Розділ 25: Підземні істоти (3)
— Мій пане! У-у нас серйозна проблема!
Барон саме насолоджувався післяобіднім сонцем, коли його брутально перервали. До кабінету без попередження увірвався солдат із приголомшливою новиною. Барон випустив із рук чашку, і вона полетіла на підлогу.
Дзень-з-з! Бряк, бряк, бряк.
— Що…? — обличчя барона зблідло, як полотно. — Повтори ще раз. Ти щойно сказав «мурахи»? Гігантські мурахи?
— Так, мій бароне. У копальні пана Ллойда з’явилися гігантські мурахи.
— Де Ллойд?
— Робітники сказали, що він вирішив залишитися і наказав усім тікати…
— Він сам?
— Ні. З ним сер Асрахан, — після цієї відповіді обличчя солдата вкрилося сльозами.
Усі в кімнаті чули про мурах, що мешкали за східним гірським хребтом. Ці створіння наводили жах на весь край. Кожна окрема мураха мала силу та лють вовка. І вони нападали величезними зграями. Вони не знали страху і рухалися численною силою. Зіткнутися з цими створіннями означало вірну смерть. Шанси вижити під час зустрічі з ними там, де вони риють підземні ходи, були мізерно малими.
— Сер Баєрн мобілізував солдатів і зібрав їх біля входу до копальні. Він готовий запечатати її.
Це було найкраще, що вони могли зробити. Якщо колонія мурах покине копальню, вони знищать усе на своєму шляху. Селян буде вирізано. Люди й худоба перетворяться на начинку для м’ясних пиріжків. Якщо вам пощастить, вас паралізують і заберуть живим, щоб покласти на зберігання. Тоді принаймні буде якийсь шанс. В іншому разі ви станете ситним обідом для маленьких мурашенят. Отож, аби запобігти такій катастрофі, шахту необхідно було закрити. Зрештою, вислухавши цей план, барон продовжував мовчати.
— Мій пане? Сер Баєрн наказав мені отримати вказівки від вас, мій пане…
Знервований і розгублений, солдат поглянув на свого пана. Барон деякий час мовчав. За кілька секунд він рвучко звівся на ноги й відчинив шафу з зброєю у своєму кабінеті. Він почав одягати обладунки, що зберігалися всередині.
— Мій пане? — погукав солдат, але барон не відповів. Єдиним звуком у кабінеті було дзеленчання металевої броні.
Клац! Бряк!
Він натягнув на груди бригантину з сталевими заклепками та сріблясті наколінники. Барон застебнув півпоножі на гомілках і одягнув на голову бацинет. Далі він пристебнув за спиною щит із залізним окладом і повісив на стегно добре потертий довгий меч. Він явно готувався до бою.
Солдат спостерігав, як його барон одягає обладунки, з абсолютно спантеличеним виразом обличчя, адже барон, безперечно, не тримав у руках меча щонайменше останнє десятиліття.
— Мій пане? Що…?
— Ходімо.
— Перепрошую?
— Я залишу тебе тут, якщо ти не підеш за мною.
Грюк! Барон вискочив із кабінету, майже вибивши двері ногою. Він збіг сходами, кинувся до стайні та вискочив на коня.
— Вперед! — він стиснув боки коня.
У той момент барона турбувала лише одна думка. Зачекай на мене ще трохи, Ллойде. Ти мусиш триматися! Він галопом нісся до копальні, і з кожною секундою його серце сповнялося все більшим розпачем.
♣
Гуп! Шух!
Хав'єр відштовхнувся від землі й розітнув мечем повітря. Він мітив просто в голову мурасі. Грах!
— Скрі-і-і!
Ще одна гігантська мураха мертва, її голова розколота навпіл. Крик супроводжувався бризками напівпрозорої рідини, що розбризкалася в усіх напрямках. Ще до того, як рідина устигла пролитися на землю, його меч уже був націлений на наступну мішень. Лезо сяяло холодним світлом.
Шууух! Дзень! Тик!
Хав'єр розтяв мурасі бік і прокрутив лезо в її грудях. Він відбив ногою черевце та парирував зустрічну атаку. Він колов, рубав і розмахував мечем. Щойно меч опускався на одну мураху, він одразу ж робив випад вперед, націлюючись у наступну.
Один удар ліворуч, інший — праворуч. Розтяти згори ліворуч і вдарити в бік. А тепер удар по голові?
Ллойд поклацав язиком, біжучи вузькою шахтою. Він був уражений. Він нічого не міг із собою вдіяти. Хав'єр рвався вперед на два кроки попереду, і Ллойд не міг не захоплюватися майстерністю фехтування, яку спостерігав перед собою.
Чорт. А він неймовірний. Оце і є навички справжнього лицаря. Сер Нойманн і близько не стояв із Хав'єром. Його рухи лилися, наче річка, кожен крок був нестримним і вільним. Але водночас кожен удар був смертельним. Його очі не встигали за дрібними рухами. Його меч спалахував на кілька секунд, майстерно атакуючи та дурячи супротивника серією вражаючих маневрів. Коротше кажучи, фехтування Хав'єра межувало з мистецтвом. Дикі мурашині орди розсікалися його елегантними, але потужними ударами меча.
— Гей! Ти що, зовсім не втомлюєшся? — закричав Ллойд, біжучи слідом.
Хав'єр озирнувся на бігу, не припиняючи бою.
— Я втомився, — відповів він спокійним і монотонним голосом.
Лише за самим голосом ніхто б не зміг сказати, що він втомився. Але Ллойд знав. У нас небагато часу. Звісно, Хав'єр був сильним, але він усе ще залишався просто людиною. Він мав свої межі. Ніхто не міг битися вічно. Якби Хав'єр досяг рівня майстра меча, безперервна циркуляція мани підтримувала б його силу та міць за будь-яких умов. Але він ще не дійшов до цього. Зараз Метод ядра Асрахана лише сповільнював його втому. Та зрештою і цьому настане край.
— Пане Ллойде, коли вже спрацює ваш блискучий план? — Шух! — поцікавився Хав'єр, розрубавши на три частини мураху, яка перегороджувала шлях.
Ллойд насупився:
— Ще ні!
— Коли він почнеться?
— Я не знаю. Я роблю все можливе, щоб знайти потрібне місце!
— Знайти…?
— Цить! Продовжуй розчищати шлях. Чим далі ми просунемося, тим більші наші шанси на виживання! — роздратовано вигукнув Ллойд.
Це була правда. Навіть зараз Ллойд витискав зі своєї навички геодезії максимум. Він сканував печеру, не зупиняючись ні на секунду. Він гарячково шукав шар метанового газу, що ховався десь під мурашником.
Я впевнений, що він тут. Ця місцевість усіяна кам'яним вугіллям. Тут неодмінно має бути метан. Ллойд продовжував бігти. Коли Хав'єр ішов попереду, Ллойд мчав мурашиною печерою. Він сканував усе довкола, звівши крок сканування до мінімуму. Після тривалого гарячкового та відчайдушного сканування Ллойд нарешті щось помітив.
Знайшов! Він засік невелику кількість метану під землею. Це були не основні запаси газу. Лише маленький струмок. Але звідси я не можу отримати повний доступ. Шар ґрунту та породи завтовшки 5 метрів розділяв печеру та газ. Щоб викопати таку глибину лопатою, знадобилося б більше місяця. Бангуль не підходила, оскільки печера була занадто малою, щоб вона могла вирости до великих розмірів.
— Хав'єре! Туди! — Ллойд вказав на прохід, що пролягав у напрямку шару метану. — Відтепер біжи туди, куди я кажу. Зрозумів?!
— Я зрозумів. Але…
— Що «але»?
— Ми виберемося звідси живими? — Хав'єр пильно подивився на Ллойда, спокійно розсікаючи мураху. Його погляд свідчив про те, що він готовий померти тут.
Ллойд хіхікнув, побачивши цей вираз відчайдушної рішучості на обличчі Хав'єра:
— Що? Ти злякався?
— Я не злякався, але…
— Тоді що?
— Я вважаю, що це трохи несправедливо.
— Те, що ти можеш тут померти?
— Ні.
— Що, сховав заначку з порнографією під ліжком чи щось таке? Боїшся, що люди знайдуть це після твоєї смерті?
— Звісно, ні. Якщо бути повністю відвертим… — Хав'єр зітхнув. — Мені не подобається, що я помру з таким чоловіком, як ви.
— Ого.
— Це моє егоїстичне бажання як лицаря. Особисто я вважаю, що найчесніша смерть, яку може зустріти лицар, — це віддати життя за когось більш поважного та гідного.
— Ха-ха… Тобто ти вважаєш, що це відстій — загинути пліч-о-пліч із таким хуліганом, як я?
— Абсолютно правильно.
— Та ну? Подивіться на нього: говорить так безсоромно.
— Ну, яка користь приховувати це, коли ми обоє приречені на загибель тут?
— Тобто ти показуєш своє справжнє обличчя, так?
— Я сказав це, тому що вважав, що повинен бути чесним щодо цього принаймні один раз перед смертю.
Дзень! Гуп! Шух!
Колонія мурах продовжувала наступати в їхньому напрямку. Мурахи-солдати стояли на захисті свого гнізда, намагаючись зупинити просування Ллойда та Хав'єра. Щоразу, коли вони це робили, Хав'єр розрубував їх на шматки. Ллойд важко дихав, біжучи слідом. З смолоскипом і сталевою лопатою він стримував колонію, що гналася за ними. І ось так вони використовували свої тіла для боротьби з мурахами. Так само, як використовували свої язики, щоб сваритися один з одним.
— Ха! Гаразд! Ми з таким самим успіхом можемо поговорити по душах, оскільки все одно збираємося померти!
— По-поговорити по душах?
— Так! Забудьмо про наші титули й просто поговоримо чесно!
— Мені це подобається. Ха!
Дзень! Шуух!
Обоє забігли в лівий прохід. Хав'єр розмахував мечем, а Ллойд тримав смолоскип і орудував лопатою. Їхня перепалка тривала. Звісно, Ллойд закричав першим:
— Тоді я почну. Ти такий дратівливий!
— Чому?
— Ти занадто гарний!
— Але я народився з цим обличчям.
— Отож-бо й воно!
— Ви закінчили?
— А якщо ні?
— Я просто візьму свою чергу. Було б несправедливо отримувати образи лише в один бік.
— О, та ну? Економиш час?
— Так.
— Це добре для тебе, бо час — це золото, мій друже. Хоча, звісно, у тебе немає ні того, ні іншого! Ти що, плачеш? А? Чому ти дозволяєш моїм словам ранити тебе?
— На мить мені стало вас шкода.
— Чекай, чому?
— Якщо задуматися, мої соски виглядають краще, ніж ви.
— Що…?
Цей удар виявився сильнішим, ніж він очікував. Він зчепив зуби й завдав удару у відповідь:
— Ха! Але як так вийшло, що з таким обличчям у тебе ніколи не було дівчини?
— Я присвятив увесь свій час тренуванням із фехтування.
— А-ха, то ось чому ти весь цей час був самотнім?
— Те саме стосується й вас, пане Ллойде.
— Що?!
— Наскільки я знаю, ви завжди були самотні. Що ж до мене…
— Що?
— Я отримав чималу кількість любовних листів від жінок.
— Що? Любовних листів?
— Так.
Хав'єр змахнув мечем. Ллойд побачив, як очі Хав'єра переповнюються впевненістю.
Ллойд відбив удар мурахи й запитав:
— Скільки разів?
— Гм, у мене їх десь дві коробки.
— Брехун!
— Я кажу правду.
— Не може бути! У нас маленьке феодальне володіння. Тобі довелося б отримати лист від усіх жінок у країні, щоб зібрати таку кількість.
— Хех.
— Гей, не дивись на мене зверхньо через те, що я самотній!
— Пане Ллойде, ваша дівчина живе в країні під назвою «уява».
Ллойд спробував приховати гримасу.
— Ви самотні за власним вибором, чи не так? Точніше, за вибором когось іншого.
Ллойд витріщився на Хав'єра.
— Ви збираєтеся зустрітися зі своєю уявною дівчиною у своїх снах сьогодні ввечері?
— Ах ти сучий… Зупинись! — закричав Ллойд.
Але це було не тому, що в нього закінчилися аргументи. Ні. Вони нарешті прибули до пункту призначення. Хав'єр також мав це помітити, оскільки його вираз обличчя змінився.
— Ми прибули?
— Так.
Ллойд озирнувся навколо. Він бачив крізь землю під ними, і там був порожній простір завширшки приблизно 1,5 метра. Але він не був порожнім. Це шар метанового газу. Він такий величезний. Ділянка, яку він бачив за допомогою своєї навички, була лише верхівкою айсберга. Там, унизу, точно було щось більше. Ллойд висловив свій план:
— Я збираюся прокопати тут землю. Поки я це роблю, ти захищаєш мене.
— Зрозуміло.
Вони розділяли одну й ту саму нещасну долю, і зараз у них були лише вони самі. У них не було причин чи потреби сумніватися в іншій людині. Ллойд почав гарячково копати землю лопатою. Хав'єр захищав його від наступаючих мурах.
Саме тоді…
— Скрііі!
Щось жахливе заскрипіло на іншому кінці проходу. Вся печера загула, коли воно наближалося. Нарешті це проявилося. Голова була вдвічі більшою за голову гігантських мурах, а тіло майже повністю заповнювало прохід. Його жвали були такими ж довгими й гострими, як довгий меч.
Королева мурах? Схоже на те. Однак Ллойду було байдуже до її вигляду. Я не полюю на королеву мурах!
Це була не одна з відеоігор на бойовій арені, де потрібно відтяти голову босу, щоб виграти. Навіть якби він захопив королеву, решта мурах навряд чи поворухнулася б. У найгіршому випадку це лише більше розпалило б їх. Отож, найкращим варіантом дій було зосередитися на своєму початковому плані.
— Тобі потрібно як слід заблокувати її! Доки я не закінчу копати!
— Зрозуміло.
Хав'єр підняв свій довгий меч. Він захищав Ллойда від королеви мурах. Це, мабуть, розлютило її, бо вона кинулася на Хав'єра.
— Скрі-і-і!!
Гуп! Гуп! Гуп!
Тіло королеви мурах було більшим за вузький прохід, але вона проштовхувалася вперед, щоб розширити тунель і атакувати Хав'єра. Але той стояв на своєму, не зробивши ні кроку назад.
— Ом… — він вирівняв дихання.
Щоразу, коли він вдихав, мана довкола нього тріпотіла. Вона гуділа й фокусувалася на ньому. Вона збиралася разом, утворюючи потрійне коло. Мана збільшувалася й витікала назовні.
Шухх! Дзень!
Довгий меч потрійного кола. Жвали велетенської комахи. Дві зброї зіткнулися. Перша сутичка закінчилася нічиєю.
Дзень! Дзень!
— Скрі-і-і?
Довгий меч Хав'єра та королева мурах володіли однаковою силою. Очі Хав'єра звузилися в пронизливому погляді. Королева мурах засмикала вусиками. Обоє продемонстрували однакову кількість нищівної сили. Обоє були вражені силою свого ворога.
Але мураха вдарила першою.
— Скрі-і-і!
Шууух!
Її величезні вусики були товстішими й довшими за софтболні біти.
Хав'єр пригнувся, щоб уникнути удару. Використовуючи інерцію, він підняв меч. Мураха відбила удар головою. І так почалася битва між Хав'єром та королевою мурах. Обоє викладалися на повну в своїх атаках, використовуючи кожну навичку та наступальну техніку, яку тільки могли застосувати. Вони блокували й били вперед. Вони били ногами й кулаками. Вони рубали й штовхали. Їх штовхали, а вони били у відповідь. Вони ухилялися й атакували. Вони качалися по землі й робили ривки. Перемога, однак, схилялася на користь мурахи в міру продовження бою.
Він утомлюється! Ллойд прискорив копання. Він також утомився, але вважав свій тягар нічим порівняно з Хав'єром, який боровся за своє життя.
Ще трохи! Ще зовсім трохи! Якщо Хав'єр знепритомніє, для нього все скінчено. Без нього план провалиться. Мурахи дістануться поверхні.
Дідько! Мені не слід було будувати копальню такою міцною! Руйнувати копальню було занадто пізно. Навіть якби він спробував, це навряд чи дало б ефект. Копальня обвалилася б лише частково, а цього було недостатньо, щоб зупинити мурах.
Отже, я повинен досягти успіху. Ллойд став ще завзятіше копати. Земля розліталася в усіх напрямках щоразу, коли він рухав лопатою. Струмені поту текли по його шиї та спині. Нарешті йому вдалося викопати потрібне місце. Є!
Пш-ш-ш! Цівка метанового газу вирвалася з отвору, який він щойно викопав. Ллойд квапливо схопив лопату й закричав Хав'єру:
— Гей! Іди сюди!
Хав'єр відповів миттєво. Одним потужним ударом він захистився від королеви й кинувся до Ллойда.
Ллойд зачекав, поки Хав'єр побіжить до нього. І вони разом побігли в протилежний прохід.
Королева мурах люто гналася за ними.
Ллойд розвернувся й зустрівся поглядом із мурахою. У той момент він розраховано засміявся й жбурнув смолоскип у бік мурахи. Він улучив їй просто в голову. З гучним глухим звуком смолоскип відскочив, пролетів над спиною мурахи й зустрівся з невидимим метановим газом, що поширювався проходом.
Полум'я та газ закрутилися разом, запаливши бурхливу хімічну реакцію.
Під час згоряння метану виділяється 891 кілоджоуль енергії на моль молекул метану, — подумав Ллойд…
Бум…
КА-БУУУМ!
Масштабний вибух охопив усе довкола.