Найкращий забудовник
Автор: Moon Baek-kyung
Переклад: DeAM
Матеріал надається безкоштовно для приватного ознайомлення. Права на інтелектуальну власність належать їхнім законним власникам. Перекладач є лише інтерпретатором тексту і не несе відповідальності за зміст роботи.
Сюжет є художньою фантазією. Усі події, ситуації та персонажі, їхні дії та мотиви, є вигаданими.
Розділ 16: Прецедент (1)
Сер Нойманн. Старший лицар баронства Фронтера. Він ненавидів це провінційне володіння.
Він прагнув успіху. Прагнув жити в багатстві. Для нього це місце було огидною вигрібною ямою.
Баронство Фронтера розташовувалося у віддаленому куточку королівства. Ідилічні пейзажі не компенсували того, що це була глушина на краю світу. Сер Нойманн вважав, що насолоджуватися спокоєм і тишею сільської місцевості пасує хіба що старим відьмам на пенсії. Це не те місце, якому він належав. Він заслуговував на більше, ніж гнити тут заживо.
Я хотів вирватися звідси!
Він прагнув податися кудись подалі від цих земель. На нього чекав більший світ, де він прокладе собі шлях до вершини. Він прагнув розкішного життя. А для цього доводилося зректися вірності барону Фронтера. Проте це було неможливо.
Він чудово знав, що стається з лицарями, які зрікаються присяги своєму сюзерену. На них чекало вигнання й зневага, хоч би куди вони пішли. Жоден лорд не побажав би прийняти такого лицаря. Клеймо безчесного зрадника, який підставив свого пана, переслідувало б його до кінця днів.
Тож він вигадав план. Якщо він не міг покинути свого лорда та його володіння, то міг довести їх до руйнування. Тоді його репутація не постраждає. Він зможе покинути це нудотно-огидне місце без того, щоб хтось тицяв у нього пальцем.
Він утілив свій план у життя й уклав угоду з чужинцем. Продав інформацію про барона та його маєток. Це призвело до того, що барон став жертвою інвестиційної афери. Коли фінансовий тягар став для барона непосильним, той звернувся до лихварів.
Сер Нойманн був у захваті. Невдовзі барон збанкрутує. Його свобода вже близько. Усе йшло ідеально. Потрібно було лише трохи зачекати. То чому ж?
Чому цей шмаркач гамселить мене?
Свист!
Це був звук лопати, що летіла в його бік. Лезо лопати, здавалося, збільшувалося в розмірах, поки він на нього дивився. А потім пролунав гучний і дзвінкий брязкіт, коли його голова різко сіпнулася вбік. Череп затріщав від пекучого болю.
Глухий удар!
— Агрх! — ноги сера Нойманна підкосилися. Проте йому якось удалося ледве втриматися на ногах. Замість того щоб дати відсіч, він благав найжалюгіднішим голосом, на який тільки був здатен.
— З-зупинися! Я ж без зброї! — І це була правда. Меч уже давно випав із рук сера Нойманна. Він був беззбройним. Переможець дуелі був очевидний для всіх. На цьому все мало б закінчитися. Це було єдино правильним рішенням. Згідно з моральним кодексом, якого колись дотримувався сер Нойманн, це була належна процедура. Це був просто здоровий глузд. Але сер Нойманн мав рацію — він справді вскочив у купу лайна.
Попри те, що той залишився без зброї, Ллойд не припиняв нападу. Ллойд просто підвів його й вибивав із нього рештки духу. Сер Нойманн кілька разів кричав, що здається, але Ллойд раз за разом залишався глухим до його слів і продовжував лупцювати. Сер Нойман спотикався, намагаючись утекти, але Ллойд наступав йому на п'яти, тримаючи лопату напоготові, щоб бити його знову й знову.
— З-з-зупинися! Благаю, не принижуй мене більше! — закричав сер Нойманн, стримуватися далі він уже не міг.
Та Ллойд не відповідав. Натомість він просто знову замахнувся лопатою.
Глухий удар!
— Агрх! — череп Нойманна затріщав. Хто-небудь... будь ласка, зупиніть його... Світ навколо нього почав темніти. Він злякався, що справді може померти, якщо це триватиме й далі. І тоді він зрозумів, що зараз не час берегти власну гідність. Очима, повними розпачу, сер Нойманн подивився на барона Фронтера. Мій пане! Будь ласка, допоможіть мені!
Сер Нойманн знав: якщо хтось і міг покласти край цій безжальній прочуханці від цього сучого сина, то це його батько-барон. Сер Нойманн гарячково повернувся до свого пана й упав. Він підвів голову й простягнув одну руку... Будь ласка!
У ту мить він забув, що зробив із бароном. Він був зрадником. Але коли на кону стояло його життя, йому було байдуже до своєї зради. Удача тоді була на його боці, адже барон підвівся зі свого місця.
— Ллойде, зупинися. Схоже, дуель закінчено, — сказав барон Фронтера, його голос був тихим, але ніс у собі всю вагу його влади як барона цих земель.
Усі гадали, що Ллойд Фронтера припинить побоїще. Селяни, дроворуби, служниці та солдати — усі думали однаково. Це було очевидно. Наказ віддав його батько, барон. Ллойд міг часто чинити по-своєму, але це була державна подія. Барон віддав наказ. Ніхто й уявити не міг, що Ллойд проігнорує батька й продовжить цей жорстокий акт звірства.
Але вони абсолютно помилялися.
Глухий удар!
Лезо лопати окреслило чітку дугу в пополудневому небі, ніби під час замаху професійного гольфіста на першій лунці. Вона врізалася в край підборіддя сера Нойманна з чітким і дзвінким гуркотом.
— Кх...!
— "Кх" йому, бач, — поглузував Ллойд. — Це ще не кінець. Ти заслуговуєш на більше.
Кашель, кашель! — Кх! — сер Нойманн закашлявся й важко зітхнув.
— Чому? Чому боляче? Думаєш, це несправедливо? Гадаєш, я з'їхав з глузду? Так? — запитав Ллойд.
— З-з-зупинися!
— Зупинитися?
— Т-так...
— Та хто ти такий, щоб вказувати мені, що робити?
Лясь!
Ллойд ударив сера Нойманна держаком лопати по спині. Сер Нойманн упав, знову закричавши від болю. Проте вираз обличчя Ллойда залишався спокійним і врівноваженим. Думаєш, це несправедливо? Ти нічого не можеш із цим вдіяти. Я роблю з тебе прецедент. Якщо не хотів закінчити ось так, не треба було тримати ніж за спиною барона. У його думках не було жодної краплі брехні. Це був факт — лицар виявився зрадником. Проявити м'якість і пробачити його — це не дасть уроку ні йому, ні решті. Хіба хтось повірить, що він каявся й став новою людиною?
Ніколи. Ллойд похитав головою. Такі історії існували лише в казках. Ллойд надто добре знав, наскільки огидним є реальний світ. Він надто довго жив на самому дні соціальної піраміди й знав, якими є люди.
Пам'ятаю, коли я жив у гуртожитку. Одного хлопця спіймав на тому, що він потайки цупив мою їжу зі спільного холодильника. Мені варто було б зірватися на нього. Але натомість я розм'як. Проте бути добрим виявилося неправильним рішенням. Тоді він так розгубився, що проґавив можливість щось сказати. Він просто посміявся й доброзичливо сказав йому більше ніколи так не робити.
І що ж сталося? Той хлопець продовжував красти. Згодом він навіть став нахабнішим і докоряв Ллойду за те, що той такий егоїст. Світ створений для того, щоб ділитися, — казав той тип. Ллойд лише ошелешено гмикнув. Те відчуття остовпіння досі муляло, навіть зараз.
Як я можу виявити м'якість до цього зрадника, коли світ влаштований саме так? Нізащо. Люди були лише безсоромними й егоїстичними істотами, які залюбки пожертвують своєю мораллю заради мізерної трапези. Зважаючи на це, що станеться, якщо він виявить милосердя до цього огидного маленького зрадника? Той цим скористається.
Ллойд був абсолютно впевнений, що це породить зграю огидних стерв'ятників на зразок Нойманна, які об'єднають зусилля й спробують руйнувати баронство.
— Отож, я зроблю з тебе прецедент, — урочисто оголосив Ллойд. — Це означає, що я лупцюватиму тебе доти, доки ти навіть оком кліпнути не зможеш. Це ще не кінець. Тож досить верзти нісенітниці й вставай.
Ллойд чекав на цю мить. Він простягнув руку й схопив сера Нойманна за комір. Іншою рукою Ллойд підняв свою лопату.
— Ти що, не чув мого наказу зупинитися?! — Крик барона лунав у самому центрі.
Ллойд здригнувся й повернувся до барона. Він байдуже відповів:
— Я чую, мій бароне. — Глухий удар! Відповідаючи, він ударив сера Нойманна посеред голови.
Барон насупив брови:
— Що?!
— Я чую ваш наказ, але не можу його виконати. — Глухий удар! Ллойд вліпив серу Нойманну ще раз.
Обличчя барона похмурніло.
— Ти хоч уявляєш, що робиш просто зараз? — запитав барон, і його голос злетів на високі ноти.
— Звісно.
Бах!
Щоразу, коли лопата влучала в сера Нойманна, його тіло заходилося корчами.
Очі барона заблищали від люті.
— Ти безчестиш свого супротивника, — терпляче мовив барон, — і більше того, ти знущаєшся зі старшого лицаря, який служив нашій родині багато років.
— Так, — відповів Ллойд. — А ще він зрадник, який зрадив вас і баронію після того, як отримав так багато вашої довіри.
— Що? — барон здригнувся.
Ллойд спокійно відповів:
— Я знав, що ви допитаєте мене з недовірою. Тож я прийшов сюди, підготувавши докази. Будь ласка, подивіться під свою скатертину.
— Що...
— Я дещо залишив для вас там піднизу, — спрямував його Ллойд.
Барон був спантеличений. Він гадав, що мав на увазі його син. Він не міг повірити, що сер Нойманн міг його зрадити. Хоч він усе ще був надто приголомшений, щоб відповісти, він підняв скатертину, як йому й казали. І його очі широко розплющилися від здивування.
— Це...
Там лежав конверт. Він відкрив його. Усередині було декілька паперів.
— Що це таке? — запитав барон Фронтера.
— Я скажу вам, як тільки ви закінчите це читати, — відповів Ллойд.
Барон Фронтера мав погане передчуття щодо цього. Поведінка його сина була надто впевненою, щоб той просто дурив голову. Він подивився на листи. Почав спокійно їх читати. На середині його пальці затремтіли, і він дочитав решту одним швидким поглядом.
— Це...
Зминання! Барон стиснув листи. Він люто впився поглядом у сера Нойманна в повному запереченні й шоці. Його реакція не була дивною, зважаючи на те, що листи, які Ллойд передав барону, були тими самими, якими сер Нойманн обмінювався з аферистом, котрому він продав інформацію про стан справ у маєтку.
Раптово в його голові виринуло ім'я. Тордес. Це був молодий купець, який звернувся до барона. Пристрасний, обачний чоловік із великою ініціативою. Одного дня він прийшов до маєтку барона й присягнувся своєю честю, що приніс добрі новини. Він сказав, що знає про чудову інвестицію в землю, але зараз вона нічого не варта. Він запевнив барона, що той має зачекати кілька років, і її вартість зросте в рази.
Тордес пообіцяв, що барон примножить свої статки через кілька років, якщо придбає землю заздалегідь. Барон довірився йому, але знав, що будь-яка інвестиційна можливість пов'язана з ризиками. Навіть якщо інвестиція виявиться невдалою або принесе менший прибуток, ніж очікувалося, він зможе просто продати землю, яку купив. Він поставився до всього цього спокійно.
Оскільки причин вагатися не було, він придбав землю, використавши як кошти маєтку, так і позичені гроші. А тепер... він залишився без грошей. Виявилося, що землі, які я придбав, існували лише на папері. Звісно, він утратив усі свої інвестиції.
Тордес, який ошукав його, зник, забравши гроші. Барон за одну ніч опинився під тягарем непосильних боргів. І... той, хто злив мої вподобання, інтереси, фінанси та іншу особисту інформацію, виявився... сером Нойманном?
Він пригадав численні подарунки, які отримав від Тордеса. Від меблів із червоного дерева до сорочки з коміром із хутра снігового орла. Тордес засипав його дарунками, які той так любив. Вони завжди розмовляли на одні й ті самі теми. Щоразу, коли він спілкувався з Тордесом, піднімалися саме його улюблені теми. Він дивувався, як вони могли так ідеально підходити один одному.
Я думав, що ми з ним просто знайшли спільну мову. І саме тому я йому довірився. Результатом цієї довіри стала болюча зрада й банкрутство. І сер Нойманн був за це відповідальний.
Глухий удар!
Барон відчув, як у нього стигне кров у жилах. Калатання серця гучно лунало в його вухах. Світ розмивався, і в нього раптово запаморочилося в голові.
Ллойд гірко всміхнувся, дивлячись на барона. Він, мабуть, у шоці. Його найближчий соратник виявився зрадником, який вів його до загибелі. Шок і зрада мали б сильно пекти. Навіть на відстані Ллойд бачив, що обличчя барона стало блідим як полотно. Не було б нічого дивного, якби той знепритомнів. Ллойд на секунду замислився, чи правильно він зробив, показавши йому ці листи.
Але що ще я міг зробити? Мені потрібні були беззаперечні докази, щоб вони мені повірили. Для цієї мети використали Пподонга — чарівного хом'яка. Він відправив Пподонга до спальні сера Нойманна, щоб той знайшов листи. Він знав розташування листів з романа «Лицар крові й заліза», де йшлося про те, що листування між сером Нойманном і Тордесом зберігалося в шухляді нічного столика.
І це виявилося правдою. Тож Пподонг проник до спальні сера Нойманна, як слухняний маленький хом'ячок. Він був маленьким, але сильним звіром, тож відчинити шухляду для нього було іграшкою. І саме так Ллойд зміг здобути листи, які викривали лицаря.
У листах містилася обіцянка, що Тордес у майбутньому найме сера Нойманна. Там навіть був чарівний підпис, який підтверджував справжність листа. Саме тому сер Нойманн не міг його викинути. Завдяки цьому я зміг його спіймати.
Раптово Ллойд відчув гіркоту від усього цього. Він шкодував, що подібного не сталося в Південній Кореї. Ллойд шкодував, що не залишив доказів проти шахраїв, які ошукали його батька. Це врятувало б його родину від нещастя. Принаймні його батьки не загинули б ось так.
Хух... Годі. Зараз не час для сентиментів. Ллойд похитав головою. Зараз був не час для цього. Йому потрібно було переконатися, що ця ситуація обернеться на його користь. Думаючи про це, Ллойд підвів голову. Він звернувся до барона, чиє обличчя все ще було блідим як полотно:
— Ви в порядку? Якщо у вас паморочиться в голові, будь ласка, присядьте й зробіть глибокий вдих, — запропонував Ллойд.
— Гаразд... — із трудом вимовив барон.
Судячи з реакції барона, перше враження Ллойда про те, що той не мав достатньо духу бути твердим і суворим, підтвердилося. Він міг правити землею лише з добрим серцем. Така людина могла б отримувати похвалу від людей як святий, коли все було добре й спокійно. Але це була зовсім інша історія, коли світ переживав важкі часи. Люди користувалися добротою таких людей. Він зрештою перетворився б на ганчірку й залишився б позаду.
Зрозуміло, який барон. Просто подивившись на нього. Подивившись, як він стоїть у шоці, не знаючи, що робити після того, як дізнався, що його найдовіреніший лицар — зрадник.
Шок і хаос затьмарили вираз обличчя барона. Досі сер Нойманн був для нього надійним лицарем. Барон не знав, як йому сприймати цю зраду або як з нею розібратися. Саме тому він вагався щодо своїх подальших дій і не діяв рішуче одразу.
Тоді я зроблю це за вас. Хтось усе одно мав виконати цю роботу. Якби барон зараз нічого не зробив, усе його володіння поринуло б у хаос.
Ллойд почав говорити:
— Я, Ллойд Фронтера, син Аркоса Фронтери, маю що сказати як законний спадкоємець цього маєтку.