Розділ 24: Підземні істоти (2)

— Бангуль!

Хрусь! Бангуль широко розкрила пащу й одним великим укусом проковтнула чималий шматок ґрунту. І ось воно. Щось чорне заповнило простір там, де щойно була земля. До цього моменту Бангуль гризла один лише бруд. Подекуди в ґрунті траплялося сіре каміння, але це було зовсім інше.

— Це кам’яне вугілля. Гей, Бангуль, стоп! — швидко наказав Ллойд своїй партнерці по призиву.

Нарешті перед ними з’явився вугільний пласт. Це означало, що все в стінах шахти було цінним вугіллям. Воно було надто коштовним, щоб Бангуль його їла.

— Найважливіша частина нашої роботи починається просто зараз. Усім зосередитися.

Він заспокоїв робітників, які вже збиралися радісно закричати. Катастрофи та нещасні випадки трапляються тієї ж миті, як тільки втрачаєш пильність. І це сталося б просто зараз, якби всі розслабилися за крок до мети. Переконуючи себе, що саме час сфокусуватися, Ллойд швидко мовив до всіх:

— Ми ще не закінчили. Ми тільки-но ступили на поріг вугільного родовища. Порадіємо пізніше. Святкувати будемо тоді, коли зірвемо цей куш. Зрозуміло? Отже, усі молодці. Час міняти зміну й переказати хлопцям, щоб тягли опорні стовпи.

Тепер їм потрібно було розпочати обережні розкопки. Ллойд відправив виснажених робітників і викликав нову бригаду. Поки він чекав на їхній спуск, то простягнув Бангуль синє соняшникове насіннячко.

— Гей, Бангуль?

— Бангуль!

— Так, ти чудово попрацювала. Я кажу це цілком серйозно. Без тебе ми б не змогли так швидко прокопати так глибоко.

— Бангуль! Б-ба-бан-гуль!

— Ха-ха, гаразд. Я нагодую тебе чимось смачненьким, коли повернемося нагору. А наразі ти будеш задоволена цим?

— Бангуль!

Він поклав синє соняшникове насіннячко їй до рота. Бангуль із радістю його проковтнула. Глоть! За три секунди Бангуль знову стала маленькою.

— Бангуль!

— Чудово! Гарна робота. Дякую, — він узяв її на руки.

Нарешті прибули нові робітники, несучи на плечах опорні стовпи.

— Як бачите, ми нарешті знайшли вугілля. Це найважливіша частина. Ми збираємося розширювати цей кінець шахти вздовж вугільного пласта. Це небезпечна робота, тому ви повинні чітко виконувати мої вказівки. Усім зрозуміло?

Усі закивали.

Ллойд активував свою навичку геодезії середнього рівня. Замір. Трісь! Перед його очима спалахнуло слабке світло. Потім, коли він озирнувся навколо, з'явилася інформація про шахту та вугілля.

На щастя, ґрунт біля вугілля міцний. Ми можемо обійтися без щита, і це місце не завалиться. Вугільний пласт простягається далі... гаразд, сюди.

Ллойд повернувся до робітників.

— Гаразд, тож розбираємо щит. Якомога повільніше та обережніше.

Щит більше був не потрібен, але вони не могли виштовхнути його на поверхню. Тому єдиним доступним варіантом було розібрати його назад на деталі.

— Так, хапайте ту частину. Два, три, тягніть!

Клац! Ллойд віддавав накази, а робітники діяли. Один за одним вони розбирали щит.

Коли вони майже закінчили з цим, Ллойд вигукнув:

— Несіть опорні стовпи!

Троє робітників, які чекали на його команду, миттєво підхопилися на ноги. Вони понесли на плечах опорні стовпи, а також верхні й нижні дошки, прямуючи в глухий кут шахти. Дошки та стовпи встановили там, де ще кілька секунд тому стояв щит. Цей саморобний пристрій мав запобігти обвалу глухого кута.

— Починаємо укріплювальні роботи. Не забувайте те, що ми тренували!

— Так, пане!

Усі працювали злагоджено, наче деталі одного механізму. Вони гребли лопатами вздовж стін. Кінець тунелю розширювався. Встановлювалися тимчасові опорні дошки та стовпи. Вони працювали, щоб забезпечити більше робочого простору.

Тим часом Лойд продовжував геодезичні заміри. Він постійно стежив за стінами та стелею на предмет ознак обвалу. Якщо вони почнуть руйнуватися, доведеться негайно всіх евакуювати. На щастя, робота просувалася без жодних перешкод чи натяків на обвал.

Готово. Найважча частина була позаду. Настав час завершувати день. А якщо вони продовжать укріплювальні роботи завтра? З такими темпами вони зможуть почати видобуток вугілля вже наступного місяця.

— Хух, — нарешті він полегшено розслабився.

Змучені та спітнілі обличчя робітників посвітлішали. Шахту нарешті розкопали.

— Гаразд, хлопці, ви добре попрацювали. Піднімаємося. Сьогодні ввечері влаштуємо вечірку. Буде м'ясо, випивка й солідний бонус.

Добре працюй — добре відпочивай. Це було гаслом Ллойда. Цей принцип був уже добре відомий робітникам, які працювали з Ллойдом уже багато місяців.

— Вау! Цього разу бонус теж буде гарним, правда?

— Куди ж мені витратити стільки грошей?

— Чекай на мене, Розаліє. твій брат оплатить усе твоє навчання!

Копати шахту було важче, ніж будь-який інший проєкт. Система підлогового опалення та мощення доріг не йшли в жодне порівняння з цим. А це означало, що й бонус за цю роботу буде більшим. Це викликало широкі посмішки на обличчях кожного. Вони весело пританцьовували, складаючи інструменти. На серці в них стало легше, ніби вони вже вийшли з шахти.

Але саме в цю щасливу мить...

Глухий стукіт.

З боку вугільного пласта пролунав слабкий звук. Ллойд повернувся в бік джерела шуму.

Що це було? Падіння каміння?

І потім ще один...

Глухий стукіт...!

Цього разу звук був гучнішим.

Ллойд подивився на землю, але поваленого каміння не було. І глухий стукіт знову пролунав з іншого кінця вугільного пласта.

Що це таке? Щось здавалося дивним. Він відчув, що відбувається щось справді недобре. Звідти не мав лунати жоден звук.

Рефлекторно Ллойд активував свою навичку геодезії. Замір. Трісь! Він вивчив вугільне родовище, і його очі здивовано розширилися.

Що?

Ллойд побачив печеру приблизно за три метри звідси. Раніше її там не було. Печера завширшки близько двох метрів ставала дедалі більшою просто на очах.

Що за...!? Щось обвалюється? Ні. Нічого не просідало. Ллойд зрозумів, що щось прориває нору в його бік. Що б це не було, воно копало швидко.

Шух!

Таємничий копач вистромив голову.

Це була гігантська мураха. Його голова була вдвічі більшою за кавун. Його видовжені жвали простягалися довше за людську руку.

— Що? Ааа!

Ллойд гепнувся на дупу, квапливо задкуючи. На щастя, він це зробив.

Клац! Мураха рвонув уперед і зімкнув жвали просто перед Ллойдом; так близько, що майже торкнувся його носа. Його жвали — гострі, наче леза пилки — виблискували в світлі смолоскипів.

Якщо він мене вкусить, то точно відірве руку чи ногу... а то й дві...

Мороз пробіг його спиною.

— Що це таке?! Чому тут мураха?!

— Ааагх!

Панiчні крики вибухнули серед робітників. Вони були охоплені жахом від раптової появи мурахи та його колосальних розмірів. Він був завбільшки з вовка. У них не було часу зупинитися й поміркувати про це. Ллойд порпався на землі, намагаючись схопити бодай щось, що могло б допомогти. Йому вдалося схопити свою цільносталеву лопату. Піднявши її високо вгору, він розмахнувся в бік мурахи.

Бабах!

Гострий край лопати врізався в бік голови мурахи.

— Кііік!

Постраждала мураха заверещала. Він закрутив головою від болю. Прозора рідина випорснула з його голови й забризкала все обличчя Ллойда. Ці бризки вивели його з заціпеніння.

— Усі біжіть! — вигукнув він інстинктивно.

Окам'янілі робітники кинулися до виходу з шахти. Ллойд спробував піднятися на ноги, але мураха не дав йому цього зробити.

— Скрііі!

Тепер, розлючений атакою, мураха помчав на Лойда. Його жвали знову розкрилися, цілячись просто в шию Ллойда. Ллойд усе ще був прикутий до землі.

Ааа!

Ллойд відчайдушно намагався уникнути контратаки, але був не в тому стані, щоб зробити це. Він відчував, як небезпека наближається, а жвали просуваються вперед, щоб відтяти йому голову.

Дідько.

Саме тоді.

Замах!

Він побачив спалах сріблястого світла над головою.

Шух! Шшш!

Люти жвали зрізало геть.

Бабах!

Інший сріблястий спалах глибоко занурився в його чоло. Меч пробив голову мурахи, а лезо встромилося в землю, наче цвях. Коли меч провернувся, пролунав хрускіт голови мурахи, яка розліталася на шматки.

— Скрііі!

Трохи посмикавшись, мураха обм’якла. Ллойд побачив, як меч витягують із монструозного мурахи, і хтось простягнув йому руку.

— Ви в порядку, молодий пане?

Міцна мозоляста долоня. Спокійний і зібраний вираз обличчя. Це був Хав'єр. Він простягав руку. Ллойд швидко схопився за неї й підхопився на ноги.

— Що це, в біса, таке?!

— Я не знаю, але...

— Але?

— Я припускаю, що це дикі мурахи, які населяють безплідні землі за гірським хребтом.

— Дикі мурахи? Що вони тут роблять?

Ллойд був серйозно спантеличений. За ідеєю, ці гігантські мурахи жили в східній пустці за гірським хребтом. Тож їхня поява під землею не мала жодного сенсу. Усе це не вкладалося в голові.

— Мурашник, мабуть, розрісся під землею неподалік від цієї території без нашого відома. Якщо так, то...

— Ну…?

Саме тоді з вугільної нори вилізла ще одна гігантська мураха. Як тільки він зупинив свої складні очі на цих двох, то одразу кинувся на них, розмахуючи товстими вусиками, мов бейсбольними бітами.

— Вони, мабуть, почули, як ми прориваємо тунель, і підкралися через власні нори, щоб напасти на нас.

Хрясь!

Меч Хав'єра знову вибухнув сріблястим спалахом. Голова мурахи розкололася навпіл по вертикалі. Однак одразу за ним з'явився ще один. Ллойд раптом зрозумів, що мурахи продовжуватимуть лізти з нори один за одним безкінечним потоком.

— От дідько.

Друге припущення Хав'єра звучало правдоподібно. Коли я вперше виявив вугільний пласт трохи раніше, я не бачив жодних печер за ним. Він був упевнений. Він використовував навичку геодезії, щоб уважно стежити за оточенням. Жодних ознак мурашиних печер не було. Лише згодом він виявив мурашину печеру та гігантських мурах.

Що мені робити? Це застало його зненацька. Було прикро, що він не підготувався до цього. У записах колишнього барона не було жодної згадки про мурашині печери.

Мені слід було бути обережнішим і підготуватися до цього. Він розумів, що підготовка до незадокументованих обставин навряд чи мала сенс. Це було неможливим завданням, але незалежно від цього, це сталося. Тож йому потрібно було знайти рішення.

Чи потрібно нам зупинити їх тут? Збентеження і втома. Задушлива спека. Він гарячково ламав собі голову. Було лише одне, у чому він був упевнений. Якщо мурахи виберуться з шахти, нам кінець. Вихід вів до баронства, і якщо мурахи виповзуть із шахти, катастрофа неминуча.

Солдати не зможуть захистити це місце. Величезна кількість мурах робить це неможливим. У найгіршому випадку все це місце буде знищено. Ситуація повністю вийде з-під контролю.

Я не можу цього допустити. Сама думка про це змусила його спітніти. Але Хав'єр, схоже, неправильно зрозумів Ллойда.

— Пане Ллойде, опануйте себе.

Тиць! Хав'єр злегка вдарив Ллойда кулаком у живіт, від чого той перевів подих.

— Кх...! — Ллойд важко задихався. Хав'єр, мабуть, хотів лише злегка штовхнути, але раптовий удар виявився дуже болючим.

— Гей, це ще навіщо?!

— Ви не повинні піддаватися страху в таких ситуаціях.

— Я не боюся! Я просто думав про те, що мені робити далі!

— Тоді, будь ласка, запропонуйте рішення.

Шух! Трісь! Навіть відбиваючись від армії мурах, Хав'єр спокійно відповідав своєму молодому пану. У Хав'єра ні краплі не збилося дихання. Кожного разу, коли він розмахував мечем, Хав'єр або розколював, або відтинав голову мурахи. Але його верхня частина тулуба була наскрізь мокра від поту. Знявши сорочку, його спітнілі м'язи виблискували проти світла.

Це погано. Так, це Хав'єр, але й у нього є свої межі. Ллойд знав це інстинктивно. Хав'єр був сильним, звісно. Але місце, де вони застрягли, було глухим кутом шахти з жахливою вентиляцією. Навіть Хав'єр зрештою дійде до межі, безкінечно воюючи з армією розлючених мурах.

Мені потрібно знайти рішення, поки він ще тримається. Як мені заблокувати мурах із найменшою шкодою, не випустивши їх до баронства? Чи варто просто обвалити шахту? Ні, це неможливо. Металеві стіни занадто міцні, і пошкодження структури в одному чи двох місцях навряд чи щось дасть. Крім того, мурахи копають занадто швидко, навіть якщо мені вдасться зруйнувати шахту. Ллойд похитав головою.

Один невірний крок — і колонія гігантських мурах може знищити всіх. Недолугий план тут не спрацює. Мені потрібно щось, що надійно заблокує мурах і знищить їх одним ударом... Е? Чекай-но.

І тоді його осяяло рішення.

Ллойд підвів голову. Він подивився на Хав'єра й вигукнув:

— Гей! Хав'єре! Як гадаєш, ти зможеш пробитися крізь них?

— Пробитися? — Шух! — Я не розумію, що ви маєте на увазі, — сказав Хав'єр, одним чистим ударом зрізавши вусики мурахи, який нападав.

Ллойд вигукнув:

— Звісно, ти розумієш! Пробитися крізь цих мурах і рвонути вперед! Ти зможеш це зробити?!

— Пробитися крізь цих мурах?

— Так.

Хав'єр повернувся, щоб подивитися на Ллойда. Його обличчя мовчки казало йому припинити верзти нісенітниці, коли він і так зайнятий битвою з мурахами.

Цього разу Ллойд вигукнув більш невимушено:

— Я думаю, це єдиний спосіб урятувати всіх і зупинити мурах! Не віриш? Чи злякався? Тікай, якщо боїшся!

— Ви натякаєте, що я боюся?

— Звісно.

— Таке непорозуміння небажане.

— І що? Зможеш?

— Звісно. Але пробитися крізь них? Як далеко?

— Прямісінько в мурашник!

— Зачекайте, усередину? До самого кінця?

— Так.

— У вас є план?

— Ще б пак! У мене геніальний план! Що? Не віриш мені?

— Не варто ставити такі очевидні запитання.

— Гей! Серйозно? Зараз не час...

— Я молюся, щоб ваш геніальний спосіб не виявився чимось божевільним.

Здавалося, він прийняв рішення. Або ж він просто змирився й зрозумів, що в нього немає іншого вибору, окрім як підкоритися Ллойду.

Трісь! Він міцніше стиснув руків’я меча. Його голос став погрозливішим.

— Тримайтеся прямо за мною. Не вештайтеся й не загубіться.

Лезо Хав'єра спалахнуло так смертоносно, ніби його меч вирував бурею.

Шух! Замах! Замах!

Ллойд захоплено спостерігав за сяючим мечем, що танцював у руках Хав'єра. П'ятьох мурах, які мчали на них, розрубало на шматки. Хав'єр стрибнув між них. Його рухи нагадували Ллойду сріблястого звіра. Ллойд побіг за своїм лицарем зі смолоскипом і цільносталевою лопатою в руках.

— Біжимо! Не зупиняйся!

За мить він проник у глибину мурашника, за отвір у вугільному пласті. На щастя, колонія мурах не поповзла вгору до виходу з шахти. Натомість вони розвернулися й кинулися навздогін за людськими нападниками. Хав'єр і Ллойд рубали й кололи мурах, які перегороджували їм шлях. Вони бігли без зупинки вглиб мурашника.

— Продовжуй бігти вниз!

Ллойд одержимо сканував мурашину печеру своєю навичкою геодезії просто на бігу.

Це єдине рішення на даний момент. Я повинен спробувати це незважаючи ні на що.

Була лише одна річ, яку шукав Ллойд: шар метану глибоко в мурашиній печері.