Розділ 17: Прецедент (2)

— Я, Ллойд Фронтера, син Аркоса Фронтери, маю що сказати як законний спадкоємець цього маєтку.

Голос Ллойда гучно пролунав. Усі пильно дивилися на нього.

Фермер нервово ковтнув слину. А дроворуб виявив, що стискає кулак.

Винороб покусював губи.

Ніхто такого не очікував.

Поразка старшого лицаря.

І його оппонентом був не лицар такого ж рівня. Це був син барона, горезвісний ледар та нікчема, і все ж він розгромив лицаря вщент.

Самого цього було достатньо, щоб шокувати. Але це було ще не все.

Ллойд продовжував нападати на старшого лицаря навіть тоді, коли дуель закінчилася.

Барон нарешті втратив терпіння та вибухнув на сина, вимагаючи зупинитися.

Це змусило молодого пана перечити батькові й оголосити всім, що цей старший лицар зрадив барона та його баронство.

Спочатку всі сумнівалися.

Але вони побачили, як обличчя барона зблідло після того, як він прочитав невідомі листи. Згодом він опустився в крісло, ніби в нього підкосилися коліна. А потім він упився поглядом у сера Нойманна. Його очі були сповнені розчарування.

Це дало усім натяк на те, що сталося.

Справді? Те, що сказав молодий пан, — правда?

Так вони думали про себе, читаючи вираз обличчя барона.

І ось усі чекали в тиші, мізкуючи, що ж станеться з сером Нойманном.

Погляди всіх зосередилися на Ллойді. Вони чекали, що він скаже.

А Ллойд у відповідь відчував їхні погляди.

Настає найважливіша частина.

Перш ніж дістатися сюди, він прокрутив у голові кілька сценаріїв.

Він упорядкував усі деталі роману, наскільки дозволяла його пам'ять. Після цього він урахував поточний стан справ у баронстві, а також взаємини та емоції людей.

Він передбачив, як історія зміниться від його дій.

Коротше кажучи, він дійшов до цієї точки після ретельного планування кожної деталі у своїй голові.

І, безперечно, серед багатьох міркувань, які він зробив, одне стосувалося реакції барона.

Це призведе до зворотного ефекту, якщо я запропоную щось надто радикальне.

Барон був доброю людиною з м'яким серцем. Навіть якщо він скуштував гіркі ліки зради, у нього не вистачило б духу відштовхнути сера Нойманна й покарати його так, як той на те заслуговував.

Тож Ллойд подумав про себе, що пропозиція суворого покарання для зрадника зіграє лише на руку останньому.

Настав час зачекати, поки він клюне на наживку.

Він розумів свої межі в цій ситуації. Він міг лише зробити пропозицію, і не більше.

М'яч був на боці барона.

Тож йому потрібно було підштовхнути барона, щоб переконатися, що той погодиться на все, що б він не запропонував.

Ллойд відкашлявся:

— Я впевнений, що ви в скрутному становищі. Я теж. Сер Нойманн має тривалу історію з нашою родиною, і він зробив великі справи, за які йому слід віддати належне.

— Хм... Продовжуй говорити. — Барон спантеличено схилив голову, мабуть, здивований тим, що син заступається за сера Нойманна, замість того щоб накинутися на нього.

Ллойд продовжував говорити:

— Безумовно, вчинки, викриті сьогоднішньою дуеллю, м'яко кажучи, шокують. Він відвернувся від вас і завдав великої шкоди баронству.

— Ти хочеш сказати, що він зробив добрі справи, за які ми маємо бути вдячні, і погані вчинки, які вимагають нашої уваги? — запитав барон.

— Так, — відповів Ллойд.

На щастя, розмова клеїлася.

Виявилося, що барон не був дурнем. Він був просто доброю людиною.

— Тобто ти маєш на увазі, що я повинен вчинити з ним, ураховуючи все, що він зробив для нас у минулому?

— Так, саме так, — відповів Ллойд.

— Хм... Я відчуваю, що ти маєш на думці покарання.

— Авжеж. — Ллойд усміхнувся.

І без жодної секунди вагань він оголосив покарання барону.

— Я думаю скинути «пацюка» йому на голову, — спокійно сказав Ллойд.

— Пацюка...? — спантеличено запитав барон.

— Так, — відповів Ллойд і продовжив пояснювати. — Я збираюся скинути пацюка на голову серу Нойманну, і якщо він залишиться неушкодженим, пощадимо його й дамо йому шанс спокутувати свої помилки.

— Шанс спокутувати... Що ти маєш на увазі? — поцікавився барон.

— Я вважаю, що було б доречно понизити його до звичайного солдата.

— Ти кажеш йому довести свою каяття та відданість, служачи звичайним солдатом?

— Так, — відповів Ллойд.

— ... — Барон мовчав.

Баронеса виявила, що стискає руки.

Дехто з присутніх почав повертатися вбік і перешіптуватися між собою. Чути було звук невиразного бурмотіння та балачок.

— Гей, про що це він говорить? — запитав фермер у дроворуба поруч із ним.

— Думаю, він збирається скинути пацюка, — відповів дроворуб.

— Права? Ти теж це чув, так?

— Так. Пан Ллойд скине пацюка на голову серу Нойманну.

— І це може бути покаранням? Оце й усе? — запитав фермер.

— Гм... Я не знаю чому, але, може, й так? — відповів дроворуб.

Фермер знизав плечима, а дроворуб похитав головою. Вони були спантеличені цією ситуацією.

— Хто взагалі у світі постраждає від того, що йому на голову скинуть пацюка? — цього разу заговорила одна з жінок.

— Ну, я б постраждала, — зізналася інша жінка.

— Як?

— Я боюся пацюків. Тож цілком можливо закричати, підстрибнути та перечепитися через щось на землі, травмувавшись при цьому, — пояснила вона.

— Але... ми ж говоримо про сера Нойманна.

— Виходить, він не здивується, — зрештою погодилася вона.

Селяни гомоніли між собою. Вони висували кілька теорій і сушили собі мізки, намагаючись зрозуміти, що відбувається. Але зрештою вони дійшли висновку, що скидання пацюка на голову серу Нойманну не зашкодить йому.

Тому всі тлумачили пропозицію Ллойда наступним чином:

— Пан Ллойд пропонує пробачити сера Нойманна. Ти так не думаєш, Хав'єре? — запитав сер Баєрн.

І Хав'єр, який стояв поруч із ним, відповів:

— Я теж так думаю. Схоже, молодий пан розсудив, що таке покарання є найдоречнішим.

— Пан Ллойд так вважає?

— Так, саме так, — відповів Хав'єр.

Він зробив паузу на секунду, перш ніж продовжити:

— Сер Нойманн вже достатньо принижений перед усіма. І навіть якщо його пробачать, це не буде кінцем його ганьби.

— Твоя правда, — погодився сер Баєрн. — Його позбавлять лицарського статусу і він служитиме звичайним солдатом.

— Справді. Немає нічого ганебнішого за це, — сказав Хав'єр. — Однак...

— Що таке? — запитав сер Баєрн.

— Щось тут не так.

— Що ти маєш на увазі?

— Те, що запропонував пан Ллойд. Особисто я вважаю це трохи дивним.

Сер Баєрн спантеличено подивився на Хав'єра.

Хав'єр шукав найкращий спосіб пояснити це.

— Це занадто м'яко, — нарешті сказав Хав'єр. — Це надзвичайно милосердно з боку пана Ллойда — настільки, що це на нього не схоже. На мою думку, той хлопець, ні... молодий пан — не та людина, яка буває м'якою та милосердною.

Хав'єр казав правду. Він захищав Ллойда Фронтеру й спостерігав за тим, що він за людина і як любить тримати на людей зло.

Він підступний, надзвичайно підступний. Не кажучи вже про те, що він також педантичний, упертий і маніпулятивний.

Хав'єр не вважав Ллойда поганою людиною. Але Хав'єр не вважав його й доброю людиною.

Цей чоловік мав дріб'язкове серце.

І він ніколи не робив нічого, що було б для нього збитковим.

Цей чоловік був нічим іншим, як хитрим маніпулятором.

Такою була нещодавня оцінка Хав'єром характеру Ллойда.

Як ще я міг його оцінити?

Цей чоловік раптово кардинально змінився.

Його щоденні п'яні істерики припинилися. Але їх змінила його крайня дріб'язковість.

Він ретельно відстежував платежі селян за будівництво, і якщо виявляв, що хтось заплатив менше, міг навіть вибігти посеред вечері, щоб забрати своє.

Мало того, він міцно тримає мене на повідку за допомогою цієї своєї дивної послуги з колисковими.

Щоночі на нього виливався потік незрозумілих слів, які занурювали його в міцний сон.

Спочатку він був на сьомому небі від щастя. Здавалося, ніби він володіє всім світом, бо нарешті міг нормально виспатися. Але невдовзі він зрозумів, що помилявся.

Я зрозумів, що ця послуга має високу ціну.

Той чоловік погрожував йому кілька разів на день.

— Навчи мене володіти мечем, інакше більше жодної послуги з колисковою для тебе.

— Ти ж знаєш, що ми з тобою ділимо авторські права на Метод ядра Асрахана, правда? Скажи «так», якщо хочеш і надалі добре спати ночами.

— Я трохи захотів пити. Ти знаєш, що робити. Принеси мені склянку води, і я продовжу послугу ще на день.

Слів не вистачало, щоб описати дріб’язковість Ллойда.

Хав’єр був у нього в кулаці. Шляху до втечі не було. Ні, він навіть не мав сміливості сам розірвати цю пастку, бо послуга з колисковою, яку надавав той чоловік, була надто солодкою.

Фух... Я почуваюся таким жалюгідним щоразу, коли думаю про це. У будь-якому разі, немає жодного шансу, щоб така підступна людина легко пробачила серу Нойманну зраду баронства й зазіхання на його авторитет. У жодному разі. Це було можливо, коли він був п'яницею. Але зараз? Зараз він ні за що у світі не пробачить лицаря ось так.

Хав’єр був упевнений, що Ллойд має щось у рукаві.

Той молодий пан приховував якийсь зловісний задум.

Хав’єр прижмурився й впився поглядом у Ллойда.

І він був єдиною людиною на тренувальному майданчику, хто сумнівався в ньому.

Інші були вкрай здивовані несподіваною великодушністю та добротою, яку Ллойд виявляв до свого ворога.

Серед них барон Фронтера був здивований найбільше.

Так. Ти виніс досить м'який вирок, Ллойде.

Барон схвально хитнув головою.

Він цього не очікував. Тому був приємно вражений.

Я думав, що мій син помре хуліганом, який не боїться навіть небес.

Але це було не так. Озираючись назад, він зрозумів, що помилявся. Його син був уже дорослим, зрілим чоловіком.

Це просто неймовірно. Тепер я розумію. Мій любий сину, ти все продумав ще до того, як затіяти бійку з сером Нойманном. Ти знав про його зраду. Ось чому ти зачепив сера Нойманна й викликав його на дуель.

Усе, що робив Ллойд, було заздалегідь сплановано, і він хотів прилюдно й суворо покарати сера Нойманна з певної причини.

Так. Твій план полягав у тому, щоб покарати його й чітко дати всім зрозуміти, яка доля чекає на зрадників. А виявивши великодушність у такий вирішальний момент, як зараз, і розбивши геть усі очікування, ти мудро завоюєш серця жителів баронства.

Серце барона переповнювала гордість, коли він міркував про це.

Сер Нойманн, можливо, і зрадив баронство, але не можна було заперечувати, що він був цінним кадром.

Лицаря такого рівня знайти важко.

Барон знав, що його баронство розташоване у віддаленому куточку королівства.

Лицарі зазвичай уникали приходити сюди. Це було ще більш актуально для лицарів у ранзі експертів меча.

Мій син наводить лад у баронстві, даючи урок серу Нойманну. Водночас він виявляє великодушність, даючи зраднику шанс покаятися й виправити свої помилки. Таким чином баронство все ще може зберегти талант зрадника для власних потреб. Блискуче.

Сер Нойманн повинен був чогось навчитися з цього — сказав собі барон Фронтера.

Барон був упевнений, що старший лицар буде розчулений рішенням пробачити його.

Він із каяттям спокутує свої провини, що змусить його бути більш відданим баронству.

Барона охопили почуття.

Я не можу повірити, що мій син вигадав цей план. Який ґрунтовний і мудрий план.

Барон ледь не захлинався від гордості.

Приборкавши радість, що вирувала в його серці, він хитнув головою:

— Добре, Ллойде. Можеш робити так, як вважаєш за потрібне. Сер Нойманн, що ви скажете на пропозицію, яку висловив Ллойд?

— Це чудово...! — Сер Нойманн, який простягнувся на землі, негайно кілька разів кивнув.

Хоча майже всі функції його тіла були порушені через немилосердне побиття й тумаки, слух сера Нойманна залишився неушкодженим. Тож він зміг почути все, що Ллойд запропонував барону.

У душі сер Нойманн улаштував свято від радості.

Він просто скине одного пацюка мені на голову? І пробачить мене, якщо я не постраждаю? Чому я мав би казати "ні"?!

Його пробачать, і на ситуацію заплющать очі.

Сер Нойманн спланував, що йому робити далі.

Покаяння, дідька лисого! Я не дозволю понизити себе до звичайного солдата. Ні за що в житті.

Усі фібри його душі відкидали цю ідею.

Я негайно покину це гидотне баронство. А потім я помщуся.

Хрусь! Він скреготнув зубами, але не надто гучно, щоб інші не помітили.

Він надав своєму обличчю найпокірнішого та найкаятливішого виразу, який тільки міг вигадати.

Навмисно тремплячим голосом він сказав:

— Я доведу це вам просто зараз. Я прошу вашого баронського дозволу надати мені шанс прийняти мудру думку молодого пана.

— Справді. — Барон кивнув. — Ллойде, у тебе є той пацюк, якого ти скинеш йому на голову?

— Так, — відповів Ллойд. — Я прийшов сюди з ним.

— Добре. Продовжуй, — оголосив барон.

— Слухаюся.

Урешті-решт барон дав згоду. Кутики губ сера Нойманна поповзли вгору.

Ллойд також зловісно посміхнувся.

— Гей, сере Нойманн. У гарному настрої? Ви посміхаєтеся, — зазначив Ллойд.

— Перепрошую? — запитав сер Нойманн.

— Ну, гаразд. Вітаю. Ви думаєте, що легко відкрутилися, правда?

— Я... не зовсім розумію, що ви маєте на увазі, — сказав сер Нойманн, схиливши голову.

Тепер щось здавалося не так.

Сер Нойманн дивувався, чому молодий пан так щасливо посміхається. Тим паче ця посмішка водночас виглядала загрозливою.

— О, дозвольте я вам поясню.

Посмішка Ллойда стала ще зловіснішою.

Саме тоді сер Нойманн помітив маленького хом'ячка в руці Ллойда. Іншою рукою Ллойд тримав червоне насіння соняшнику.

Ніхто, крім сера Нойманна, цього не бачив, оскільки всі були далеко.

— Немає легкого шляху благати про прощення.

— Перепрошую...?

У той момент, коли сер Нойманн спантеличено відповів...

Хрусь! Хом'ячок з'їв червоне насіння соняшнику.

А за секунду Ллойд підкинув тварину високо в повітря й відступив назад.

І...

Стрибок!

— Пподонг! Роздави його!

— Пподонг!

— ...!

Величезний хом'як заввишки майже 9 метрів каменем полетів униз просто на сера Нойманна.