Розділ 26: Подвійне коло (1)

Гуп.

Шматок землі впав зі стелі просто на обличчя Ллойда.

Його повіки, які пекли й свербіли, засмикалися, але він не міг підняти руку, щоб змахнути бруд. Він хотів струсити його головою, але це виявилося важчим, ніж здавалося.

Почуваюся геть розчавленим. Але все не так уже й погано. Усе кружляло в нього перед очима. Голова була порожньою та якоюсь чужою. Мабуть, це й пояснювало галюцинації.

І що тепер? Здається, ті CGI[1]-штуковини підбираються ближче. Хтось стояв перед ним. Світлоносні гриби на стінах м’яко підсвічували цю постать. Ллойд вирішив, що це точно не людина.

Насправді це була людина, але Ллойд відмовлявся припустити таку можливість через неземну, просто-таки космічну вроду цієї особи. Чорт, ну він і вродливий. Сріблясте волосся та блакитні очі. Ідеально симетричне обличчя — настільки, що він скидався на картину. Плями бруду на шкірі аж ніяк не псували його краси. Хоча його обличчя було вкрите краплями поту й грудками землі, чоловік мав як завжди гарний вигляд. Чорт забирай, через цей бруд він навіть набув якогось іншого, особливого шарму. Виглядав як справжній мачо. Що різко контрастувало з його зазвичай шляхетним виглядом.

Дідько. Мене починає бісити його фізіономія. Це просто несправедливо, що чоловік може бути настільки вродливим. Його існування сама по собі порушувало екосистему. Ллойд був переконаний, що цей хлопець не може бути людиною. Він був CGI-проекцією, яка якимсь дивом могла їсти, спати, говорити… Просто повторюй собі, що він звичайна людина, бо інакше станеш надто самокритичним і взагалі втратиш бажання жити.

— Молодий пане… Ллойде, ви в порядку?

Не розмовляй зі мною, CGI. У мене голова йде обертом. Мене зараз знудить.

Але CGI-Хав’єр підвів руку, навіть не підозрюючи, що комплекс неповноцінності вбиває Ллойда зсередини. А потім зненацька дав Ллойду ляпаса. Трісь!

— Прокиньтеся. — Трісь! — Вам не можна заплющувати очі.

— Зупинися… Зупинися негайно! — сказав Ллойд, коли до нього дуже повільно почало повертатися відчуття реальності.

У тому, як Ллойд вимовив «зупинися», відчувалася така відчайдушна терміновість, що Хав’єр опустив руку перш ніж вліпити Ллойду третього ляпаса. Тепер він мав полегшений вигляд.

— Ви в порядку, пане?

— Ні, ні краплі. І це все твоя провина.

— Прошу?

— А ти майстер роздавати ляпаси.

— Дякую.

— Оце так-так.

— Як гадаєте, ви зможете піднятися на ноги?

— Не думаю. Хтось щойно вліпив мені ляпаса з усієї душі.

— Я просто робив те, що було необхідно.

— Ага, авжеж.

— Будь ласка, станьте на ноги. — Хав’єр простягнув руку.

Але Ллойд усвідомив, що Хав’єр не зможе допомогти йому піднятися. Причина була простою: Хав’єр сам безсило розпластався на землі.

— Гей. Ти травмував ноги?

— Так.

— Яку саме частину?

— Боюся, що я підвернув щиколотку. — Хав’єр вказав на свою ушкоджену щиколотку. Невже біль настільки сильний?

Ллойд помітив, що чоло Хав’єра зросив холодний піт.

— Настільки болить? Аж так, що ти не можеш піднятися?

— Я пошкодив обидві щиколотки.

— А-а, тобто коли ти щойно простягав мені руку, ти хотів, щоб це я допоміг тобі вибратися звідси?

— Так.

От безсоромне хлопчисько!

— Ти ким мене вважаєш, службою таксі?

— А що таке таксі?

— Та є така штука. Неважливо. Зачекай секунду.

Ллойд оцінив стан їхньої невеличкої групи. Хав’єр пошкодив обидві ноги. Бангуль знепритомніла в нього на руках. А от Ллойд був цілим, без жодних серйозних переломів чи ран. Він був у ідеальній формі… якщо не враховувати численні садна та синці по всьому тілу, які пекуче боліли. Дідько, як же пекельно болить. Усе його тіло перетворилося на суцільний клубок болю.

Це було схоже на ранок після пекельного тренування з надто завзятим фітнес-інструктором з грізною мускулатурою. Він почувався виснаженим, ніби його кинули до пральної машини, яка працювала цілий день. Буквально кожен м’яз і кожен суглоб у його тілі нили. Здається, у мене болить навіть волосся під пахвами! Це диво, що я взагалі вижив.

Ллойд озирнувся довкола завдяки світлу від сяючих грибів, що росли по всьому тунелю. Перше, що привернуло його увагу — це зруйнований прохід. Потім він помітив розірвані шматки королеви мурах, розкидані навколо.

Саме тоді до нього дійшло… Як їм взагалі вдалося вижити під час вибуху? Королева мурах спрацювала як щит, урятувавши нас усіх. Газ метан вибухнув позаду них. Однак королева мурах опинилася між оскаженілим полум’ям та ними двома.

Гігантська мураха була достатньо великою, щоб перекрити весь тунель. Її величезний розмір урятував їх, немов затичка, яка не дає вилетіти пробці з пляшки шампанського. Її велетенське тіло послужило цією пробкою й прийняло на себе основний удар вибуху. На щастя, це розсіяло полум’я. Якби її там не було, вони б усі загинули.

Нам пощастило. Не варто й казати, що сталося б, якби більшу частину вибухової хвилі не заблокувала та мураха. Їх би спопелило дотла. Пошматовані останки королеви мурах чітко це демонстрували. Детонація мала бути справді моторошною. Я маю на увазі, що ця мураха вижила навіть тоді, коли Хав’єр спрямував усю свою силу в меч і вдарив її.

Мороз пройшов його спиною. Струшуючи з себе це заніміння, Ллойд мовив:

— Забираймося звідси негайно. Якщо затримаємося — ми тут і загинемо.

Вдача врятувала їх від вибуху. Але було надто рано розслаблятися. Сувора реальність залишалася такою ж похмурою, як і до вибуху.

— Як гадаєте, мурахи з іншого боку загинули? — Хав’єр озирнувся й оглянув завали тунелю, піднімаючись на ноги за допомогою Ллойда.

Ллойд кивнув головою:

— Найімовірніше. Там, де стався вибух, мало утворитися справжнє пекло. Мурахи-монстри безумовно згоріли у вогні. А ті, яким вдалося вижити? більша частина тунелю мала обвалитися. Мабуть, їх заживо поховало під вагою землі. А ті, хто якимось дивом вціліли, очевидно, помирають від нестачі кисню.

Мурашник простягався через усе вугільне родовище. Пожежа мала початися саме там, утворивши величезну кількість токсичного газу. І мурахи, схоже, загинули в оточенні жахливої спеки та задушливого диму.

— Можеш сміливо вважати, що мурах з іншого боку знищено.

Навіть за сучасних технологій вогонь і вибухи є моторошною загрозою для робітників під землею. Незалежно від передових заходів безпеки та систем, робітники щороку гинули на будівельних майданчиках. Гігантські мурахи не були винятком. Величезна газова пожежа висмоктала б увесь кисень, унеможливлюючи виживання мурах.

— У будь-якому разі, евакуюймося. Ходімо. Ааргх!

Настав час їм залишити це місце живими. Ллойд напружив руку, яка підтримувала Хав’єра, і допоміг йому піднятися. Потім він швидко розвернувся, нахилився й мовив:

— Лізь на спину.

— Шо?

— Я понесу тебе на спині.

— Дякую.

— Оце так.

Хав’єр негайно заліз на нього без жодних вагань. Зручно влаштувавшись на спині Ллойда, він нахилив голову вбік і запитав:

— Молодий пане Ллойде, ви…

— Що?

— Ви думали, що я вагатимуся?

— Так, із ввічливості. — Це була правда. Ллойд очікував, що Хав’єр відмовиться раз чи двічі. Він навіть заздалегідь заготовив типову відповідь, яку дав би будь-який чоловік: «Я й сам не хочу цього робити для дорослого чоловіка». Але Ллойд не зміг передбачити, що Хав’єр виявиться настільки нахабною та товстошкірою людиною.

— Ви прийняли мудре рішення. Це логічно. Це забезпечує більшу мобільність, ніж якби ви підтримували мене обома руками.

— Гей, мені здається, ти помиляєшся, якщо думаєш, що я обов'язково витягну тебе звідси.

— То ви збираєтеся залишити мене тут?

— Це залежить від того, як ти поводитимешся.

— Але я вже у вас на спині.

— І ти дуже важкий. Чому ти такий важкий, хоча виглядаєш таким худим і худорлявим? — Виявилося, що Хав’єр важив набагато більше, ніж очікував Ллойд. Через усі м’язи Хав’єра Ллойд почувався так, ніби ніс величезний тюк із залізом.

— Можливо, це у вас просто слабка витривалість. А не я важкий, — сказав Хав’єр.

— Ого, ти реально змушуєш мене скинути тебе й піти звідси самому.

— Я не відпущу вас.

— Ти хто взагалі, п’явка? — фиркав Ллойд.

— Б'юся об заклад, ви ніколи не бачили такої вродливої п'явки, як я. — Хав’єр усміхнувся.

— Благослови Боже твоє нахабство. Ти вже просто хвалишся.

— Я поділюся з вами своєю маною.

— Ага, я такий вдячний. Мені варто бути вдячним тобі за те, що ти використовуєш мою службу таксі? Я з таким же успіхом можу перед тобою на задніх лапках танцювати, — відповів Ллойд.

— Ви щойно згадали «таксі». А тепер, що означає «танцювати на задніх лапках»? Як це робиться?

— Ой, неважливо. Просто тримайся міцно.

— Буде зроблено.

Ллойд продовжував рухатися, лаючись із Хав’єром. Але він уже був виснажений. Щоразу, коли він утомлювався, Хав’єр вливав свою ману в Ллойда. Він передавав йому ману експерта меча високого рівня через Метод ядра Асрахана з потрійним колом. Це давало колосальний ефект. Щоразу, коли Хав’єр заправляв Ллойда маною, той почувався як трактор — повністю заправлений і готовий орати поля.

— Хух! Мої сили гарненько зростають! Хух! Хух!

— Хочете ще трохи?

— Ой, твоя дорогоцінна мана вливається в таке убоге тіло, як моє. Заткнися й дай ще. Нумо. Я за крок від того, щоб знепритомніти. Без жартів.

— Я розумію. Але дозвольте нагадати вам, що техніка стає менш ефективною, коли ви розмовляєте й дихаєте одночасно? Це збиває ваше дихання і зрештою виснажує вашу енергію. Давайте обійдемося без розмов.

— Ти хочеш, щоб я закрив рота й просто йшов? А дідька лисого. Хух!

Трісь!

— Ой! Це ще за що?

— Нно, конячко!

— Я серйозно тебе скину…

Отак розмовляючи та лаючись, вони використовували один одного з взаємною вигодою. Хав’єр використовував Ллойда як транспортний засіб, тоді як Ллойд використовував Хав’єра як заправну станцію. І ця балаканина допомагала їм обом заспокоїтися.

Якби я застряг тут сам, я б точно з'їхав з глузду. Ллойд здригнувся від цієї думки, його плечі затремтіли. Вони були на глибині кількох сотень метрів під землею. Навіть вогонь від вибуху згас. Єдиним джерелом світла були сяючі гриби, що росли вздовж стін. Якби Ллойд був зовсім один і не мав із ким поговорити, страх зжер би його живцем. Згодом він усвідомив, що нести Хав’єра на спині мало свою щедру винагороду.

Перед ним дзеленкнуло повідомлення.

Дзінь-дон!

[Хав’єр Асрахан дуже вдячний за те, що ви робите для нього.]

[Хав’єр Асрахан уперше починає відчувати до вас довіру.]

[Рівень вашої прихильності з Хав’єром Асраханом зрвс на шість пунктів.]

[Поточні ОВ з Хав’єром Асраханом: -14]

[Ви отримали 108 ОВ за покращення стосунків із головними персонажами.]

[Поточні ОВ: 157]

Все ще несучи Хав’єра на спині та плечах, Ллойд озирнувся через плече й пирхнув:

— Ах ти ж бешкетнику, ти вдячний?

— Що ви маєте на увазі?

— Неважливо. Гей, здається, я починаю бачити знайомий шлях.

— Я теж бачу.

На щастя, шлях, що вів наверх, вдалося знайти легко. Незліченні битви з гігантськими мурахами залишили по собі сліди, утворюючи стежку, якою вони могли йти. На землі вони бачили розрубані та відтяті частини тіл мурах. Ллойду потрібно було просто йти за рештками мертвих мурах. Почав з’являтися знайомий маршрут, наповнюючи їх надією. Їхні серця посвітлішали. Аж поки вони не побачили, що тунель обвалився і шлях заблоковано.

— Хмм.

Ллойд подумав, чи не вибух це спричинив. Він витер піт з чола й вивчив заблокований шлях. Він використав навичку геодезії, щоб дізнатися, що знаходиться з іншого боку. Але він не побачив жодного відкритого простору в межах 5 метрів. Це означало, що йому доведеться прокопати принаймні 5 метрів, щоб вибратися на інший бік. 5 метрів? З таким же успіхом це може бути й 50 метрів. Якщо так, то йому буде швидше знайти інший шлях, ніж порпатися з цим.

Ллойд різко розвернувся. У них було небагато часу. Треба поспішати…

Саме тоді.

Гурк-гурк!

Залунав гучний гуркіт. Уся печера затремтіла. Порив пилу дмухнув у його бік. Але замість того, щоб тікати від нього, він кинувся вперед. І там він побачив, що шлях позаду них повністю обвалився. Це означало лише одне.

— Ми що, серйозно тут застрягли?

— Схоже на те.

Цього разу він не міг просто віджартуватися. Ллойд подивився на Хав’єра. Потім він вивчив обвалений шлях позаду них. Він був таким же товстим, як і той, що попереду. Він нічого не бачив далі 5 метрів. Нам кінець.

Вони були в пастці. Серце Ллойда калатало. Він утрачав надію. Жахливий найгірший сценарій, якого він так прагнув уникнути, справдився. Як довго ми зможемо тут вижити?

Ллойд швидко оцінив простір, у якому вони були приречені. Він був крихітним. Заледве 2,5 квадратних метри. Кисень скоро закінчиться. Скажімо, хвилин тридцять? Може, менше.

Після цього кисню в цьому місці ставатиме дедалі менше. Це означало кінець для них обох. Але Ллойд не міг просто стояти на місці. Він дістав Бангуль і передав її Хав’єру.

— Можеш, будь ласка, розбудити її? Дай їй ляпаса чи щось таке. Добре? Вона потрібна нам просто зараз.

— Буде зроблено.

Хав’єр, схоже, зрозумів ситуацію, бо взяв змієподібну тварину без жодних нарікань.

Ллойд сушив собі мізки над рішенням. Це ситуація «пан або пропав». Більше нікуди йти.

Усе закінчиться, якщо він здасться зараз. Йому потрібно було зробити все можливе, використовуючи всі доступні засоби. Просто зараз у нього на руках було 157 ОВ, і настав час використати їх із максимальним ефектом.

Ллойд відкрив вікно навичок.

[1] Computer-Generated Imagery