Чи не тому Хайзенберґ намагався вбити мене ще на самому початку? Через прибуття Ади?
Я сухо хмикнув, усвідомлюючи всю абсурдність ситуації.
Присутність Ади справді мала б захистити мене в майбутньому, так…
Але водночас вона могла стати причиною моєї смерті в минулому.
І понад усе, це не змінювало факту: вона ризикувала власним становищем, відкрито протистоячи Леонідасу.
Я вирішив не розповідати їй про те, що сталося в поїзді. Я був їй вдячний і не хотів, щоб її обтяжувало почуття провини.
— Не роби хибних висновків, хлопче.
Цього разу, заговорив Вулкан.
— Зараз у складному становищі не твоя сестра. Швидше — усе навпаки.
— Що ти маєш на увазі?
Після короткої паузи старий дворецький продовжив:
— Своїм останнім кроком, Леонідас загнав себе в глухий кут більше, ніж будь-коли. Усе молодше покоління стоїть за леді Адою, а вона контролює понад дев’яносто відсотків справ родини. Окрім старійшин, Леонідаса ніхто не підтримує. Нам нічого не бракує…
Після цього Вулкан перевів погляд на Кармен, і та одразу зрозуміла натяк.
— Ага, і за бойовою силою ми теж не програємо.
Кармен самовдоволено всміхнулася, гордо вказавши на себе.
— Бо Я, тут.
Почувши цей стислий виклад реального балансу сил усередині родини Старлайт, я нарешті почав усвідомлювати, наскільки ж справді здібна моя сестра.
— Це правда?
Я звернувся безпосередньо до неї.
Вона злегка захвилювалася від такого прямого визнання.
— Емм… я б не сказала, що ми повністю попереду… Але перевага на нашому боці. Хоча я й гадки не маю, що той старий може вчинити за нашої відсутності.
Я усміхнувся й кивнув їй. Принаймні тепер у мене була надійна опора.
Протягом наступної години ми детально обговорювали майбутні події, пов’язані з родиною Мунлайт: кого мені слід остерігатися, яких кроків дотримуватися й чого уникати.
Присутність Ади стримувала їх від необдуманих дій, але це не означало, що вони просто здадуться.
Поле можливостей залишалося відкритим.
Я впорядковував думки, коли раптом у грудях з’явилося дивне відчуття.
Я видихнув клубок холодного повітря, ніби лід просочувався просто в саме єство.
— Щось не так?
Ада одразу помітила мій стан, але я відмахнувся.
— Нічого… Просто повітря якесь холодне.
Вона пильно подивилася на мене, прекрасно усвідомлюючи, що такий холод не мав би впливати на таких, як ми.
На щастя, вона не стала наполягати.
Але я й сам не був у змозі її заспокоїти.
Здавалося, крижаний кинджал повільно впивається мені просто в серце.
І що далі ми просувалися вперед, то гірше ставало.
«Що, чорт забирай, зі мною відбувається?..»
— Ми наближаємося до Вінтерфеллу.
Голос Кармен повернув мене до реальності, змусивши звернути увагу на важливу деталь.
Це дивне відчуття… воно збіглося з нашим входом на територію родини Мунлайт.
«Невже… це справді відбувається?..»
— Мені потрібно побути на самоті.
Я підвівся й відійшов від групи.
Було дещо, що я мусив перевірити.
Не вагаючись, я витягнув ноутбук і відкрив системне меню.
Я збирався одразу запитати про проблему, але навіть не встиг.
Бо переді мною з’явився абсолютно новий список місій.
---
[Головні місії]
Вижити під час інциденту з поїздом: 1000 очок досягнень (Виконано)
Досягти рангу C до завершення періоду тренувань: 1000 очок досягнень
Вижити в змові родини Мунлайт: 1000 очок досягнень
---
Цього разу список був незвично насиченим і пропонував чималу кількість очок.
Але мою увагу привернули не вони.
Моє серце стиснулося, коли я побачив четверту місію, що з’явилася нижче.
---
«Проклятий! Ти проклятий. Твоя доля більше не у твоїх руках. Звільнися — або прийми загибель».
Нагорода: 2000 очок досягнень
Наслідок провалу: Смерть носія
Обмеження часу: 30 днів
---
Я порожньо втупився в рядки перед собою.
— Я… проклятий?
Гострий біль прострелив голову, коли я намагався осмислити побачене.
Коли? Як?
Неможливо було накласти на мене настільки потужне прокляття без мого відома.
А якщо це й сталося, то… дуже давно.
— Чорт забирай, Фрею…
Той безпорадний ідіот ніколи не припиняв мене розчаровувати.
Спершу — розгрібати лайно, яке він лишив…
А тепер це? Прокляття?
Мої думки закрутилися в хаотичному вирі.
Навіть відклавши саме прокляття, я не мав жодного уявлення, хто його наклав.
Як в біса, я маю зняти це менш ніж за 30 днів?
Цього разу мене загнали в кут, як ніколи раніше.
---
---
---
Поки Фрей тонув у власній безвиході…
Пара гострих очей пильно стежила за ним.
Погляд Селіни ковзнув у бік Данзо й Гоуста, що сиділи поруч із нею.
Подорож із Данзо була гучною й живою.
Навіть такий мовчазний, як Гоуст, говорив більше, ніж зазвичай, даючи їй змогу глибше проаналізувати їхні характери.
Вона впорядковувала думки.
«Данзо Смешер — сильна статура й висока витривалість. Хороший потенціал, можливо, навіть вищий за S-ранг. Але йому бракує чогось по-справжньому унікального, та й надто він прямолінійний… Не він».
Її увага перейшла до Гоуста.
«Син Місти — відмовився розкрити свої справжні здібності навіть перед значно сильнішим супротивником. Надзвичайно аналітичний, з прихованим потенціалом. Його талант щонайменше рівня SS… Але такі асасини — лише інструменти для вбивств. Теж не він».
Нарешті погляд Селіни знову зупинився на чорноволосому юнакові з крижаним поглядом.
Вона згадала, як він викинув їх обох із поїзда… а потім одразу ж загнав Хайзенберґа в пастку.
«Фрей Старлайт — невідомі здібності, невідоме минуле. Має силу або артефакт, здатний запечатувати магію. Виняткова здатність орієнтуватися в крайніх ситуаціях — він навіть зумів загнати в кут Пробудженого SS-рангу. Кажуть, його талант лише A-рангу… але те, що він продемонстрував, значно перевершує це».
Вираз її обличчя став холоднішим, коли всі фрагменти склалися докупи.
«Імовірність того, що саме він — їхня ціль… дев’яносто дев’ять відсотків».
У ту мить Фрей Старлайт і гадки не мав…
Що його вже оточили з усіх боків.
…
…
…
Примітка автора:
«Селіна» — відсилка на Рік Невідомого Минулого в Землях Кошмарів.
Розділ 100: Проклятий (2)
Том 1
