Розділ 30: Сприятливий план (2)

— Мене звати Арош. Я тридцятий-сороковий-п’ятий нащадок Акуша Великого, хрю!

— Тридцятий-сороковий-п’ятий нащадок?

— Так, хрю.

— Ти маєш на увазі тридцять плюс сорок плюс п'ять?

— Ні. Сорок мінус тридцять плюс п'ять, хрю!

— Тобто ти 15-й нащадок, так?

— Ти розрахував це за мить ока. Ти геній, хрю!

— ...

Уф.

З суперечливими почуттями Ллойд пильно дивився на орка Ароша, який щойно прокинувся у його кімнаті.

Він подумав про себе: Можливо, я підібрав дурня, у якого немає лобової частки. Або ж у цього орка в мозку лише 15 звивин.

Саме тоді він згадав подію, що сталася раніше вранці.

Він досліджував мурашину печеру разом із Хав'єром, і вони були на останньому етапі перевірки безпеки, яка тривала понад 16 днів.

Урешті-решт вони прибули до найглибшої частини мурашиної печери — сховища.

Саме там вони й знайшли цього орка.

На диво, він був живий.

— Мене трусить і заніміло все тіло, тому що я довго спав. Паралітична отрута мурах дуже болісна, хрю.

— Паралітична отрута?

— Так, хрю.

— Звісно, я знав, що це паралітична отрута.

У його голові картини почали складатися в єдине ціле. Арош зберігався в стані анабіозу. І мета цього була очевидною. Мурахи, мабуть, тримали його тут як джерело їжі, використавши паралітичну отруту.

Найкращий спосіб зберегти їжу свіжою — це тримати її живою.

Зрештою, жива худоба ніколи не псувалася і не гнила.

Арош усміхнувся, його гострі ікла стирчали з рота.

— Мене звати Арош Необачний. Я не можу померти, не пройшовши обряд повноліття, хрю.

— Обряд повноліття?

— Так, хрю.

— То ти неповнолітній?

— Що таке неповнолітній, хрю?

— Неповнолітній — це... коли ти ще не дорослий.

— Мене визнають орком-воїном після обряду повноліття. Ось чому я увірвався на територію мурах, хрю.

— Зачекай, твій обряд повноліття передбачає полювання на цих мурах? — запитав Ллойд.

— Так, хрю.

Арош продовжив пояснювати:

— Це традиція, яка передалася від наших великих предків. Тобто вона вперше почалася, коли батько батька мого діда поселився в східній пустці, хрю.

— Просто скажи, що це твій прапрадід...

— У будь-якому разі, я вполював багато диких мурах. Я бив їх кулаками, рубав і вбивав. Я вбивав по десять за раз десять разів. Але я занадто захопився, хрю.

— І що далі? — запитав Ллойд.

— Я хотів стати найвидатнішим воїном, убивши королеву мурах. Тому я попрямував до мурашиної печери, хрю.

— Ти кинувся до мурашиної печери? Спеціально? Сам?

— Звісно. Воїн не боїться бути один, хрю.

— Ти божевільний.

Ця історія чітко пояснила Ллойду, як цей орк опинився у мурах і перетворився на шматок соковитого м'яса.

Він піддався сплеску адреналіну й кинувся на мурах. Він бився, поки мурахи не оточили його та не виснажили.

Потім, зрештою, отрута паралізувала його.

Ллойд усміхнувся.

Нам щастить. І орку, якого врятували, і мені, хто його врятував.

Він згадав подію, що сталася тут трохи раніше.

Як тільки Ллойд переконався, що орк живий, він переніс його до своєї кімнати.

У результаті маєток збожеволів.

Служниці, які вперше побачили орка, ледь не знепритомніли від страху.

Барон прибіг до кімнати Ллойда, як тільки почув новину. Усе ще одягнений у піжаму, барон зблід як полотно.

— Ллойде, що ти робиш?

— Я успадковую трон... Ні, як бачите, я приніс сюди орка.

— Так, але навіщо?

— Тому що у мене є план. Спочатку випийте склянку холодної води.

Ллойд відповів спокійно, щоб барон заспокоївся.

— Я знайшов його під час дослідження мурашиної печери. Порятунок цього орка колись принесе велику користь баронству.

— Користь? Що ти маєш на увазі?

— Наскільки мені відомо, орки — хоробрі воїни, і вони дуже суворі, коли справа доходить до віддяки за добро та помсти.

Це була правда.

Ллойд знав це, тому що кілька разів читав «Лицаря крові та заліза».

— Я дуже добре чув про їхній характер. Але все ж, чи це хороша ідея?

— Так. Навіть якщо цей орк прокинеться і влаштує величезний бешкет, Хав'єр зможе легко його приборкати.

Ллойду довелося докласти чимало зусиль, щоб переконати барона, що все буде в порядку.

Ллойд поклав Ароша на ліжко й викликав лікаря.

На щастя, лікар одразу поставив діагноз.

— Хм... Зважаючи на його сині нігті, він, мабуть, був отруєний мурахами, щоб його зберегти та з'їсти пізніше. Дайте йому це, і він скоро прокинеться.

— Що це?

— Порошок зроблено з висушеного та розмеленого листя танарії. Він ідеально підходить для лікування паралічу.

Ллойд дав орку ліки.

Лікар мав рацію. Це спрацювало дуже добре.

Упродовж десяти хвилин після прийому ліків Арош заворушився і розплющив очі.

— У будь-якому разі, дякую. Якби ти не витягнув мене звідти, мене могли б з'їсти мурахи, хрю.

— Правда? Ти ж вдячний, так?

— Так, ти мій рятівник, хрю.

— Тоді ти повинен віддячити за порятунок свого життя, так? — запитав Ллойд.

— Так, хрю!

— Тож настав час мені сказати, чого я хочу?

Він попався.

Голос Ллойда став хитрим. Арош із захопленням кивнув.

— Звісно. Усе, що хочеш, людино! Хрю!

— Мені потрібно близько 120 орків-чоловіків, які зможуть працювати на нас у шахті.

Ллойд одразу перейшов до справи, ніби чекав цієї миті.

Він не ходив довкола та навколо. І насправді це й була причина, чому він від початку врятував Ароша.

Орки були сильними. Вони мали величезну витривалість і були могутніми. І оскільки вони були хоробрими та сміливими, вони не боялися кидатися в небезпечні ситуації. Коротше кажучи, орки були не гіршими за гномів, коли справа стосувалася виснажливої роботи в шахті.

Ось чому я тебе врятував. Якби не це, навіщо, по-твоєму, я тягнув би тебе аж сюди?

Він урятував орка з цієї причини і зробив його своїм боржником.

І Ллойд озвучив те, чого хотів. Але всупереч його очікуванням, Арош мав дивний вигляд. Він навіть уникав погляду Ллойда.

— ...

— Гей? — запитав Ллойд.

— ...

— Я думав, ти хотів, щоб я сказав усе, що хочу.

Ллойд спантеличено нахилив голову з байдужим виразом обличчя. Арош знову уникнув погляду Ллойда, відвівши очі вбік.

— Містер?

— ...

— Містер Орк, подивись мені в очі, будь ласка?

— Хрю. Це... складно, хрю?

— Складно? Що саме?

— Людино, я вдячний за те, що ти мене врятував. Я зроблю все, щоб віддячити. Але те, про що ти тільки-но попросив, має іншу природу, хрю.

— І чим же воно відрізняється?

— Ти не воїн, хрю.

— І що з того? — запитав Ллойд.

— Той, хто не є воїном, не може віддавати накази оркам. Ти не маєш на це права, хрю.

— І чим же воно відрізняється?

— Ти не воїн, хрю.

— І що з того? — запитав Ллойд.

— Той, хто не є воїном, не може віддавати накази оркам. Ти не маєш на це права, хрю.

Обличчя Ароша сповнилося такого ніяковіння, що він аж почервонів.

Арош від усього серця мовив:

— Вибач, людино. Не думаю, що можу виконати твоє прохання, хрю.

Він був щирим. Арош знав, що ця людина на ім'я Ллойд урятувала йому життя. Він міг закінчити як шматок м'яса для мурах, але побачив світло дня завдяки цій людині. Тому він хотів йому віддячити. Він хотів дати все, про що той попросить.

Орки-воїни без вагань жертвували своїм життям, щоб віддячити за послугу. У цьому полягали їхні гідність і честь. Тому серце Ароша стискалося від жалю. Він хотів дати те, чого прагнув Ллойд, але це було поза його владою.

— Зачекай, ти маєш на увазі, що я не можу командувати твоїми братами, тому що я не воїн?

— Так, хрю.

— Що я повинен зробити, щоб твій народ визнав мене воїном?

— Ти мусиш пройти обряд повноліття. Такий самий, як і ми. Твоє досягнення також має визнати вождь, хрю.

— Спрааавді? — На обличчі Ллойда розпливлася посмішка. Піднявши підборіддя, він запитав — Гадаю, я відповідаю вимогам.

— Що, хрю?

— Ага. Обряд повноліття? Йдеться про полювання на тих мурах, чи не так?

— Так, хрю.

— Ну, тоді чи не міг би ти спочатку поглянути туди? — мовив Ллойд, піднімаючи руку.

Він вказав великим пальцем на куток кімнати, і Арош перевів погляд.

Від плеча Ллойда до стіни біля ліжка...

Його погляд нарешті зупинився на стіні. Там висів один предмет.

— Це голова королеви. Я подумав, що варто повісити її на стіну як трофей. Як тобі?

— Хрю...? — Арош широко роззявив рота від здивування.

Голова, що висіла на стіні, належала королеві. Це не була підробка.

Його племя воювало проти мурах від самого початку свого існування. Не було жодного шансу, щоб він їх не впізнав, не кажучи вже про королеву мурах!

— Як ти... хрю?

— Що значить «як»? Я вполював її й повісив туди.

Ллойд легенько всміхнувся. Те, що він сказав, було наполовину правдою і наполовину брехнею. Він дійсно вбив королеву, використавши вибух метану. Але, суто технічно, він не вбив її у прямому бою.

Ллойд декілька разів сіпнув губами. Зробивши безсоромне обличчя, він мовив:

— Але бачиш... Є дещо цікаве в тому, як я її вбив. Знаєш що?

— Щ-що це, хрю?

— У королеви майже не залишилося сил, коли я бився з нею.

Голос Ллойда став хитрим.

— Вона була виснажена, ніби вже з кимось билася. Саме тоді я натрапив на меч у тому районі. Хав'єре?

Ллойд обернувся.

Хав'єр, який непорушно стояв за спиною Ллойда, мовчки підняв меч. Це був меч, який вони знайшли під час дослідження мурашиної печери.

Очі Ароша розширилися від здивування.

— Хрю? Це мій меч, хрю?

— Правда? Я так і знав.

Ллойд багатозначно всміхнувся.

— Тепер у моїй голові все починає складатися. Можеш здогадатися, хто виснажив королеву перед боєм зі мною?

— Це я, хрю?

— Саме так. Ти кмітливий.

Ллойд променисто всміхнувся. Звісно, Ллойд нахабно брехав. Меч знайшли в місці, яке взагалі не мало стосунку до королеви. Але правда тут майже не мала значення. Головне — щоб той повірив.

Він збрехав, тому що хотів, аби ця угода була успішною. Укладення угоди з орком — це все, що мало значення для Ллойда. Але це не означало, що він був вільний від критики. Ллойду довелося витримати пекучий, осудливий погляд Хав'єра, який мовчки називав його шахраєм. Але знову ж таки, це не мало значення.

— Подумай на мить. Ти бачив якусь мураху, яка була незвично більшою за інших? — запитав Ллойд.

— Хрю... Ох...

— Припускаю, у тебе не було часу добре роздивитися їх, тому що ти був занадто зосереджений на бою, чи не так?

— Так, хрю.

— Дозволь сказати тобі, там була одна велика. Ось доказ.

Ллойд узяв меч у Хав'єра й передав його Арошу.

— Тримай, цей меч — доказ. Королева мурах була виснажена тобою.

— То що ти кажеш, людино? Хрю.

— Та я про те, що не можу приписати собі всю заслугу за вбивство королеви.

— Зачекай хвилинку, хрю?

— Так, так. Ми вполювали її разом. Королева мурах померла. Від твоєї та моєї руки. Ми її спіймали.

— ...

— Спільні зусилля. Спільне виробництво. Спільне авторське право. Хух, які ж це прекрасні слова. Чи не так?

— Тоді... хрю.

— Будемо вважати, що ми вбили її разом, — оголосив Ллойд, і його слова були твердими, наче цвях. — Суто технічно, ти провалив обряд повноліття. Зрештою, ти не повернувся до селища вчасно. Ти можеш повернутися зараз, але з тобою поводитимуться як із невдахою. Ти ж це знаєш?

— Хрю?

— Але уяви, як ти просто зараз входиш до селища, тримаючи цю гігантську голову. Можеш це уявити?

— ...

— Вражає, так?

Арош гучно ковтнув слину. Сама лише думка про це викликала у нього захват. Незліченна кількість орків проходила обряд повноліття, але ніхто й ніколи раніше не ловив королеву. І тому, якщо він прибуде до селища з її головою в руці, він увійде в історію та приверне увагу всіх дівчат-орків.

Мало того, його поважатимуть усі воїни-орки.

Ллойд продовжував говорити. Він казав саме ті слова, які треба. Він чухав там, де в орка свербіло.

— Подумай про це. Що ти втрачаєш? І ми нікого не дуримо. Це лише формальність. Я б не здобув королеву, якби не ти. Правда?

— Т-так... хрю.

— Так, тому випрямися. Ти вражаючий орк.

— Хрю!

— Чудово. Подивися на себе. Так краще. Тож ти можеш зробити те, про що я просив?

— Про що ти просив? Хрю?

— Гей, ми об'єдналися, щоб вполювати цю королеву мурах. Тож тобі потрібно відвести мене до свого селища та зробити так, щоб ваш вождь мене визнав. Як тільки це станеться, відправ 120 орків до нашого баронства.

— Я б... хрю...

— А ти був би воїном, який блискуче пройшов обряд повноліття. І що ще краще, ти зможеш віддячити за послугу, яку мені винен. Усі будуть щасливі. Як тобі таке?

— ...

Арош пильно дивився на Ллойда.

Ця людина вишкірялася до нього. Ця людина врятувала його від смерті. Очі цієї людини здавалися добрими й лагідними. І мало того, він робив пропозицію, за яку Арош був дуже вдячний.

Арош вирішив, що мусить зробити.

— Добре, людино! Я воїн, який ніколи не нехтує чужою добротою. Я зроблю все можливе, щоб ти здобув титул воїна, хрю!

Арош, молодий і наївний, простягнув свої товсті та пухкі руки. Ллойд узяв їх і міцно потиснув.

Звісно, Арош нічого не знав. Він не помітив збентеженої посмішки чоловіка за спиною Ллойда. Він і уявити не міг, що Ллойд лагідно посміхався тому, що зміг обдурити цього гігантського бовдура.

Ось так план Ллойда найняти найкращих шахтарів для безкоштовної роботи в щойно завершеній шахті наближався до втілення.

Переклад: DeAM

https://t.me/DeAMtranslator

Не чекайте на оновлення сайту — переходьте в Telegram та читайте продовження вже зараз.