Розділ 28: Подвійне коло (3)
— Пподонг!
У стіні перед Ллойдом з'явилася дірка.
Пподонг висунув із неї голову й усміхнувся Ллойду, який щойно знесилено впав перед стіною. Ллойд вигукнув із цілковитим невір'ям:
— Пподонг…?
— Пподонг!
— Це справді ти?
— Ппо-до-донг! Пподонг?
Пподонг завзято кивнув і почав свою розповідь про нещодавні події.
♣
Поки Ллойд був поглинутий видобутком у шахті, Пподонг умирав від нудьги. Оскільки Бангуль допомагала з тією роботою, Пподонгу не було чим зайнятися, і він безперервно просто тинявся у своїй кімнаті. Спочатку йому це подобалося, але згодом нудьга стала страшенно гнітючою. За кілька днів терпіти її стало геть нестерпно, тож Пподонг вийшов із кімнати Ллойда, щоб поблукати маєтком.
Під час своїх мандрів він наштовхнувся на матір Ллойда, яка доглядала за квітами у своєму саду. З теплою радістю вона мовила:
— Я дуже вдячна. Взагалі-то, останнім часом я хвилювалася за свій сад, бо якісь миші завдавали клопоту. Вони, мабуть, твої родичі; чи не міг би ти знайти їх? Будь ласка, скажи їм зупинитися, бо я б хотіла зберегти свій квітник красивим. Зробиш це, Пподонгу?
Пподонг одразу ж погодився, адже робити йому все одно було нічого. Збуджений і підбадьорений новою місією, він кинувся в траву. Прочесавши маєток та його околиці, Пподонг вистежив групу мишей і зустрівся з їхнім ватажком. Пподонг зробив ватажку, як йому здавалося, цілком пристойну пропозицію:
— Пподонг? Ппо-до-донг! Пподонг?
Він запропонував мишачому клану триматися подалі від квітника баронеси.
Але ватажок мишей відповів:
— Пі-пі! Пі-пі? Пі-пі, пі-пі!
Ватажок зовсім не зрозумів Пподонга.
Через мовний бар'єр між ними угода провалилася, і це спровокувало війну між мишами та хом'яками. Саме Пподонг розв'язав війну і безстрашно пішов в атаку. Щоразу, коли він бачив їх у саду, він тиснув, стрибав і таранив мишачу родину.
Миші шаленіли щоразу, коли Пподонг нападав на них, і в жаху розбігалися від лячного хом'яка. Сьогоднішній день нічим не відрізнявся, коли Пподонг переслідував мишачого ватажка, але той виявився прудкішим, ніж очікував Пподонг.
Мишачий ватажок щоразу ледь вислизав із лап Пподонга. Погоня вела їх через квітник, його вхід, село та підніжжя гори, поки вони зрештою не опинилися в шахті. Сам того не помітивши, Пподонг увійшов до шахти й дістався мурашиної печери.
— Пподонг?
Пподонг не знав, куди потрапив. До того ж він втратив мишей і приготувався повертатися. Пподонг уже вирушив би додому, якби саме в цей момент не почув неподалік знайомий голос.
— Хах! Уф!
Технічно кажучи, це був не голос, а важке зітхання. Проте Пподонг одразу впізнав власника цього болісного звуку.
— Пподонг!
Це був той самий хлопець, який викликав його у цей світ і взяв під своє крило. Це був Ллойд.
— Пподонг? Ппо-до-донг! — радісно вигукнув Пподонг по-хом'ячому, але Ллойд не відповів, а лише важко дихав десь поруч. За його диханням послідував звук лопати, що копала землю.
— Пподонг?
Пподонг схилив голову набік і подумав: «Ллойд, мабуть, десь копає землю! Тоді я можу йому допомогти!».
— Ппо-до-донг! Пподонг!
Завмерши, Пподонг уважно вивчав, звідки лунав звук. Ллойд був близько… Він по той бік стіни, де я стою!
Поки його маленькі лапки прудко копали землю в напрямку Ллойда, його пухкенький хом'ячий задок коливався щоразу, коли земляна стіна ставала тоншою. Якраз коли його крихітні лапки почали пітніти, Пподонг вистромив голову крізь ґрунтову перепону й урешті-решт дістався Ллойда.
— Це справді ти?
— Пподонг!
Пподонг невимушено підійшов до Ллойда й потерся об нього спинкою. Лише коли Ллойд відчув навіть специфічний хом'ячий запах Пподонга, він остаточно переконався, що той справжній.
— Ого, як ти тут опинився? — Яка приємна несподіванка. А я вже думав, що ми тут помремо.
Сонливість повільно розвіювалася завдяки маленькому отвору, який зробив Пподонг і крізь який надходило свіже повітря.
Головний біль усе ще нікуди не зник, але… Тут усе ще бракує кисню. Хоч це й було краще, ніж нічого, маленький отвір послужив лише для того, щоб ситуація не перетворилася на катастрофу. «Це краще, ніж померти», — подумав Ллойд, поворушивши пальцями. Він був удячний уже за те, що вони взагалі рухалися, коли він цього хотів.
— Гей, Пподонгу? У мене до тебе прохання.
— Пподонг?
— Укуси мене за ніс. Мені треба прокинутися.
— Ппо-до-донг?
— Усе гаразд. Від цього я не помру.
— Пподонг?
— Я серйозно. Ну ж бо.
Пподонг виліз на плече Ллойда. Він став на задні лапки, уперся передніми в щоку Ллойда й миттєво укусив його за ніс.
— Пподонг!
— Ач!
Біль був дужчим, ніж він очікував, змусивши його тіло здригнутися у відповідь. Але біль успішно вирвав його з онімілого зацепеніння.
— Т-так… Д-дякую!
Ллойд усміхнувся Пподонгу, а той у відповідь показував знак «дай п'ять», стоячи на плечах людини. Після деяких зусиль Ллойд дістався стіни на карачках. Склавши губи й зробивши кілька глибоких ковтків свіжого повітря крізь маленький отвір у стіні, він прояснив розум. «Мені треба врятувати й того хлопця». Ллойд розвернувся й поповз назад до Хав'єра, який лежав за кілька метрів від нього.
Хав'єр був без тями. Але все ще дихав. З колосальним зусиллям Ллойд підтягнув його ближче до отвору з повітрям. Схопивши його за комір, Ллойд підняв його тіло й наблизив обличчя до отвору. За кілька секунд до його блідого обличчя повернулися барви. «Добре, час вибиратися». Здавалося, це місце ось-ось обвалиться. Зі зростаючим відчуттям терміновості Ллойд із трудом підвівся на ноги й підняв із землі сталеву лопату.
Він більше не міг використовувати Метод ядра Асрахана через штраф, накладений на нього за використання сплеску прихованої сили. Але в його тілі ще залишалося трохи фізичної сили. Він устромив лопату в стіну одним немічним рухом. Шугх.
Лопата заглибилася лише на один сантиметр у землю, але цього було достатньо. Ллойд нахилився й притиснувся тілом до лопати.
Глухий звук… Проштовхувана вперед вагою його тіла, лопата занурювалася глибше, повільно й поступово, поки земляна стіна не почала піддаватися.
Хрясь! Лопата раптово пробилася наскрізь. Вона нарешті пробила стіну завтовшки 30 см. «Спрацювало!» Ллойд напружив м'язи й нахилився ще трохи вперед. Тиск його ваги перетворився на зброю.
Трісь! Він штовхнув стіну плечем і притиснувся до неї всією своєю вагою. Нарешті стіна розсипалася.
— Хух!
Його засипало землею, але йому було байдуже. Повітря увірвалося в його легені, коли він зробив ще один глибокий вдих — набагато більший за той, що він ледь отримував із крихітної дірочки. Він відчув приплив сил.
— Чи не міг би ти вже розплющити очі? — пробурчав Ллойд, знову несучи на спині Хав'єра, який з якоїсь причини здавався тепер важчим. Він міркував, чи це через те, що Хав'єр був непритомний, чи через його власне виснаження. Менше з тим, Ллойд пішов до виходу. «У такий час мені потрібно йти повільніше. Мої кроки мають бути розрахованими. Жодних зайвих зусиль. Напружити поперек і стегна. Саме так пересувають важкі предмети, коли ти втомлений. Сильне напруження м'язів призведе лише до швидшого виснаження. Чим важчий предмет, тим повільніше ти повинен рухатися. Чим більше ти втомився, тим більше техніки тобі потрібно застосовувати».
За тих часів, коли він щоранку приходив до біржі праці, Ллойд тягав на спині важкі мішки з цементом і цеглу. «Я навіть носив плитку й цеглу на спині, піднімаючись і спускаючись чотириповерховими будинками! Це нісенітниця!» Він зчепив зуби, і кожен синапс його розуму зосередився на ходьбі. Шлях до виходу можна було легко знайти, оскільки Пподонг ішов попереду. Він просто зосередив усе своє серце й розум на кожному кроці. Одна нога перед іншою. Незабаром він вийде за двері.
Чрез деякий час… перед ним вискочило несподіване повідомлення.
Дзінь-дон!
[Ви змогли подолати фізичні обмеження в екстремальних обставинах завдяки вражаючим навичкам імпровізації.]
[Цей досвід справляє сильний вплив на ваш Метод ядра Асрахана.]
[Відкрито нову опцію навички.]
[Опція навички 3: Режим енергозбереження – Навіть у стані крайнього виснаження ви можете використовувати Метод ядра Асрахана, хоч і слабко. Коефіцієнт підсилення мани у цьому стані зафіксовано на рівні 10 відсотків.]
Е? Що це? — Ллойд здивовано покліпав очима. Він і уявити не міг, що подібна опція навички буде доступною. Його ефект відчув одразу.
З-з-зінг! Мана подвійного кола, яка спала через виснаження, знову почала обертатися. Обертання було на рівні 10 відсотків від звичайного, але цього йому вистачало. Зазнавши важкої втоми, цієї краплі мани йому було цілком достатньо. Це було подібне до благодатного дощу в посушливий день.
Мана знову поглинається! Метод ядра Асрахана автоматично запрацював знову, хоч він цього й не бажав. Його тіло вбирало невелику частину мани навколо, змушуючи її обертатися по колу й живити різні частини його тіла. Він відродився. Я зможу! Я зможу вибратися!
Його кроки стали швидшими й бадьорішими. Він ішов далі й далі, не зупиняючись, незважаючи на Хав'єра за спиною.
Оточення Ллойда почало змінюватися. Кількість сяючих грибів зменшувалася. Проте довкола не ставало темніше. Це було тому, що смолоскип, який гойдався, освітлював шлях Ллойду прямо перед ним.
— Там! Це пан Ллойд! — вигукнув хтось, після чого пролунали десятки гарячкових кроків. Вони кинулися вперед, щоб підтримати його. Барон був серед них.
— Ти в порядку? Ти ніде не поранений? — Барон тримав Ллойда за обличчя й розпитував, і його голос був сповнений тривоги.
Ллойд тихо засміявся.
Він був не в тому стані, щоб відповідати на запитання. «Я живий», — подумав він, коли все накопичене напруження в його тілі почало спадати. Посмішка з'явилася на його обличчі. Повіки заплющилися. «Хах, це був довгий день». Колись він уже відчував подібне, коли жив у гуртожитку. Переможений виснаженням, він упав в обійми барона. Це довге, бурхливе випробування нарешті закінчилося.
♣
Минуло багато днів.
Ллойд усе ще спав, ніхто не очікував, що він спатиме так довго. Навіть через два дні він так і не розплющив очей. З ним усе було гаразд, якщо не враховувати кількох розтягнутих м'язів і зв'язок. Ознак хвороби в нього також не спостерігалося. Після того як лікар оглянув Ллойда, він пояснив барону та баронесі, що той просто відпочиває, оскільки його тіло страждає від сильної втоми. Барон із баронесою часто бували в його спальні, аби залишатися поруч кожної вільної хвилини.
Особливо це стосувалося барона. Він без вагань убивав лютих мурах і йшов попереду, розчищаючи шлях, що вів до підземного мурашника. Хоча під час бою він зламав руку й палав від лихоманки, він відмовився весь час залишатися прикутим до ліжка. Він поспішав перевірити стан Ллойда. Баронеса любила сина не менше за свого чоловіка. Вона тримала оборону, поки барон відновлювався, узявши на себе обов'язки з управління баронством. Вона особисто відвідувала солдатів, поранених у бою проти мурах, хвалила їх за зусилля та підтримувала їхнє одужання.
Тим часом баронством повільно ширилися зворушливі чутки.
Вони були про Ллойда.
У чутках стверджувалося, що цей колись досить грубий молодий пан евакуював робітників, коли з'явилися гігантські мурахи. Потім він залишився з Хав'єром, щоб захистити всіх інших. Ніби цього було замало, він відважно кинувся в мурашник, урятувавши при цьому Хав'єра. Багато свідків підтвердили ці чутки. Це були евакуйовані робітники й солдати, які бачили, як Ллойд шкандибав із виходу з Хав'єром на спині.
Молодий пан ризикував життям, щоб захистити людей на своїх землях, і ніколи не зрікався свого вірного лицаря. Чоловіки в баронстві стискали кулаки на знак поваги, у жінок тріпотіли серця, коли вони чули про героїзм Ллойда, а добросердечні люди похилого віку витирали сльози з очей.
Коли Хав'єр уперше прокинувся, барон із баронесою покликали його й розпитали про те, що сталося в тунелях. Коли вірний лицар переповів свою історію, подружжя реагувало зі шоком, жалем і полегшенням.
І всі чекали, щиро сподіваючись, що молодий пан отямиться й повернеться до доброго здоров'я.
Урешті-решт, через чотири дні після порятунку, Ллойд усе ж прокинувся.
[Усі піддані барона Фронтери були глибоко зворушені вашою героїчною відвагою і висловлювали йому свою похвалу.]
[За це досягнення вам нараховано велику кількість бонусних очок ОВ.]