Розділ 2: Демонстраційний будинок відчинено (1)

Усередині пабу панував повний безлад. Скрізь були розкидані зламані столи й стільці, а підлога була вкрита уламками розтрощеного посуду.

«Дідько, а я й справді добряче тут нагадив».

Він інстинктивно поклацав язиком, особливо коли побачив власника, який намагався прибрати наслідки катастрофи, на яку перетворилася його таверна.

— Е-ем, ласкаво просимо...?

Лисіючий чоловік із гірким виразом обличчя оглядав цей хаос. Та щойно погляд власника впав на Ллойда, його обличчя зблідло, а потім спалахнуло від гніву. Втім, цей гнів швидко згас, поступаючись місцем награній посмішці. Це була посмішка, яку беззахисний бідняк видавлював із себе лише для того, щоб мати змогу й надалі вести свій бізнес у маєтку.

Думки про те, що сталося минулої ночі, безперечно, змушували його кров холонути.

Це й так було зрозуміло. Споглядаючи його таким, Ллойд утратив апетит, адже це нагадало йому про минуле. Ті спогади вирували в його голові.

«Коли я працював у таверні "Надія", жахливих клієнтів там не бракувало».

У нього було багато підробітків, і робота в таверні "Надія" була одним із них. Оскільки це був бар, туди ходили найрізноманітніші відвідувачі — і мерзенні серед них також були.

Узагалі-то, їх було дуже багато. Це й не дивно: варто їм було напитися, як вони починали усно чіплятися до робітників. Дехто доходив до того, що бив пляшки й перевертав столи, скаржачись, що ціни надто високі, закуска не до смаку, або що працівники недостатньо ввічливі. Вони розмахували розбитими пляшками, ревли й вимагали покликати менеджера.

Хух.

У ті часи він часто зітхав. Такою була доля звичайного робітника, яким він тоді був: VIP-клієнтам нічого не можна було сказати, тож якщо дехто з них виявлявся гнилим, йому доводилося заштовхувати свій киплячий гнів якнайглибше.

«Годі про це думати».

Це були гіркі спогади. Але завдяки їм Ллойд міг повністю співпереживати почуттям власника пабу. Хоча це були справи не його власних рук, а попереднього господаря цього тіла.

Він повернувся до власника пабу й щиро вибачився:

— Я прийшов вибачитися за те, що сталося минулої ночі.

— Що...?

— Я вчинив щодо вас неправильно. Мені слід було спокійно пити й нікому не заважати, замість того щоб влаштовувати цей розгардіяш. Це була моя провина, і я не шукатиму виправдань. Це повністю моя вина.

Він уклав усю душу в свої слова, проте його щирість, схоже, не була сприйнята належним чином.

— Е-ем, молодий пане? Що ви робите?

— ...

Перелякане обличчя власника стало синювато-блідим, наче він побачив привида.

— Пане, ви були незадоволені тим, що сталося минулої ночі? Тоді скажіть мені, що я зробив не так?

— Ні, я...

— Чому ви говорите зі мною так ввічливо? Це лякає ще більше.

— ...

Схоже, люди в маєтку справді щиро ненавиділи цього хлопця. Ллойд поплямкав губами й відповів:

— Так краще, якщо я говоритиму як зазвичай, без формальностей?

— О-однозначно, пане.

— То ви приймаєте мої вибачення?

— ...

— Я планую компенсувати вам зламані речі.

— Ви це серйозно, пане?

Цього бідолаху, мабуть, дурили все його життя. Ллойд поклацав язиком і мовив:

— Звісно, я серйозно. Як щодо системи підігріву підлоги в якості компенсації?

— Що?

— Кімната з теплою підлогою, яка обігрівається. Хіба ви не чули про таке?

— Я чув про те, як нагрівають камінь і бризкають на нього водою, але...

— Це парова сауна. А я кажу про те, щоб теплою була сама підлога. Знаєте про систему підігріву підлоги?

— ...

Звісно, він не знав. Як і Хав'єр мить тому, власник таверни онімів. Отже, його плани справді мали шанс на втілення. Ллойд облизав губи.

— Шкода, що ви про це не чули. Вашій матері це б дуже сподобалося.

— Перепрошую?

— Я чув чутки, що ваша мати хворіє.

— О, так. Це правда.

— Тоді я рекомендую підігрів підлоги.

— ...

— Вона робить підлогу теплою. Вам навіть не знадобиться ліжко. Просто лягайте на теплу підлогу, і вона зігріватиме вас цілий день. Сауна з цим навіть не зрівняється.

— ...

Він починав переконуватися. Крок за кроком його удавалося схилити на свій бік. Ллойд бачив, що той вагається, тому зробив ще один крок уперед.

— Це ідеально підходить для літніх людей та їхніх суглобів, що ломлять серед зими, коли все тіло мерзне.

— Для літніх людей, як моя мати?

— Саме так.

З давніх-давен повелося, що люди похилого віку люблять тепло.

— Тобто ви кажете, що самі зробите для мене таку річ, молодий пане?

— Угу. Я збудую для вас належну систему.

— Ви самі її зробите?

— Угу.

— ...

— Не вірите мені?

— Ну, е-ем...

— Звісно, що не вірите. Після всього того галасу, що я зчинив, тепер ви думаєте, що я воджу вас за ніс. Ви думаєте, ким це я себе уявив, пропонуючи зробити для вас якусь нібито теплу підлогу. Та й взагалі вагаєтеся, чи існує така річ насправді. І все ж, слухаючи це, ви не можете не думати про свою маму. Це привертає вашу увагу й затягує. Я правий?

— ...

— Гаразд, тоді складемо договір.

— Договір?

— Ага. Будівельний договір.

— Але...

— Принеси мені папір і ручку.

Обличчя власника спалахнуло від спантеличеності, але, попри це, незабаром він надав Ллойду папір і ручку. Швидко та вправно Ллойд склав на папері договір.

«Якщо мені потрібна форма документа, я можу зробити її сам».

Замовлення для власника пабу. Підрядник вказується тут, а місце будівництва — пустир за пабом.

— Давай розрахуємо повну суму оплати ось так: цей будівельний проєкт покриє витрати на компенсацію за весь збиток, якого я завдав твоєму майну минулої ночі. Що думаєш?

— Замість того, щоб сплатити за зламані речі, ви встановите цю так звану теплу підлогу як відшкодування?

— Саме так, — Ллойд ствердно кивнув.

Оскільки барон був у боргах, він у будь-якому разі не мав змоги запропонувати гроші як компенсацію. Однак, якщо йому вдасться успішно завершити цей проєкт від початку до кінця...

«У такий спосіб я зможу чудово вирішити питання з відшкодуванням і при цьому зовсім не загнати себе в мінус».

Це не лише вирішило б проблему з боргом, але й, якщо все піде добре, дозволило б заробити купу грошей. Це стане стартовою точкою для нарощування його статків за принципом снігової кулі. Втім, це була лише масштабна картина, яку передбачав Ллойд.

«Це те, що я вмію робити найкраще».

У нього була вища освіта в галузі цивільної інженерії, заради якої він досить наполегливо навчався. Звісно, великих мрій він ніколи не плекав. Як і всі інші, він обрав свою спеціальність на основі балів за тести та оцінок. Він лише робив усе можливе, щоб отримувати хороші оцінки та мати змогу отримати стабільну роботу в майбутньому. Але, можливо, лише можливо, всі ті знання, які він так накопичував, можна буде використати тут, у цьому місці.

Нерухомість завжди приносила найбільше грошей, а її частиною були саме будівельні роботи.

Будівництво квартир, будівель, мостів, доріг, дамб, хвилерізів, каналів чи портів — усе це було прибутковим. Будівельні компанії, зокрема, означали великі гроші, і що більшим був проєкт, то правдивішим це ставало. Ллойд із захопленням обмірковував можливості свого плану.

— А тепер підпишемо договір. Що скажеш?

— То ви серйозно?

— Я збудую це сам. Ти що, не хочеш?

— Н-ні, справа не в цьому.

Попри свої вагання, власник таверни зрештою підписав договір разом із Кім Сухо з Південної Кореї, студентом факультету цивільної інженерії, та Ллойдом Фронтерою, старшим сином барона.

У цьому дивному світі він отримав своє перше в історії замовлення. Воно було невеликим, але, тим не менш, це був перший крок із багатьох. Так почалося його перше довгоочікуване будівництво.

♣

Не минуло й хвилини з того моменту, як вони вийшли з таверни, коли Хав’єр, який досі мовчав, раптом сказав:

— Він наївний і зневірений чоловік.

— Що ти маєш на увазі?

Він озирнувся й побачив, що вираз обличчя Хав’єра залишався таким самим, як і завжди. Втім, зараз він здавався навіть холоднішим та суворішим, ніж раніше.

— Коли людина загнана в кут, вона стає зневіреною. Її кругозір звужується, а здатність тверезо мислити туманиться. Такі люди стають легкою здобиччю для тих, хто має зміїну душу.

— Здобиччю?

— Саме так, пане.

— А-а, тобто ти хочеш сказати, що власник пабу — це жалюгідна здобич, а я — мерзенний підлий лиходій зі зміїною душею?

— Чи мерзенний ви — залежатиме від вашої подальшої поведінки, пане.

— Гей, ну ти видав.

Він відчув, що атмосфера стала ще холоднішою, ніж досі. Нарешті Ллойд зрозумів, про що думав Хав’єр.

— Ти думаєш, що я намагаюся обдурити власника таверни?

— Ні, пане.

— Тоді що?

— Я вважаю, що ви скористалися беззахисністю людини.

«...Та це ж те саме». Ллойд важко зітхнув. Після того як він опинився в цьому тілі, геть усе, що б він не робив, спричиняло непорозуміння.

— Підсумуймо. Ти думаєш, що я насправді не збираюся будувати для нього систему підігріву підлоги, так?

— Саме так, пане.

— Це ще чому?

— Тому що ви не з тих людей, хто хоч раз у житті марав руки роботою.

— Звідки тобі це знати?

— Чув то тут, то там.

— Але сам ти цього ніколи не бачив, чи не так?

— Це правда.

— А ти виявився куди більш несправедливим, ніж здаєшся, Хав’єре.

— Перепрошую?

Уперше за увесь час живописні брови Хав’єра ледь помітно зсунулися. Ллойд, який був на цілих п'ять сантиметрів нижчим за Хав’єра, подивився на нього знизу вгору.

— Я розчарований, Хав’єре. Ти судиш про інших людей виключно на основі чуток?

— Це...

— Це упередженість.

— ...

— Хіба ти не бачив щойно, як я склав договір із власником таверни? Як гадаєш, що я збираюся зробити з цим договором?

— Напевно...

— Ти думав, що я зімну його й викину, чи не так?

— Це не так.

«Не так»? Та він поцілив прямісінько в яблучко. Ллойд ще раніше помітив, що з Хав’єра нікудишній брехун. Кожного разу, коли той брехав, він уникав зорового контакту — точно так само, як і зараз.

— Ти подумав, що я просто ошукав власника пабу, прикрившись договором. Що я без кінця відкладатиму будівництво теплої підлоги й так ніколи й не відшкодую йому збитки.

— Я просто...

— Оце й називається упередженістю. Необачно судити про людей, спираючись лише на власні уявлення. Саме через це виникають конфлікти, розквітає расова дискримінація, руйнуються родини та розпадається суспільство.

Хав’єр, схоже, не очікував такої контратаки. Він затулив рота. Мабуть, вважав усе це звичайною софістикою. Але Ллойд і не намагався переконати його. Натомість він кивнув Хав’єру підборіддям:

— Утім, оскільки я загалом зрозумів, що в тебе в голові, чи не міг би ти відійти вбік?

— Перепрошую?

— Просто зроби два кроки вбік. Так, саме туди. Я зараз намагаюся провести попередню розвідку.

Це було так ще до того, як Хав’єр узагалі розкрив рота. Попри все, саме на цьому задньому подвір'ї він збирався збудувати систему підігріву підлоги. Перш ніж готувати проєкт та матеріали, найважливішим було оглянути будівельний майданчик.

«Я зроблю її невеликою, тож точні вимірювання не знадобляться. Але земля тут трохи нерівна. Доведеться трохи підняти один бік».

З одного боку майданчик прилягав до пабу, а з протилежного розташовувався будинок її власника. Він вирішив, що звести теплу підлогу між ними буде чудовою ідеєю.

«Давай-но поглянемо на ґрунт».

Ллойд присів на коліна й подивився на ґрунт будівельного майданчика. Він помацав його, а потім стиснув у кулаці.

«Ах, це нагадує мені про університет».

Коли він торкнувся землі, у його пам'яті природно виринули спогади з уроків механіки ґрунтів. Вони вивчали об'єм частинок землі та такі характеристики ґрунту, як гранулометричний склад. Через ті заняття йому довелося перекопати купу найрізноманітніших ґрунтів. Але це було ще не все. Йому доводилося скачувати землю, наче шматочки гумки. Він качав і качав її, а потім клав у печі, щоб запікати, прожарювати чи випарювати. Звісно, тепер цей досвід дуже допомагав Ллойду.

«Цей ґрунт підійде».

Якість землі була не просто нормальною. Під темною поверхнею, на глибині кількох сантиметрів, залягав червонуватий ґрунт. Це була червона глина.

«Дивовижно!»

Ллойд обтрусив руки, підвівся й зустрівся з допитливим поглядом Хав’єра.

— Що?

— ...

— Ніколи не бачив, як хтось торкається землі?

— Я ніколи не бачив, щоб ви, пане, робили подібне.

— Тоді звикай. Відтепер ти бачитимеш це часто.

Очі Хав’єра сповнилися ще більшою цікавістю, але Ллойд проігнорував це й пішов геть. Він залишив майданчик і поблукав маєтком. Хоч він і крокував повільно та розслаблено, його погляд був зайнятий оглядом місцевості. У центрі маєтку протікала річка, що перетинала землі, і вона привернула його особливу увагу. Це здавалося чудовим місцем для видобутку червоної глини у великих кількостях.

— Гаразд, ходімо додому.

Навіть коли він повернувся додому, його робота не припинилася. Це був його монументальний перший будівельний проєкт.

Кажуть, що саме перший крок є найважливішим.

Варто зробити один хибний крок — і ти отримаєш погану репутацію. Після цього знайти наступного клієнта буде ще важче. Це буде крах від самого початку. Щоб уникнути цього, він мусив зробити все можливе для створення високоякісного кінцевого продукту.

«Щастя клієнта — це моє багатство».

Він провів без сну цілу ніч. Підробітки та навчання в університеті загартували його для цього моменту. Від заходу сонця й до самого світанку він заповнював чистий аркуш паперу кресленням плану підлоги. Щойно розвиднілось, він вирушив на пошуки управителя маєтку.

— Скільки деревини у нас на складі?

— Перепрошую?

Це був дуже ранній ранок. Управитель, який ще навіть не поснідав і не вмився, нахилив голову вбік. Мабуть, він думав, чи не п'яний Ллойд о такій ранній годині.

— Для чого ви збираєтеся використати цю деревину, пане?

— А ти як думаєш? Я використаю її для будівництва споруди. Ось, дивись сюди.

— Це?

— Перевези таку кількість деревини, яку я тут вказав. Відправ її на задній двір пабу. Зрозумів?

Якщо вже берешся за роботу, то краще робити її швидко й рішуче, наче бульдозер. Тим паче це відповідало підходу Ллойда до даного проєкту. Управитель розгублено кивнув. Завдяки цьому ще до обіду замовлення деревини вже лежало купою за пабом.

— З цими матеріалами я можу починати.

Він зняв свій громіздкий кафтан і залишився лише в легкій сорочці та робочих рукавичках. Він відчув себе комфортно, навіть коли взяв до рук лопату.

«Я невтомно виконував таку роботу кожного разу на канікулах».

Те саме було й під час його служби в армії. Оскільки він навчався на цивільній інженерії, йому завжди доручали як великі, так і дрібні завдання. На момент демобілізації до нього вже ставилися як до власної робочої машини.

«Урешті-решт, доля чоловіка — це копати лопатою».

Він почав з утрамбовування землі біля саду та перенесення викопаного ґрунту туди, де мала бути тепла підлога. Обережно, але впевнено він продовжував затоптувати й утрамбовувати землю.

«Якщо перенести весь ґрунт одразу й звести фундамент, пізніше виникне велика проблема».

Це була поширена помилка під час ущільнення ґрунту. Верхня частина землі легко ставала твердою, а от нижня — ні. Тож якщо ви перенесете й утрамбуєте купу землі за один раз? Для неозброєного ока поверхня здаватиметься міцною, але всередині вона залишиться надто м'якою. І якщо ви збудуєте щось зверху? Не мине й кількох років, як будівля похилиться й станеться катастрофа.

Знаючи все це, Ллойд нагортав ґрунт і утрамбовував його знову й знову. Працюючи, він раптом кинув погляд на Хав’єра. Цей пацан уже якийсь час стояв осторонь. Мабуть, він просто сумлінно виконував свій обов'язок охоронця.

— Гей, ти.

— Ви гукали мене, пане Ллойде?

— Так, гукав.

— У вас є накази для мене?

— Угу, є. Стій поруч і копай зі мною.

— ...

Хав’єр нічого не відповів.

— Не хочеш? У цьому річ?

— ...

— Якщо ти мені допоможеш, робота піде вдвічі швидше.

— ...

— Ех, б'юся об заклад, мати власника таверни зараз страждає від холоду. Якби вона могла відпочити в кімнаті з теплою підлогою, її біль миттєво зник би. Але наразі це неможливо. Чому? Тому що благочестивий сер Хав’єр відмовляється копати лопатою.

— ...

— Ох, якби вона тільки могла зігріти своє тіло в кімнаті з підігрівом, її біль у суглобах ущух би, а на обличчі розпливлася б широка посмішка. Але наразі вона не може цього зробити. Чому? Тому що благочестивий сер Хав’єр відмовляється копати лопатою.

— ...

— Ех, і це заради простого останнього бажання людини, якій залишилося жити не так вже й довго...

— Будь ласка, дайте мені лопату.

Зрештою Хав’єр не витримав і схопив лопату. Демонічна посмішка розпливлася на обличчі Ллойда. З цим син барона та невизнаний лицар почали працювати разом, і підготовка майданчика для теплої підлоги швидко просувалася вперед. Новина про його роботу миттєво поширилася всіма куточками маєтку.