Він бачив лише Авраама—

Та не помічав, що з тіней за ним уже спостерігають інші.

Розчарований, він шукав розради у власних вадах.

І тоді його падіння стало справжнім.

Саме тоді він здобув сумнозвісне прізвисько—

«Божевільний Тиран».

Він пив без міри.

Вбивав без жалю.

І задовольняв свою хіть без жодних меж.

Сцени повторювалися — безліч жінок, безліч народжених дітей.

Їх було так багато, що це здавалося майже смішним.

— А тепер… — прошепотіла Рем, коли світ довкола них спотворився.

— Ми дісталися події, що зруйнувала все.

Реальність зсунулася, і Ада з Рем опинилися серед поля бою — війни, подібної до якої світ ще не бачив.

Подих Ади урвався.

— Це…

Голос Рем був урочистим.

— Війна Світла.

— Найвеличніша війна, яку цей світ бачив за останні сто років.

Війна, що змінила все.