Розділ 3: Демонстраційний будинок відчинено (2)

Чутка поширилася дуже швидко. Правда й те, що чутки існували завжди, де б не жили люди. Утім, навіть тоді ці плітки були куди помітнішими, ніж зазвичай, і ширилися ще швидше, оскільки стосувалися вельми дивної теми.

— Молодий пан Ллойд урешті-решт утратив розум.

— Що?

— Чув, він орудує лопатою.

— Що ти маєш на увазі?

— Що сказав, те й маю: він стоїть за пабом із лопатою й копає. Вигортає землю, а потім вирівнює її.

— Навіщо?

— Та хто його знає. Якщо вірити тому, що я чув, він погрожував власникові пабу.

— Погрожував?

— Схоже, він вимагає в нього ділянку землі за пабом.

— Ха-ха, це ж…

Усі довкола столу продовжували критикувати Ллойда. В саду ж інші також шепотілися між собою.

— Ти чув? Молодий пан Ллойд намагався вкоротити собі віку.

— Що, урешті-решт?

— Так кажуть. Він копав учора, а сьогодні знову за своє.

— Копає?

— Він вигортає землю, а на її місце кладе пласкі камені, увесь цей час щось бурмочучи собі під ніс.

— Невже це…

— Він копає власну могилу?

Окрім цього здогаду, розгорталися й вирували різноманітні інші припущення та здогадки. Припускали, що цей п'яничка планує таємно закопати власний алкоголь. Можливо, він риє тунель, щоб утекти з-під пильного ока свого батька. Дехто навіть думав, що він відкрив у собі новий фетиш. Оскільки ходило безліч чуток, це привернуло натовп роззяв.

І ось, серед поглядів жителів села, підлога з підігрівом поступово набувала форми.

♣

«Люди справді вміють язиками чесати», — подумав Ллойд, витираючи піт, що котився з чола. Роблячи це, він вимазав обличчя брудом, але йому було байдуже. Він озирнувся довкола. Приміщення було невеликим, усього 3,6 квадратних метра. За кілька днів звели не лише фундамент, а й стіни.

Це було непросто.

Він і раніше здогадувався, що зробити систему підлоги з підігрівом буде нелегко. Але коли довелося робити це самому, виявилося, що це ще важче, ніж він уявляв. Насамперед, у нього не було тих інструментів, що на будівництвах у Кореї.

«У мене немає жодного електроінструменту».

Все доводилося робити вручну. Для зведення фундаменту він використав свій досвід роботи на будівництві та в армії. Процес зайняв цілі дні, а взамін усе його тіло ломило від болю.

Деревину, отриману від управителя, обробили, а основу конструкції склали з важкого бруса. Звели двоскатний дах, а між стовпами для зміцнення переплели дерев'яні балки. Потім нанесли липку пасту з червоної глини та соломи. Ось так, лише за три дні, стіни з червоної глини були готові.

— Хух, Хав'єре?

— Пане?

— Ти не втомився?

— Я вже звик.

— Справді?

Якими б чудовими не були його спортивні здібності, будівельні роботи — це зовсім інша справа. Однак навіть у такій ситуації Хав'єр ні краплі не задихався. Зазвичай, щоб задіяти м'язи, які не використовуються в повсякденному житті, потрібно чимало енергії. Але чому він такий спокійний? Запас його сил, мабуть, був на зовсім іншому рівні. Ллойд був у захваті від його сталевої, висококласної витривалості. Безумовно, Хав'єр був надійним хлопцем, особливо коли його можна було використовувати задарма, як зараз.

Ллойд вирішив випробувати успіх, звернувшись до нього ввічливим тоном.

— Добре, тоді спробуй зробити те, що я тобі скажу.

— Є ще робота?

— Звісно.

— Яка саме?

— Підлогу з підігрівом ще не закінчено.

— Але ви просили мене допомогти лише ненадовго.

— Хіба?

— Так, пане, — різко відповів Хав’єр, своїм характерним холодним тоном. — Спочатку ви просили мене допомогти з лопатою, казали, що цього буде достатньо. Але ви постійно міняєте свої слова. Після того як ми закінчили ущільнювати ґрунт, ви попросили допомогти з брусом. Пізніше ви сказали, що прибирати бруд занадто важко, і знову попросили про допомогу.

— Хмм, то ти втомився?

— Звісно, пане.

— Через те, що ти лицар?

— …

Хав'єр не відповів, але мовчання означало ствердну відповідь. Утім, у цьому був сенс. Замість меча він тримав лопату та пилку, увесь вимазаний у багнюці. Мабуть, він вважав таку роботу нижчою за честь такого лицаря, як він. Але Ллойд знайшов слабке місце в міркуваннях Хав'єра.

— Я от думав, хіба лицар — це не той, хто допомагає слабким?

— Перепрошую?

— Ти й сам, напевно, так вважаєш.

— Ну, це…

— Праведно? Значить, ця робота — також частина обов'язку лицаря. Допомога слабким — це чудове тренування лицарства. Як би це сказати? Просто зараз мати власника пабу, мабуть, тремтить від холоду…

— …

— Ех, якби ми закінчили це хоч на день раніше, з вуст його літньої матері вирвався б найщасливіший вигук радісного визволення…

— Що я маю робити зараз? — важко зітхнув Хав'єр.

Ллойд лукаво всміхнувся.

— Нарубай для мене дров.

Він указав на вулицю позаду кімнати.

— Бачиш ті колоди в кутку он там, за пабом?

— Бачу.

— Чудово. Це червона сосна. Порубай їх сокирою, а потім зроби дощечки для даху.

— Що за дощечки?

— Вони виглядають ось так.

Подряпавши землю, Ллойд накреслив приблизний ескіз дощечок.

— Зроби їх завширшки в одну п'ядь, завдовжки в дві та завтовшки приблизно з палець. Уявляй це як подовжену версію планшета… ох, ти ж не знаєш, що таке планшет? Просто уявляй це як дошку й нарубай їх усі одного розміру. Зрозумів?

— Тоді хіба пилкою нарізати не краще, ніж сокирою?

— Ні-ні. Сокирою краще.

Звісно, пиляти було легше, і так було простіше зробити їх усі однаковими за розміром. Однак процес розпилювання спричиняв сильний знос, який руйнував структуру волокон деревини. Волога проникала б у пошкоджені волокна й миттєво викликала б гниття.

— Якщо тільки ти не хочеш міняти дах менше ніж за рік, використовуй сокиру.

— Зрозуміло, але…

— Що «але»?

Тепер, коли він звернув увагу, Хав'єр дивився на нього з допитливим виразом обличчя.

— Молодий пане Ллойд, де ви всього цього навчилися?

— Усього цього? Ти маєш на увазі будівництво споруд?

— Так, пане.

Його погляд усе ще був крижаним, але в його холодній зовнішності ховався проблиск емоцій. Цією емоцією була пекуча цікавість.

Ллойд відповів щиро та відкрито:

— У Корейському університеті.

— Перепрошую?

— Я дізнався про це в Корейському університеті.

— …

— Це правда. Я не брешу.

— Але я ніколи не чув про таку академію.

— А, ти ж напевно й не чув, щоб я десь навчався?

— Так, пане.

— Тоді продовжуй дивуватися. А тепер рушаймо. У нас багато справ, тож до роботи.

Ллойд змахнув рукою й випроводив Хав'єра на вулицю. У Хав'єра виходило колоти дощечки для даху значно краще, ніж у нього. Це було зумовлено різницею в їхньому природному таланті. Незалежно від того, чи його ціллю була людина, чи дерево, Хав'єр був тим, хто володів найкращими навичками розсікання цілі навпіл за допомогою леза.

«Цей паршивець уже є високорівневим експертом меча».

У романі «Лицар крові та заліза» про це згадувалося на самому початку. Це було те, про що в баронстві ще ніхто не знав — ні сам барон, ні навіть Хав'єр. І все ж на цей момент Хав'єр уже володів феноменальним талантом. Він був близький до того, щоб стати старшим майстром меча, якого називали лезом меча. Оскільки країна була маленькою й мала лише дрібку людей такого калібру, це означало, що він міг би бути командувачем у королівстві пристойних розмірів.

«І йому ледве виповнилося двадцять років».

Тільки коли він покине баронство, Хав'єр усвідомить, який дивовижний потенціал має. Але це ще попереду.

«У будь-якому разі, мені краще рухатися далі».

Ллойд трохи відпочив і перейшов до наступного кроку.

Це була альфа й омега системи опалення. Це була сіль для її світла й хліб для її гіркоти. Його існування було так само вирішальним, як HD-графіка для висококласної комп'ютерної гри. «Цим» була підлога системи підлогового опалення.

«Відтепер починається найважливіше».

Можна було побудувати будівлю якомога правильніше, але це було марно, якщо система опалення не функціонувала. Ллойд це добре знав і робив усе можливе, щоб зосередитися.

«Це піде звідси й сюди, як і планувалося».

Він робив це й за часів служби в армії. Був час, коли командир захопився сухими саунами, і Ллойду доручили побудувати сауну для штабу регіону. І чим це закінчилося? Щастя дружини командира різко зросло. Завдяки цьому успіху сам командир нагородив Ллойда відпусткою.

Ллойд сповна використовував свій минулий досвід і спогади. Спочатку він викопав канавки під підлогою. Мав бути прохід для тепла та диму з печі.

«Прохід має бути круговим, щоб шлях тепла пролягав по всій підлозі».

Він викопав прохід звивистим візерунком. Роблячи це, він не забував обережно зменшувати висоту димоходу в міру віддалення.

«Таким чином тепло не вивільниться одразу й залишатиметься якомога довше».

Він зробив отвір, де з печі виходив початковий потік тепла, і уловлювач, де збиралося тепло, що поверталося. Канали спрямовували тепло, тож воно текло ефективно, але перш ніж вийти, тепло затримувалося уловлювачем. Крім того, наприкінці встановив ще один, більший уловлювач, щоб заблокувати потрапляння дощової води чи холодного повітря.

«Це важко».

Проте він працював ретельно, щоб мінімізувати помилки, двічі перевіряючи все під час копання. Він перевіряв і вдосконалював знову й знову. Потім він обробив стіни каналів червоною глиною й дав їй повністю висохнути. Над каналом він обережно поклав пласкі камені.

«У верхній частині, ближче до печі, я покладу важкі камені. На протилежному кінці, де нижня частина, я покладу легші камені».

Він методично розсортував камені й уклав їх саме так, тому що нижня частина, будучи далі від печі, нагрівалася повільніше. Зменшення товщини каменів ближче до нижньої частини означало можливість рівномірно розподілити тепло по всій площі підлоги.

«Час заповнити щілини».

Він заповнив простір між вирівняними каменями гравієм, а потім наніс зверху ще один шар червоної глини. Знову поклав суху засохлу багнюку й утрамбував її ногами, щоб вона стала міцною. Він ще раз вирівняв землю, щоб зробити її якомога пласкішою, а потім дав їй ретельно висохнути. Після цього, зашліфувавши поверхню та завдавши легкого фінішного покриття, усе було завершено. На це пішло цілих три дні.

Основна частина системи опалення була завершена, але випробування довелося відкласти.

— Перепрошую, молодий пане?

Саме тоді, коли він стояв там, милуючись своєю роботою, увійшов один зі слуг.

— Барон Фронтера шукає вас.

Барон Фронтера — це Аркос Фронтера, барон і його батько.

«Не може бути».

Він раптом щось усвідомив. Ллойд залишив підлогу незавершеною, і натовп, який поблизу теревенив, миттєво припинив свій шепіт. У цій ніяковій тиші Ллойд вирушив до баронського маєтку.

♣

— Схоже, цими днями ширяться якісь дивні чутки.

Дзень.

Його виделка підчепила домашню ковбаску, але рука барона застигла. Виделка так і не донесла їжу до рота. Його погляд спрямувався на протилежний кінець столу.

— Що ти робиш за тим пабом?

У його погляді не було й краплі тепла, і, чесно кажучи, він був абсолютно байдужим. Здавалося, ніби він дивиться скоріше на якийсь тягар, ніж на власного сина. Від цього в роті Ллойда з'явився гіркий присмак.

«Ось у чому мінус перебування в цьому тілі».

Власник тіла, у якому він опинився, Ллойд Фронтера, був закінченим негідником. Єдине, чим він прославився, — це пияцтвом, азартними іграми та вандалізмом. У нього був чималий послужний список, а карма накопичилася добряча. Тож йому доводилося стикатися з упередженнями людей навколо.

Наприклад, що б він не робив, люди дивилися на нього з перестрогою. Вони дивувалися, про яку дурість знову задумався цей негідник, який бешкет він затіє цього разу, чи він, бува, не збожеволів, чи, може, йому вже час умирати. «Якби тільки він перестав турбувати тих, хто поруч…» — ось що, здавалося, казали ці погляди. Поточна ситуація нічим не відрізнялася.

— Я слухаю. Що ти намислив цього разу?

Голос барона був холоднішим за його очі. Як тільки Ллойд почув його, він зрозумів, що це було не запитання — це був докір.

Ллойд знизав плечима й мовив:

— Якщо ви чули чутки, то вже й самі маєте знати. Я роблю систему підлоги з підігрівом, яку замовив власник пабу.

— Систему підлоги з підігрівом?

— Так.

— Тобто ти не лише робиш порожні обіцянки власникові пабу, а й намагаєшся дурити власного батька?

— Я нічого не можу вдіяти, якщо ви думаєте саме так.

Ллойд говорив манівцями. Він не знав, що міг би сказати на цей момент, аби це звучало правдоподібно. Навіть навпаки, здавалося легшим створити ще більше марних непорозумінь. Утім, було б дивно навіть намагатися переконати барона, який сидів перед ним.

Причина полягала в тому, що це було ніяково.

«Якщо я говоритиму занадто багато, мене можуть викрити».

Батьки так чи інакше впізнають своїх дітей. Він був не справжнім Ллойдом Фронтерою, а Кім Сухо — поточним мешканцем цього тіла. Він хвилювався, що вони можуть щось запідозрити, тому вирішив уникати довгих розмов.

— Якщо це все, що ви хотіли сказати, я закінчу свою трапезу, — мовив він.

Вчинивши саме так, як зробив би Ллойд, він обірвав розмову й зосередився на їжі, думаючи лише про те, щоб напхати пузо й піти, перш ніж буде сказано щось іще.

Тоді барон поставив інше запитання:

— Це через сімейні справи?

— …

— Ти ж знаєш про останні події. Знаєш, що сталося. Можливо, це засмутило тебе настільки, що ти робиш це навмисно?

— …

Найімовірніше, він мав на увазі арешт майна. Як і очікувалося, його припущення було правильним.

— Усе в порядку, це лише тимчасова буря. Нічого з цього не буде. Зрештою, я — Аркос Фронтера, п'ятий барон цих земель. Твій батько може впоратися з такими неприємностями без жодних проблем, тож намагайся не ставати в мене на шляху.

— …

— Я кажу тобі, що можу з цим усім розібратися, тож не гарячкуй через це.

— …

Він уже чув подібне раніше. Раптом Ллойд підвів голову й подивився просто на барона. Барон був привабливим чоловіком середнього віку, але вираз його обличчя був утомленим. Цей вираз був точно таким самим, який він бачив на обличчі власного батька.

«Усе точно так само, як і тоді».

Це була остання відпустка під час його служби в армії. У його батька був такий самий вираз обличчя після того, як він попався на інвестиційне шахрайство. Раптово він стиснув руки й мовив: «Не хвилюйся, усе буде добре. Це дрібниці, ти просто переймайся навчанням».

Він благав і витискав із себе посмішку, тож Сухо ні про що й не здогадувався. Сухо й справді думав, що все буде добре. Він і гадки не мав, що через рік його батьки ухвалять радикальне рішення, бо не зможуть вирватися з тягаря боргів. І зараз барон перед ним мав точно такий самий вираз обличчя.

Брехня.

Усе було не в порядку. Він просто змушував себе здаватися спокійним перед сином.

Дзень.

Ллойд відклав виделку. Думки про те, щоб просто поїсти, давно минули, і він на мить забув про те, що мав тримати дистанцію від барона.

Він виявив, що говорить сам того не усвідомлюючи:

— Не здавайтеся, я теж допоможу.

Це були ті слова, які він хотів би сказати своєму батькові багато років тому, якби міг повернутися в часі.

З цими словами він тихо підвівся. Барон здивовано й дивно подивився на нього. У його колишньому крижаному погляді тепер прочинялася дещо інша рішучість. Його погляд здавався важким, тож Ллойд поспішив піти.

На щастя, барон його не зупинив.

♣

Будівництво тривало. Система підлоги з підігрівом у дворі власника пабу швидко набувала форми. Довкола збиралися групи роззяв. Він обвуглював дощечки, поки вони уважно спостерігали, плодячи свої непорозуміння, шепотіння та чутки.

Це була карбонізація — обробка вуглецеванням для запобігання гниттю деревини. Спочатку він зіпсував кілька штучок, оскільки не звик до цього. Деякі згоріли настільки, що розтріскалися, інші були занадто м'якими. Однак після кількох спроб він пристосувався. Секрет полягав у тому, щоб обпалити лише верхні три міліметри дощечок із червоної сосни.

«Просто ідеально».

Дощечки були легкими, але твердими, тож вода не могла легко проникнути крізь них. Вони мали б бути в порядку навіть через десять років.

Він вмонтував дощечки в дах, а потім обережно розгортав паперову підкладку й покривав глиняну підлогу. Зверху за допомогою густого клейстеру клали щільніший папір. На додачу до цього він наніс соєву олію з вижимками, а потім завершив гідроізоляцію шаром смоли.

Підлогу з підігрівом було завершено.

Щоб випробувати її, він розвів вогонь і торкнувся підлоги.

— Готово.

На його обличчі промайнула посмішка. Тепер настав час перевірити реакцію замовника.