Розділ 7: Капітальний ремонт (1)

Баронія бароне Фронтери була звичайною сільською місцевістю на околиці континенту Лорасія.

Його військо було жахливо малим. Ні, воно було не просто малим, а жалюгідним.

П'ять лицарів і сто солдатів. Та й ті більше скидалися на народне ополчення. Саме так роман «Лицар крові та заліза» описував стан баронії барона Фронтери.

— ...але відсьогодні ви перетворитеся на елітних солдатів на полі бою.

Сонце світило яскраво. Ідеальна погода, щоб розпочати будівництво. Під променями сонця Ллойд звернувся до вісімдесяти чоловіків, які зібралися біля річки.

— Звісно, якщо ви наполегливо працюватимете, щоб викопати й перенести все, що тут є.

Він вказав на берег річки. Там, куди він показував, лежала червона глина. Причому у величезній кількості.

Червона глина спочатку була захована глибоко під землею.

Утім, мені вдалося її викопати завдяки Пподонгу.

Він таємно прийшов сюди рано вранці й всього за тридцять хвилин нагорнув купу червоної глини, трансформувавши Пподонга. Після цього, коли зійшло сонце, він привів сюди вісімдесят солдатів маєтку. Все для того, щоб вони змогли доставити червону глину на будівельний майданчик.

Він окинув поглядом солдатів:

— Ви, мабуть, дивуєтеся, що відбувається і чому вас закликали до такої важкої праці?

— ...

— Проте така вже вона, армія. Що є головною окрасою армії? Робота.

Корейська армія була точно такою ж. А як щодо бойової підготовки для захисту країни? Вона теж була важливою, але реальне життя дещо відрізнялося.

Від риття траншей до будівництва дренажних систем: сьогодні я будував одне, завтра — інше. Мені давали проект за проектом, і мій час в армії минув непомітно.

Він почувався так, ніби став особистим духом-викликанцем старшого сержанта.

Саме тому він хотів дати солдатам цього маєтку такий самий досвід. І це було не просто задля катування. Це були фізичні вправи, замасковані під чорнову роботу.

Червона глина була важкою. Якщо носити мішок, ущент наповнений червоною глиною, це тренує не лише нижню частину тіла, а й м'язи кора, плечі, спину та передпліччя. Збільшення витривалості також ішло приємним бонусом.

Праця будує м'язи.

З цією думкою Ллойд виголосив:

— У будь-якому разі, ми ось-ось розпочнемо ренесанс нашого маєтку. Я кажу про будівництво теплої підлоги для людей. Для цього мені потрібно, щоб ви всі перенесли цю глину на будівельний майданчик.

— Так, молодий пане… — неохоче відповіли кілька солдатів.

Ллойд усміхнувся:

— Чудово. Тоді почнімо з розтяжки.

— Що?

— Ви хочете травмуватися під час роботи? Самі ж пошкодуєте, якщо зірвете спину чи коліна, тягаючи важкі матеріали нерозігрітим тілом. Зрозуміло? Тому треба як слід розім'ятися.

— ...

— Повторюйте за мною. Раз, два!

— Р-раз… два…

— Занадто тихо. Рухайтеся як слід. Раз, два!

— Р-раз, два!

Ллойд повільно розігрівав тіло перед солдатами. Спочатку солдати виглядали спантеличеними. Але як тільки Ллойд почав кривитися на них, вони стали рухатися швидше.

Славнозвісний головний баламут. Погана репутація, яку він накопичував увесь цей час, зрештою дала свої плоди.

Немає сенсу в тренуванні, якщо ти не розігрівся й отримав травму під час роботи.

Розтяжка на будівельному майданчику була важливішою, ніж можна було очікувати.

Земля могла бути нерівною, або ж довкола могли бути розкидані небезпечні предмети. Більшість будівельних майданчиків перебували в однаково жахливому стані.

А якщо спробувати підняти важкі предмети без належного розігріву? Ймовірність нещасного випадку неминуче зростала. Ллойд намагався уникнути таких випадків будь-якою ціною.

У мене немає грошей на лікування. Я заощаджу ці гроші за допомогою запобіжних заходів. Ось чому я від щирого серця вигукую ці дурнуваті гасла.

Закінчивши розтяжку, він зібрав солдатів у коло.

Він підняв руку:

— Повторюйте за мною. Підніміть руку!

Солдати один за одним підняли руки, перезираючись між собою.

Ллойд вигукнув гасло:

— Я носитиму захисний шолом!

Плесь, плесь! Він поплескав долонею по шолому, який був на ньому.

Солдати вигукнули гасло, повторюючи його рухи:

— Я-я носитиму… захисний шолом!

— Молодці. Я носитиму захисні рукавички!

— Я носитиму захисні рукавички!

— Я носитиму захисне взуття!

— Я справді носитиму!

На перший погляд, це був дитячий процес перевірки з вигукуванням гасел, який більше личив би дитячому садку.

Чесно кажучи, Ллойд думав так само, коли працював на підробітках на будівництві в Кореї під час ранкових шикувань.

Але тепер, озирнувшись назад? Він підозрював, що саме цей процес перевірки дозволив йому безпечно закінчити той підробіток.

Ця думка іноді спадала йому на думку.

Ось чому він не забув востаннє вбити правила безпеки в голови солдатів після закінчення перевірки.

— Не забувайте про правила техніки безпеки. Якщо думаєте, що забудете, то подивіться сюди.

Він підняв табличку, яку зробив заздалегідь, і встромив її в землю.

На табличці були бездоганно виведені такі слова:

Безпека понад усе

Робітники! Будь ласка, дотримуйтесь правил техніки безпеки на майданчику. Якщо ви побіжите без захисного шолома, то згадаєте про нього лише тоді, коли вже буде запізно.

Якщо ви з якоїсь причини діятимете нерозважливо, ніби ведете маневрену війну, то й закінчите як жертва маневреної війни. Вам ліньки вдягти захисне взуття? Я вже бачу, як ваш великий палець на нозі підготувався до запуску, щоб розділитися на три частини, мов ракета. Все це здається брехнею? Якщо так, ігноруйте всі мої попередження й помріть від отруєння діоксином.

p.s. Думаєте, з вами цього не станеться, так? Ха.

— ...

Солдати замовкли. Усі вони обережно поправили своє захисне спорядження.

— Чудово. Почнімо, якщо ви готові. Перша група наповнює мішки червоною глиною. Друга група тягає мішки. Рушили!

— Так!

Проект із влаштування теплої підлоги розпочався на інтенсивній ноті.

Можливо, завдяки моральній підготовці солдати рухалися швидко. Спостерігаючи за ними, він відчував задоволення.

Як і очікувалося, вони відносно слухняні, оскільки є солдатами маєтку. Переконати барона було правильним рішенням.

Раптом він згадав про інцидент, що стався дві години тому, вранці.

♣

— Отже, ти хочеш мобілізувати солдатів? — у його запитальному голосі відчувалося збентеження. Разом із збентеженням там були також підозра та недовіра.

Ллойд спокійно продовжив снідати й відповів:

— Так.

— Навіщо?

— Є робота, яку я повинен їм доручити.

— Яку таку роботу ти збираєшся їм доручити, що тобі знадобилося мобілізувати вісімдесят солдатів?

— Будівельні роботи.

— Будівництво?

— Так.

Ллойд проковтнув хліб і витер руки серветкою. Потім він дістав підготовлений документ і просунув його барону:

— Це бізнес-план.

— Що ти маєш на увазі під бізнес-планом?

— Будь ласка, спочатку уважно ознайомтеся з ним.

Усе це було завдяки тому, що минулої ночі він отримав Пподонга. Тепер у нього нарешті з'явилася впевненість, щоб розпочати повномасштабний будівельний бізнес. Тому він провів усю ніч, складаючи бізнес-план.

Для цього бізнесу була необхідна співпраця з бароном. Попри все, це був бізнес у межах володіння. Як такий, він потребував дозволу від барона, який був бароном цієї феодальної землі. Це було правдою й з економічної точки зору. Окреме наймання робітників коштує грошей. Особисті витрати або денна оплата — це були необхідні витрати на будь-якому будівельному майданчику. Але якщо барон мобілізує своїх особистих солдатів для будівництва, він зможе експлуатувати їх безкоштовно. Це тому, що ці солдати були найняті бароном і вже отримували платню.

— Таким чином, ви зможете заощадити чималу суму.

— А що, якщо серед солдатів виникне невдоволення?

— Ви зможете заспокоїти їх, видавши їм додаткові гроші під виглядом бонусу.

— Хмм, але бізнес з улаштування теплої підлоги...

— Мені здавалося, ви слухали пояснення Хав'єра минулої ночі.

— Так. Так, слухав. Я чув про той дивний і новий спосіб опалення, який нагріває каміння, викладене на підлозі. Але чому?

— Ви піддаєте сумніву мої наміри?

— Так.

Погляд барона, спрямований на нього, був сповнений підозри. Але, на щастя, ці очі вже не були такими крижаними, як раніше. Це, мабуть, тому, що вчора я прогнав здирників боргів і вручив йому гаманець із грошима. Завдяки цьому барон зміг сплатити відсотки за цей місяць. Нічого не вдієш, його погляд щодо Ллойда пом'якшав.

Ллойд мовив:

— Я хотів зібрати гроші через селян.

— Гроші?

— Так. Гроші на сплату боргу.

— ...

— Спочатку я думав зібрати гроші за допомогою спеціальних податків. Але з цим...

— Обурення було б сильним.

— Так. Саме тому. Я подумав про найзаконніший метод, який викликав би найменше обурення.

— Тобто ти хочеш сказати, що будівельний бізнес з улаштування так званої теплої підлоги — це те, до чого ти додумався?

— Так. Я зароблю гроші, а селяни зможуть провести теплу зиму в обмін на сплату справедливої ціни. Це вигідно для обох сторін.

— До речі, де ти... — барон з особливою підозрою подивився на нього. — Де ти цьому навчився?

— Ви про теплу підлогу?

— Так. Я вперше бачу подібне. То де ти про це дізнався?

— Я подумав про це деякий час тому.

— Подумав про це?

— Так, — Ллойд нахилив голову.

У такі моменти йому потрібно було діяти нахабніше.

Він продовжив говорити:

— Це просто те, про що я невиразно розмірковував протягом років. Нагрітий камінь не охолоджується легко. Тож мені стало цікаво, що станеться, якщо я викладу плоскі камені поверх підлоги, а потім пущу під них гарячий дим.

— ...

— Але цього разу я отримав можливість дійсно збудувати це, і все вийшло краще, ніж я думав. Це виявилося навіть теплішим, ніж очікувалося.

— Ти маєш на увазі теплу підлогу, яку ти збудував для власника пабу?

— Так.

— І саме так тобі спало на думку перетворити це на бізнес?

— Так, — він кивнув головою так, ніби це було очевидно.

Чесно кажучи, у нього дійсно була абсолютна впевненість. Але в погляді барона все ще залишався впертий слід підозри.

— Так. План хороший. Це добре складений план, який заслуговує на хвалу. Я майже не можу повірити, що ти такий талановитий. Але... — запитання, яке поставив йому барон, було сповнене сумнівів. — Чи можу я вірити твоїм намірам?

— Що?

— Я запитую, чи можу я тобі довіряти.

— Я не зовсім розумію, що ви маєте на увазі...

— Ти ж не міг забути, що сталося два роки тому, правда?

— ...

Два роки тому. Ця частина не згадувалася в романі «Лицар крові та заліза». Здавалося, що давати недбалу відповідь просто зараз — погана ідея. Ллойд мовчки чекав.

На щастя, барон заговорив першим:

— Тоді ти був таким самим. Хоча, очевидно, у тебе не було такого продуманого бізнес-плану, як зараз. Ти казав: «Цього разу я справді візьмуся за голову й буду старанно вчитися. Тож, будь ласка, повірте мені й зробіть інвестицію».

— ...

— Я був щасливий. Я думав, що ти нарешті виправишся. Саме тому я без вагань віддав тобі гроші, отримані від продажу вілли, призначені на оплату навчання в академії. Але...

— ...

— Ти повністю марнував кожну копійку з покидьками, з якими водився раніше. У той самий час ти безсоромно розважався з жінками та влаштовував брудні вечірки в п'яному чаді.

...Ох, серйозно. Ллойд, ти, паскуда.

Він проковтнув лайливі слова, які ледве не вирвалися з його рота.

Він справді потвора, це точно. Я й уві сні не міг уявити, що він утворив щось подібне.

Він подумав, що не дивно, чому барон так стримано відреагував на ідеальний бізнес-план. Було цілком природно, що йому не можна довіряти після того, як він зробив таке.

Уф, ти просто шматок сміття, справжній Ллойде.

Колишній власник цього тіла влаштував йому грандіозне шкідництво. Він міркував, як йому викрутитися з цієї ситуації.

Його мозок працював зі швидкістю світла. І зрештою він знайшов ключ до розв'язання проблеми. Це сталося завдяки спогадам із його минулого, які раптово виринули в пам'яті.

Якщо подумати, я робив подібні дурниці й раніше, хоч і в значно менших масштабах.

Це було, мабуть, коли він навчався в середній школі. Тоді він украв гроші, які мама дала йому на репетиторську школу. Він пам'ятав, як щовечора витрачав їх із друзями в ігрових автоматах.

Від League under Legends до Underwatch і навіть War Ground... Це були веселі часи.

Однак зрештою мама його викрила. Вона була надзвичайно люта. Йому довелося стати на коліна й благати про прощення. Через деякий час він урешті здобув прощення матері лише після того, як дав непорушну обіцянку.

Пхе, це єдиний вихід, який у мене зараз є.

Знайшовши рішення, Ллойд підвів голову й зустрівся поглядом із бароном. Він заговорив із бароном точно так само, як колись обіцяв матері, що більше ніколи не ходитиме до ігрових автоматів:

— Я кину пити.

— Що...?

— Як я й сказав, я повністю кину пити, якщо ви довіритеся мені в цьому.

— ...

Погляд барона, спрямований на нього, став дивним. Здавалося, він запитував, чи серйозно той це каже, чи знову щось замислив.

Ллойд нічого не відповідав. Він лише не відводив очей від барона. Він залишався мовчазним, ніби своїм спокійним поглядом ствердно відповідав «так».

Він не знав, скільки вони так просиділи.

Барон нарешті зітхнув:

— Це правда?

— Так.

У будь-якому разі, він погано переносив алкоголь і не особливо його любив. Крім того, у сп'янінні для нього не було нічого такого, за чим варто було б сумувати.

Тож, якщо відмова від алкоголю дозволить йому здобути бодай краплю довіри барона, це буде дійсно величезною перемогою.

І нарешті.

— Добре, я зрозумів, — барон кивнув головою.

Він повернув йому бізнес-план.

— Я повірю тобі лише цього разу, оскільки ти зайшов так далеко, заявивши таке. Я повідомлю своєму розпоряднику, що тобі дозволено вільно використовувати солдатів маєтку для просування цього бізнес-плану.

— Дякую.

— Це буде востаннє, коли я так тобі довіряю. Будь ласка, не розчаруй мене.

Погляд барона, спрямований на нього, чомусь здавався м'якшим, ніж раніше, або навіть сповненим певного жалю.

Образ його матері під час історії з ігровими автоматами раптом промайнув у його голові, і він на мить відчув дивну емоцію.

Ллойд квапливо доїв свій сніданок і встав зі столу.

♣

... Я здолав цей крок, але попереду, як і очікувалося, ще багато перешкод, які мені доведеться подолати.

З цією думкою його губи вигнулися в гіркій усмішці. Це було через протестуючого лицаря, який підійшов до нього, поки той на мить замислився.

— Як вам відомо, я чесний лицар. Я не можу прийняти наказ наглядати за перенесенням цих мішків із брудом, навіть якщо цей наказ від молодого пана.

У лицаря, який дивився на нього, були відразливі риси обличчя.

Звісно, Ллойд знав його ім'я.

СЕР УЛЬРІХ.

Чоловік, якого він особисто обрав, щоб керувати солдатами на майданчику сьогодні.

Він був одним із п'яти лицарів баронії Фронтера. З-поміж усіх них він був найменш вправним.

Ба більше, саме він першим зрадив занепадаючу баронію.

Він украв улюбленого коня барона й утік.

І це було ще не все.

Під час їхньої зустрічі під час утечі він навіть плюнув Ллойду в обличчя.

«Саме тому я й доручив тобі нагляд за майданчиком».

Він покликав його навмисно. Він доручив йому керувати солдатами. Він з нетерпінням чекав, що той чинитиме опір ось так. І цей падлюка не розчарував його, видавши саме таку реакцію, на яку він чекав.

Ллойд мовчки схопив свою лопату. Потім він яскраво усміхнувся серу Ульріху:

— О, то ви відмовляєтеся виконувати мій наказ?

— Я не відмовляюся. Я прошу вас поважати мою честь як лицаря… Угх!

Хрясь!

У той момент, коли сер Ульріх спробував заперечити, лезо лопати, якою змахнув Ллойд, із силою врізалося йому в обличчя.

«Маєток точно потребує реорганізації, хоча б разок».

Очі Ллойда холодно блиснули, коли кутні зуби сера Ульріха розлетілися в повітрі.