— Очима Фрея Старлайта —
— Ласкаво просимо до Бібліотеки Леді Семіраміс.
Мить тривала тиша.
Я все ще оглядав довколишній простір — височезні книжкові полиці, спіралеподібну структуру цього місця — а потім знову перевів погляд на дівчину, що сиділа у візку.
Бібліотека Семіраміс… Невже це бібліотека Інституції?
Ще трохи поміркувавши, я знову звернув увагу на дівчину, яка щойно мене привітала.
— А… дякую.
— Ем… вибачте за запитання, але хто ви?
Я трохи завагався. Здавалося, вона мене не впізнала.
— Не зрозумійте неправильно, — продовжила вона. — Я впізнаю людей за їхньою аурою… але вашу я ніколи раніше не відчувала.
Я міг їй збрехати. Але вирішив цього не робити.
— Моє ім’я Фрей Старлайт. Я тут разом із делегацією храму.
Щойно моє ім’я зірвалося з губ, її вираз ледь помітно змінився.
Вона повернулася до маленької дівчинки, що сиділа в неї на колінах, і м’яка усмішка торкнулася її обличчя.
Лагідно погладжуючи дитину по голові, вона спокійно запитала:
— Азура… це ти привела його сюди?
Маленька дівчинка — Азура — розплющила свої фіолетові очі, поглянула на мене, а потім знову на дівчину у візку.
— Так.
Рем кивнула, щойно почула відповідь.
— Тоді все гаразд.
Вона знову повернулася до мене, її усмішка була м’якою й теплою.
— Моє ім’я Рем, і я бібліотекарка цього місця. Ви можете залишатися тут стільки, скільки забажаєте.
Вона все ще вітала мене.
Я очікував зовсім іншої реакції після того, як вона почула моє ім’я.
— Пані Рем, вибачте за запитання… але ви хіба не знаєте, хто я?
— Я добре вас знаю, лорде Фрею.
— І все ж дозволяєте мені залишитися?
Рем кивнула.
— Доки саме Азура привела вас сюди, жодних проблем немає.
— Зрозуміло…
Я рухався обережно, не відводячи від неї погляду.
Я не хотів робити жодного необдуманого кроку. Навіть сама думка про це здавалася небезпечною.
Адже… дівчина переді мною була далеко не звичайною.
«Око Яструба».
Щойно я активував посилений зір, я це побачив — колосальну ауру, що вирувала довкола Рем, настільки величезну, ніби вона тиснула на саму стелю бібліотеки.
Цей тиск… був сильніший, ніж у Кармен.
Рем усміхнулася, немов прекрасно усвідомлюючи мою реакцію.
— Не хвилюйтеся, лорде Фрею. Тепер ви мій гість.
— Перепрошую… це просто трохи важко осмислити.
На мить я замислився, чи не розвернутися й піти тією ж дорогою, якою прийшов. Але стримався.
— Можливо, ви щось шукаєте?
Питання Рем зависло в повітрі, і я відповів ухильно:
— Щось на кшталт цього…
— Книги тут, містять знання, накопичені за останні чотириста років. Можливо, ви знайдете те, що шукаєте.
Чотириста років знань…
Невже така бібліотека взагалі могла існувати?
Я почав порпатися у власній пам’яті, згадуючи світ мого роману.
Я не надто глибоко прописував родину Мунлайтів в оригінальному сюжеті… але я був упевнений: я ніколи не згадував про таку бібліотеку.
Забути щось настільки значуще було неможливо.
Я провів рукою по волоссю, відчуваючи, як у мені наростає роздратування.
Було таке відчуття, ніби я більше не автор — лише людина, яка знає уривки того, що має статися.
Усе це було оповите таємницею.
І раптом мене вразила одна думка.
Знання за чотириста років… у такому разі…
Я негайно повернувся до Рем.
— Чи є тут книги про прокляття?
Ніби передбачаючи моє запитання, Рем одразу кивнула.
— Їх чимало.
Обережно посадивши Азуру поруч, вона жестом указала на верхній поверх.
— Азуро, проведеш його до розділу Давньої Історії?
Маленька дівчинка кивнула й побігла до мене.
Діставшись, вона зупинилася й простягнула свою крихітну праву долоньку.
Я інстинктивно взяв її. Її рука була настільки маленькою, що я максимально послабив хват, аби ненароком не зробити їй боляче.
Рем могла бути сліпою, але бачила значно більше за мене. Це стало очевидно з ледь помітної усмішки на її обличчі, щойно Азура потягнулася до мене.
— Схоже, їй комфортно поруч із вами.
— Мабуть…
Я не розумів, чому ця маленька дівчинка від самого початку так тягнулася до мене… але й не заперечував проти цього.
Мій розум противився їй, але зрештою я завжди поступався.
Азура повела мене до першого верхнього поверху, тримаючи за руку.
Рем просто спостерігала за нами здалеку.
— Ви впевнені в цьому, Айсфлавер? Дозволяти незнайомцеві вільно блукати тут…
Глибокий, хрипкий голос пролунав у повітрі — той, який могла чути лише Рем.
Це було природно.
Адже я не бачив того, що стояло за її спиною.
Два моторошні фантоми з ефемерними формами нависали позаду сліпої дівчини — кожен із них був страшніший за іншого.
— Усе гаразд. Я ніколи не бачила, щоб Азура так поводилася з кимось, окрім мене. Принаймні, він не погана людина.
Скільки чужинців ступали в це місце за останні сто років?
І скількох із них вона вигнала?
Те, що сталося сьогодні, було безпрецедентним… і все ж Рем прийняла це без жодних вагань.
І в ту мить ніхто не міг передбачити, що приховувалося під її спокійною зовнішністю.
…
…
…
Азура привела мене до відокремленої секції, заповненої незліченними книгами.
Тут зберігалися томи, що описували історію імперії у воєнні часи — зокрема жорстокі методи катувань, які застосовували до полонених.
Посеред проходу стояв звичайний стілець.
Піднявши Азуру, я обережно посадив її на нього.
— Сиди тут тихенько, поки я подивлюся, — сказав я.
Азура мовчки кивнула.
Вона була моторошно тихою… але мені це в ній подобалося.
Я почав переглядати полиці, проводячи пальцями по корінцях книг, аж поки навмання не витяг одну.
Щойно я прочитав кілька рядків, мій вираз обличчя потемнів.
У книзі з моторошною докладністю описувалося, як Родина Місячного Світла катувала своїх в’язнів під час війни.
Методи були настільки відверті й огидні, що мене накрила хвиля відрази.
Чим більше я читав, тим порожнішим себе відчував.
І тоді мій погляд зупинився на окремому розділі.
«Катування за допомогою проклять»
Іноді кати та високопоставлені особи вдавалися до проклять, оскільки фізичні муки не завжди давали бажаний результат…
Прокляття накладає на жертву потужні обмеження, прив’язуючи її до суворого набору законів і умов, визначених заклиначем. Нижче наведено приклади використання проклять…
Я читав про безліч різних проклять — деякі могли маніпулювати розумом, інші перетворювали людей на рабів. Але пояснення були поверхневими. Вони не давали мені потрібних відповідей.
Раптом я відчув, як хтось смикнув мене за сорочку.
Азура.
Я навіть не помітив, коли вона зістрибнула зі стільця і як так тихо опинилася поруч зі мною. У руках вона тримала книгу з чорною обкладинкою.
Вона простягнула її мені, показуючи, що хоче, аби я прочитав саме її.
Я не наважився проігнорувати дії цієї дивної дівчинки й одразу прийняв книгу.
— Дякую тобі.
Коли я лагідно погладив її по голові, вона виглядала задоволеною.
Вона й справді була… милою.
Залишивши Азуру поруч, я відкрив книгу.
«Чотири Великі Прокляття»
Цікава назва.
На відміну від попередньої, ця книга заглиблювалася значно глибше.
Багато хто помилково вважає, що прокляття пов’язані виключно з магією.
Магія має багато гілок, і хоча прокляття частково перетинаються з чаклунством, вони не є тотожними. Насправді найсильніші прокляття взагалі не походять від магії.
Найкращим доказом цього є Чотири Великі Прокляття — кожне з яких належить престижному шляхетному роду.
Прокляття Клинка і Пісочного Годинника — ексклюзив Родини Валеріон, імператорської династії.
Прокляття Іліади — прокляття Родини Старлайтів.
Прокляття Чорного Полум’я — належить Родині Санлайт.
Прокляття Крижаного Серця — пов’язане з Родиною Мунлайт.
Останнє…
Щойно я побачив цю назву, мене накрило дивне відчуття — ніби кинджал повільно врізався мені в серце.
Я не був повністю впевнений… але десь глибоко всередині я знав.
Це було воно.
Саме це прокляття мене нищило.
Не вагаючись, я почав читати.
---
Прокляття Крижаного СерцяЖахливе прокляття, що перетворює жертву на раба заклинача.
Його неможливо зняти, і воно активне постійно. Прокляття автоматично активується щоразу, коли жертва наближається до заклинача.
Воно прив’язує серце жертви до аури заклинача, надаючи тому владу в будь-який момент обірвати її життя.
Непокора наказам заклинача призводить до нестерпного болю — агонії, що перевищує межі людської витривалості.
Прокляття нестабільне. Якщо його надмірно активувати, жертва помре навіть без прямого наказу. Найдовший зафіксований термін виживання при безперервному впливі — 30 днів.
Якщо жертва перебуває в межах дії заклинача, вона помре протягом цього часу — або раніше, залежно від витривалості.
Однак якщо дистанціюватися від заклинача, ефекти призупиняються — хоча віддані накази ніколи не скасовуються.
---
Чим більше я читав, тим холоднішим ставало моє тіло.
Ці умови означали…
Я був абсолютно безсилий перед тим, хто наклав на мене це прокляття.
Це була катастрофа в усіх сенсах.
---
Умови накладання:Заклинач повинен мати ауру сильнішу за ауру жертви.
Якщо жертва має сильнішу ауру, вона повинна добровільно прийняти прокляття.
Заклинач не може проклясти більше ніж одну людину одночасно.
Способи зняття прокляття:Заклинач добровільно знімає його.
Заклинач помирає — однак його накази залишаються чинними навіть після смерті.
Примітка:Прокляття Крижаного Серця — це просунуте прокляття, яке передається лише серед найвищих представників роду і є надзвичайно складним для опанування.
---
… І що тепер?
Я нарешті зрозумів, чому система дала мені ліміт у 30 днів.
Навіть якщо я нічого не робитиму, я помру через 30 днів, просто перебуваючи поруч із заклиначем.
Прокляття було накладене на первісного Фрея дуже давно, а отже істина прихована в його спогадах.
Але я не мав доступу до них.
Лише уривки. Безглузді, розрізнені фрагменти.
Я навіть не знав, які саме накази на мене наклали.
Тож навіть якщо я вб’ю заклинача, це не гарантує звільнення.
І все ж у мене було передчуття…
Це якось пов’язано з таємницею Родини Мунлайтів — тією, яку я знав.
І, як зазначалося в книзі, заклинач був особою високого рангу.
А це означало…
Усі, кого я зустрів у поїзді, були ні до чого.
Прокляття активувалося лише тоді, коли ми наблизилися до маєтку Мунлайтів.
Щонайменше, той, хто мене прокляв, був значно сильнішим за мене.
Мені потрібно було знайти його до того, як спливе термін… і якось переконати зняти прокляття.
Я сухо засміявся.
— Хіба це не неможливо?
І тут мене осяяла ще одна думка.
Родина Мунлайтів хотіла моєї смерті.
То чому ж заклинач досі мене не вбив?
Для нього це було б надзвичайно легко.
То чому я досі живий?
Глухий біль ударив у скроні.
Ніщо з цього не мало сенсу.
Я був повністю дезорієнтований.
І раптом я знову відчув, як Азура смикнула мене.
Її поява була дивною… але ідеально вчасною.
— Ти хвилюєшся за мене?
Її фіолетові очі затрималися на мені на мить, після чого вона простягнула обидві ручки, мовчки просячи, щоб я взяв її на руки.
Ця маленька істота…
Була єдиним теплом у цьому холодному, спустошеному місці.
---
Наступні кілька годин я провів, намагаючись дізнатися більше про прокляття.
Коли стало пізно, я нарешті залишив бібліотеку, попрощавшись з Азурою та Рем, яка помахала мені з лагідною усмішкою.
Решта дня минула, наче в тумані.
Мій розум був перевантажений — я або прокручував прочитане, або намагався здогадатися, хто мене прокляв.
Я не міг зосередитися навіть на тренуваннях. Усе здавалося далеким і нереальним.
Час від часу дивний холод проникав у груди, ніби саме прокляття нагадувало мені про мій ліміт.
У відчаї я спробував зняти прокляття за допомогою системи.
Ціна була… астрономічною.
З огляду на складність такого рівня прокляття, зібрати потрібну кількість Очок Досягнень за відведений час було неможливо.
Я був сам по собі.
Не маючи інших варіантів, я вирішив повернутися до тієї таємничої бібліотеки.
Попри всі питання, що її оточували, це місце дарувало мені спокій.
Я точно відтворив шлях, яким ішов напередодні.
У мене була добра пам’ять — я був певен, що йду правильно.
Та коли я дістався…
Я відчув порожнечу.
У бібліотеки були величезні ворота і менший вхід збоку — настільки масивні й виразні, що їх неможливо було не помітити.
Але тепер…
Там, де колись був вхід…
Була лише крижана стіна.
Бібліотека… зникла.