Розділ 12: Метод ядра Асрахана (1)
Тренування з мечем тривали протягом кількох наступних днів.
Нічого надзвичайного не відбувалося.
Як і під час першого заняття, Ллойд раз у раз бігав навколо тренувального майданчика. Коли з’являвся час, він учився, як тримати меч, ставати у бойову стійку та рухати ногами. Тренування здебільшого зосереджувалося на базових речах. Але Ллойд жодного разу не бурчав. Він ніколи не вимагав від Хав’єра перейти до потужних прийомів, корисних у справжньому бою. Він просто повністю віддавався тренуванням.
Хав’єр був здивований, бачачи це. Але він був не один. Люди в баронії були однаково вражені.
— Пан знову провів увесь день на тренуванні? — запитала одна покоївка.
— Ага, і жодного разу не поскаржився. Від ранку до вечора, — сказала інша.
— О Боже мій. Він щодня повертається додому геть виснаженим…
— Отож-бо! Я й сама ледве вірю в те, що бачу.
— Я теж. Це не має жодного сенсу.
— Що ти маєш на увазі?
— Хмм, як думаєш, може, він захворів? — голос покоївки звучав насторожено.
— Захворів? У якому сенсі?
— Ну, тобто розумово захворів.
— Хочеш сказати, він з’їхав глузду? — втрутилася ще одна покоївка.
— Так, так. Дуже схоже на те.
— Щось у цьому є…
Подібні балачки серед покоївок стали звичною справою в маєтку. Солдати були спантеличені не менше за покоївок.
— Як думаєш, що не так із паном?
— Е? Уточни, — мовив солдат.
— Ну, тобто він здається трохи дивним. Хіба ні? Ти бачив, щоб він пив останнім часом?
— Ого, здається, ні?! — вигукнув той.
— Отож!
— Гм. Тепер, коли ти згадав… Здається, я не бачив, щоб він пив принаймні два тижні.
— Вау, — інший солдат на секунду замислився. — Зачекай-но хвилинку.
— Що таке?
— Знаю, це звучить безглуздо, але в мене є можливе пояснення.
— Яке?
— Можливо, Ллойд потай приймає зілля.
— Зілля?
— Угу, — солдат кивнув.
— Та ну, але яке саме?
— Що ти маєш на увазі під «яке саме зілля»? Те саме зілля, — підкреслив хлопець.
— Що!? — вигукнув той із недовірою.
— Цить. Тихіше. Послухай мене, — він нахилився, щоб переконатися, що ніхто не слухає. — Цей чоловік, який раніше нічого не робив, тільки пив щодня, кинув за один день. І тепер проводить увесь день на тренувальному майданчику. Що ще це може бути? Це зілля всередині нього дає йому таку енергію.
— Та ну тебе… Ти верзеш нісенітниці.
— Ні, це не так. Є такий вид, який допомагає здобути надконцентрацію. Можливо, він приймає саме його. Це те, що тримає його на ногах, незважаючи на тренування.
— Правильно? Як інакше цей шматок непотребу зміг би так важко тренуватися? Е-е, гм… Цить.
— Що таке?
— Позаду тебе… позаду, — пробурмотів він.
— Позаду…? О… Як ваші справи сьогодні, баронесо Фронтера!
Солдати, які охороняли головну браму, вклонилися, побачивши баронесу Фронтера, що йшла до них. Вона елегантно всміхнулася.
— Дуже добре. Сподіваюся, у вас теж усе чудово, — лагідно прощебетала вона.
— Д-дякуємо, пані.
— Ось. Не могли б ви передати моєму синові цей рушник, коли він повернеться з тренування?
— Так, пані.
— Дякую. Охороняти браму, мабуть, дуже нудно, чи не так?
- Перепрошуємо…?
— Плітки — чудовий спосіб розвіяти нудьгу. Однак, будь ласка, зважайте на тему ваших розмов. Зрештою, він — мій син, — мовила вона зі стриманою суворістю в голосі.
— Ми матимемо це на увазі, пані…
Таким чином Ллойд опинився в центрі пліток маєтку. Покоївки дійшли висновку, що він божевільний. Солдати ж, навпаки, вважали, що він вживає зілля. Батьки Ллойда були радісні й водночас занепокоєні долею свого сина. Тим часом Ллойд продовжував свої тренування без жодних перешкод.
Як і всі інші, Хав’єр так само детально його вивчав. Він ніби перетворився на іншу людину за одну ніч.
Він тренувався від ранку до ночі. Це був шалений і пекельний режим. Він бігав і навіть качався по землі цілий день. Він розмахував мечем в одній і тій самій позиції незліченну кількість разів. Шкіра на його долонях здерлася та злізла, залишивши мозолі й криваві струпи.
І все ж він не скаржиться. Натомість він отримує від цього задоволення. Спочатку Хав’єр був переконаний, що нахабство Ллойда зникне через кілька днів. Але відтоді він змінив свою думку. Навпаки, він почав хвилюватися через травми молодого пана. Рішучість Ллойда була занадто сильною. Хав’єр спостерігав за тренуваннями Ллойда з великим трепетом. І коли здавалося, що Ллойд досяг своєї крайньої межі, Хав’єр втручався й змушував його відпочити.
Як людина може змінитися настільки кардинально? Як він більше не є тим диким п’яничкою, який жив лише для того, щоб випити чергову пляшку й зігнати свою лють на безневинних людях?
І де він набрався всіх тих дивних історій, які декламує щоночі? Щовечора Ллойд теревенив про бетон, точки напруги та багато інших речей, яких Хав’єр не міг запам’ятати, бо миттєво поринав у глибокий сон. Це не було схоже на магічне закляття, але воно працювало. Хоч він ледь міг пригадати цю нісенітницю, вона дарувала йому міцний, приємний сон.
Це могло бути чимось науковим. Що б це не було, воно дієвіше за снодійне. Єдине, що йому доводилося робити, — це просто відкинутися назад і розслабитися. Після кількох слів Хав’єр відключився. Він міг заснути без жодних хвилювань. Здатність Ллойда присипляти його була більшою, ніж просто дивовижною. Вона була магічною.
Хав’єр насупив брови.
Хто він? Справді, хто він такий? Його непристойне минуле було сповнене розчарувань. Але його гідне сьогодення було сповнене несподіванок. Величезна прірва між цими двома станами заважала Хав’єру списати все на просту зміну поведінки.
Було б логічніше, якби в тілі Ллойда опинилася інша душа, — подумав Хав’єр про себе.
Хоча це було б абсолютно безглуздо… Хав’єр похитав головою.
Він гукнув Ллойду, який біг уже 30-те коло:
— Досить, пане Ллойд.
— Хух. Уже? Я можу пробігти ще, — мовив Ллойд, важко дихаючи.
— Я це знаю.
— То чому ти мене зупинив?
— Я думаю про перехід до наступного кроку.
— Наступного кроку?
— Тренування реакції мани.
— Ого! — кутики губ Ллойда піднялися вгору.
Це була мить, якої він чекав.
Мені вже починали набридати базові тренування. Ллойд бігав вже багато днів поспіль, ніколи не скаржачись і не просячи про перехід на наступний рівень.
Це було перш за все тому, що він пожинав плоди витримування виснажливих тренувань. Колір його шкіри став яскравішим. У його тілі з’явилося більше життєвої сили. Коли він прокидався вранці, то почувався бадьорим і сильним. Крім того, завдяки відданості, яку він продемонстрував іншим, він заробив чимало додаткових очок репутації (ОВ).
Я заробив чимало. У мене вже є 97 ОВ. За останні кілька днів його рівень прихильності з Хав’єром зростав на один пункт. Це принесло Ллойду 18 ОВ. А рівень прихильності з його батьком і матір’ю зростав на два та три пункти відповідно, що принесло йому 20 і 30 ОВ.
Ллойд починав розуміти суть цієї системи ОВ.
Отже, за кожне збільшення мого рівня прихильності на один пункт я отримую 18 ОВ від Хав’єра. Що стосується моїх несправжніх батьків, це 10 ОВ за кожне збільшення прихильності. Гадаю, це означає, що персонажі роману дають різну кількість ОВ. Він дійшов висновку, що чим вища значущість персонажів у історії, тим більше ОВ він отримуватиме.
Це означає, що я повинен наполегливо працювати, щоб сподобатися Хав’єру. Що ж до барона й баронеси… вони стали несподіванкою. У романі майже не згадувалися барон і баронеса. М’яко кажучи, вони були лише статистами во вступі. Тому стало несподіванкою, що вони дають більше половини від тієї кількості ОВ, яку дає Хав’єр. Це означало, що вони можуть мати більшу роль у цьому світі, яка ще не розкрилася.
У кожному разі, я нарешті переходжу до тренування реакції мани. Прийдешні уроки сповнювали його серце очікуванням. Мені потрібно почати зміцнювати свою ману вже зараз, щоб я міг перемогти сера Нойманна.
До дуелі залишалося п’ятнадцять днів.
Він знав, що не зможе досягти рівня майстерності, необхідного для створення серця мани за такий короткий проміжок часу. Потрібна була колосальна робота, перш ніж людина зможе створити серце мани. Понад десять років для людини без будь-яких здібностей. Близько п’яти років для пересічної людини. Обдарованій людині знадобиться два роки, тоді як генію може знадобитися шість місяців, щоб мати змогу використовувати його. Навіть під цілеспрямованим керівництвом досвідченого майстра потрібно було саме стільки часу, щоб розвинути серце мани.
Але Хав’єр досягає цього рівня за один день. І робив це абсолютно сам. Яке ж монстроподібне створіння. Ллойд якраз думав про це, коли Хав’єр заговорив.
— Безумовно, у ваших інтересах приборкати надії на те, що ви зможете розвинути серце мани одразу після того, як зміцните та посилите свою ману. Вам потрібно робити це крок за кроком. У будь-якому разі, ви побачите, як ваше тіло стає сильнішим завдяки простому тренуванню зі зміцнення мани, — продовжував говорити Хав’єр. — Будь ласка, присядьте тут.
— Сюди?
— Так. Будь ласка, розслабтеся. Зніміть напругу в плечах, — сказав Хав’єр.
— Так…?
— Так. Тепер я влию трохи мани у ваше тіло.
— Що мені робити?
— Нічого, — відповів Хав’єр. — Заплющте очі й відчуйте, як мана протікає вашим тілом, поки я керую її рухом.
— Це схоже на передачу енергії? — пробурмотів Ллойд концепцію, яку він підхопив під час читання фентезійних історій.
— Що таке передача енергії? — запитав Хав’єр.
— Нічого. Починаймо, — мовив Ллойд.
— Так.
Потім Ллойд заплющив очі. Він розслабив усе тіло, коли напруга спала. Він відчув, як доторкнулася до його спини долоня Хав’єра, і її шорстка та тверда текстура змусила Ллойда подумати про те, яка ж вона груба як для елегантної особи шляхетного вигляду. За кілька секунд холодна й чиста енергія попливла в його тіло, починаючи зі спини.
Уххх…
То ось яка мана на відчуття. Вона чужорідна, але водночас дивовижна. Мана проникла крізь його шкіру та м’язи. Наче суха тканина, що повільно вбирає воду, мана пройшла крізь його тіло до кишечника й далі вниз до пупка. Саме там мана розвернулася на 180 градусів. Мов автомобіль, що виїжджає на автомагістраль, вона увійшла в хребет. Вона повзла вгору від однієї кістки до іншої, стимулюючи почуття на своєму шляху. Вона піднялася до задньої частини шиї та до верхівки голови. Після цього вона поширилася вниз, від обличчя до грудей. Потім вона почала огортати його серце.
Тук! Тук!
Ллойд чув чіткий ритм свого калатаючого серця. Набряклі м’язи навколо органа пульсували та скорочувалися. Він усмоктував і виштовхував кров у стабільному та потужному повторюваному русі. Згусток мани просочився в серце, слідуючи за рухом і потоком органа. Він природним чином потрапив у центр його серця, розповсюджуючи свою енергію на інші частини тіла.
Розум Ллойда прояснився. Він залишався нерухомим у цьому стані ясності й за кілька секунд розплющив очі.
— Як усе минуло?
Голос Хав’єра звучав чіткіше, ніж раніше. Але це було ще не все. Тренувальний майданчик, хмари та все перед ним виглядало виразнішим, ніж досі. Світ, який він сприймав раніше, був у HD. Але тепер, із зором, підсиленим маною, світ поставав у 8k Ultra HD.
Навіть вітер відчувався інакше, торкаючись його шкіри. Почуття Ллойда покращилися за всіма аспектами лише після одного сеансу реакції мани. Він обернувся й побачив, що Хав’єр м’яко усміхається йому. Ллойд усміхнувся у відповідь.
Це був його перший досвід відчуття мани; і тепер Ллойду настав час дати Хав’єру свій чесний відгук.
— Повний відстій, — підсумував Ллойд.
— Перепрошую…?
— Відстій, — повторив Ллойд ще раз.
Задоволення на обличчі Хав’єра миттєво зникло.
Але Ллойда не хвилювала зміна виразу його обличчя. Він просто став ще нахабнішим і байдуже додав:
— Я не відчуваю особливої різниці.
— Ви хіба не відчули руху мани у своєму тілі? — поцікавився Хав’єр.
— О, відчув.
— Пане Ллойд, це означає, що ви зреагували на ману. Я впевнений, що ваші почуття стали гострішими, ніж раніше, — мовив Хав’єр майже виправдовуючись.
— Ой, та ну тебе. Ти хочеш сказати, що заслуговуєш на похвалу лише за це?
— Пане Ллойд.
Погляд Хав’єра став серйозним, а в очах з’явилося роздратування. Воно також позначилося й на його голосі.
— Ви не можете ігнорувати й знецінювати ці зміни. Що є, те є.
— Тренування реакції мани полягає тільки в цьому? І це все?
— Так. Я вважаю, що ви суттєво помилялися, — заявив Хав’єр.
— Помилявся? Що ти маєш на увазі?
— У вас було забагато очікувань.
— Щодо самого себе, ти хочеш сказати? — байдуже мовив Ллойд.
— Так, — тон Хав’єра звучав трохи роздратовано. — Один сеанс не перетворить вас на надзвичайно сильну людину чи суперлюдину. Радше навпаки. Для того щоб розвинути серце мани, дуже важливо робити все крок за кроком, — терпляче пояснив Хав’єр. — Ви не можете очікувати, що перша ложка супу наситить ваш шлунок. Я впевнений, ви це знаєте, адже це простий здоровий глузд.
— Та знаю я, звісно, — відповів Ллойд.
— Але тоді чому ви скаржитеся?
— Скаржуся? Я?
— Так. Ви відчуваєте тривогу через те, що день дуелі наближається? — запитав Хав’єр. — Якщо бути чесним, у вас майже немає шансів на дуелі. Це з самого початку було нечесним змаганням. Сер Нойманн — не слабка людина. Він далеко не з легких суперників, він перебуває на шляху до того, щоб стати справжнім експертом меча.
— Та знаю я. Знаю, що він експерт меча. Очевидно, це не той, із ким я можу легко змагатися, особливо коли я тільки-но починаю базове тренування реакції мани.
— Перепрошую…? — Хав’єр, який досі красномовно захищав свою позицію, уперше запнувся.
Ллойд багатозначно подивився йому прямо в очі.
— Ти гадаєш, що я просто безрозсудний і упертий без жодного плану? — запитав Ллойд.
— Ну…
— Та облиш. Як довго ти збираєшся вдавати, ніби нічого не розумієш?
— Я все ще не розумію, до чого ви хилите.
— Гей, Хав’єре Асрахан. Як гадаєш, чому я вибрав саме тебе, щоб ти вчив мене фехтуванню? — поцікавився Ллойд. — Ти справді вважав мене бовдуром, який іде кидати виклик досвідченому мечникові лише тому, що п’ятнадцяти днів тренування мани достатньо, аби здолати того старого лицаря?
— Гм, ну…
— Будьмо чесними, Хав’єре. У тебе є щось більше, ніж цей типовий метод зміцнення, чи не так? Щось, що ти приховуєш для себе.
Я так і знав. Ллойд знову переконався, що Хав’єр геть не вміє брехати. Це просто надто очевидно.
Ця думка змусила Ллойда розсміятися.
З його грудей вирвався смішок:
— Гаразд, я скажу прямо. Метод ядра Асрахана. Я хочу, щоб ти навчив мене цього. І навіть не думай цього разу прикидатися дурником.
Очі Хав’єра розширилися від подиву.
У романі «Лицар крові та заліза» Метод ядра Асрахана був винятковим методом тренування, розробленим Хав’єром, який дав йому змогу стати першим ґрандмайстром в історії.