Розділ 20: Усі дороги ведуть до Рима (3)

Будівництво розпочалося на повну потужність. Завдяки покращеним навичкам Ллойда у геодезії та проектуванні перша ділянка була завершена за одну мить.

— Гей, Пподонг? — покликав Ллойд.

— Пподонг?

— Я зараз накреслю лінію на землі. Бачиш?

— Пподонг!

— Чи міг би ти викопати для мене яму завглибшки півтора метра у межах цих ліній?

— Ппо-до-дон! — Пподонг кивнув пухнастою головою, поклавши її на руку Ллойда.

— Чудово. Спочатку з'їж це.

— Пподонг!

Ллойд простягнув червоне насіння соняшника. Пподонг з'їв його так спритно, ніби тільки цього й чекав. Бум! За лічені секунди він виріс у гігантського хом'яка заввишки 9 метрів. Ллойд узяв лопату й провів нею пряму лінію. Він ішов уздовж лінії двовимірного креслення, яке було видно лише йому.

Шууух!

— Гаразд, починаємо звідси... У цьому напрямку. Чітко вздовж лінії, ні на дюйм убік. Усе має бути завширшки 12 метрів, — дав вказівки Ллойд.

— Ппо-до-донг! Пподонг!

Шух! Шух! Шух! Пподонг вправно розкопував землю передніми лапами. Щоразу, коли його огрядна дупа рухалася, позаду нього вилітала величезна кількість піску. Ллойд був вражений. Цей хом'як нічим не поступався потужному навантажувачу.

Після цього Ллойд наказал:

— Інженери-будівельники, перша група. Заходьте.

— Так!

Група інженерів складалася з 30 солдатів. Кожен із них тримав у руках лопату, і всі вони рухалися разом у строю. Вони застрибнули в яму, яку викопав для них Пподонг, і почали викидати звідти каміння, гілки та інше дрібне сміття.

Дзень! Брязг! Гуркіт! Гуп! Плюх!

Тридцять лопат вкопалися в землю одночасно. Це було майже схоже на танок. Краплі поту на їхніх обличчях сяяли під сонячним світлом. У процесі роботи стінки й дно ями чудово вирівнювалися. Після цього Пподонг знову утрамбував землю своєю вагою.

— Пподонг!

Трах! Його кремезна дупа розчавила ґрунт, наче штамп, притиснутий до аркуша паперу. Усі його двадцять п'ять тонн міцно притиснули землю. Він згорнувся калачиком і качався, щоб ущільнити ґрунт. Шууух!

Ллойд подумав, що Пподонг — це не що інше, як великий будівельний каток-хом'як.

Поки тривали основні будівельні роботи, друга група інженерів-будівельників старанно працювала. Ця група перевозила дрібний пісок із річки. Як тільки вони закінчували, перша група переносила пісок у яму, і робота з ущільнення продовжувалася. Інженери ущільнювали ґрунт, розгладжуючи його лопатами, а Пподонг ще дужче притискав землю своєю дупою, стежачи за тим, щоб товщина шару піску становила 40 см.

Цей процес повторювався циклами. Копати, засипати, розгладжувати та притискати.

Потім шар піску покрили галькою розміром з яйце, додавши ще один шар завтовшки 40 см. Поверх цього виклали дрібне каміння такої ж товщини. Після цього шар каміння вкрили гравієм розміром із грецький горіх. Нарешті його засипали 20 см шаром дрібного піску.

Шістдесят інженерів-будівельників, каменярів і шахтарів працювали не розгинаючи спини. Завдання були розподілені ефективно. Вони мали достатньо часу для відпочинку та їжі, щоб відновити сили. До того часу, як усі закінчили роботу на день, було завершено близько 10 квадратних метра.

— Добре, — Ллойд задоволено посміхнувся. Вони просувалися швидше, ніж він очікував. «Усе завдяки Пподонг. Серйозно, важка техніка — це необхідність на будівництві». Пподонг виконував роль навантажувача й катка, прискорюючи весь будівельний процес. Окрім хом'яка, перебільшити внесок солдатів було неможливо. Вони працювали на знос.

Тренування, які вони отримали під час проекту з влаштування теплої підлоги, нарешті дають свої плоди. Шістдесят будівельників ставали майстрами володіння лопатою. Їхня витривалість також значно покращилася. Вся ця праця загартувала їхню статуру.

Ллойд раптово згадав ті дні, коли він важко працював солдатом у корейській армії. Він пішов до армії, щоб захищати свою країну. Але реальність виявилася зовсім не такою, як він собі уявляв. Як тільки його направили на базу, він виявив, що замість захисту країни його службовим обов'язком став захист ротних казарм та інфраструктури. Його життя в армії було сповнене лише різноманітної чорнової роботи та будівельних проектів. Це було дуже далеко від військової підготовки.

Щодня були найрізноманітніші проекти. Він косив траву, ремонтував паркани й водопровід. Ремонтував зламані дахи та закладав тріщини на стінах. Він встановив пластиковий навес за казармою й розширив склад. І все лише тому, що я навчався на інженера-будівельника...

Для своїх командирів він був наче джин... Надавав безкоштовні будівельні послуги… Тху. Аж мурахи по шкірі бігають. Згадуючи ті дні, Ллойд поглянув на солдатів-будівельників і зловісно скорчив обличчя. Усі ви дізнаєтеся, через що мені довелося пройти.

Його анітрохи вони не хвилювали. Зрештою, ці солдати були найняті феодом для захисту цього місця. Йому потрібно було лише виплатити їм трохи більше грошей як заохочення, і все. Більше жодних скарг не лунатиме. Вони були саме тими, хто був потрібен Ллойду: робітниками, яких він міг змушувати працювати безперервно за мізерну плату.

Будівництво все ще перебувало на початковій фазі. По попереду був довгий шлях, і, що б там не сталося, він був рішуче налаштований закінчити першу ділянку вимощеної дороги до початку весняних дощів.

♣

Минуло кілька днів. На щастя, погода була сонячною. Тож будівництво розпочалося без жодних перешкод. З кожним днем робоча зона ставала дедалі більшою. Тим часом місцеві жителі сходилися юрбами, щоб подивитися на дорожні роботи та спостерігати за перебігом проекту.

— Ого, що тут відбувається? — запитав чоловік, проходячи повз. — Навіщо увесь цей галас?

— Гей, а ти хіба не чув?

— Не чув чого?

— Я чув, це називається вимощеною дорогою.

— Вимощеною дорогою?

— Ага.

— А навіщо вона?

— Не знаю. Але чув, що це корисно.

— Корисно? Для чого?

— Хтозна… Мабуть, корисно для… ну, для чогось точно.

— Мн, схоже, ти такий самий неук, як і я.

— Пфу.

Інші хитали головами й шепотілися між собою. Бачачи, як через самий центр їхньої землі будують дорогу, багато хто гадав, якою ж буде її мета.

— Можливо, це буде канал.

— Та ні, схоже, він збирається налити туди води й заморозити її, щоб зробити ковзанку.

— Ні, ви всі помиляєтеся. Це поле для сільськогосподарських культур. Він простягне його он туди, щоб зручніше було збирати врожай.

— Щось я сумніваюся... Було б переконливіше, якби ти сказав, що він копає землю, аби грати в доміно.

— Та ну вас! Це водотік!

— Ні. Це ковзанка.

— Серйозно, це поле.

— А я кажу, що це бігова доріжка для змагань.

Звісно, ці люди не були аж такими дурними, щоб не розуміти, що саме будує Ллойд. І вони чудово знали призначення вимощеної дороги. Вона б значно полегшила подорожі. Вона також була гарна для возів, які перевозили припаси. Саме тому люди й не розуміли. Торгівля та подорожі відбуваються тут не настілки часто, щоб виникала потреба в новій дорозі... Тож що відбувається...?

Люди дивувалися, чому молодий пан так затято прагне вимостити цю нову дорогу. Ніхто не міг осягнути цього розумом. Весь цей проект з'явився раптово й здавався непотрібним. Звісно, стара дорога іноді розмокала до бруду, але це була дрібна незручність. Тож усі дивувалися, навіщо взагалі ведеться це будівництво. Гроші, години та люди, вкладені туди… Чи варте воно того? — запитували вони себе.

Але вони були не єдиними. Солдати, які копали землю, відчували те саме.

— Ох! Дідько… Це важко. Аж занадто важко.

— Гей, не ледарюй. Не схоже, щоб тобі було важче, ніж іншим.

— Я це знаю, але все одно. Гей, тобі не здається, що це вже занадто?

— Що саме?

— Ми. Те, що ми працюємо інженерами-будівельниками. Звісно, ми отримуємо заохочення, яких не отримують інші. Але поміркуй про це. Тобі не здається, що ми зараз просто марнуємо свій час і сили?

— Марнуємо?

— Подумай. Який сенс вимощувати дорогу ось так?

— Ну, е-е…

— Нічого на думку не спадає, правда?

— Ти… правий… — чоловік лише почухав потилицю.

Солдат, який скаржився, витер піт, що стікав із його лоба.

— Ось і я про це. Що ми маємо в цьому крихітному феоді? Ми ж не торгуємо з іншими землями. І до нас не приїздять ані збройні сили, ані іноземні делегації.

— Правда, до того ж ми розташовані далеко-далеко на сході Королівства.

— Отож! Далі звідси нічого немає. Тільки ми. Жодних інших королівств. Лише гори та безплідні землі.

— Хмм, тепер, коли ти так це сформулював, я розумію, що ти маєш на увазі.

— Отож-бо. То який сенс нам виснажуватися, щоб вимостити величезну дорогу? І ти помітив, що ми будуємо в напрямку сходу, де взагалі нічого немає?

— Що?! Ти впевнений?

— Так, впевнений. Подивися сам.

— Чорт… Твоя правда…

— Отож?

— Хух. Але що ми можемо вдіяти? Молодий пан каже стрибати, а ми запитуємо, як високо.

— Тут ти правий. Тху!

Гуп! Гуп! Гуп! Вона почали копати лопатами з ще більшим роздратуванням. Солдати виконували одну й ту саму кропітку роботу кілька днів поспіль. Вони починали запитувати себе, навіщо все це. Але будівництво тривало незалежно від того, які сумніви жили в їхніх серцях. Зрештою, воно вже розпочалося.

Ллойд не був сліпим до всього цього. Він вже знав про нарікання в їхніх серцях. Але йому було байдуже. Він не збирався кидати справу. У нього була чітка мета, якої слід досягти.

Зараз усі, мабуть, сумніваються й скаржаться. Але зачекайте, поки все буде завершено... Коли будівництво закінчиться, все зміниться. Вони осягнуть його грандіозний план. Він був у цьому впевнений, тому вирішив даремно не витрачати сили на розмови. Йому просто потрібно було показати їм результат.

І тому будівництво тривало без жодних ознак зупинки, відображаючи його рішучість.

Вони копали. Засипали ями гравієм та піском. Ущільнювали й вирівнювали поверхню. Щодня вимощувалася все більша площа. Дорога простягалася від центру феоду до підніжжя гори на сході. Після цього вони піднялися по пологому схилу, потім по підніжжю гори й працювали вже на її схилі. Коли будівництво досягло цього рівня, Ллойд вирішив, що час підняти планку. Настав час зайнятися серйозним мощенням. Ллойд мобілізував усіх каменярів у маєтку.

— Гаразд. Відтепер ваша робота має вирішальне значення. Все, що ми робили досі, було саме заради цієї роботи. Настав час вимостити дорогу по-справжньому, — оголосив він.

— Так, молодий пане.

— Слухайте уважно. Ви повинні вимостити дорогу камінням таким чином…

Ллойд пояснив, як саме має бути виконана робота. Очі каменярів засяяли зацікавленістю, коли вони почули про нову будівельну техніку. І з цим проект із мощення дороги стартував.

— Ну що ж, уперед! Почали працювати! Не забувайте дотримуватися правил техніки безпеки! — дав вказівки Ллойд.

— Так, пане!

Каменярі та солдати були розподілені по групах. Вони рівномірно викладали дорогу, використовуючи великі плоскі камені з різних матеріалів. Кожна сторона каменя була близько 60 см завдовжки. Їх збирали на землі, наче пазл. Кожен шматок прилягав так ідеально, що між ними майже не залишалося вільного місця.

Але це було ще не все.

Центр дороги завширшки 6 метрів був збудований трохи вище за її краї. Це було зроблено для створення арки, щоб під час дощу вода стікала по обидва боки дороги, а не збиралася в центрі. По боках піднятої дороги були дренажні канави завширшки 45 см й завглибшки 15 см. По боках канав розташовувалися тротуари завширшки 3 метри.

Таким чином, дорога не буде затоплюватися водою. Канави з кожного боку природним чином відводитимуть воду, а гравій, пісок і каміння під дорогою запобігатимуть її застою. Нарешті, тротуари відокремлять рух екіпажів від пішохідного руху.

Штрихом наостанок Ллойд визначив зони, де заборонено висаджувати дерева по обидва боки дороги. Він знав, що коріння дерев може проникнути в основу дороги й зробити її нерівною.

Будівництво знову набрало обертів. Дорога розширювалася день у день. Від входу до маєтку барона до житлових районів. Від житлових районів та ринку до околиць феоду. А потім — від околиць до середини східної гори. Там будівництво й закінчилося.

Уперше в історії баронії Фронтера з'явилася вимощена дорога, що перетинала її землі. Але люди не могли зрозуміти, для чого саме вона була потрібна. Люди, будівельники й навіть барон Фронтера, який дав на це дозвіл... Ніхто не знав. Усі вони залишалися в невіданні щодо того, чому Ллойд збудував цю дорогу.

Ці запитання не давали їм спокою, але час минав, і прийшла весняна злива. Сильний дощ ішов понад десять днів. Усі старі дороги перетворилися на суцільне болото. Тільки новісінька вимощена дорога була в порядку. Це не було несподіванкою — люди передбачали таке. На мощення дороги пішло так багато часу, тож було очевидно, що вона залишиться в гарному стані навіть під дощем.

Хоча всі цього й очікували, сумніви все одно залишалися. Вони запитували себе, навіщо молодий пан створив цю розкішну дорогу, та міркували про її призначення. Чим сильніше йшов дощ, тим більше запитань у них виникало.

Вранці, коли небо прояснилося, Ллойд пішов вимощеною дорогою. Він піднявся на середину гори на сході. Там, на загальний подив, він установив будівельну табличку:

Будівництво вугільної шахти.

Без дозволу землеробством не займатися.

Ллойд Фронтера.

Грандіозний план, який Ллойд виносив з першого дня, як його вимушено закинуло в цей світ, тепер повільно ставав реальністю.