Розділ 21: Друга гра у випадковий призов (1)

Дзень! Дзень! Виразно залунав звук лопати. Лезо зблискувало під весняним сонцем при кожному русі. Лопата забивала табличку з гучним металевим брязкотом. Дзень! Нарешті знак було глибоко вбито в землю. Ллойд витер піт, що стікав за чола.

— Ух.

Теплий вітерець швидко висушив краплі поту.

Сонячне світло підняло йому настрій. А табличка перед ним змусила його розпливтися в посмішці.

— Гей, що думаєш? — запитав Ллойд, обернувшись. Він подивився на срібноволосого лицаря, який стояв позаду нього.

Хав'єр, срібноволосий лицар, кинув на Ллойда цинічний погляд.

— Що саме ви маєте на увазі? — спитав він.

— Ну, ось це, — Ллойд вказав на оголошення. Хав'єр подивився на нього. Це була дерев'яна дошка, на якій великими літерами було написано:

Будівництво вугільної шахти.

Без дозволу землеробством не займатися.

Ллойд Фронтера.

— Tакі оголошення потрібно встановлювати заздалегідь. Інакше потім усе ускладнюється, — пояснив Ллойд.

— Чому ж?

— Вони перетворять це місце на поле з перцем, капустою та бозна-чим ще, — Ллойд гірко всміхнувся. — Я про жінок — як літніх, так і молодих. Вони настільки працьовиті у своїй фермерській справі, що варто їм натрапити на хорошу землю, як вони одразу мчать насаджати всілякої городини. Уявляєш, що буде, якщо ця земля початково призначалася під будівництво?

У Південній Кореї це траплялося дуже часто. Коли люди так робили, будівельні компанії просто зрівнювали все бульдозерами. А на тих, хто використовував землю без дозволу, накладали штрафи. Це була сумна картина. Ллойд не збирався змушувати тутешніх людей проходити через те саме.

— Уявляєш, що станеться, якщо я переору поля, щоб щось побудувати? — сказав Ллойд. — Люди заб'ють мене палицями за те, що я знищив їхній урожай. Хтось навіть скаже, що я тиран. І той позитивний публічний імідж, який я так важко розбудовував, злетить нанівець, наче дракон у високе небо. Прощавай назавжди.

— Коротко кажучи… Ви зіткнетеся з жорсткою критикою.

— Так, саме це я й маю на увазі, — Ллойд яскраво посміхнувся. Останнім часом він здобув чимало довіри серед людей. І він не збирався втрачати її через якийсь дрібний конфлікт. — У будь-якому разі, будівництво незабаром розпочнеться. Я розкопаю тут землю, щоб перетворити її на шахту, і ми зможемо видобувати вугілля.

— Під цим ви маєте на увазі кам'яне вугілля, пане? — запитав Хав'єр.

— Так, саме так. Ти знаєш про нього?

— Трішки. — Хав'єр кивнув головою. — Вугілля — це невелике каміння, що утворюється під землею. Я чув, що це чудове джерело вогню, але воно значно крихкіше за дрова.

— Ага, саме так. Це те, що ми тут видобуватимемо.

— Ви хочете сказати, що вугілля залягає просто під нами? — спитав Хав'єр.

— Так, — Ллойд усміхнувся. — Я знайшов запис, де стверджувалося, що попередні барони двічі намагалися побудувати шахту, але зазнали невдачі. Шахта завалилася, бо ґрунт був слабким.

Ллойд знав це, тому що читав у романі «Лицар крові та заліза», і просто згадав цей момент.

Аркос Фронтера.

У романі батько Ллойда вчинив самогубство, коли непосильний борг став надто важким тягарем. І безпосередньо перед своєю трагічною смертю він від щирого серця плакав про те, що сьогоднішньої трагедії можна було б уникнути, якби його батько, Маттіас Фронтера, успішно збудував шахту.

Ця частина роману закарбувалася в його голові ясніше за ясний день. Відтоді він вирішив розвивати ці землі. Він вважав цю шахту однією з найважливіших частин свого плану. Проте він не забув особисто перевірити ділянку, і його проміжні навички чудово йому допомогли. Навичка геодезичного аналізу дозволяла йому сканувати землю на глибину до десяти футів. Він міг вивчити гірські породи, підземні води та рудні тіла.

Хоча було б чудово, якби я міг бачити глибше.

Він вирішив, що це місце — найкращий варіант після сканування кількох відповідних кандидатів. Саме тому він проклав вимощену дорогу неподалік звідси. Транспортувати вугілля з шахти буде простіше простого.

— Видобуток вугілля на якийсь час стане нашою куркою, що несе золоті яйця. Це буде найефективніший спосіб розв'язати проблему з дефіцитом дров, який неодмінно настане цієї зими.

— Дефіцитом дров?

— Так. Дров катастрофічно бракуватиме через системи теплої підлоги, які я встановлюю. Це не мої здогадки. Це неминуче станеться. Я впевнений.

Ллойд знизав плечима й продовжив пояснювати:

— Так уже влаштована ця тепла підлога. Тобі потрібно багато дров, оскільки ти обігріваєш підлогу всього будинку, а не лише кухню чи невеличкий куток, як у випадку з каміном. Це може вичерпати всі ресурси в лісі! Іншими словами, через кілька років гора стане лисою.

— Через те, що люди вирубають надто багато дерев на дрова?

— Саме так.

— Тоді…

— Чи передбачав я це? Звісно, передбачав, — посмішка Ллойда стала трохи підступнішою. — Ти ж мене знаєш. Я спроєктував систему теплої підлоги. Звісно, я це передбачив. До середини зими кожен почне відчувати, що дров на його подвір'ї недостатньо.

— Тобто ви всіх обдурили?

— Я…?

— Так, — голос Хав'єра був холодним. — Вони замінили свої каміни вашою системою, бо довіряли вам. Але якщо дров не вистачатиме, вони проведуть половину зими, тремтячи від холоду.

— Твоя правда.

— Ви їх ошукали.

— Та ні, не зовсім.

— Тоді…

— Я продаватиму їм вугілля.

— Тутешнім людям?

— Саме так. Вугілля краще за дрова. Вони самі благатимуть мене продати його їм.

У цьому й полягав план Ллойда. Першим етапом було надати людям систему теплої підлоги. У міру того, як дедалі більше людей встановлюватимуть її у своїх домівках, дров ставатиме менше. Вони почнуть помічати недолік підлоги — її величезне споживання дров. І саме тоді він продасть їм вугілля, яке накопичував.

А потім я розширю свій бізнес на сусідні баронії й зрештою експортуватиму вугілля й туди.

Тепла підлога. Вугілля. Ці дві речі стануть грошовими коровами, які допоможуть виплатити борг баронії. Сама лише думка про це ще більше підняла куточки його губ.

З іншого боку, вираз обличчя Хав'єра став похмурим.

— Тільки не кажіть мені, що ви спланували все це ще тоді, коли тільки починали.

— Так.

— Відколи?

— Відтоді, як ми відвідали власника пабу, щоб вибачитися, й отримали перший контракт. Якщо маєш що сказати — кажи. Не дивись на мене так.

— Можна?

— Так.

Хав'єр не стримувався:

— Ви підла людина.

— Ну, це краще, ніж бути наївним.

— Терпіти це в вас не можу.

— У мені?

— Так.

— Ти про щось забуваєш.

— Що ви маєте на увазі?

— Людина, яку ти терпіти не можеш, щоночі відправляє тебе до царства Морфея. Тож ти й мою послугу з колисковими терпіти не можеш? Ха-ха. Не треба так напружувати мозок. Подивися на себе, аж спітнів від думок. Це ж так очевидно. Ти просто витріщаєшся в порожнечу одразу після моїх слів. Розплющ очі, хлопче. Я більше не дражнитиму тебе. Тепер полегшало, а? Такий милий.

— Я…

— Забудь. Я й далі співатиму тобі колискові щоночі, тож не бідкайся, як цуценя.

Я не цуценя!!! — Хав'єр ледь не крикнув це у відповідь своєму молодому господарю.

Перш ніж ці слова встигли злетіти з губ Хав'єра, Ллойд заговорив першим:

— Ну, я розумію, чому ти так реагуєш. Ти вважаєш, що я дурю й використовую всіх у власних інтересах, і бачиш у цьому моє підступство. Я знаю. Не заперечуватиму. Але що ще я можу вдіяти? Мені потрібно врятувати нашу баронію перш за все.

Лукава посмішка на обличчі Ллойда стала трохи гіркою.

— Знаєш що? Чесно кажучи, коли я був молодим, то думав, що гроші — це не головне. Але коли виріс, то зрозумів, що помилявся. Немає нічого кращого за гроші. Вони виявилися куди важливішими, ніж мої дитячі думки взагалі могли осягнути.

— Молодий пане Ллойд…

— Та знаю, знаю. За гроші щастя не купиш. Але ти можеш бути щасливішим, якщо вони в тебе є. Тож дозволь мені побути хитрим і підступним деякий час, поки я не зароблю трохи грошей. Спробуймо почати виплачувати борг баронії, добре?

Хав'єр закрив рот. Відчуття огиди, що вирувало в його серці, зникло, щойно він почув план Ллойда. Його молодий господар називав себе шахраєм і сміявся з цього.

Хоча він і не сказав цього вголос, його погляд ніби промовляв: «Я візьму провину на себе. Усю критику. Усі тикання пальцями… Я витримаю це сам, тож нічого не кажи. Просто йди за мною».

Цей хлопець… Він був нічим іншим, як нікчемним хуліганом. Але останнім часом він час від часу дивував Хав'єра. Те саме відбувалося й зараз. І Хав'єру це не не подобалося.

Його методи сумнівні, але…

Зі свого багатого досвіду спілкування з молодим паном Хав'єр знав, що Ллойд здебільшого мав рацію. Ллойд допоміг йому завершити Метод ядра Асрахана. Він викрив сера Нойманна. І тому Хав'єр припускав імовірність того, що його молодий господар закладає фундамент для проєктів, які просунуть баронію далі.

— Добре, — Хав'єр спіймав себе на тому, що тихо всміхається. — Я дозволяю вам. — Він сказав це від щирого серця.

Молодий пан Ллойд…

Хав'єр багатозначно подивився на свого молодого господаря — людину, яку він повинен був охороняти й захищати.

Ллойд відповів на погляд і схилив голову набік:

— Дозволяєш мені? Зачекай, ти дозволяєш мій план?

— Так.

— Здається, ти зараз трохи заплутався.

— Перепрошую?

— Я ніколи не просив у тебе дозволу. Я взагалі-то син барона. Мені не потрібен твій дозвіл, щоб копати шахту… Тож годі вже цих непорозумінь і відійди вбік. Мені потрібно провести геодезичну зйомку.

Витончене обличчя Хав'єра скривилося. Ллойд голосно зареготав, наче неслухняна дитина.

Ох, як весело. Хав'єре, тебе так весело дражнити.

♣

Відтоді Ллойд практично поселився на місці будівництва шахти. Він обстежував околиці та аналізував довкілля. Раніше вже було дві спроби викопати шахту. Обидві закінчилися невдачею. Ллойд вивчив ті випадки й розробив власний план будівництва.

Традиційний метод буріння крізь скелі тут не спрацює. Це займає надто багато часу, а головне — це надто небезпечно.

На щастя, у кабінеті маєтку він знайшов записи про ті невдалі спроби будівництва. Переглянувши їх, він з'ясував, що для створення шахти вони намагалися бурити скелі.

Розколювання скель на шматки шляхом їхнього нагрівання та охолодження з подальшим просуванням усе глибше й глибше…

Саме так за тих часів робили за традиційним методом. Коли робітники наражалися на величезну скелю, вони розводили на ній вогонь. А потім поливали її холодною водою. Раптова зміна температури створювала тріщину, завдяки чому робітникам було легше розбивати камінь на шматки.

Спочатку вони робили саме так. Але вони прокопали 30 метрів — і шахта завалилася. Двічі.

І, на жаль, усі, хто перебував у шахті, загинули. Ось чому його дід, Маттіас Фронтера, відмовився від свого задуму побудувати шахту.

Те, що трапилося тоді, пояснюється просто. Це місце завалилося через слабкий ґрунт.

Аварії були неминучі, якщо вам не вдавалося належним чином зрозуміти географічні особливості. Після додаткового геодезичного аналізу Ллойд дізнався, що земля на цій горі була слабкою і є сумішшю каміння й ґрунту. Для цього середовища потрібно було застосувати особливу техніку.

— Я думаю використати щитовий метод, — оголосив Ллойд.

— Щитовий метод?

Це було під час вечері. Ллойд зі свого місця за обіднім столом підсунув барону аркуш паперу.

— Я думав над цим, і якщо ви подивитеся сюди, то побачите концептуальну ілюстрацію щитового методу.

— Щитовий метод… — барон подивився на малюнок.

Ллойд продовжив пояснювати:

— Простіше кажучи, щит — це велика кругла рама, виготовлена зі сталі. Робітники забиратимуться всередину й викопуватимуть ґрунт та каміння. Щит захищатиме місце від обвалу, оскільки візьме на себе тиск шахти.

— Хм, — замислився барон, — це буквально щит, який підтримує всю ділянку.

— Так. Ви коли-небудь чули про корабельних черв'яків?

— Корабельних… черв'яків?

— Так.

— Поясни.

— Це далекий родич кальмара чи равлика. Ця маленька істота досить шкідлива, тому що проїдає та продірявлює отвори в кораблях, — пояснив Ллойд.

— Яке це має відношення до цього будівельного проєкту?

— Саме цей хлопець натхнув мене на створення щитового методу, — сказав Ллойд і посміхнувся.

Це була правда. У середині 1800-х років саме таким чином було побудовано тунель під Темзою, просто під річкою Темза в Лондоні, Англія. Марк Ізамбар Брюнель, який побудував тунель під Темзою, розробив цей метод, натхнувшись саме корабельними черв'яками.

— Корабельні черв'яки продірявлюють отвори в дні човнів за допомогою своєї схожої на щит мушлі. Але деревина розбухає, коли намокає у воді. Це звужує викопаний ними отвір, через що деякі з них роздавлюються на смерть. Щоб запобігти цьому, вони виділяють секрет, коли риють отвір. Цей секрет запобігає розбуханню деревини. Те саме стосується й цього щитового методу. — Ллойд вказав на ілюстрацію та продовжив пояснювати: — Щит виконує роль мушлі корабельного черв'яка. Він захищає робітників. І він вириватиме отвір попереду. Люди будуть розділені на групи. Одні копатимуть, а інші в режимі реального часу встановлюватимуть кріплення, які запобігатимуть обвалу шахти.

— Так само, як секрет корабельного черв'яка запобігає пошкодженню отворів? — запитав барон.

— Саме так.

— Отже, весь процес буде повільним і розміреним. Копання й укріплення відбуватимуться одночасно.

— Це абсолютно точно.

Потім Ллойд розповів більше деталей будівництва, поки барон сидів непорушно, слухаючи сина. Барон був заінтригований. Вугілля було чудовим джерелом вогню. Його видобуток приносив би прибуток. Під тиском непосильного боргу барон просто не міг не заінтригуватися. Тим паче, план Ллойда звучав цілком здійсненно й правдоподібно.

Зрештою барон одобрив будівництво.

— Це чудово, але в мене є одна умова.

— Яка саме?

— Я не хочу, щоб ти перебував у шахті під час будівництва.

— Через те, що це може бути небезпечно? — запитав Ллойд.

— Звісно, — сказав барон. Його голос був твердим. — Я знаю, що це новий метод, але ми не можемо ґарантувати його безпеку.

— Але я не можу цього пообіцяти.

— Чому?

— Якщо я не спускатимуся туди, — аргументував Ллойд, — жоден робітник не довірятиме моєму методу й не виконуватиме роботу. Крім того, мені потрібно активно спостерігати за будь-якими змінами в стані шахти чи довкілля. Це єдиний спосіб запобігти аваріям.

— Але…

— Усе буде безпечно. Даю вам слово.

— Ха-ха-ха.

Вони довго сперечалися. Але Ллойд був упертим. Урешті-решт барон поступився його впертості й дав згоду на будівництво шахти.

Проте Ллойд не взявся за це негайно. Спочатку йому потрібно було вирішити ще одне завдання. Він дочекався настання ночі. Коли вона настала, він уклав Хав'єра спати. Потім він вийшов до тренувального майданчика позаду маєтку. Пізно вночі він відкрив вікно системи й натиснув на гру з випадковим призовом.

Я не можу використати Пподонга для цієї роботи. Він надто великий, щоб рити шахту. Але й для людей ця робота займає надто багато часу.

Що довшим був термін будівництва, то дорожчим воно ставало. Щитовий метод лише ґарантував безпеку кожного. Він не скорочував терміни будівництва. Тож Ллойду потрібен був здібний робітник, який скоротив би період будівництва й заощадив гроші.

Було б найкраще, якби ця призвана істота мала якісь навички, пов'язані з копанням.

Потім Ллойд запустив випадкову гру. У нього все ще залишалося достатньо ОВ навіть після всіх його покращень.

[Вартість 2-ї гри у випадковий призов = 70 ОВ]

[Поточні ОВ: 119]

[Бажаєте розпочати гру у випадковий призов?]

[ТАК/НІ]

Він вибрав «ТАК».

[Гра у випадковий призов розпо-чинається.]

Спалах!

Яскраве світло оповило все довкола. У повітрі сформувалося складне магічне коло, і простір затремтів. У затремтілому просторі поступово з'явився туманний силует, який повільно проявлявся.

Очі Ллойда розширилися, коли він урешті-решт побачив призвану істоту.