Розділ 103: Пекло Парадізо (1)

— Очима Фрея Старлайта —

— Усі, Шикуйся! Ласкаво просимо до Парадізо — раю для бійців!

Ти, мабуть гадаєш, що тут відбувається і де саме я зараз.

Що ж… це мій другий день у палаці Родини Мунлайтів — Парадізо.

Я стояв поруч зі своєю храмовою командою, обличчям до решти студентів.

Мускулистий чоловік із білим волоссям уважно оглядав нас, його гострий погляд аналізував кожного. Саме він зібрав нас усіх на цій величезній арені, збудованій з особливого виду льоду.

Витримувати холод було частиною тренування — тренування, яке ми ось-ось мали відчути на власній шкірі.

— Моє ім’я Краузер Мунлайт. Протягом наступного місяця я відповідатиму за вас, тож звикайте до мого обличчя — ви бачитимете його часто.

Генерал Краузер. Загартований воїн S-рангу.

Ада люб’язно поділилася зі мною всім необхідним про цю родину, тож я впізнав його одразу.

— Ви, напевно дивуєтесь, чому я зібрав вас усіх тут, попри різні ранги й спеціалізації. Яке тренування підготувала для вас Родина Мунлайтів? Упевнений, багато хто з вас ставив собі це запитання.

Після цих слів згори пролунав приглушений сміх.

Я підняв погляд і помітив групу глядачів — переважно жінок, — які спостерігали за нами з верхнього ярусу.

Це було очікувано. Зрештою, це відкрита тренувальна арена.

Серед них я помітив свою сестру Аду, що сиділа поруч із Кармен.

— Гаразд, час для відповідей.

Краузер плеснув у долоні, і брама на протилежному боці арени відчинилася. З неї вийшло кілька постатей — незнайомців для мене.

— Це виглядає багатообіцяюче…

Данзо, що стояв поруч, прокоментував, коли їхні аури випромінили приголомшливу присутність.

Здавалося, Родина Мунлайтів зібрала тут своїх найкращих воїнів.

— Кожен із них — майстер у своїй справі.

Краузер жестом вказав на тих, хто входив через браму.

— Для кожного храмового студента один із них стане особистим наставником на цілий місяць. Ваш прогрес впливатиме на вашу оцінку в Храмі, водночас підвищуючи їхній статус у родині. Вигода для обох сторін. Скажімо так… за місяць ваш рівень буде зовсім іншим.

— Оу?

Усі почали усвідомлювати метод тренування Родини Мунлайтів.

Індивідуальне, закрите тренування з кимось значно сильнішим за тебе — години інтенсивних спарингів з інструктором, який безперервно виправляє твої помилки. Це справді мало б прискорити розвиток.

Але… у мене були сумніви. І причина була простою.

— А тепер кожного з вас обере ваш наставник.

Один за одним студенти отримували своїх інструкторів.

Найкращі серед нас — Серіс і Гоуст — дістали топових наставників, чиїх аура перевищували навіть S-ранг.

Та справжнє питання полягало в іншому… чому я знову залишився стояти сам?

Коли всі були обрані, я залишився в центрі арени… на самоті.

Зітхнувши з роздратуванням, я озвався:

— Перепрошую… до мене ніхто не підійшов.

Краузер повернувся до мене з похмурим виразом, який швидко змінився на усмішку.

— Не хвилюйся, малюче. Твій інструктор скоро з’явиться.

— Скоро з’явиться?

Я спитав із недовірою. І щойно вимовив це, з брами долинув звук кроків.

Сміх глядачів згори став гучнішим.

Цього разу, однак, він змішався із захопленими вигуками, коли на арену увійшов приголомшливо вродливий юнак. Довге крижано-блакитне волосся та тіло, ніби вирізьблене досконалим майстром.

— Фрост Мунлайт…

— Син лорда і найвидатніший талант родини буде твоїм інструктором. Будь вдячний, хлопче.

Я насторожено перевів погляд між Краузером і Фростом.

Що вони задумали?

Арена була величезною — кожен студент тренувався у своєму секторі. Та з якоїсь причини всі погляди були прикуті до мого майданчика.

— Отже, ми нарешті зустрілися, ганьба Старлайтів.

Те, як він до мене звернувся, не залишало сумнівів — добрих намірів у Фроста не було.

З усмішкою, здатною звести з розуму будь-яку невинну дівчину, він простягнув руку. Палаюча блакитна сила закрутилася в його долоні, формуючись у гігантський крижано-синій спис із масивним лезом, на якому було викарбувано образ великого дракона.

Я з цікавістю спостерігав — бо впізнав його.

— Це…

Дівчата згори вибухнули оваціями. Кожен рух Фроста був для них видовищем.

А демонстрація цього списа? Справжня кульмінація.

Видатний спис Рімшард — один із п’яти найсильніших списів у світі.

Я сухо всміхнувся, спостерігаючи, як він ним розмахує.

— Невже лорд Фрост і справді планує битися зі мною, використовуючи це?

Фрост зневажливо фиркнув і ввігнав спис у крижану землю.

— Не лести собі, малюче. Цей спис призначений для тих, хто стоїть вище за мене. Такий слабак з жалюгідним талантом A-ранга як ти? Навіть не вартий уваги.

Він хруснув кісточками пальців і скривився в усмішці.

— Для тебе… мого тіла більш ніж достатньо.

Я зустрів його провокацію порожнім поглядом.

— Як скажеш.

Витягнувши меч, я ступив на крижану платформу, повністю зосередившись на Фрості, який залишався нерухомим.

— Аналізуєш супротивника перед атакою? Цц. Перестань гаяти час і нападай уже.

Його глузливий тон був виправданим. Різниця в силі була надто великою, щоб я міг завдати реальної шкоди.

Зрештою, він був S-.

Це був не справжній бій — це було тренування. Якби я так до цього поставився, то атакував би одразу.

Але з якоїсь причини… я відчував, що тут є щось більше.

На жаль, я не міг стояти без діла вічно. Потрібно було діяти.

Я вирішив викластися на повну.

Поєднавши «Фантомні Кроки» зі швидкістю мого меча, я рвонув до шиї Фроста.

Та на диво, він відстежив мій рух лише очима — що я помітив завдяки «Оку Яструба».

Без жодних зусиль він ухилився від атаки, наче це було ніщо.

— Занадто повільно… ґвалтівничий хлопчисько. Гадаю, це не твоя спеціалізація.

Я вдарив знову, але він так само легко ухилився.

Я почав кружляти навколо нього зі швидкістю, яку жодна звичайна людина не змогла б відстежити, завдаючи десятки ударів, використовуючи міраж.

Та кожен із них проходив крізь його тіло, ніби він був примарою.

Коли мій меч ледь не зачепив його бік, він змахнув кулаком з такою швидкістю, що навіть «Око Яструба» не встигло цього зафіксувати.

Перш ніж я встиг зреагувати, світ перевернувся, і мене відкинуло в повітря.

У мить, коли я врізався в землю, натовп згори вибухнув оваціями.

Я підвівся, витираючи підборіддя тильною стороною долоні.

Кров. Моя власна.

— Зрозуміло…

Я починав усвідомлювати, що тут насправді відбувається.

Щоб підтвердити свої підозри, я знову рвонув уперед — мій меч цілив просто в обличчя Фроста.

Та його рука неприродно витягнулася, подовжившись за межі досяжності мого клинка, і ще до того, як я встиг усвідомити, що сталося, у мене врізався черговий нищівний удар.

Фрост тихо хмикнув, коли від удару мою голову різко відкинуло назад. А тоді, нарешті, він зробив свій перший крок уперед.

— Для когось такого зухвалого… ти жалюгідно слабкий.

Я не встиг зреагувати, як летючий удар ногою знову вгатив мене об лід. Я ледве встиг перекрутитися, ковзнувши по поверхні, й дивом ухилився — його нога вдарила саме туди, де мала бути моя голова.

Щойно я підвівся, на мене обрушився безжальний шквал ударів.

Кожен з них стрясав мій череп, вириваючи з рота нові порції крові. У якийсь момент я перестав розуміти, звідки її взагалі стільки береться.

Для більшості людей таке видовище було б моторошним.

Для Родини Мунлайтів — це була розвага.

Їхні вигуки лунали в моїх вухах, з кожною секундою стаючи дедалі гучнішими й огиднішими.

І найгірше?

Фрост стримувався.

Він не викладався на повну — не тому, що не міг, а тому, що не хотів закінчувати все надто швидко. Якби він бив серйозно, я знепритомнів би ще від першого удару.

Нарешті, після того, що здавалося вічністю, град ударів припинився.

Фрост стояв переді мною, посміхаючись згори.

— Підійми свій меч… Фрею Старлайт.

Я силоміць втягнув повітря, мій погляд метався між Фростом і мечем, що лежав поруч із ним.

Я чудово розумів, що він намагається зробити.

Але все одно підіграв.

Я потягнувся до руків’я — і в ту ж мить чобіт Фроста вгатив по моїй руці, втиснувши її в лід.

— Запізнився.

Різкий удар ногою знову відкинув мене назад.

— Давай ще.

Я підвівся й кинувся на нього.

Я вдарив кулаком — незграбно, без координації.

Фрост же у відповідь завдав десять ударів менш ніж за секунду.

До цього моменту бездоганно білі рукавиці на його руках уже були вщент залиті моєю кров’ю.

А моє обличчя? Саме воно прийняло на себе більшу частину побоїв.

— Ще!

— Розчавіть його!

Скандування натовпу стали відверто брутальними.

— Що з тобою не так, Фрею Старлайт? Може, знайти тобі дівчину для спарингу?

Мій зір розпливався від безперервних ударів. Кров пекла очі, роблячи й без того складне бачення майже неможливим.

— Може, якусь слабеньку… щоб ти міг застосувати до неї свою брудну навичку?

Один жорстокий удар ногою вгатив мене в крижану стіну арени.

Кхе.

Ще більше крові хлинули з рота.

Лайно… це все справді моє?..

Серед моря глядачів лише Ада була на моєму боці.

З самого початку я бачив, як вона намагалася втрутитися. Та щоразу Кармен її зупиняла.

І за це я був їй вдячний.

Вони мене не вб’ють.

Не тоді, коли моя сестра дивиться.

Але це не означало, що я вийду звідси неушкодженим.

Фрост не поспішав — він розтягував мої страждання настільки довго, наскільки міг.

Я відчув різкий ривок, коли він схопив мене за волосся й підняв, змусивши стати на коліна, перш ніж продовжити побиття. Його удари били з жахливою точністю, а моя кров розмальовувала бездоганний лід яскравими червоними смугами.

— Це вже занадто…

Навіть на інших тренувальних майданчиках запанувала тиша.

Бійці, що спарингували в інших секторах, зупинилися — всі до одного повернули голови до мого так званого «бою» з Фростом.

— Зроби щось, Кармен!

Кулаки Ади були стиснуті так сильно, що здавалося, нігті ось-ось проріжуть їй шкіру.

Кармен лише похитала головою.

— Я не можу.

— Але ж—!

— Ми вже зробили все, що могли, Адо, — голос Кармен був твердим. — Якби той хлопець справді намагався його вбити — незалежно від того, що він син лорда, — я б сама втрутилася і втоптала його голову в лід. Але він це знає. Саме тому він ще не перейшов межу… поки що.

З кожним словом Кармен на лід падало дедалі більше моєї крові.

Вона ненавиділа те, що бачила.

Але втрутитися не могла.

— Тепер це все вважається тренуванням. Нам залишається лише дивитися.

Я вже знав, що це не закінчиться швидко.

Між звуками власного побиття та оглушливими ревами трибун…

Я відчув ностальгію.

Чомусь це нагадало мені старих друзів — тих, хто колись регулярно вибивав із мене дух.

А потім, раптом—

Кулак Фроста зупинився просто перед моїм обличчям.

По його виразу промайнула тінь роздратування.

Він трохи нахилився, його голос був крижаним:

— Скажи-но мені, покидьку… чому, чорт забирай, ти посміхаєшся?

А.

Схоже, я зробив це несвідомо.

— А… вибач… кх… я ж не ношу з собою дзеркало, щоб постійно стежити за виразом обличчя.

Я не міг нічого з цим вдіяти.

Порівняно з тим, через що мене ганяли Смайлі та Сед…

Це було дитячими забавками.

Можливо, саме моя закривавлена усмішка його й розлютила — удари Фроста раптово стали ще жорсткішими.

То ось як вони вирішили мене зламати?

Через біль?

Мені стало смішно з їхньої тупості.

Звук, який Фросту явно не сподобався.

Але як я міг не сміятися?

Він обрав найгірший можливий спосіб мене зламати.

Бо зрештою… такий біль нічого не означав.

Не після того, що я пережив у Землях Кошмарів.

Я був тим, хто вже помер у тому проклятому місці.

А це тіло?

Не більше ніж труп, зшитий невидимими нитками.

То скажи мені… як я мав перейматися чимось таким?

Сьогоднішній день витягнув назовні старі спогади — і добрі, і погані.

Але понад усе…

Він пробудив у мені щось.

Я намагався заговорити, та горло було забите кров’ю.

— Що ти намагаєшся сказати?

Вперше вираз обличчя Фроста змінився.

Якщо я правильно пам’ятав…

Цей тип же закоханий у Серіс, чи не так?

— Ти… надто… гаркхх…

— Га?

Фрост нахилився ближче.

— Ти нарешті зібрався благати?

— Ні… я просто… хотів у чомусь зізнатися.

Я насилу дихав, виштовхуючи слова.

Очі Фроста спалахнули передчуттям.

Він притиснув мене рівно настільки, щоб усі могли чути.

— Схоже, Фрей Старлайт хоче в чомусь зізнатися! Ну що ж, послухаємо, чи не так?

Можливо, він чекав вибачень.

Можливо, думав, що я благатиму про пощаду.

Але він припустився однієї фатальної помилки.

Він дозволив усім це почути.

Я похитнувся, а тоді випрямився, і мій голос сочився глузуванням:

— Я зізнаюся… що ти до смішного вродливий, друже. Чесно, ти навіть трохи красивіший за одного мого знайомого.

— …Що?

— Хех… ми мали б зустрітися раніше. З такою зовнішністю як у тебе, мабуть твоя мати, неймовірна красива… Можливо, мені варто було обрати її замість.

Я різко видихнув, смакуючи тишу—

І завдав фінального удару.

— Замість Серіс.

Напруга в повітрі була солодкою.

Вперше ідеально вивірений вираз обличчя Фроста розсипався.

Я тихо хмикнув—

Але цього разу я не залишився при тямі достатньо довго, щоб насолодитися цим.

Фрост миттєво збив мене з ніг.

Останнє, що я побачив, — як до мене кидається Кармен.

А потім—

Темрява.