Розділ 14: Чотири зброї божевільного (1)

Раннє весняне сонце благословило землю своїм світлом. Усі завершували свої ранкові справи. Селяни витирали піт у полі, а лісоруби відкладали сокири й вдихали свіже повітря. Сопілка пастуха наповнювала луг солодкими мелодіями. Винороби у своїх виноградниках та пралі біля річки — усі ненадовго призупинили роботу. У цю годину все завмирало, адже настав час обіду.

Однак сьогодні щось було інакше.

На тренувальному майданчику маєтку Фронтера відбувалося щось надзвичайне.

— Гей, як гадаєш, що сьогодні станеться на дуелі? — запитав один селянин у свого друга.

— Що ти маєш на увазі? І так зрозуміло, хто переможе, — відповів той.

— Ти думаєш про те саме, що й я?

— Звісно. Про кого ж іще? — мовив він як про щось само собою зрозуміле.

— Правда? Ну як, скажи на милість, сер Ллойд може перемогти сера Нойманна?

— Повеселимося на славу, ха-ха. Ох і видовище буде, коли вони битимуться, — з посмішкою на обличчі сказав хлопчина.

— Ха-ха-ха, і не кажи! — вигукнув інший. — Я буду насолоджуватися кожною миттю, коли молодий пан летітиме на землю обличчям у бруд. Такий шанс випадає раз у житті!

Селяни гомоніли між собою, збираючись у тренувального майданчика. Поруч із ними стояла група жінок, які також пропустили обід заради дуелі.

— Я трохи хвилююся, — сказала одна з них.

— Хвилюєшся? Чому це? — відгукнулася інша.

— Я хвилююся за молодого пана. А що, як він переможе сера Нойманна? Це ж зробить його ще більшим покидьком.

— Ой, та чого б ти цим переймалася? Тобі нема про що турбуватися, — сказала та. — Та й яка різниця, хто переможе? Таке видовище — саме те, що нам потрібно, аби розвіяти нудьгу.

Десятки людей зібралися на тренувальному майданчику, щоб подивитися на дуель. Більшість із них очікували, що Ллойд Фронтера програє. Вони вболівали за сера Нойманна. Наскільки їм було відомо, їхній молодий пан раніше навіть меча в руках не тримав. Хоч місяць чи два тому він і вгамувався, але Ллойд Фронтера, якого вони знали, був чоловіком, що жив у п'яному чаді. Окрім його проблем із алкоголем, люди підтримували сера Нойманна ще й через ті неприємності, яких Ллойд завдав цій землі. Він був поганим прикладом для тутешніх дітей. Майже кожен став жертвою його неприглядної поведінки та домагань.

Молю небеса, щоб сер Нойманн уселив у цього чоловіка страх Божий. Цього має бути достатньо, аби дати йому урок — сидіти тихо і не висовуватися. Будь ласка, будь ласка!

Більшість присутніх відчували одне й те саме бажання. Але було й декілька тих, хто підтримував Ллойда.

— Але знаєте, молодий пан Ллойд цими днями не встряє у неприємності. — Це сказав хлопець-пастушок. Його голос звучав обережно. Проте його зауваження одразу викликало роздратовані вигуки лісорубів довкола.

— Гей, малий. Люди не змінюються, — зухвало мовив один із них.

— Дядьку, але це правда, що він змінився, — наполягав хлопець.

— Авжеж. Це правда. І що з того? Минуло лише два місяці. Йому треба поводитися добре ще тривалий час, щоб заслужити нашу довіру, — роздратовано буркнув чоловік.

— Але ж він встановив у моєму домі систему підлогового опалення! — вигукнув хлопчина.

— Тху. А хіба ти за це не заплатив? — знову пхикнув той.

— Але ж вона дуже тепла та чудова, — відповів хлопець.

— Ой, та грець із ним. Ти все одно хлопчик, який кричить «вовки».

— Я не брешу. Я кажу правду!

— Годі, — мовив чоловік. — Я підписав контракт на цю систему підлогового опалення чи як її там, тож скоро сам усе дізнаюся. А поки давайте насолодимося видовищем.

— Добре, дядьку…

Окрім хлопця-пастушка, мало хто вболівав за Ллойда.

Барон і баронеса були там, щоб підтримати свого сина. Раніше того ж дня барон Фронтера викликав сера Нойманна, аби попросити його про послугу.

— Сере Нойманне, — сказав барон Фронтера.

— Так, мій бароне.

— Будь ласка, подбайте сьогодні про мого сина.

— Зрозумів. Будь ласка, не турбуйтеся про це.

— Дякую, — продовжив барон. — Хоч мій син і поводився зухвало, у майбутньому він стане вашим паном. Тому, будь ласка, не будьте з ним надто суворим. Зробіть усе, щоб він уникнув травм.

— Я матиму це на увазі, пане.

Словом, навіть ті, хто вболівав за нього, не вірили, що він справді зможе перемогти. Тож жодна душа в натовпі не думала, що перемога дістанеться Ллойду. Коли Ллойд нарешті з'явився на арені, ті крихти надії, що жевріли в їхніх серцях, миттєво зникли. Результат дуелі в їхніх головах уже був вирішений. Сер Нойманн переможе.

— Представляю вам сера Ллойда! — вигукнув слуга маєтку.

Оголошення змусило всіх повернутися до входу. І нарешті Ллойд важко покрокував на тренувальний майданчик. У руці він тримав лопату.

— Е-е? — Очі в усіх здивовано розширилися.

Вони побачили лопату. І на секунду замислилися, чи не опинилися вони бува на будівельному майданчику.

Я думав, він прийшов сюди на дуель.

Чому він тримає лопату замість меча, сокири чи списа? — дивувалися вони подумки.

— Гей, це що, після бою тут буде будівництво? — запитав один із солдатів.

— Що ти маєш на увазі? — відповів інший.

— Я маю на увазі будівництво системи підлогового опалення, якою сер Ллойд одержимий цими днями, — відповів той.

— Ти запитуєш, чи буде воно тут? Та ні за що.

— Правда?

— Так, ні за що.

Солдати, які сьогодні не були на службі, гомоніли між собою. Це просто не вкладалося в них у голові. Поки всі витріщалися й дивувалися, Ллойд безтурботно вийшов на центр рингу. Яскраве сонячне світло чіткіше виявило лопату в його руках. Кожен міг побачити, що лопата від верху до низу була зроблена з суцільної сталі.

У тому, чому Ллойд замовив її саме такою, була лише одна причина. Лопата була зброєю, а не садовим інструментом. Ллойд підійшов ближче до трибун, де сидів барон. Потім він голосно мовив:

— Я, Ллойд Фронтера, син Аркоса Фронтери, готовий зійтися з сером Нойманном у збройному поєдинку!

Усім усе стало гранично зрозуміло. Він справді прийшов сюди заради цієї дуелі.

Барон насупив брови.

— Ти готовий до цієї дуелі? — запитав барон.

— Так, — відповів Ллойд.

— А як щодо твоєї зброї? Де твоя зброя?

— Ось, — мовив Ллойд, усміхнувшись і піднявши сталеву лопату. — Це моя зброя.

Барон був надто шокований, щоб відповісти. Він думав, що Ллойд взявся за розум, але помилявся. Його надія на те, що старший син усвідомив свої помилки й житиме належним життям, була безжально зраджена. Не можу повірити, що він прийшов на дуель із таким ставленням.

Барон стиснув зуби. Його серце стиснулося від розчарування. З суворішим виразом обличчя він подивився на сера Нойманна й злегка кивнув йому. Можеш провчити його як слід. Приведи його до тями.

Сер Нойманн у відповідь кивнув своєму панові, зрозумівши його погляд. Так, мій пане. До ваших послуг.

Це було саме те, чого він хотів. Події розгорталися точно за його бажанням. Кожна жилка в його тілі прагнула провчити нахабного молодого пана й вбити йому в голову трохи глузду. А коли він повернувся й побачив, як стоїть молодий пан, сер Нойманн ще дужче загорівся бажанням відлупцювати його.

Гомін, гомін. Глядачі здивовано шепотілися.

Ллойд прийняв дивну позу, якої раніше ніхто й ніколи не бачив. Він тримав лопату, широко розвівши руки. Його ліва рука стискала держак одразу під штиком лопати. Його права рука невимушено тримала руків'я. Він впевнено зігнув руки. Через це здавалося, ніби він майже тримає лопату у повітрі, а її гострий штик був спрямований у бік сера Нойманна. Ця поза виглядала смішно й незграбно для сера Нойманна, який ніколи не бачив нічого подібного.

Не в змозі більше стримуватися, сер Нойманн зморщив носа:

— Молодий пане Ллойде, дозвольте нагадати вам… ми зібралися для дуелі.

— Та знаю я.

— Тоді чому ви так стоїте? — запитав сер Нойманн.

— О? Я готуюся до бою, — відповів Ллойд.

— Ви глузуєте з мене своїми дитячими витівками?

— Е-е? Ні, це не так.

— Тоді що ви намагаєтеся зробити? — зажадав відповіді сер Нойманн.

— Хіба не бачиш? Я готуюся вибити з тебе всю дурість.

— Ясно… Я змушу вас пожалкувати про ці слова.

— Пхе, та грець із ним.

Хрусь! Сер Нойманн стиснув зуби.

Намагаючись приборкати лють, що закипала в його серці через таку образу, сер Нойманн подивився на барона Фронтеру й мовив:

— Я готовий до дуелі.

Оголошення сера Нойманна було урочистим і суворим. Глядачі нервово сглотнули, відчувши крижаний тон у його голосі. Вони напружилися в очікуванні дуелі, сподіваючись, що вона виправдає їхні очікування.

Нарешті барон оголосив:

— Цим я оголошую початок цього чесного поєдинку між цими двома шляхетними панами нашого баронства.

Як тільки було зроблено офіційне оголошення, сер Нойманн вишкірив ікла. Він миттєво кинувся на Ллойда.

Ах ти, сопляк! Я навчу тебе розуму!

Шу-у-ух! Ноги сера Нойманна легко відштовхнулися від землі, посилаючи його тіло вперед. Він був швидшим за звичайну людину.

Перед початком бою Ллойд і сер Нойманн стояли на відстані чотирьох метрів. Але серу Нойманну знадобився лише один стрибок, щоб скоротити цю дистанцію.

— Вау…! — вигукнули глядачі, вражені його блискавичною швидкістю.

Перш ніж шум ущух, меч сера Нойманна рушив убік. Усе ще захований у піхвах, він розсік повітря.

Я почну з того, що зламаю тобі пару кісток!

Сер Нойманн знав, як приборкати дикого коня. Він бив тварину доти, доки вона не приходила до тями й не заспокоювалася.

Його вже нудило від цієї захудалої провінції, застряглої бог зна де. Він давним-давно зненавидів це місце. Ось чому він вирішив скористатися цим шансом і розгромити молодого пана, якого вважав негідним свого становища.

Сьогодні я випущу звіра на волю! Барон не звинувачуватиме мене. А потім я покину це місце. Як і обіцяв! Ха-ха-ха-ха-ха!!!

Він малював у своїй уяві рожеве майбутнє для себе та свого спільника. Інші критикували його за те, що він був шахраєм у сфері нерухомості. Але сер Нойманн вважав інакше. Його бізнес був чесним! У грі всі засоби хороші! Сер Нойманн передав інформацію про баронство Фронтера своєму партнерові, який використав її, щоб загарбати майно барона. Натомість сер Нойманн отримав чималий відкат як плату.

Та це було ще не все.

Цей бізнес-партнер запропонував, щоб сер Нойманн перейшов працювати до нього й покинув цю нікчемну провінцію. Він пообіцяв краще ставлення, відповідне його престижному статусу лицаря.

Звісно, що повинен! Мій талант надто цінний, щоб марнувати його в цій глушині!

Сер Нойманн був амбітною людиною з великими мріями. Він мріяв здобути славу своїм мечем і жити в багатстві. Тепер він був близький до здійснення цієї мрії. Але спочатку потрібно було владнати деякі справи, як-от з грубим і зухвалим молодим паном, якому він збирався дати добрячого прочухана. Жорстко.

Я навчу тебе розуму!

Шу-у-ух! Довгий меч у піхвах розсік повітря. Глядачі здригнулися від цього видовища. Він замахнувся мечем по діагоналі справа наліво. Його ціллю була ліва ключиця Ллойда. Почнемо з ключиці! Очі сера Нойманна заблищали від жорстокості. Він був непохитний.

Нахаба Ллойд ніколи не зможе відбити цей удар. Це було б просто неможливо для того дурнуватого сопляка, який безглуздо стояв там із лопатою в руках.

Усі присутні думали абсолютно так само. Включно з бароном Фронтерою, який спостерігав за боєм із зазвичай суворим виразом обличчя, та баронесою, яка від тривоги упилася нігтями в долоні.

Але в натовпі був один чоловік, який вважав інакше. Це був Хав'єр. Молодий пан Ллойд не жартував, коли прийняв цю позу. Звузивши очі до щілинок, Хав'єр спостерігав за боєм, стежачи за кожним рухом обох суперників. Він вважав позу Ллойда незвично незграбною, але водночас той виглядав стійко й упевнено. Цю стійку неможливо було опанувати за одну ніч. Така стійка позиція підказувала Хав'єру, що Ллойд ставав у цю позу багато разів ще до дуелі.

Він ніколи не ставав у цю позу, коли тренувався зі мною. Чи означає це, що він також тренувався окремо, без мого відома? Хай там як, одна річ була безсумнівною. Тут немає сумнівів. Ця стійка була створена лише для справжнього бою. Від цього усвідомлення у нього по спині пробіг мороз. У нього виникло відчуття, що дуель може закінчитися зовсім не так, як усі очікували. І за секунду Хав'єр зрозумів, що мав рацію.

Шух!

Сталева лопата нарешті рушила. Вона м'яко викреслила у повітрі вертикальну лінію, блокуючи довгий меч, що летів на неї.

Дзень!

Його рух був таким простим, що здавався легким.

Сер Нойманн не спантеличився, коли його удар не спрацював так, як очікувалося.

Ха! Блокуй скільки завгодно! Він подумав, що Ллойду просто пощастило. Той поспішно захистився, як і будь-який інший новачок, і це спрацювало. Просто пощастило, і більше нічого. Сер Нойманн попхикав, згадавши, хто він такий. Він був лицарем, який досяг рівня майстра меча. Він міг використовувати ману, яку Ллойд ніколи б не зміг закликати.

Я розтрощу твій захист своєю силою!

Спалах!

Очі сера Нойманна спалахнули від гніву. Його довгий меч м'яко замиготів. Мана потекла в його меч, вкриваючи лезо тонким шаром таємничої енергії.

Але за кілька секунд… Енергія раптово згасла.

Якщо бути точним, вона всмокталася в сталеву лопату. Мана перейшла з меча в лопату. Те саме сталося й у його тілі. Мана покинула серце-мани сера Нойманна з тихим «шух».

— Е-е? — Очі сера Нойманна широко розплющилися від подиву.

У цей момент лопата знову рушила. Клац! Меч відлетів убік, наче прибита муха. Сер Нойманн намагався витримати тиск на свій меч, але не зміг. Він відчув щось дивне, ніби сила покидала його тіло.

Відчувши нагоду, Ллойд із усієї сили замахнувся лопатою.

Хрясь!

— А-а-аргх!

Лопата вдарила серу Нойманну просто в обличчя.

Краплі крові бризнули з його рота, а від нищівної сили удару його голова сіпнулася вбік.