Розділ 8: Капітальний ремонт (2)

Гуп!

— ...Угх! — мимоволі вигукнув сер Ульріх.

Світ закрутився.

Здавалося, його щока просто зникла.

Щось вирвалося з його роззявленого рота. Воно летіло. Воно розпорошувалося в повітрі.

Лише тоді сер Ульріх зміг невиразно розгледіти, що саме летіло вдалину.

Зуби? Три білі кутні зуби окремо оберталися в повітрі.

Слина та краплі крові навколо них переплелися, вимальовуючи складну траєкторію.

«Це… цікаво».

Він почувався дивно спантеличеним, ніби час навколо нього уповільнився. У полі його зору в повітрі летіли зуби та кров.

За свої двадцять шість років життя він ніколи не бачив нічого подібного.

Це було кумедно, хоча від цього в нього й паморочилося в голові.

…У-ух, у-у-угх.

Його ноги втратили силу. Поперек зігнувся.

Земля наближалася. Всупереч його бажанню, голова з гучним гуркотом упала на землю. Він був змушений поцілувати землю, коли його губи розплющилися. З губ знову просочилася кров.

Саме тоді почуття сера Ульріха нарешті повернулися до норми. А разом із ними прийшов і важкий біль від розбитої губи, вибитих кутніх зубів та зламаної вилиці.

— ...Уггх?

Боліло. Справді боліло. Боліло аж занадто сильно!

— Що! К-кха! — він міцно схопився за один бік обличчя.

Біль і шок унеможливлювали будь-які думки.

Він намагався зрозуміти ситуацію.

«Як мене вдарили? Нещасний випадок? Якщо ні, то напад? Хто?»

Він гарячково сушив свій спантеличений мозок.

Утім, його шалені хвилювання були марними.

Відповідь була надана аж надто легко.

Разом із лопатою, що падала донизу.

— Що, що!

Бам!

— ...Угх! — лопата, що падала прямо донизу, приземлилася йому прямо в сонячне сплетіння.

Він не міг дихати. Його поперек зігнувся, мов у креветки. Він підвів очі, щоб подивитися, хто наважився на нього напасти.

Очі сера Ульріха швидко розширилися:

— Молодий…? Угх!

Бах!

Лопата вдарила його по обличчю.

Його голова різко відкинулася, а губи зазнали ще більших ушкоджень.

Але сер Ульріх не міг дати належної відповіді. Він уже отримав занадто багато ударів поспіль у своєму беззахисному стані.

«Я-як так? Чому?»

Він не міг зрозуміти. Не міг відповісти. Він навіть мріяти не міг про те, щоб підвестися. Лопата, якою орудував Ллойд, була надто немилосердною, щоб він робив якісь необачні спроби.

Перед лицем безжального насильства сер Ульріх лише стогнав і закривав руками обличчя та голову.

Бац, бам! Гуп! Трісь!

— Гха! А-а-ах! — обличчя сера Ульріха скривилося від страху.

І дивна рішучість закарбувалася в його розумі, який стогнав від болю.

«Я-я справді помру такими темпами!»

Це була правда.

Погляду на Ллойда перед собою, крізь щілину між руками, що закривали обличчя, було цілком достатньо.

Погляд проблемного молодого пана, спрямований на нього, підтверджував це. Його очі були надто спокійними, поки він розмахував лопатою.

«Звісно. Мені потрібно залишатися спокійним, щоб придушити того, хто сильніший за мене».

Бам! Ллойд невтомно розмахував лопатою. Увесь цей час він думав про те, що сер Ульріх підведеться, якщо йому дати бодай найменшу можливість перевести подих.

Якщо це станеться, його план піде шкереберть.

«Після всього, що я зробив, аби успішно розпочати цю атаку, ви думаєте, я випущу цей шанс? Я?»

Перше правило успішного початку атаки.

Це влаштувати засаду серу Ульріху, навіть не давши йому шансу відреагувати.

Завдяки цьому він повністю контролював ситуацію.

Навіть якщо він лицар, він не зможе не впасти, якщо отримає такий удар без попередження. Це було особливо справедливо, якщо ти фехтувальник низького рангу, який ледь спромігся створити серце мани.

Лицар крові та заліза. На думку спали кілька лицарів барона, про яких він читав у романі.

Сер Ульріх був найнекомпетентнішим лицарем з-поміж усіх. Він був фехтувальником низького рангу, який ледь створив серце мани.

Навіть у своєму становищі він був поганої думки про Ллойда. Він практично дивився на нього згори вниз.

«Ось чому я викликав тебе сьогодні, щоб зробити з тебе приклад для інших. Буде проблематично, якщо ще більше людей намагатимуться саботувати все, що я роблю. Принаймні в баронстві».

Рішучість людини була важливою.

Якщо ти поступишся під час конфлікту? Якщо надмірна великодушність стане звичкою? Згодом від тебе чекатимуть лише самопожертви та доброти. Ти перетворишся на ганчірку, якою всі нехтують.

Він дуже болісно засвоїв цю правду в Південній Кореї.

Особливо на будівельних майданчиках. Декілька стариганів там мали жахливий характер.

Так звані наставники.

Там було багато добросердечних людей.

Однак йому не пощастило. Його напарником став лихий наставник.

Йому доводилося страждати цілий день. Наставник чіплявся до кожної дрібниці й зазвичай лаяв його протягом усього часу роботи.

Спочатку він терпів. Йому здавалося неправильним давати відсіч. Він просто сміявся і намагався бути хорошим хлопцем.

Але це було неправильним рішенням.

Одного дня чоловік, який був так званим наставником, образив його батьків. Він зневажливо пожартував про родину Ллойда.

Як він відповів того дня?

«Я зробив ось що».

Шух! Лопата, якою орудував Ллойд, цього разу вдарила сера Ульріха по гомілці.

— А-а-агх!

Сер Ульріх, який щойно з усіх сил намагався підвестися, схопився за гомілку й відсахнувся.

Однак вираз обличчя Ллойда не змінився.

«Далі стає тільки легше, варто лише один раз зірватися на них».

Це було правдою і тоді.

Він утратив контроль над собою тієї ж миті, як почув образу на адресу своєї родини. Негайно він ударив наставника лопатою, яку тримав у руках.

Недивно, що на майданчику зчинився хаос.

Але що потім?

Усе стало простіше.

Ніхто більше так легко до нього не чіплявся, як раніше.

У певному сенсі це була нагода, яка змусила його усвідомити одну життєву правду.

«Ось чому я викликав тебе на майданчик. З-поміж усіх солдатів цього баронства ти найслабший. Ти лише нещодавно ледь спромігся створити серце мани. Я думав, що такої атаки буде достатньо, щоб роздавити тебе».

Він склав план, спираючись на роман.

Ллойд передбачав, що сер Ульріх дасть відсіч або поводитиметься зверхньо щодо нього на майданчику принаймні один раз. І його передбачення виявилося влучанням у самісіньке яблучко.

Його покарання слугувало попередженням для інших, і він став цапом-відбувайлом.

Бац! Бах! Гуп!

Ллойд не зупиняв лопату.

З рота сера Ульріха нарешті вирвався крик:

— Агх! А-а-агх! М-молодий пане! За що…!?

— Як за що. Через заколот.

Бам!

Щоразу, коли він замахувався лопатою, слова Ллойда ставали дедалі холоднішими.

— А тепер спробуй повторити те, що сказав раніше.

— Зачекайте… Агх!

Бам!

— Ти благородний лицар? Не можеш прийняти наказ наглядати за перенесенням мішків із землею?

— Але ж… А-а!

Бам!

— Ніяких «але». Мені прояснити ситуацію? Схоже на те, що я зібрав усіх солдатів без попередження з особистих причин? Гм?

— Агх!

Хрясь!

— Бачиш, що це за розписка? Це підтвердження на мобілізацію солдатів. Це офіційний документ, затверджений батьком і виданий управителем. Отже…

Гуп!

— Це означає, що ти наважився використати свою честь як прикриття, щоб повстати проти законного наказу законного володаря цього маєтку, якому ти також присягав на вірність. Відповідно…

Трісь!

— По-перше, ти не послухався наказів володаря.

Трісь!

— По-друге, ти знеславив володаря та не виконав свій обов'язок лицаря.

Бац!

— По-третє, ти викинув власні права та честь.

Ба-бум!

Здійснюючи повний замах, ніби гольф-ключка при першому ударі, лопата злетіла вгору.

Плоский бік леза лопати з силою врізався серу Ульріху прямо під підборіддя.

Це був кінець.

Пшик!

Краплі крові жорстоко побитого сера Ульріха летіли в повітря разом із рухом його голови.

Сер Ульріх обм’як, наче лялька, якій обрізали нитки.

Він знепритомнів.

— Ха-а, — Ллойд перевів важке дихання.

Йому здавалося, що його легені вибухнуть від першого за тривалий час інтенсивного фізичного навантаження.

Але це було варте того.

«Я мушу якось позбутися всіх, кого потрібно».

«Лицар крові та заліза».

Баронство Фронтера, яке він мигцем побачив у вступній сцені, було в повному хаосі.

Це підтверджувалося тим фактом, що сера Ульріха — чоловіка, у якого не було ні вірності, ні таланту, — називали лицарем.

Такого хлопця потрібно знищити в зародку якомога швидше. Після цього мені потрібно заповнити його порожнє місце кимось перспективним. Це єдиний шлях до майбутнього цього баронства.

Це баронство має бути його основним джерелом грошей до кінця життя. Якщо він хоче довго експлуатувати та розвивати це місце, йому потрібно залучати більше талантів.

Він витер рукавом піт, що стікав із чола, і озирнувся довкола.

— На що ви дивитеся? Тут що, вистава відбувається?

— ...!

Солдати, які зупинили роботу, щоб подивитися на цю сцену, здригнулися й відвернули голови.

Ллойд жестом покликав солдата, що стояв неподалік.

— Ти сюди, і ви двоє там. Підійдіть.

— Так, так…! — солдати помчали на повній швидкості.

Ллойд вказав підборіддям на розпластаного сера Ульріха:

— Приберіть його! І приведіть сера Баєрна із маєтку.

Невдовзі.

— Я чув, ви кликали мене, пане Ллойд, — лицар міцної статури з грубим обличчям прибув на майданчик.

Це був сер Баєрн, якого він раніше наказав привести солдатам.

Ллойд задоволено всміхнувся, щойно побачив сера Баєрна.

«Він виглядає краще, ніж я уявляв, читаючи роман».

Сер Баєрн.

Він був одним із п’яти лицарів баронства Фронтера. Разом із Хав'єром він не зрадив свого володаря навіть у самому кінці.

Його відданість була перевірена романом.

«Ось у таку людину я повинен інвестувати. Якщо роман не бреше, його навички цілком звичайні, але я повинен віддати пріоритет людям, яким можу довіряти».

Сер Баєрн був чесним і вірним чоловіком.

Ось чому остаточною метою Ллойда було довірити серу Баєрну будівельну бригаду.

«Що ж, я створив цю ситуацію від самого початку».

Він викликав сера Ульріха, який завдав би шкоди в майбутньому. Він поклав край протестам на майданчику. Він використав покарання як застереження для інших.

Потім він покликав сера Баєрна, якому спочатку й планував довірити цю посаду.

Саме так він збирався позбутися всіх, кого потрібно, створивши правильний настрій на майданчику та навіть призначивши сера Баєрна, якого він вирощуватиме в майбутньому.

Ллойд звернувся до сера Баєрна:

— Так, я шукав тебе. Я думаю довірити тобі нагляд за майданчиком сьогодні. Що скажеш?

— Я зроблю все, що ви попросите.

— Добре. Насправді це небагато. Солдати збирають тут червону глину й перевозять її на будівельний майданчик. Наглядай за солдатами, щоб переконатися, що вони не надто байдикують під час роботи. Очевидно, час від часу давай їм достатньо відпочинку. Буде проблематично, якщо вони знепритомніють від перевтоми.

— Зрозумів.

Він не висловив жодної скарги.

Сер Баєрн, швидше за все, чув про те, що сталося.

Але він не подав і виду.

Від цього він здавався ще більш надійним.

Ось так Ллойд довірив майданчик із забору червоної глини серу Баєрну і попрямував в інше місце.

Він пішов на будівельний майданчик теплої підлоги.

Там на нього чекали теслі, ковалі, каменярі, штукатури та інші спеціалізовані ремісники.

Звісно, в очах ремісників, які дивилися на нього, не було й натяку на захоплення.

Вони хвилювалися, навіщо їх покликав цей нікчемний бешкетник. Відчуваючи до нього огиду, вони хотіли уникнути будь-яких стосунків із ним, наскільки це дозволяли обставини.

Здавалося, їхні очі були сповнені лише подібними почуттями.

Однак Ллойда зовсім не хвилювали ці погляди ремісників.

Він спокійно пройшов перед ними.

— Починаючи з цього моменту, я поінформую вас про концепцію дизайну та метод будівництва теплої підлоги. Слухайте уважно.

— Що…? — ремісники схилили голови.

У їхніх очах Ллойд був проблемним молодим паном, який у своєму житті й дня не працював. Незважаючи на це, він намагався вчити ремісників, які були досвідченими майстрами в будівництві.

Це було все одно, що намагатися навчити рибу плавати або випускати дим перед драконом.

У них зродилося зневажливе почуття. Але це тривало ненадовго.

— Давайте спочатку подивимося на це. Увага, всі.

Шух!

Ллойд розгорнув перед ними будівельне креслення системи теплої підлоги.

Це було заплутане креслення, виконане з великою майстерністю проєктування. Сільські ремісники, які будували споруди за приблизними оцінками, ніколи раніше не бачили нічого подібного.

— ...

Слідом за цим блискуче й професійне пояснення Ллойда попливло плавно, наче швидкий барабанний бій.

Погляди ремісників почали трохи змінюватися, коли вони це чули.

♣

Минуло пів дня.

Як і очікувалося, сер Баєрн не розчарував його.

Завдяки ретельному нагляду сера Баєрна солдати без жодних перешкод доставляли червону глину на будівельний майданчик.

Фізична підготовка, яку вони отримали в процесі, була приємним бонусом.

Увесь цей час Ллойд був зайнятий.

Він провів увесь день, очолюючи ремісників на майданчику.

Одягнувши на талію розвантажувальний пояс, він рясно потнів, укладаючи плоскі камені та навчаючи їх способу будівництва системи теплої підлоги.

Саме так минув перший успішний день будівництва…

Сонце почало заходити перш ніж він це усвідомив.

Тепер, коли він успішно завершив свій перший офіційний день будівництва, Ллойд озирнувся довкола майданчика, де роботи вже добігали кінця.

«На щастя, ремісники навчаються швидше, ніж я очікував. У майбутньому стане легше».

Як-не-як, а вони зрештою були ремісниками.

Досвід, який вони накопичили на практиці, був не просто про людське око.

Вони виявили неабияку зацікавленість у системі теплої підлоги, з якою тоді зіткнулися вперше.

Вони зрозуміли основні принципи системи теплої підлоги лише після ознайомлення з концепцією дизайну.

Здавалося, що він зможе повністю довірити їм будівельний майданчик, якщо покеpує ними ще зовсім трохи.

«Тоді в нас нарешті буде налагоджена система».

Ремісники можуть виконувати кваліфіковану роботу, солдати — чорнову роботу, що вимагає фізичної сили, а загальний нагляд може здійснювати сер Баєрн. Це означає, що я можу зосередитися на інших речах, оскільки мені не потрібно щодня перебувати на майданчику, аби будівництво теплої підлоги просувалося далі.

Саме з цієї причини він від самого початку організував професійну будівельну бригаду.

Бізнес мав працювати самостійно.

Саме так можна було заробляти гроші, водночас вивільняючи час для інвестицій в інші справи.

Тепер, коли він досяг цієї мети, настав час переходити до наступного етапу.

«Я ще не закінчив реорганізацію цього маєтку».

Сер Ульріх був лише початком.

Усе ще залишалося товсте гниле коріння, яке йому потрібно було відтяти.

«Уже час мені отримати звістку».

Саме в той час, коли Ллойд про це подумав:

— Молодий пане Ллойд? Я прийшов, тому що мав що сказати вам щодо сера Ульріха, — ззаду залунав пихатий, але виснажений голос.

«Хав'єр?» Це був не він.

«Ти прийшов, як і очікувалося. Сер Нойманн».

Старший лицар баронства Фронтера, сер Нойманн.

Зрадник, який зробив найбільший внесок у занепад баронства в романі «Лицар крові та заліза».

Повернувшись до сера Нойманна, який нарешті вийшов сюди, Ллойд всміхнувся, мов рибалка, який упіймав велику рибу.